Громадянин — людина, яка належить до певної тери­торіальної спільноти — міста, країни тощо

Насправді ж, індивідуальність не може сформуватися без самоусві­домлення, без виокремлення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає і не передбачає люд­ської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, ін­дивідуальність, людина усвідомлює і свою цілковиту ідентичність з іншими людьми, адже зрозуміти свою унікальність можна лише через порівняння з іншими людьми і лише за умови переконанос­ті у тому, що всі інші люди є люди, але в чомусь — не такі. Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини як родової істоти.

Ця приналежність є формально юридично оформленою. Як член певного соціуму громадянин має певні права та обов'язки щодо цьо­го соціуму і підпорядковується певним (прийнятим в громаді) нормам і законам.

Якщо громадянин — це індивід, що належить до конкретної держави і перебуває під її владою і захистом, то громадянськість — це політична позиція громадянина стосовно процесів, що відбува­ються в суспільстві та державі. Відносини суспільства з державою стають дієвими, якщо суспільство можна назвати громадянським, тобто здатним «забезпечити реальну участь громадян в управлінському процесі та контроль з їхнього боку за діяльністю держави». Проте саме тут і виникають суперечності, які людство намагається подолати протягом кількох століть.

III. Закріплення вивченого матеріалу

Бесіда

1. У чому полягає головна мета курсу «Людина і світ»?

2. Чим відрізняється розуміння людини у міфології, релігії, науці та філософії?

IV. Підсумок уроку

Курс «Людина і світ», який ви будете вивчати в 11-му класі, допоможе вам сформувати особистий світогляд, здійснити світоглядне самовизначення, що є необхідною умовою успішної життєдіяльності людини. Набуті на уроках знання допоможуть активно включитися в суспільне життя держави, сформувати активну жит­тєву позицію.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника

2. Виписати у словник нові поняття та опрацювати їх.

3. Підготувати комп' ютерну презентацію «Сім' я».

Тема II. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ УРОК 2

Поняття «соціалізація». Ґендерна соціалізація особистості

Мета: розвивати готовність і потребу учнів до самопізнання і са- мореалізації своєї особистості; ознайомити з процесом соціалізації (сутність, етапи, проблеми, значення); формувати вміння засто­совувати знання з різних навчальних курсів і власного життєвого досвіду для вирішення навчальних практичних завдань; сприяти формуванню активної життєвої позиції.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Я пропоную вам послухати оповідку про давньо­грецького філософа Діогена.

Одного разу вдень Діоген пішов багатолюдними вулицями Афін з ліхтариком в руках, промовляючи: «Шукаю людину».

Бесіда

1. Кого шукав Діоген?

2. Що для вам здалося дивним у поведінці філософа?

3. Як ви вважаєте, на яких ознаках особистості зосередився Діоген?

4. Які ознаки особистості можете назвати ви? Робота зі схемою

ОЗНАКИ ОСОБИСТОСТІ

Висновок. Саме суспільство, а не природа максимально впливає на особистість.

III. Вивчення нового матеріалу

►► Поняття соціалізація

Третину свого життя людина вчиться жити у світі складних суспільних відносин. Суспільство вимагає від нас потрібних йому вмінь і навичок, правильних рішень. І допомагає нам це зробити соціалізація.

Соціалізація — це навчання дітей і підготовка їх до дорослого життя.

Соціалізація починається в дитинстві і закінчується у глибокій старості процесом засвоєння соціальних ролей і культурних норм.

Навчання життя і навчання предмета поняття різні. До соціалі­зації застосуємо термін освоєння, а не навчання. Процес соціалізації переживає кожен з нас протягом всього життя.

• Не можна соціальних ролей і культурних норм навчитися по книгах.

• Соціальних ролей багато, кожна включає багато норм і правил, тому навчатися їх доводиться в реальних умовах, протягом усього життя.

Завдання

Щоб переконатися у важливості соціалізації, спробуймо уявити наше життя без неї. Як виглядала би людина? Наведіть приклади.

• У літературі: «Мауглі» Р. Кіплінга.

• У реальному житті — в Індії 1940 р. було знайдено двох дівчаток — півторарічну Амалу і Камалу восьми років, які зростали серед зграї вовків. Після повернення до людського середовища Амала прожила один рік, а Камала — 10, проте вона так і не навчилася говорити і сміятися, пересувалась навколішки.

Висновок:

• У ході соціалізації людина з біологічної істоти перетворюється на соціальну. Соціальне середовище відіграє в цьому процесі вирішальну роль.

• Соціалізація дає можливість спілкуватися за допомогою ролей.

• Соціалізація забезпечує збереження самого суспільства: при­щеплює новим громадянам загальноприйняті цінності, зразки поведінки.

Соціалізація — процес розвитку людини, становлення особистості у взаємодії з навколишнім світом.

►► Етапи соціалізації

У до індустріальному суспільстві вирізняли лише три етапи люд­ського життя: дитинство, зрілість, старість. Дитинство закінчувалося рано — у 13-15 років, переважно після укладання шлюбу.

Люди лише нещодавно усвідомили, що кожен віковий період людини — це особливий світ. За часів Шекспіра діти в усьому були схожі на дорослих. Тільки після епохи Відродження з'явилися перші ознаки вікової різниці — зачіски, одяг... У XVIII ст. починають вирізняти юність. За образним висловом американського вченого Ф. Масгрейва юнак був винайдений одночасно з паровою машиною (1765 р. з'явився винахід Д. Уатта, а 1762 р. Ж. Ж. Руссо «відкрив» юнака, написавши книгу «Еміль»).

Дитинство — найважливіший етап первинного навчання і со­ціалізації. «Всі ми родом з дитинства» (А. Екзюпері). Американський психолог Ерік Еріксон виділив 8 стадій у розвитку особистості, чотири з них припадає на дитинство. У цей період закладається фундамент соціалізації, людська особистість формується на 70 %. Не можна спізнитися, втратити час.

