Питання для обговорення і контролю

Державне замовлення як засіб задоволення державних потреб

Одним із способів регулювання взаємовідносин між державою і суб'єктами господарювання, а також між самими підприємствами є державне замовлення.

Державне замовлення - це засіб державного регулювання економіки, який передбачає формування на договірній основі необхідних для задоволення державних потреб обсягів і складу продукції та розміщення державних контрактів на поставку продукції серед підприємств. Механізм державних замовлень (закупівель) регулюється чинним законодавством України.

Державними замовниками є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади, державні адміністрації та установи нижчих рівнів, уповноважені Кабінетом Міністрів укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення.

Виконавцями державних замовлень є суб'єкти господарювання всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту. Для виконавців державного замовлення, заснованих на державній власності повністю або частково, а також для підприємств всіх форм власності, які є монополістами на певному ринку товарів, державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо їх виконання не завдає економічної шкоди виконавцям. Відбір можливих виконавців державного замовлення здійснюється на конкурсній основі.

Взаємовідносини між замовником та виконавцем регламентуються державним контрактом. Поставки продукції для задоволення державних замовлень фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету та інших залучених для цього джерел фінансування.

Державна інвестиційна політика - це комплекс економічних, адміністративних і правових заходів держави, спрямованих на активізацію інвестиційної діяльності. В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів (Закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про іноземні інвестиції», «Про цінні папери та фондову біржу» та ін.). Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати довготривалим інтересам держави та невідкладним завданням розвитку економіки.

Пріоритетними сферами інвестиційної діяльності на даному етапі є: агропромисловий комплекс, медична та мікробіологічна промисловість, лісопромисловий комплекс, легка промисловість, машинобудування, металургійна промисловість, хімічна і нафтохімічна промисловість, зв'язок, соціальна інфраструктура.

Регулювання інвестиційної діяльності. Податкове регулювання інвестиційної діяльності повинно здійснюватися в напрямку полегшення податкового тягаря, запровадження механізму уникнення подвійного оподаткування прибутку та дивідендів акціонерних товариств, надання інвестиційних пільг (правда, на нетривалий термін, пов'язаний з виходом підприємства на проектну потужність).

Грошово-кредитна система впливає на інвестиційний процес через встановлення облікової ставки (на її основі визначається дисконтна ставка), регулювання норми обов'язкових та мінімальних резервів Національного банку, і місію, продаж і купівлю державних цінних паперів, здійснення операцій на фондовому ринку та ін.

На інвестиційну сферу держава впливає через амортизаційну політику, яка на даний час не сприяє, а протидіє накопиченню інвестиційних ресурсів підприємствами у вигляді амортизаційного фонду. Тому з метою активізації інвестиційних процесів слід проводити індексацію основних засобів не менше, ніж один раз на рік, надати підприємствам більш широкі права у виборі методів амортизації та їх вільній зміні.

Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямами:

• сприяння зростанню інноваційної активності, що є основою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

• пріоритетна підтримка інновацій, які становлять основу сучасного технологічного процесу;

• захист інтелектуальної власності та інтересів національного інноваційного підприємництва;

• сприяння розвитку інноваційної діяльності в регіонах України, міжрегіональному та міжнародному інноваційному співробітництву.

Методами реалізації державної інноваційної політики є:

- надання розробникам, виробникам і фірмам, які впроваджують інноваційний продукт, безпроцентних позик за рахунок Державного інноваційного фонду та інших цільових фондів;

- впровадження систем податкових пільг для виробників інноваційного продукту;

- створення приватних інноваційних фондів, що користуються значними податковими і кредитними пільгами;

- створення державної інформаційної інфраструктури, установ для надання консультаційних, організаційних послуг інноваторам;

- фінансова допомога вченим, винахідникам, виробникам інноваційного продукту у вигляді надання грантів, позик, субсидій та ін.;

- зниження державного патентного мита для індивідуальних винахідників;

- створення сприятливого правового середовища для інноваторів та ін.

Державна підприємницька політика спрямована на державне регулювання процесів, що відбуваються в підприємницькому середовищі, та державну підтримку підприємництва.

Підприємницька політика щодо процесів, які відбуваються в підприємницькому середовищі, включає:

- політику роздержавлення і приватизації, спрямовану на приватизацію великих підприємств стратегічних галузей за індивідуальними планами на підставі галузевих програм реструктуризації шляхом продажу пакетів акцій на конкурсній основі, а також приватизацію малоліквідних об'єктів, незавершеного будівництва шляхом масового розпродажу за грошові кошти;

- антимонопольну політику, яка спрямована на запобігання монопольній діяльності, на її обмеження та припинення, а отже,- на розвиток ринкової конкуренції;

- інститут банкрутства, що виявляє неефективну діяльність підприємницьких структур, їхню неспроможність розрахуватися з державою та кредиторами, гарантує захист інтересів останніх, розробляє заходи для запобігання банкрутству;

- санацію - систему заходів, спрямованих на запобігання банкрутству через механізм організаційних та фінансових дій (ліквідація нерентабельного підприємства, зміна форми власності підприємства, злиття підприємств, реструктуризація заборгованості, відстрочка погашення кредитів, надання урядових субсидій, банківських кредитів тощо).

Державна підтримка підприємництва полягає в розробці та реалізації державних програм ресурсного, науково-технічного, фінансового, кадрового сприяння розвитку підприємництва.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних і економічних методів, які використовуються в державному ре-гулюванні економіки взагалі.

Оскільки в зовнішньоекономічній діяльності чільне місце належить зовнішній торгівлі, політика держави спрямована на:

• утвердження політики вільної торгівлі, яка стимулює конкуренцію, спонукає вітчизняні підприємства підвищувати якість продукції, знижувати ціни;

• вживання заходів протекціонізму, тобто захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції;

• запровадження прогресивних митних тарифів, у тому числі антидемпінгового мита;

• використання механізму квотування (кількісного обмеження імпорту або експорту певної категорії товарів) та ліцензування (встановлення умов і порядку надання державними органами спеціального дозволу на ввезення або вивезення товарів).

1. Чим зумовлена необхідність державного втручання в господарську діяльність суб’єктів господарювання?

2. В яких сферах має здійснюватись державне регулювання економіки?

3. Якими засобами здійснюється державне регулювання економіки?

4. Які недоліки державного регулювання підприємницької діяльності властиві українській економіці?

5. Що таке податки? Їх класифікація.

6. Чи є ефективною в Україні система оподаткування?

Дата добавления: 2013-12-12