Валютно-фінансова інтеграція в Європі

Запровадження єдиної валюти – євро та реалізація спільної валютної політики є потужним фактором поглиблення фінансової інтеграції та формування єдиного економічного простору.

Як видно з табл. 9.2, історія Єврозони пов’язана з більш, ніж шістдесятирічним досвідом активних процесів економічної і валютної інтеграції.

Таблиця 9.2 – Основні етапи валютно-фінансової інтеграції в Європі

Дата	Подія	Коротка характеристика
25 березня 1957 p.	Підписання Римського договору про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС)	Закладено принципи регулювання валютного союзу. Зокрема, обмеження коливань курсів національних валют країн-членів (Бельгії, Франції, Німеччини, Італії, Люксембургу, Нідерландів) в межах ± 0,75 % від паритетів до долара США в («золотих точок»)
1-2 грудня 1969 p.	Гаазький саміт	Прийнято низку важливих рішень, які стосувалися створення Економічного та валютного союзу, прийняття нових членів ЄЕС та зміцнення співпраці в політичній сфері
14 грудня 1970 р.	Виникнення Плану Вернера	Передбачав три етапи економічної та валютної інтеграції: 1) 1971-1973 рр. – координація бюджетної, кредитної і валютної політики, лібералізацію руху капіталів і створення Європейського фонду валютного співробітництва; 2) 1974-1979 рр. – створення наднаціональних органів з правами в галузі фінансової, грошово-кредитної і валютної політики; 3) 1980 р. – введення єдиної валюти і створення європейської федеральної грошової кредитної системи
Квітень 1972 р.	Укладення Європейської угоди про єдині межі	Створення режиму «європейської валютної змії в тунелі», що передбачав звуження меж коливань валют країн-членів одна до одної (± 1,125 %) і встановлення меж колективного плавання валют до долара США й інших валют (межі коливань ± 2,25 %)
Квітень 1973 р.	Ліквідація режиму «європейської валютної змії в тунелі»	Розширення меж колективного плавання валют країн-членів ЄЕС до долара США й інших валют до ± 2,25 %. Створення Європейського фонду валютного співробітництва. Введення першої європейської розрахункової одиниці (European unit of account – EUA)
Квітень 1975 р.	Введення першої європейської розрахункової одиниці (EUA)	Курс EUA визначається за методом «кошика валют» з валют країн-учасниць ЄЕС.
13 березня 1979 p.	Початок дії європейської валютної системи	Основу Європейської валютної системи склало: 1) створення механізму валютних курсів (ERM І); 2) створення європейської валютної одиниці – ECU; 3) розвиток Європейського фонду валютного співробітництва
Лютий 1986 р.	Підписання Єдиного Європейського акту	Вперше визначено ціль створення Європейського валютного союзу. Задекларовано формування розгалуженої інституційно-організаційної структури і завершення лібералізації руху капіталів та створення спільного ринку.
26 червня 1989 р.	Затвердження плану Делора в Мадриді	Визначено умови, необхідні для створення економічного і валютного союзу, представлений триступеневий план реалізації зазначеної мети.
7 лютого 1992 p.	Підписано Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір)	Визначення цілей і шляхів створення Європейського економічного і валютного союзу, створення Європейського валютного інституту, розробка та реалізація плану введення євро
Грудень 1995 р.	Конференція Європейської Ради у Мадриді	Остаточно затверджено назву нової європейської валюти – євро – та розроблено сценарій її введення в обіг
2 жовтня 1997 p.	Підписання Амстердамського договору	Затверджені основні елементи валютної політики ЄС, в тому числі новий механізм обмінних курсів (ERM ІІ), прийняті програмні документи: «Порядок денний-2000», в якій визначено основні напрями розвитку ЄС та його політики, і «Пакт стабільності та зростання», що відкрив шлях до введення євро
1 червня 1998 р.	Заснований Європейський центральний банк	Створено Європейську систему центральних банків на чолі з Європейським центральним банком. Централізовано функції здійснення єдиної грошово-кредитної і валютної політики ЄС
1 січня 1999 p.	Створення Економічного та валютного союзу	Запровадження у безготівкові розрахунки нової валюти – євро для 11 країн ЄС
1 січня 2001 p.	Розширення Єврозони	Запровадження євро в Греції
1 січня 2002 p.	Запровадження в обіг готівкового євро	12 суверенних держав ЄС остаточно відмовилися від своїх національних валют на користь єдиної європейської валюти, а також передали компетенцію з розробки і проведення єдиної монетарної політики наднаціональній ЄСЦБ. Данія, Швеція та Велика Британія утримуються від приєднання до ЄВС із політичних причин, але мають право в будь-який час вступити до валютного союзу.
1 січня 2007 p.	Розширення Єврозони	Запровадження євро в Словенії
13 грудня 2007 р.	Підписання Лісабонського договору	ЄС отримує право визначати моделі координації економічної політики країн-членів Єврозони. Єврокомісія отримує право виступити з попередженням держави про те, що його економічна політика не узгоджується із загальними рамками економічної політики ЄС
1 січня 2008 p.	Розширення Єврозони	Запровадження євро на Кіпрі та Мальті
1 січня 2009 p.	Розширення Єврозони	Запровадження євро в Словаччині
1 січня 2011 p.	Розширення Єврозони	Запровадження євро в Естонії