Запитання

— Коли починається дитинство?

Учитель. Пропоную вам послухати східну притчу.

«Молода мати прийшла до мудреця за порадою і запитала, коли їй треба починати виховання дитини. «Який вік вашої дитини?» — запитав мудрець «Лише 3 місяці», — відповіла мати. «На жаль, ви запізнилися. Ви запізнилися рівно на 3 місяці», — сказав муд­рець».

— Ми часто говоримо — «золота пора дитинства», «безхмарне дитинство», «рожева пора» і т. ін. Наскільки відповідають дійсності ці твердження? Давайте порівняємо дитячий і дорослий світ, з'ясуємо, чим вони відрізняються один від одного.

Зріст, фізична сила;

обмін речовин (у дітей — пластичний, у дорослих — енерге­тичний);

розумові здібності, вміння доцільно їх застосовувати; обсяг набутих знань;

уміння приймати рішення і т. ін. (продовжити список).

Висновок. Дитина не вміє жити в дорослому світі: не має соці­ального статусу і ролі, чітких прав і обов'язків, не знає, що таке соціальна відповідальність; погано уявляє собі, що таке соціальні норми.

Запитання

— Як діти засвоюють соціальні ролі?

Діти не можуть оцінювати норми, вони здатні їх засвоювати лише через стереотипи. Зразками для наслідування є найближче оточення — батько і мати. Батьки є агентами первинної соціа­лізації. Народна мудрість говорить: «Виховання дітей почина­ється з їхніх батьків».

У дітей ігрове освоєння світу. У які ігри грають наші діти? Які з них найбільш важливі? Рольові ігри: «Дочки-матері», «Школа». Те, чого навчаються в дитинстві, зберігається протягом усього життя і багато в чому визначає його.

Юність — найважчий період соціалізації. «Роки юності — найважчі роки», — ще в XVIII столітті писав німецький філософ І. Кант.

Часові межі: 13-17 — тинейджер, 19-23 — юнак. Запитання

— Дайте визначення терміна «тинейджер»? Чому цей вік на­зивають важким, перехідним?

1. Відбуваються важливі фізіологічні зміни: статеве дозрівання; інтенсивне зростання (на 5-8 см на рік), збільшення маси тіла (4-8 кг на рік); перебудовується опорно-руховий апарат (збіль­шується ступінь окостеніння, наростає м'язова сила) і т. ін. Со­ціальна та психологічна зрілість дуже часто не встигає за зрілістю фізичною.

2. Психологічні зрушення (потяг до протилежної статі, посилюється агресивність, схильність до неприборканого ризику тощо).

3. Прагнення інновацій і творчості; невизнання авторитетів.

4. Підкреслене прагнення незалежності і самостійності.

5. Формується паралельна система цінностей: батьки — однолітки.

6. Змінюється поведінка (від майже повної слухняності до прихованої або явної непокори батькам).

7. Суперечності між прагненням самостійності і залежностю від думки і поведінки однолітків.

8. Закінчується формування фундаменту особистості — світогляду.

9. Усвідомлення свого «Я» відбувається як осмислення свого місця в житті; відбувається постійний пошук моральних орієнтирів.

Висновок. Рольовий діапазон тинейджерів, як і раніше, вкрай обмежений: економічно несамостійні, вимагають соціального захисту, не виступають учасниками правовідносин, не є власниками, виробниками. Вони лише споживачі; хоча психофізично вони вже дозріли для прийняття важливих рішень. Брак життєвого досвіду призводить до численних помилок. Проте головне не їхня кіль­кість, а якість: злочинність, наркотики, алкоголь, статева розбе­щеність... Це спроба грати дорослі ролі, підлітки тяжіють до тих, хто їх вважає дорослими.

Підлітковий вік — це іспит для всіх (самого підлітка, батьків, вчителів). Не можна швидко і без зусиль вирішити всі проблеми цього віку: треба набратися терпіння...

Зрілість — це розквіт людської особистості. Тривалий час вона складалася з декількох циклів. Нижня межа розмита, приблизно 21-23 роки. Екстремальні ситуації зумовлюють швидке дорослішання особи. Верхня межа позначена віком виходу на пенсію — 55 років у жінок і 60 років у чоловіків.

Завдання

Головний критерій зрілості: самостійність. Що вважати проявом самостійності? Доповніть наведений список.

Критерії самостійності

1. Самозабезпечення засобами існування.

2. Уміння розпоряджатися грішми.

3. Самостійність у виборі способу життя.

4. Проживання окремо від батьків.

5. Здатність відповідати перед законом.

6. Участь у виборах.

7. Укладання шлюбу.

Висновок. Доросле життя — найбільш активний період соціалі­зації, тому що саме в цей час спостерігається освоєння значної кіль­кості соціальних ролей у реальному житті. Зрілість — найбільш активний творчий вік. Психолог Г. Леман проаналізував декілька тисяч видатних відкриттів і дійшов висновку, що найкращі, най­більш оригінальні ідеї та праці були зроблені людьми переважно у 29—ЗО років: Ньютон відкрив закон тяжіння в 24 роки; Лобачев­ський — неевклідову геометрію в 24; Менделєєв — періодичний закон у 35 років.

Після того як людина виходить на пенсію, закінчується активний період соціалізації — настає старість.

Старість — це період людського життя, що настає після зрілого віку і ділиться на кілька циклів: до 71 року — похилий вік; з 71 до 90 — старечий; вік людини понад 90 років вважають віком довгожительства. Старість — це фізичний стан, якому притаманне поступове згасання всіх життєвих функцій.

Запитання

«Старий — що малий», — говорить народна мудрість. Що спіль­ного між дітьми і старими? У чому відмінність?

Люди похилого віку перестали бути виробниками матеріальних благ, перетворилися на споживачів; надлишок вільного часу; вимагають до себе уваги (часто примхливі, дратівливі, невдо- волені).

