Основні закономірності, принципи та функції процесу навчання. Їх реалізація на уроці

Дидактика розглядає такі закономірності навчання:

а) його виховний характер;

б) обумовленість суспільними потребами;

в) залежність від умов, в яких воно протікає;

г) взаємозалежність процесу навчання, виховання і розвитку;

д) взаємозалежність навчання і реальних навчальних можливостей учнів;

є) єдність методів і форм навчання.

Принципом навчання називають вихідну вимогу до процесу навчання, що випливає із закономірностей його ефективної організації

Дидактичні принципи:

- визначають діяльність учителя і пізнавальну діяльність учнів;

- відображають внутрішню суть діяльності вчителя і учнів,

- базуються на закономірностях навчання:

- є системою вимог до визначення змісту, форм і методів навчання;

- є системою основних положень, на які опирається теорія і практика навчання;

- визначають цілеспрямованість навчального процесу і діяльність вчителя;

- є основними положеннями, на які опираються при викладанні навчальних предметів:

- положення, якими керуються учні.

Педагогіка розглядає такі принципи навчання:

Принцип науковості: розкриття причинно-наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій; проникнення в суть явищ і подій; показ могутності людських знань і науки та ознайомлення в методами науки, пізнання; показ досягнень науки нинішнього дня; розкриття історії розвитку науки, боротьби тенденцій; зв'язок даної науки з іншими.

Принцип систематичності і послідовності: КД.Ушинський про систематичність знань; система в роботі вчителя: систематична робота над собою, опора на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу по частинах, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутріпредметних і межпредметних зв'язків; система в роботі учнів: систематичне відвідування школи, систематичне виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок виконання домашніх завдань, час виконання завдань, систематичне повторення навчального матеріалу.

Принцип доступності: врахування рівня розвитку учнів; врахування їх індивідуальних особливостей; врахування вікових особливостей; дотримання правил: від простого до складного, від відомого до невідомого, від легкого до складного, від близького до далекого.

Зв'язок навчання з життям: використання на уроках життєвого досвіду учнів; застосування одержаних на уроках знань у практичній діяльності; розкриття практичної значимості знань; використання краєзнавчого матеріалу в процесі навчання; безпосередня участь школярів у громадському житті.

Принцип свідомості і активності учнів: роз'яснення мети і завдань навчального предмету, значення його для вирішення житейських проблем, для перспектив самого учня; використання у процесі навчання мислительних операцій (аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція); поява позитивних емоцій; наявність позитивних мотивів навчання; раціональні прийоми праці на уроці; критичний підхід у процесі викладання матеріалу і його засвоєння; наявність належного контролю і самоконтролю.

Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють: позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу; позитивні емоційні переживання, викликані навчальною діяльністю; тісний зв'язок навчання з життям, в якому доказується значення наукових знань; єдність між інтелектуальною і мовною діяльністю учнів; позитивні стосунки між учителем і учнями; використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок: систематичне повторення засвоєних знань; варіантність вправ і їх диференціація; робота по засвоєнню важкого матеріалу доступними шляхами; використання знань для узагальнення інтелектуальних умінь при вирішенні конкретних завдань; проблемне навчання; диференціювання матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів; використання сучасних технічних засобів навчання, уміння вчителя врахувати психічний етан учнів і стадії їх психічного розвитку.

Принцип наочності. Види наочності: натуральна, образна, символічна (динамічна і статична, плоска і об'ємна). Функції наочності:

- сприяє розумовому розвитку учнів;

- допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і житейською практикою, між теорією і практикою;

- полегшує процес засвоєння знань і сприяє розвитку інтересу до знань;

- допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його сторін і зв'язків;

- сприяє розвитку мотиваційної сфери учнів.

Поєднання слова з наочністю:

- слово керує безпосереднім сприйманням;

- слово допомагає осмислити спостережуване і формулювати зв'язки між явищами, фактами;

- слово дає знання про спостережуваний предмет;

- слово дає знання про явище, зв'язки, які безпосередньо не сприймаються без наочності.