Роль моста між заснованою на доларі Бреттон-Вудською системою та Європейським валютним союзом зіграла Європейська валютна система (ЄВС), основу якої склали [5]:

3) Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС, EMCF).

МВК був спрямований на підтримку стійких (з можливістю коригування) співвідношень курсів валют країн-учасниць Європейського економічного та валютного союзу. Підтримання узгоджених курсів здійснювалося за допомогою валютної інтервенції центральних банків країн-учасниць. Для здійснення розрахунків по валютних інтервенціях а також з метою фінансування дефіциту платіжного балансу країн-учасниць використовувалися кошти ЄФВС.

Емісія ECU здійснювалася на основі депозитів, розміщених в ЄФВС, а також частини золотих і доларових резервів країн-учасниць. Таким чином, емісія ECU носила забезпечений характер.

26 червня 1989 року в Мадриді Європейською Радою був затверджений триступеневий План Делора зі створення Європейського економічного та валютного союзу. Він передбачав здійснення скоординованої економічної та валютної політики країн ЄС, створення Європейського центрального банку і перехід на єдину європейську валюту (рис. 9.1) [3].

Перша стадія – підготовча (з 1 липня 1990 р.)	Друга стадія – організаційна (з 1 січня 1994 р.)	Третя стадія – реалізаційна (з 1 січня 1999 р.)

Повна лібералізація руху капіталу Розширення співпраці у сферах економічної, фінансової та грошової політики Розширення сфери використання ECU Поглиблення економічної конвергенції Початок роботи з підготовки третього етапу	Створення Європейського валютного інституту Національні банки стають повністю незалежними з орієнтацією на цінову стабільності як головну мету Заборона прямого кредитування уряду з боку центральних банків Підвищення координації грошово-кредитної політики Зміцнення економічної конвергенції Підготовчі роботи для третього етапу	Створення Євросистеми та передача відповідальності за проведення єдиної грошово-кредитної політики до сфери компетенції ЄЦБ Необоротна фіксація обмінних курсів Введення в дію механізму обмінних курсів (ERM II) Набуття чинності Пакту стабільності і зростання Введення євро в 11 країнах-членах ЄС

Рисунок 9.1 – Стадії створення Європейського економічного та валютного союзу (ЄЕВС) згідно з Планом Делора

В основу стабільності Європейського валютного союзу Маастрихтською угодою закладено рамкові умови правового та інституційного характеру. Головною передумовою вступу до Європейського валютного союзу є виконання країнами-претендентами жорстких стабілізаційних вимог, які відповідають філософії Маастрихтського договору і передбачають дотримання так званих макроекономічних критеріїв валютно-фінансової конвергенції. Йдеться про те, що країни, які передають компетенцію з проведення грошової політики Європейському центральному банкові, повинні насамперед бути здатними забезпечити тривалу економічну стабільність у спільному грошово-валютному просторі.

З економічного погляду, конвергенція – зближення економічної політики країн, зменшення розриву в показниках економічного розвитку між національними державами, вирівнювання соціально-економічного розвитку країн у рамках інтеграційного об’єднання. Критерії конвергенції – макроекономічні та інституціональні умови, дотримання яких надає право вступу до інтеграційного об’єднання (зокрема Європейського валютного союзу).