• Діти — мета життя для батьків: люди похилого віку — це тягар для дітей. У дітей — майбутнє, у людей похилого віку зникають життєві плани, немає запасу часу і сил.

►► Ґендерна соціалізація особистості

Ґендерні уявлення особистості формуються під впливом ґендер- них стереотипів — набору загальноприйнятих норм і суджень, що стосуються існуючого в суспільстві становища чоловіків і жінок, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Ґендерні стереотипи закріплюють наявні ґендерні розбіжності і стають на заваді змінам у сфері ґендерних відносин.

Ґендерна соціалізація — це процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для неї суспільством від народження, залежно від того, чоловіком або жінкою вона народилася.

Ґендерні ролі — норми та правила поведінки жінок і чоловіків, що ґрунтуються на традиційних очікуваннях, пов'язаних з їх статтю. Вони відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються із часом.

Механізми для здійснення гендерної соціалізації

• Диференційне посилення, коли прийнятне ґендерно - рольове поводження заохочується, а неприйнятне — карається соціальним несхваленням.

• Диференційне наслідування, коли людина обирає статево- рольові моделі у близьких їй групах — родині, серед однолітків, у школі — і починає наслідувати прийняте там поводження.

Суспільство під час формування статевої ролі і статевої свідомості орієнтується у вихованні на стандарти фемінність — маскулінність, при цьому толерантно ставиться до маскулінної поведінки дівчинки, але засуджує феміністичну поведінку хлопчика. Джерела ґендерного конфлікту орієнтовані у дитинство. Так, дівчата спортсменки, що займаються чоловічими видами спорту, у 7 разів частіше мають чоловічу спрямованість дитячих ігор й у 15 разів частіше бувають лідерами в компанії хлопчиків.

Статево-рольова соціалізація відбувається протягом усього життя людини, тільки дорослішання сприяє формуванню самостійнос­ті у виборі цінностей і орієнтирів. За певних обставин люди можуть переживати ґендерну ресоціалізацію, тобто руйнування раніше прийнятих цінностей та засвоєння нових моделей поведінки.

Головна роль у ґендерному вихованні належить освітньо- виховним установам. Дитина проходить через низку установ, утво­рених суспільством: дошкільні, середні, вищі навчальні заклади, позанавчальні заклади (центри, клуби, бібліотеки) та установи культури. На шкільні роки дитини припадає основний період фор­мування ґендерної культури, громадянських цінностей, самоусві­домлення себе чоловіком або жінкою.

Важлива роль у формуванні ґендерних цінностей належить сі­мейному вихованню. Саме в родині у світогляді молодої людини формуються базові уявлення щодо поняття чоловічого і жіночого. Батькам необхідна певна установка на цілеспрямоване ґендерне виховання своєї дитини, усвідомлення високої відповідальності за підготовку юнака або дівчини. Вони можуть використовувати сучасний педагогічний досвід, підтримуючи співробітництво з на­вчальною установою, учителями, слухати спеціальні лекції, чита­ти літературу. Тільки за таких умов можливе формування у моло­дої людини ґендерної культури і чуйності.

На становлення ґендерної свідомості впливають суспільні (не­урядові), молодіжні, жіночі, правозахисні організації, засоби масової інформації, що пропагують ідеї рівності, публікують відпо­відні матеріали, випускають навчальні телепередачі.

►► Розвиток сім 'ї як соціального інституту

Сім'я — міні-модель суспільства. Без сім'ї та сімейного виховання, сімейного піклування про дитину не було б ні суспільства, ні держави, ні етносу. Як би не змінювалися суспільні установки, які б негаразди не вирували над людством, сім'я завжди залишалася.

Щодо сім'ї та її ролі в суспільстві існує чимало багато поглядів представників різних течій.

Течія	Зміст
Утопісти	Мріяли знищити сім'ю, виступали за вільну любов, за те що б функції сім'ї передати державі
В. І. Ленін	Мріяв побудувати величезні фабрики-кухні, фабрики- пральні та звільнити жінку від хатньої праці
Слов'янофіли	Відстоювали ідеал патріархальної сім'ї, де основна влада належала главі сімейства — батькові. Усі інші члени родини повинні були беззаперечно виконувати його волю. Роль жінки зводилася до народження і виховання дітей і ведення домашнього господарства

Течія	Зміст
Марксісти	Виступали з критикою патріархальної сім'ї як чужої новим суспільним відносинам. «Тиранія, яка панує в такій родині, пригнічує і калічить людську особис­тість», — писав М. Бердяєв. Він закликав відстоювати більш вільні форми сім'ї: «Євангеліє вимагає свободи від рабства у сім'ї»

Сім'я дуже давній соціальний інститут. Її характер змінювався протягом історії: у суспільстві не вщухають суперечки про те, яка з форм сім'ї більш життєздатна. В епоху матріархату, коли влада належала жінкам, кожен знав свою матір, але ніхто не знав свого батька, замість сім'ї були так звані безладні стосунки. Потім влада перейшла до чоловіка, і батько мав точно знати, кому у спідок він передасть своє майно. Це сприяло появі парної сім'ї.

Із появою держави і права з'явилися закони про шлюб. У деяких мусульманських країнах й досі, особливо в селах, існують полігамні шлюби. За мусульманськими законами чоловікові дозволено мати до 4 дружин; у деяких країнах кількість дружин не обмежується взагалі, чоловік лише зобов'язаний брати на себе їх повне утримання. У Непалі у першій половині XX ст. сім'я буду­валася за протилежним принципом: одна дружина могла мати до 5 чоловіків. Але в переважній більшості країн домінує моногамна сім'я.

►► Шлюб — основа сімейних відносин

Проблемне питання

— Як ви вважаєте, «сім'я» і «шлюб» — це одне й те саме?

Первісну основу сімейних відносин становить шлюб.

