Сутність, цілі та методи державного управління економікою

УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ

ДЕРЖАВНІСТЬ ТА ДЕРЖАВНЕ

Основні типи економічного зростання та їх характерні ознаки

Особливості основних типів економічного зростання
Екстенсивного	Інтенсивного
1. Збільшення кількості факторів виробництва	1. Якісне удосконалення факторів виробництва
2. Незмінна ефективність використання виробничих ресурсів	2. Зростання ефективності використання виробничих ресурсів
3. Зростання кількості працівників	3. Підвищення кваліфікації працівників
4. Збільшення капіталовкладень	4. Режим економії
5. Зростання обсягу споживаної сировини	5. Науково-технічний прогрес
6. Незмінна технологія та організація виробництва і праці	6. Удосконалення технології та організації виробництва і праці
7. Незмінна структура продукції	7. Підвищення якості продукції
8. Нераціональне природокористування	8. Раціональне природокористування
9. Неминучість криз	9. Постійний розвиток

Держава здійснює наступні функції:

Цільова – встановлюються найбільш загальні та специфічні цілі, плани і пріоритети економічного розвитку держави, які реалізуються шляхом державних програм.

Функція нормотворення – державою встановлюються нормативні та законодавчі документи у сфері економічного розвитку і є обов’язковими для виконання.

Стимулююча (стримуюча) функція – встановлення регу­ляторів з метою стимулювання чи стримування певних аспектів національної економіки і їх руху у відповідному напрямі.

Коригуюча функція – здійснення коригування руху обмежених економічних ресурсів з метою їх найбільш раціонального використання.

Контролююча функція – здійснення контролю за виконанням усіх норм і нормативів, стандартів і програм.

Функція прогнозування – державою здійснюється прогноз можливих варіантів соціально-економічного розвитку економіки.

Функція управління державним сектором економіки, який забезпечує суспільно необхідними благами, зокрема, енергоджерелами, водними та земельними ресурсами, будівництво дитсадків, охорона здоров'я тощо, які споживаються усіма громадянами і їх важко вартісно виміряти.

Функція захисту конкуренції – державою регулюється антимонопольна діяльність суб’єктів господарської діяльності, ціни, створення монополій тощо.

Мета, роль та функції державного регулювання економіки проявляються через систему засобів і методів.

Методи державного регулювання економіки – це способи і прийоми впливу держави на усі сфери, процеси та явища національної економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків державної економічної політики.

Методи державного регулювання економікикласифікуються за ознаками:

- за формами впливу на: прямого та непрямого впливу;

- за засобами впливу на: правові, адміністративні, пропагандистські та економічні;

- за суб’єктами впливу є: державні, ринкові та громадські;

- за часом впливу бувають: довготермінові, короткотермінові та середньо термінові;

- за масштабом впливу бувають: загальні (поширюються на всю економічну систему) та локальні (часткові);

- за рівнем впливу: державні та місцеві.

Методи прямого впливу безпосередньо впливають на функціонування суб'єктів ринку шляхом застосування інструментів адміністративно-правового характеру та економічних інструментів прямого впливу. До основних інструментів прямого державного регулювання належать: нормативно-правові акти, макроекономічні плани, цільові комплексні програми розвитку, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти тощо [7, 8].

Методи непрямого регулювання регламентують поведінку суб'єктів ринку опосередковано, шляхом створення економічного середовища, яке сприяє діям в необхідному пріоритетному державі напрямку. До основних методів непрямого державного регулювання відносяться інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування.

Правові методи полягають у встановленні державними органами влади обов’язкових для виконання юридичних норм поведінки (конституція, закони, постанови, укази та інші нормативно-правові акти) з метою забезпечення сталого, цілісного та комплексного розвитку національної економіки держави.

Адміністративні методи регулювання – це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання, що мають директивний характер і базуються на використанні примусу державної влади, засобах заборони або дозволу. До основних інструментів адміністративного регулювання належать ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, постанови судів, розпорядження, встановлення фіксованих цін, валютних курсів тощо.