Маастрихтський договір визначає п’ять так званих критеріїв валютно-фінансової конвергенції, виконання яких дає країнам право вступу до економічного та валютного союзу [1]:

1) досягнення належного рівня цінової стабільності, що передбачає стабільність цін і середніх темпів інфляції. Рівень інфляції в країні – потенційній учасниці ЄВС не повинен перевищувати більше ніж на 1,6 % середній показник інфляції у трьох країнах ЄС з найнижчими показниками інфляції;

2) запобігання надмірному бюджетному дефіциту, що передбачає встановлення максимально допустимої його величини. Відношення дефіциту бюджету країни має становити не більше 3 % ВВП;

3) забезпечення довгострокової фінансової стабільності, що регламентується обмеженням рівня державної заборгованості. Відношення державного боргу до ВВП не повинно перевищувати 60 %;

4) уніфікація довгострокових відсоткових ставок. Довгострокова номінальна відсоткова ставка (наприклад, за довгостроковими державними облігаціями) не повинна перевищувати більше ніж на 2 % середню ставку трьох країн, де вона найменша;

5) дотримання протягом останніх щонайменше двох років діапазону коливань валютних курсів у межах, визначених Механізмом валютних курсів без девальвації валют щодо валют інших членів. Відхилення величини обмінного курсу національної валюти не повинне виходити за граничні значення, передбачені Механізмом валютних курсів країн – членів ЄС (згаданий діапазон дорівнює 15 %).

Початок другої стадії становлення Європейського економічного та валютного союзу ознаменувало створення у 1994 р. Європейського валютного інституту, який згодом (у січні 1998 р.) був перетворений в Європейський центральний банк (ЕЦБ), який у поєднанні з національними центральними банками (НЦБ) всіх держав-членів ЄС утворив Європейську систему центральних банків. У межах Єврозони рішення щодо грошово-кредитної політики приймаються незалежно Радою керуючих ЄЦБ, до складу якого входять голови НЦБ і члени Виконавчої ради ЄЦБ. Держави-члени ЄС поза зоною євро координують свою грошово-кредитну політику з ЄЦБ.

У якості наступника Мехнізму валютних курсів було створено новий механізм валютних курсів (ERM II) з метою обмеження коливань курсів валют країн-учасниць ЄС по відношенню до курсу євро, запобігання порушенню економічної стабільності в рамках єдиного ринку та допомоги країнам, що готуються до вступу в Єврозону. Було встановлено єдиний стандартний діапазон коливань курсів валют держави-членів, що знаходяться поза зоною євро і беруть участь в ERM II, в розмірі ± 15 % від центрального обмінного курсу.

З метою уникнення негативного впливу безвідповідальної фіскальної політики на стабільність цін після впровадження єдиної валюти, у 1997 р. ЄС прийняв Пакт про стабільність і зростання (Stability and Growth Pact), який зобов’язав членів ЄЕВС обмежувати розміри річних бюджетних дефіцитів трьома відсотками ВВП і намагатися збалансувати бюджет у середньостроковій перспективі, а також установив санкції за невиконання цих вимог.

План введення євро, основи якого було затверджено на засіданні Європейської Ради в Мадриді ще в 1995 р., передбачав поступовий перехід до єдиної валюти протягом трирічного перехідного періоду (рис. 9.2). Вибір сценарію для переходу до єдиної валюти визначався за критеріями технічної доступності, простоти, гнучкості і низької вартості. До сценарію висувалися наступні вимоги:

1) перехід повинен бути якомога швидший, щоб зменшити ризик плутанини, що послабить довіру до процесу та ускладнить доведення його до кінця;

2) перехід повинен здійснюватися на основі чітко визначених фаз, з істотним прогресом, досягнутим протягом кожної з них;

3) повинна досягатися мінімізація витрат шляхом впровадження визначених змін;

4) забезпечення суспільної довіри і змоги для людей познайомитися з єдиною валютою.

Перший етап (з 1 січня 1999 р.)	Другий етап (з 1 січня 2002 р.)	Третій етап (з 1 липня 2002 р.)

Перехід до євро банківського і фінансового секторів Використання євро у якості облікової одиниці Випуск нових державних позик в євро Початок виробництва банкнот та монет євро	Остаточний перехід до євро в системі державного управління Введення банкнот і монет євро у паралельний обіг Поступове вилучення банкнот та монет національних валют з обігу	Євро стає єдиним законним платіжним засобом на всій території країн-членів ЄЕВС

Рисунок 9.2 – «Мадридській сценарій» впровадження євро

Тривалість перехідного періоду в три роки обумовлена необхідністю підготувати громадськість, банківські системи і технічні засоби, підприємства роздрібної торгівлі та державного сектора. При цьому передбачалося, що при достроковому завершенні підготовчих заходів на початкових етапах і накопиченні критичної маси нової валюти подальші етапи можуть бути скорочені. Наприклад, період паралельного обігу готівкового євро з національними валютами ЄЕВС виявилося можливим скоротити з шести до двох місяців [3].