Шлюб — це форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється і за допомогою якої суспільство впо­рядковує і санкціонує їх статеве життя і встановлює їхні по­дружні права і обов'язки.

Шлюб — це контракт, який укладають 3 сторони: чоловік, жінка і держава. Сім'я — це більш складна система відносин, ніж шлюб, тому об'єднує власне подружжя, їхніх дітей та інших родичів.

Сім'я — не шлюбна група, а соціальний інститут, тобто система зв'язків і взаємодій між членами сім'ї, функція якої — відтворення населення та регулювання відносин між статями, батьками і дітьми.

Поява шлюбу як правової форми відносин між чоловіком і жінкою пов'язана з наслідуванням власності. Відповідно до європейських традицій, успадковування власності здійснювалося за чоловічою лінією. У давньоримському законодавстві право на спадщину визнавалося за кровними родичами. За імператора Августа (І ст. до н. е. — І ст. н. е.) був запроваджений податок на без­шлюбність.

У сучасному світі, умови та порядок укладання шлюбу, його припинення і визнання недійсним регулюється сімейним правом. Шлюб реєструється в органах реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Шлюб, укладений за релігійним обрядом або відповідно до звичаїв будь-якої народності, не має правового значення. Ре­гулювання прав і обов'язків подружжя, а також батьків і дітей в Україні здійснюється відповідно до Сімейного кодексу, прийнятому 2002 року.

►► Функції сім 'ї

Виступ учнів з комп'ютерною презентацією «Сім'я».

Завдання

— На основі переглянутих презентацій і власного досвіду спро­буйте визначити, які функції в суспільстві виконує сім'я. Що, на ваш погляд, є вищою сімейною цінністю?

ФУНКЦІЇ СІМ'Ї

Назва функції	Основні задачі
Репродуктивна	1. Громадська — відтворення населення. 2. Індивідуальна — задовольняє потреби в дітях
Виховна	1. Формування особистості дитини. 2. Вплив на розвиток особистості кожного її члена протягом усього життя. 3. Вплив дітей на батьків та інших дорослих членів сім'ї, які спонукають їх активно займатися самовихованням
Господарсько-економічна	1. Забезпечує міцні зв'язки. 2. Підтримує матеріально неповнолітніх і непрацездатних її членів. 3. Надає підтримку тим членам сім'ї, у яких виникли матеріальні та фінансові труд­нощі

Назва функції	Основні задачі
Відновлювальна	Відновлення і зміцнення фізичних, психо­логічних, емоційних і духовних сил людини після трудового робочого дня
Регулятивна	Упорядковує відносини між статями, здій­снює первинний контроль за дотриманням членами сім'ї суспільних норм особистого, групового та суспільного життя
Соціалізація особистості	Опосередковує зв'язок особистості з суспіль­ством: вона формує у дитини уявлення про соціальні зв'язки і включає в них його з на­родження

Виділяють також дозвільну, соціально-статусну, емоційну, сексуальну та функцію духовного спілкування сім'ї.

Сім'я забезпечує соціалізацію молоді в ході засвоєння дітьми нормативів громадського життя, задовольняє емоційну потребу в спільних переживаннях, обміні почуттями і настроями, запобі­гає психологічній неврівноваженості, захищає від почуття ізольо­ваності і т. ін. Одним із результатів домашнього функціонування сім'ї як соціальної групи є ефективне попередження відхилень від вимог соціальних норм у переважній більшості сфер суспільного життя.

IV. Підсумок уроку

Соціалізація — це процес розвитку особистості протягом усьо­го її життя; проходячи через кризи і долаючи їх, особистість отри­мує основу для подальшого зростання (Ерік Еріксон). Ми пройшли сходами людського життя, але куди ж вони нас привели? Угору? Униз? Угору по сходах, що ведуть униз?

Кожен з нас неповторна, унікальна індивідуальність. Чим важче умови життя, тим більше засвоюється людиною досвід, тим він буде ціннішим для майбутніх поколінь. Людина сама повинна прагнути самовдосконалення, маючи для цього умови. «Обставини такою ж мірою творять людей, у якій люди — обставини».

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Провести соціологічне опитування серед учнів 11-х класів шко­ли «Із якими проблемами стикається сучасна молодь?»

УРОК З

Поняття субкультури. Молодіжна субкультура. Школа. Однолітки

Мета: дати уявлення про основні поняття теми; пояснити, у чо­му полягає унікальність підліткового співтовариства і культури, чим вони відрізняються від співтовариства і культури дорослих; вдосконалювати навички самостійної роботи; виховувати, прищеп­лювати високу, справжню культуру, а також критичне і відпо­відальне ставлення до свого способу життя, потребу в духовності, свідомому прагненні до самовдосконалення. Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення уроку: лекція з елементами дискусії та бе­сіди.

Епіграф до уроку: Спільнота розвиватиметься лише тоді, коли її члени контролюватимуть спілкування між собою. Франц Фенон

ХІД УРОКУ

і. Організаційний момент уроку II. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Кого, на вашу думку, можна вважати молодим?

2. Що означає «громадянське повноліття»?

Перевірка домашнього завдання

Виступ учнів з результатами соціологічного опитування «Із якими проблемами стикається сучасна молодь?»

Проблеми, що хвилюють cтудентів

Отримати цікаву професію. Проблеми з власними грошима. Фінансові проблеми сім'ї. Стосунки з батьками. Стосунки між батьками. Відносини з однолітками. Конфлікти з педагогами.

Проблеми із засвоєнням навчального матеріалу.

Проблема вільного часу.

Особисте життя.

Здоров'я членів сім'ї.

Відсутність модного одягу.

Майбутнє.

III. Вивчення нового матеріалу

►► Поняття «культури». Види і функції культури

Культура (від лат. culture, — обробіток, виховання, осві­та, розвиток, шанування) — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, ви­ражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними ма­теріальних і духовних цінностях.

