Гуманізм - нове подання про всебічно розвинену людину. Естетичний ідеал краси

Загальна характеристика країни

Характеристика історичних, економічних і соціальних умов епохи Відродження, що охоплює XV і XVI ст. була така: королівська влада, опираючись на городян, зломила міць феодального дворянства й створила великі, у сутності засновані на національності, монархії, у яких почали розвиватися з тимчасові європейські нації. Були закладені основи для пізнішої світової торгівлі й для переходу ремесла в мануфактуру, що, у свою чергу, послужила вихідним пунктом для сучасної великої промисловості. Таким чином, відбулося формування національних держав і економічних основ буржуазного способу виробництва.

В Італії наступив небачений розквіт мистецтва, що з'явився як би відблиском класичної стародавності. Інтерес до людини, любов до природи, красі, спрага знань, відкриттів (кругосвітні подорожі Магеллана і Колумба, відкриття Америки), розквіт природничих наук, мистецтва, літератури, формування і розвиток реалізму — нового художнього методу в мистецтві — характеризують епоху Відродження.

Основним ідейним стрижнем культури й мистецтва епохи Відродження є гуманізм — нове подання про людину як про вільний, всебічно розвиненому істоті, здатному до безмежного прогресу. Тоді не було майже жодного великої людини, що не зробив би далеких подорожей, не говорив би на чотирьох або п'яти язиках, не блищав би в декількох областях творчості... Але що особливо характерно для них, так це те, що вони майже всі живуть у самій гущавині інтересів свого часу, беруть живу участь у практичній боротьбі, стають на сторону тої або іншої партії й борються хто словом і пером, хто мечем, а хто й тим і іншим разом. Звідси та повнота й сила характеру, які роблять їхніми цільними людьми. Виступаючи проти аскетизму середньовічної моралі, італійська естетика епохи Відродження не протиставляє тіло духу, а ви рухає ідею їхньої єдності. Складна натура, у якій глибина і значущість духовної краси гармонічно сполучаються з фізичної, - такий ідеал епохи.

Краса вважається таким же благом, як здоров'я й сила. Теорію прекрасних пропорцій людського тіла, його пластику, колорит, форму вивчають і оспівують у своєму мистецтві Леонардо да Вінчі, Тиціан, Дюрер і багато інших великих художників епохи.

Квітуча життєстверджуюча сила, чіткі, стійкі пропорції, яскравий, життєрадісний колорит втілені в їхніх образах. Дуже показовий опис ідеальної жіночої краси, дане в трактаті Аньоло Фиренцуоли «Про красу жінок»: «...волосся жінок повинні бути ніжним, густим, довгим і хвилястими, цвітом вони повинні вподібнюватися золоту або ж меду, або ж палаючим променям сонячним. Статура повинне бути велике, міцне, але при цьому шляхетних форм. Надмірно росле тіло не може подобатися, так само як невелике й худе. Білий цвіт шкіри не прекрасний, тому що це значить, що вона занадто бліда; шкіра повинна бути злегка червонуватої від кровообігу... Плечі повинні бути широкими... На груди не повинна проступати жодна кістка. Зроблені груди підвищуються плавно, непомітно для ока. Найкрасивіші ноги — це довгі, стрункі, унизу тонкі із сильними сніжно-білими ікрами, які кінчаються маленькою, вузькою, але не сухощавою ступнею. Передпліччя повинні бути білими, мускулистими...». Саме такий тип краси особливо яскраво відбитий у мистецтві Венеції XVI ст.

Дата добавления: 2013-12-13