Вимоги до використання наочності: наявність конкретної мети використання наочності; не слід зловживати наочністю, а використовувати для розвитку самостійності і активізації учнів; її використовують у той час, коли про неї йде мова: вона не повинна містити нічого зайвого, щоб не викликати додаткової асоціації, врахування вікових особливостей дітей; не слід переоцінювати і недооцінювати наочність у процесі навчання; має бути змістовною, естетично оформленою; наочність має відповідати психологічним законам сприймання; необхідна попередня підготовка учнів до сприймання наочності.

Принцип міцності знань, умінь і навичок: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового навчального матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; використання під час повторення активізації учнів (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою приведення його до системи; виділення при повторенні основних, провідних ідей; використання при повторенні різноманітної методики, форм і підходів; використання вправ; використання самостійної роботи по творчому застосуванню знань; постійне звертання до раніше засвоєних знань з нової точки зору їх трактування.

Принцип індивідуального підходу до учнів. При реалізації принципу індивідуального підходу, враховують: рівень розумового розвитку; рівень знань і вмінь; працездатність: рівень пізнавальної і практичної самостійності; гемп роботи; ставлення до навчання; наявність і характер пізнавальних інтересів; рівень вольового розвитку.

Принцип емоційності навчання: жвавий, образний виклад матеріалу; краса в логіці викладу навчального матеріалу; використання цікавих прикладів; застосування наочності і ТЗН; створення почуття виконаного обов'язку, мова учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд.

Правила навчання витікають з принципу навчання, конкретизують його, підкоряються йому і допомагають його реалізувати.

• Принципами педагогічного процесу називають певну систему вихідних, основних вимог до навчання і виховання, виконання яких забезпечує необхідну ефективність вирішення завдань всебічного розвитку особистості.

До групи принципів організації навчально-виховного процесу відносяться:

v принцип суспільно-цінної цільової спрямованості навчально-виховного процесу;

v принцип комплексного підходу, організації взаємодії різних видів дитячої діяльності;

v принцип зв'язку всієї навчально-виховної роботи з життям;

v принцип цілісного і гармонійного інтелектуально-емоційного, емоційно-вольового і діяльнісно-практичного формування особисті в процесі навчання і виховання;

v принцип навчання і виховання в колективі;

v принцип єдності вимогливості і поваги до дітей;

v принцип поєднання керівництва життя дітей з розвитком у них самостійності, ініціативи і творчості в навчанні і вихованні;

v принцип естетизації всієї діяльності і життя дітей в процесі навчанні і виховання.

До групи принципів безпосереднього керівництва різними видами діяльності дітей в процесі навчання і виховання відносяться:

— принцип провідної ролі навчання і виховання школярів стосовну до їх інтелектуального, емоціонального, морально-вольового, діяльнісно-практичного, естетичного, фізичного розвитку;

_— принцип поєднання в стимулюванні пізнавальної, трудової і іншої діяльності школярів, активізації їх морально-вольових сил із пробудженням інтерес до справи;

— принцип оптимізації (за Б.К. Бабанським);

— принцип поєднання і розвитку у дітей в навчально-виховному процесі всіх типів мислення (емпіричного, абстрактного з його різновидами).

— принцип врахування вікових і індивідуальних особливостей дітей у процесі навчально-виховної роботи;

— принцип послідовності і систематичності у навчанні і вихованні;

— принцип наочності у навчанні і вихованні;

— принцип доступності у навчанні і вихованні;

— принцип міцності у навчанні і вихованні.

Закономірності педагогічного процесу є зовнішні і внутрішні. До зовнішніх відносять:

— педагогічний процес, його мета, завдання, зміст, форми і методі обумовлені соціально-економічними потребами суспільства, його ідеологією та політикою;

— завдання, зміст, методи і форми педагогічного процесу залежать не тільки від потреб, а й можливостей суспільства, від умов, в яких протікає цей процес

Внутрішніми закономірностями педагогічного процесу є:

§ виховання і навчання відіграють вирішальну роль у розвитку особистості;

§ ефективність виховання і навчання в цілісному педагогічному процесі закономірно залежить від того, наскільки педагогам вдалось забезпечити єдність своїх дій з діями учнів;

§ визначальна роль діяльності і спілкування у вихованні і навчанні;

§ врахування у педагогічному процесі вікових і індивідуальних особливостей вихованців;

§ взаємозв'язок особистості і колективу в педагогічному процесі;

§ закономірний зв'язок завдань, змісту, форм і методів у педагогічному процесі.