Культура — це багаторівнева система. Виділяють світову й на­ціональну культури, до того ж, кожна з цих культур поділяється на матеріальну і духовну.

Запитання

1. Що належить до матеріальної культури?

(Це культура праці, матеріального виробництва, культура побуту, культура відносин до власного тіла, фізична культура.)

2. Що належить до духовної культури?

(Ця культура несе в собі пізнавальний розвиток, вплив на розум і душу людини, її інтелектуальне становлення.)

Таким чином, культура поділяється на певні види, які всі між собою тісно пов'язані. Головне завдання культури — всебічний роз­виток людини, регулювання її поведінки і вчинків на основі фор­мування цінностей і моральних норм.

Сьогодні на уроці йтиметься про молодіжну субкультуру. Всту­паючи у доросле життя, молодій людині треба засвоїти те, що було створено попередніми поколіннями, дізнатися і сприйняти устале­ні норми суспільного життя. Проте цей процес не є простим. Не всі цінності, до яких прихильно ставиться старше покоління, сприй­має молодь.

Оскільки людина є основною складовою одиницею суспільства, а суспільство складається з безлічі соціальних груп, то можна гово­рити про культуру окремих соціальних груп. Підлітки — найбільш численна соціальна група. У світі їх налічується близько 1 млрд. І всі вони є споживачами матеріальних і духовних цінностей, ство­рених старшими поколіннями. Спільнота підлітків не є монолітною структурою, що включає всіх молодих людей. Відомі безліч підліт­кових спільнот, що розрізняються за віком, статтю, матеріальною забезпеченістю, національним складом. Спільноти підлітків мож­на розділити на формальні (шкільні класи, спортивні клуби, сек­ції, театральні та предметні гуртки) і неформальні (позашкільні) групи (дворові компанії, субкультури).

Деякі фахівці вважають, що у підлітків існує власна культура. Підлітки створюють культуру зі своєю власною мовою, модою, за­хопленнями і, що найважливіше, зі своєю системою цінностей, від­мінними від цінностей дорослих. Підтримувана підлітками, вона часом викликає занепокоєння дорослих.

Субкультура — це певний стиль, спосіб життя і мислен­ня окремих соціальних груп всередині суспільства.

Почасти це пов'язано з притаманною віком критичністю, уяв­ленням, що «історія починається з нас». Позначається і те, що мо­лодь за своєю природою націлена на перетворення, створення но­вого.

Робота зі схемами

ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ГРУП МОЛОДІЖНОЇ СУБКУЛЬТУРИ

Вид	Характеристика	Проблеми
Репери та хіп-хопери	Людина-репер не лише займається спортом (що вже є плюс), вона прояв­ляє себе творчо. А прояв таланту завжди сприяє зростанню особистості. Це величезний плюс	Серед представників угрупо­вання «Ганста» культивується агресивний стиль поведінки. Вони прагнуть володіти вог­непальною зброєю, оскільки вважають, що світ жорстокий і лише вони самі здатні себе захистити. Вони не визнають нікого і ніщо вище за себе

Вид	Характеристика	Проблеми
Готи	Зазвичай ці молоді лю­ди шукають натхнення, а значить, вони творчі люди. Захоплення цією субкультурою — це спосіб накопичити енергію. А їх вигляд заперечує порож­нечу нічного гламуру	Занепокоєння викликають сатаністи. їхня ідеологія — це епатаж і бунт проти церковно- традиціоналістської системи. Представники цього спря­мування здатні осквернити церковні предмети, вдатися до кривавих жертвопринесень та інших дій, які супроводжують культ поклоніння сатані
Скінхеди	Головне гасло скінхедів — «Тільки сильні можуть жити». Отже, потрібно бути сильним, і не тільки тілом, але й духом	Мінусів набагато більше. Свою ідею вони сприймають надто буквально. Скінхеди здатні до безглуздої агресії щодо інших людей. Вони здатні убити «чу­жого»
Панки	Плюси виділити немож­ливо	Там, де з'являються панки, — бійки, пограбування, насиль­ство з метою наруги над осо­бистістю
Растамани	Досить спокійна культура і нешкідлива для суспіль­ства. Як кажуть: «Чим би дитина не тішилася...»	По суті, їх заняття — це не­робство, така людина навряд чи здатна чогось досягти у со­ціальному житті
Фріки	Не виявляють негативно­го ставлення ні до чого	Власне їх свобода є їхнім го­ловним мінусом: вона дає їм все, але безпосередньо на них неможливо вплинути ззовні. Тобто поки що це нешкідливо і весело, але хто знає, у що це трансформується згодом...
Граффітери	Походить від італ. «графі­ті», що спочатку означало «надряпаний»
Рольовики	Лише інтелектуально роз­винені люди стають ро- льовиками. Вони освічені, начитані, інтелігентні і миролюбні	Є небезпека «загратися» за тим або іншим сценарієм і вже не вийти з ролі. За таких обставин людина просто «випадає» із суспільства

Усі зазначені види молодіжної субкультури — це неформальні об'єднання молоді, яким притаманні певні ознаки.

1. Неформальні колективи не мають офіційного статусу.

2. Слабко виражена внутрішня структура.

3. Більшість об'єднань має слабко виражені інтереси.

4. Слабкі внутрішні зв'язки.

5. Дуже складно визначити лідера.

6. Програма діяльності відсутня.

7. Діють з ініціативи невеликої групи зі сторони.

8. Становлять альтернативу державним структурам.

9. Дуже важко піддаються класифікації.

Причини відходу молоді в андергаунд:

виклик суспільству, протест; виклик сім'ї, непорозуміння в сім'ї; небажання бути як усі;

бажання затвердитися в новому середовищі; привернути до себе увагу;

нерозвинена сфера організації дозвілля для молоді в країні;

копіювання західних структур, течій, культури;

релігійні ідейні переконання;

данина моді;

відсутність мети в житті;

вплив кримінальних структур, хуліганство;

вікові захоплення.