Пропагандистські методи регулювання – це звернення держави до гідності, честі й совісті людини, формують і підтримують певні переконання, духовні цінності, моральну позицію щодо діяльності держави через заходи виховання, роз'яснення і популяризації цілей і змісту регулювання. До пропагандистських методів належать: орієнтація діяльності суб'єктів ринку на цілі та пріоритети держави; заклики щодо дотримання певної лінії поведінки; політична реклама тощо.

Економічні методи регулювання створюють економічні умови для спонукання суб'єктів ринку діяти в напрямі загальнодержавних та приватних інтересів. Вони здійснюються через інструменти бюджетної, податкової, грошово-кредитної та інших напрямків державної економічної політики.

Бюджетне регулювання допомагає здійснювати перетворення в національній економіці, вирівнювати диспропорції між її складовими елементами, формувати і коригувати макроекономічні пропорції розвитку, вирішувати проблеми соціального характеру тощо.

Бюджет – це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій певної організації.

Державний бюджет – це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового покриття. Бюджет виконує наступні функції: коригує структуру сукупного попиту, перерозподіляє фінансові ресурси, стимулює (гальмує) суспільне виробництво шляхом зміни умов та системи оподаткування, визначає суб'єктів податкового навантаження та податкових пільг тощо.

Зведений бюджет України – це сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи.

Бюджетний устрій – це організація та принципи побудови бюджетної системи, а також взаємозв'язок між її окремими ланками.

Доходи бюджетів – це надходження від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також надходжень з інших джерел, визначених законодавством.

Державні видатки – це витрати на виконання державою своїх функцій. До державних видатків належить закупівля товарів і послуг, оплата праці державних службовців, соціальні виплати і обслуговування державного боргу.

Групи статей державних видатків [7, 8]:

1. Фінансування державних послуг загального призначення.

2. Фінансування виробництва суспільних товарів.

3. Фінансування державних послуг, пов'язаних з економічною діяльністю.

4. Видатки державних цільових фондів.

5. Інші видатки.

Усі видатки бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

До поточних видатків відносять витрати бюджетів на фінансування організацій і підприємств, яка існує на початок бюджетного року, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів.

До видатківрозвитку належать витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансування структурної перебудови економіки, субвенції та інші витрати, пов'язані з розширеним відтворенням.

Витрати Державного бюджету на розвиток галузей, регіонів і сфер діяльності здійснюються у формах: дотацій, субсидій, субвенцій.

Дотації – це особливий вид асигнувань з Державного бюджету, який використовується для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств.

Субсидії – це допомоги, які виплачуються з державного бюджету з метою підтримки населення, а також певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей народного господарства, розвиток яких має велике значення для економіки.

Субвенції – один з видів державної фінансової допомоги центральним або місцевим органам виконавчої влади, що надається на конкретні цілі.

Податкове регулювання економіки – дозволяє більш ефективно стимулювати економічне зростання, мотивувати суб'єктів економіки до економічної діяльності, організовувати перерозподіл доходів та координувати розподіл ресурсів у межах національної економіки.

Об'єкт оподаткування – це дохід чи майно, з якого відбувається нарахування податку. База оподаткування – це та частина об'єкта оподаткування, на яку реально здійснюються податкові нарахування.

Функціями податків є:

· фіскальна (податки забезпечують фінансування державних витрат);

· соціальна (підтримують соціальну рівновагу шляхом зменшення розбіжності реальних доходів окремих соціальних груп населення);

· регулююча (регулюють секторну, галузеву та регіональну структури економіки, інвестиційну активність, зовнішньоекономічні зв'язки тощо).

Система оподаткування – це визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов'язки, об'єкти оподаткування, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів і внесків [7, 8].

Грошово-кредитне регулювання національної економіки – це сукупність заходів держави щодо регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці тощо з метою забезпечення держави, підприємств, організацій, фізичних осіб у грошових ресурсах. Вона здійснюється шляхом інструментів прямого (механізм готівкової емісії тощо) та опосередкованого впливу (через норми обов'язкових резервів, процентна політика тощо).

Дата добавления: 2013-12-11