Вказані закономірності цілісного педагогічного процесу повинні враховуватись системно. Не можна розраховувати на успіх, якщо педагог спирається на окремі закономірності, та ігнорує інші.

3. Педагогічна технологія являє собою сукупність психолого-педагогічних настанов, які визначають спеціальний підбір і композицію форм, методів, способів, прийомів, виховних засобів (схем, креслень, діаграм, карт).

Педагогічна технологія є організаційно-методичним інструментарієм педагогічного процесу і конкретно реалізується в технологічних процесах.

Технологічний процес являє собою певну систему технологічних одиниць, зорієнтованих на конкретний педагогічний результат.

Технологічними процесами в теорії виховання є, наприклад, методика виховання колективу, організація учнівського самоврядування, система роботи класного керівника та ін.

У працях вчених дидактів та вчителів-новаторів розроблені технології оптимізації організації навчального процесу на уроці (Ю.К. Бабанський); опорні листки (В. Ф. Шаталов); коментоване управління навчальним процесом (Н. Лисенкова) та ін.

Завданнями педагогічної технології і технологічних процесів є:

— відпрацювання глибини і міцності знань, закріплення умінь і навичок різних галузях діяльності;

— відпрацювання і закріплення соціальне цінних форм і звичок поведінки; навчання дій з технологічним інструментарієм;

— розвиток технологічного мислення, вміння самостійно планувати, алгоритмізувати, стандартизувати свою навчальну, самоосвітню діяльність;

— виховання звички чіткого дотримання вимог технологічної дисципліни в організаціях навчальних занять і суспільно корисної праці.

Більшість так званих альтернативних технологій - Вальдорфська педагогіка (Р. Штейнер), технологія вільної праці (С. Френе), технологія імовірнісної освіти (А. Лобок), технологія майстерень (П. Коллен, А. Окунев) являють собою альтернативу класно-урочної організації навчального процесу. Ці технології використовують педагогіку відносин (а не вимог), природовідповідний навчальний процес (що відрізняється від уроку і по конструкції, і по розміщенню освітніх та виховних акцентів), усебічне виховання, навчання без твердих програм і підручників, метод проектів і методи занурення, безоцінну творчу діяльність учнів. До них, очевидно, можна віднести і технологію інтеграції різних шкільних дисциплін, ціль яким - створення в учнів у результаті освіти більш виразної єдиної картини світу і світосприйняття.

Технології авторських (інноваційних) шкіл побудовані на оригінальних (авторських) ідеях, що, як правило, зрозумілі з їхньої назви. Це - школа адаптивної педагогіки (Е. Ямбург, Б. Бройде), школа самовизначення (А. Тубельський), школа-парк (М. Балабан), агрошкола (А. Католіков) тощо

Педагогами-практиками в житті затребувана та частина загальної педагогіки, що зветься прикладною і яка відповідає на питання: як, яким чином найбільш оптимально вибудувати освітній процес, допомогти особистості в самовизначенні, самореалізації, самооцінці і самоактуалізації. Цю складову частину загальної педагогіки вчителя, вчені теж називають «педагогічною технологією» чи «педагогічною технікою», що розуміється як форма організації поводження викладача в обставинах уроку і являє собою комплекс професійних умінь, у тому числі, акторських і режисерських.

Підводячи підсумки розгляду поняття «педагогічна технологія», відзначимо, що специфіка педагогічної технології полягає в тому, що побудований на її основі педагогічний процес повинний гарантувати досягнення поставлених цілей. Друга характерна риса технології полягає в структуруванні (алгоритмізації) процесу взаємодії викладача й учнів.

Таким чином, «педагогічна технологія» є тим педагогічним феноменом, що зосереджує в собі можливість рішення багатьох задач, а саме істотне - може допомогти в особистісному удосконалюванні самого педагога-вихователя, формуванні в ньому таких якостей, як толерантність, щирість, креативність».

Дата добавления: 2013-12-12