IV. Підсумок уроку

Сьогодні глобалізаційні процеси активно проникають у повсяк­денне суспільного життя. Сучасна молодь соціалізується в рамках глобального знання, глобальних іміджів. Цей процес породжує новий тип соціальної диференціації та суспільної культури. Час­тиною загальної суспільної культури є молодіжна культура, що має дві складові: власне створену молоддю, що позиціонує своє ба­чення, очікування, наміри, та культуру попереднього покоління з принципами та традиціями, які вже склалися. Молодь завжди перебуває у пошуку нової ідентичності, створенні нового стилю.

Сучасна молодь — це перше покоління, яке від початку сприй­няло культуру як культуру мас-медіа. «Перша кібергенерація» — так назвав розвиток сучасних молодіжних рухів Дуглас Кельнер. Поняття «молодіжна культура» є багатозначним і неоднозначним.

Так, залежно від ідеологічної спрямованості, говорять про «моло­діжну культуру», «молодіжну субкультуру» і навіть про «контр- культуру». Сьогодні молодіжна культура розвивається під впли­вом ЗМІ та комп'ютерних технологій.

Для молодіжних субкультур Заходу джерелами «нового стилю» стали культури Азії, Африки та американських індіанців. Джере­лом конструювання «культурних мітів» вітчизняних молодіжних субкультур став насамперед Захід.

Після розпаду Радянського Союзу здалося, що нарешті здійсни­лася мрія дисидентів, хіпарів, неформалів... Настала цілковита сво­бода і безкарність, що переросла в безлад. Головним посередником у спілкуванні стали засоби масової інформації, які дуже негативно впливають на свідомість сучасної молоді.

Тому сьогодні однією з головних задач є активний вплив на мо­лодіжну свідомість, щоб шляхом спільної координації дій започат­кувати нову хвилю відродження національної культури України.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготувати електронну презентацію на тему «Сучасна моло­діжна субкультура».

Тема III. СТЕРЕОТИПИ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ

УРОК 4

Стереотипи та їх роль у житті людини і суспільства. Толерантність. Ксенофобія. Расизм. Тендерні стереотипи

Мета: розвивати готовність і потребу учнів до самопізнання і самореалізації своєї особистості; визначити сутність понять «сте­реотипи», «толерантність»; формувати вміння застосовувати знан­ня з різних навчальних курсів і власного життєвого досвіду для розв'язання навчальних практичних завдань; сприяти формуван­ню активної життєвої позиції.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: тренінг, дискусія.

Епіграф до уроку: Не все однакове придатне для всіх. Римський поет Проперцій

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Виступ учнів з презентаціями «Сучасна молодіжна субкультура».

III. Мотивація навчальної діяльності

Зі стереотипами ми зустрічаємось щоденно. Уявіть собі, якими є ваші уявлення про: відмінницю, вчительку, циганку, бізнесмена, ділову жінку, бомжа.

Завдання

Оберіть 2 стереотипи і запишіть їхні характерні ознаки. А тепер об'єднайтеся в групи та обміняйтеся своїми характерис­тиками.

1. Чи в усіх були однакові стереотипи?

2. Якщо так, то чому?

3. Якщо ні, то чому?

4. Чому у вас виникли саме такі стереотипи?

5. Як ви вважаєте, які чинники впливають на формування стерео­типів у суспільстві?

— Вправи, які ми будемо виконувати сьогодні на уроці, озна­йомлять вас з основними складовими «піраміди ненависті» — забо­бонами і стереотипами, дискримінацією, насильством. Ви зможете навчитися розпізнавати їх у собі та інших, усвідомити їх причини і шкоду, яку вони завдають суспільству і кожному з нас. Наявність стереотипів не є провиною людини. Стереотипи є в кожного з нас, і це — природний спосіб пізнання світу.

Повідомлення теми та мети уроку.

IV. Вивчення нового матеріалу

►► Стереотипи

Стереотипи — це неправомочні узагальнення, які ми робимо щодо тих, кого ми мало знаємо.

Людський мозок влаштований таким чином, що він постійно класифікує все, що йому трапляється в реальному житті. Коли у нас не вистачає інформації про якийсь предмет, ми відносимо його до певної категорії і приписуємо йому певні якості. Так ми вирішуємо, що «всі росіяни багато п'ють», а «всі підлітки вживають наркотики».

Завдання 1. Християни — мусульмани

Мета: дослідити стереотипи щодо різних етнічних і релігійних груп, їх зміст, види їх вияву в житті.

Кожна група буде працювати з одним з робочих аркушів. На робочих аркушах треба записати ваші уявлення про християн та мусульман. Спочатку члени груп самостійно заповнюють робочі ар­куші. Потім знову об'єднуються в групу та обговорюють відповіді. Можна працювати з тими національними групами, які є актуаль­ними для вашого регіону, класу, міста і т. ін.

Обговорення

1. Чи складно було заповнювати робочі аркуші?

2. Якщо якимось групам це було легше, а комусь — важче, то чо­му це сталося?

3. Чи збігаються думки всієї групи?

4. Чи насправді всі мусульмани / українці / євреї такі, як написано в робочих аркушах?

5. Яким чином у вас сформувалася саме така думка?

6. Чи впливають на вашу думку стереотипи?

Робочий аркуш

Християни (або українці)

Українці люблять...

Ми всі знаємо, що українські...

Українців можна відрізнити за...

Українці завжди знаходять...

Всі інші вважають, що українські...

Мусульмани

Мусульмани люблять...

Ми всі знаємо, що мусульмани...

Мусульман завжди можна відрізнити за...

Мусульмани завжди знаходять...

Всі інші вважають, що мусульмани…

Євреї

Євреї люблять...

Ми всі знаємо, що євреї...

Євреїв можна відрізнити за... Євреї завжди знаходять...

Усі інші вважають, що євреї...

►► Забобони

Забобон — негативне ставлення до людини чи будь-якої групи людей, про яких ви насправді нічого не знаєте. Це також негативне ставлення на підставі не особистого знайомства з людиною, а думки (стереотипу) з приводу групи, до якої він належить.

Забобони зазвичай з'являється у нас тому, що вже прийнятий у тому суспільстві або групі, де ми перебуваємо. Існують різні види забобонів. Вони можуть бути пов'язані зі статтю, віком, національною приналежністю, прихильністю до певної релігії, походженням, рівнем доходу, сексуальною орієнтацією або інвалідністю людини.

Завдання 2. Залізничний експрес

Мета: виявити забобони в групі. Усвідомити неминучість наявності упереджень і навчитися жити з ними. Вам знадобиться: список пасажирів.

Кожному учаснику буде надано список. Питання звучить так: «З ким із цих людей ви б найменше хотіли опинитися в одному купе поїзда?». Учасники повинні визначити три найбільш небажаних для себе людей і три найбільш бажаних. Потім учасники діляться на групи по три людини. Кожна група — купе. Мета — проранжи- рувати список з тим, щоб обрати четвертого супутника. Після цього група збирається разом й обговорює різні вибори.

Список

• циганка;

• явний гомосексуаліст;

• скінхед;

• молодий чоловік, хворий на СНІД;

• неохайно вдягнена жінка з маленькою дитиною;

• кавказець-мусульманин;

• людина з села з великим мішком;

• африканський студент;

• підліток, схожий на наркомана;

• колишній ув'язнений;

• таджик у національному одязі;

• міліціонер;

• інвалід зі складеною коляскою;

• кришнаїт;

• китаєць, який споживає їжу з дивним запахом;

• людина, що говорить незрозумілою мовою.

Обговорення

1. Чи важко було дійти спільної думки?

2. Чому у різних груп відповіді виявилися різними?

3. Чому відповіді усіх груп іноді збігалися?

4. Чому ви не хотіли їхати з людиною в одному купе?

1) Коли нами керує страх, коли — бридливість, коли — негативне ставлення загалом?

2) Наскільки вони у кожному випадку обґрунтовані?

5. Чи можемо ми щось зробити з нашими почуттями в таких ви­падках? А чи треба з ними щось робити?

6. Чи може будь-хто відмовитись їхати з нами в одному купе? А якщо справа відбувається в іншій країні?

7. Як ми чинимо, коли потрапляємо в одне купе з небажаною люди­ною? Чи траплялися ситуації, коли ви (або хтось у вашій присут­ності) поводились ганебно з людьми, які вам не подобаються?

8. Чи винні ті, з ким ми не хочемо їхати?

9. Що вони відчують, якщо побачать наше невдоволення?

10. Як найкраще вчинити в таких випадках?

►► Толерантність

Сучасна культурна людина — це не лише освічена людина. Цього замало. Це людина, що володіє почуттям самоповаги і поваги до оточуючих. Толерантність вважається ознакою високого духовного та інтелектуального розвитку індивідуума, групи людей, усього суспільства загалом.

Генеральною конференцією ЮНЕСКО 1995 р. була прийнята Декларація толерантності. Відповідно до Декларації принципів толерантності, ми розуміємо, що «толерантність означає повагу, прийняття і правильне розуміння багатого розмаїття культур нашого світу, форм самовираження і способів прояву людської індивідуальності... У своєму житті ми спілкуємося з представниками різних національностей, культур, світів, соціальних верств... тому треба вміти поважати культурні цінності як свого народу, так і представників іншої культури, релігії, навчитися знаходити точки дотику».

До того ж толерантність як якість особистості допомагає людині адаптуватися в іншому середовищі. Люди, що не володіють цією якістю, виявляють категоричність, нездатні до змін, яких вимагає від нас життя.

Значення слова «толерантність» у різних народів пояснюється по-різному.

Іспанською це поняття означає здатність визнавати відмінні від власних ідеї або думки;

французькою — ставлення, за якого допускається, що інші можуть думати чи діяти інакше, ніж ти сам; англійською — готовність бути терпимим, поблажливим; китайською — дозволяти, сприймати, бути великодушним щодо інших;

арабською — прощення, поблажливість, м'якість, милосердя, співчуття, терпіння, прихильність до інших; російською — здатність терпіти щось і когось (бути витриманим, витривалим, стійким, вміти миритися з існуванням будь- чого і будь-кого).

Бесіда

1. Яке з визначень вам імпонує найбільше?

2. Чому, на ваш погляд, у різних країнах ці визначення формулю­ються по-різному?

3. А що ж об'єднує ці визначення?

4. Чим зумовлена актуальність толерантності у наш час? Завдання

Учням пропонується закінчити речення «Бути толерантним — це означає...»:

бути терпимим до оточуючих; поважати людей, їх думки, релігію; сприймати інших такими, якими вони є; розуміти різноманіття культур нашого світу.

Запитання

1. Чи притаманні вам якості, що характеризують толерантну лю­дину?

2. Чи вважаєте ви себе толерантною особистістю?

Робота з таблицею

— Ознайомтесь зі змістом порівняльної таблиці «Толерантна та інтолерантана особистості» і зробіть висновки.

Толерантна особистість	Інтолерантна особистість
Повага до думки інших	Нерозуміння
Доброзичливість	Ігнорування
Бажання будь-що робити разом	Егоїзм

Толерантна особистість	Інтолерантна особистість
Розуміння і сприйняття	Нетерпимість
Чуйність	Висловлювання зневаги
Допитливість	Дратівливість
Поблажливість	Байдужість
Довіра	Цинізм
Гуманізм	Невмотивована агресія

Учні роблять висновки.

Учитель висловлює особисту точку зору.

Загальний висновок. Не буває абсолютно толерантних та абсолютно інтолерантних людей. У сучасному світі складно знайти приклади толерантного суспільства. У людства не виробився імунітет проти інтолерантності. Людина робить в житті різні вчинки. Важливо, чи є в нас прагнення до толерантних відносин, бажання повноцінно реалізувати свої здібності, спираючись на стійкі життєві позиції, цінності та ідеали.

Чому так актуальна толерантність в наш час? Тому що ми часто чуємо такі слова, як «біженець», «жертва насильства», «екстремізм», «конфлікт», «агресія», «тероризм», тому що в підлітковому та молодіжному середовищі спостерігається катастрофічне поши­рення всіляких форм антигромадської поведінки; тому що зростає кількість антигромадських молодіжних організацій радикального спрямування.

►► Ксенофобія і расизм

Ксенофобія (від грецьких слів (ксенос) означає «чужинець», «незнайомець», та (фобос), що означає «страх») — неоднозначний термін, котрий позначає певний стан людини, що виявляється у нав'язливому страху щодо чужинців чи просто чогось незнайомого або страх перед чужоземцями та ненависть до них.

Уперше термін «ксенофобія» зустрічається у словнику Вебстера, виданого 1841 р. у США. Такі визначення засвідчують, що головним об'єктом ксенофобії завжди були незнайомці або чужинці (xenos — сторонні, іноземці). Причини тут прості: історично так склалося, що поява чужинців, зазвичай не віщувало нічого доброго. У гіршому випадку вони претендували на поля і пасовища, на майно і дружин. У кращому випадку — втручалися в життя суспільства, приносячи із собою зміни. Отже, чужинці являли реальну загрозу сформованому способу життя.

Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, що вважається чужою і шкідливою для суспільства, наприклад нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї, цигани, гомосексуалісти. Об'єктом другої форми ксенофобії є переважно культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури піддаються чужоземному впливу, але культурна ксенофобія є часто вузько спрямованою на певні прояви такого впливу (наприклад, поширення нетрадиційної для даної країни релігії).

Расизм у загальному випадку розглядають як форму ксенофобії. Ксенофобія передбачає віру в те, що об'єкт ворожості є чужим.

З точки зору біосоціології, ксенофобія є суспільною проекцією інстинкту самозбереження певної національно-економічної формації.

Незначні прояви ксенофобії є цілком природними і нешкідли­вими для суспільства загалом, але таке твердження багато хто під­дає сумніву.

Расизм — світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи, тобто на раси на основі особливостей зовнішнього вигляду, як-от: колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо і різному ставленні до людей та їх спільностей залежно від їх приналежності до цих груп (рас).

Згідно з расистськими теоріями, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто до зовнішніх ознак «прив'язують» важливі психологічні, розумові та фізичні особливості або роблять антинаукові, безпідставні узагальнення на зразок: « усі негри ліниві», «усі жиди жадібні» тощо. Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації та інших культурних процесів.

Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, викорис­тання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь- яких інших галузях суспільного життя.

Поняття «расової дискримінації» не застосовується до відмін­ностей, винятків, обмежень чи переваг, що їх держави-учасниці Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримі­нації проводять чи роблять між громадянами і негромадянами.

►► Ґендерні стереотипи

Метод «Мозковий штурм»

1. Що означає «поводитись як чоловік»?

2. Які слова або фрази спадають на думку у зв'язку з цим?

Першим запропонуйте відповісти юнакам. Спробуйте запи­сувати фрази хлопців, або обговорити ці питання в парах і по­тім поділитися своїми думками з класом. Складіть список сте­реотипів про те, «як поводиться справжній чоловік». У ньому наведено, як ставляться до хлопчиків і якої поведінки від них очікують упродовж дорослішання в нашому суспільстві. Чоло­віки і хлопчики не народжуються такими, як у цьому списку: вони починають виконувати ґендерні ролі в процесі соціаліза­ції. Далі до роботи підключаються дівчата.

1. Що означає «поводитись як жінка»?

2. Які слова або фрази спадають вам на думку у зв'язку з цим?

Складіть список стереотипів стосовно того, «як поводиться справжня жінка». У ньому наведено, як ставляться до дівчат і якої поведінки від них очікують упродовж дорослішання в на­шому суспільстві. Дівчата, як і хлопці, вчаться підкорятися специфічним рольовим очікуванням упродовж дорослішання.

Запитання

— Що ж таке ґендерні ролі?

►► Ґендерні ролі та їх різноманіття

1. Як ви вважаєте, що таке соціальна роль?

Соціальна роль — це набір норм, що визначають, як мають поводитися люди у даній соціальній ситуації.

2. Які ролі виконує людина, наприклад: чоловік, жінка, керівник, підлеглий, службовець, робітник, учитель, вихователь, вихованець, учень, учениця, директор, чоловік, дружина, бать­ко, мати, син, дочка, брат, сестра, друг, подруга, бабуся, дідусь, домогосподарка, господар і т. ін.?

3. Кожна людина виконує безліч ролей. Виділіть ролі, виконання яких залежить від статі.

Учні називають, ведучий записує в таблицю.

Чоловічі ролі	Жіночі ролі
Чоловік	Дружина
Батько	Мати
Син	Дочка
Керівник	Домогосподарка
Шанувальник (коханець)	Коханка (утриманка)
Брат	Сестра
Друг	Подруга

Ролі, виконання яких залежить від статі (ґендеру), називають статеві, ґендерні ролі. Ґендерна роль — одна з соціальних ролей людини.

Ґендерна роль — набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок, що випливають з понять, пов'язаних з ґендером, а також поведінки у вигляді мовлен­ня, манер і жестів.

Визначеність поведінки, пов'язаної з ґендерними ролями, особ­ливо очевидна в поділі праці на чоловічу і жіночу.

Ґендерна роль — диференціація діяльності, статусів, прав та обов'язків індивідів в залежності від їх статевої приналежності. Ґендерні ролі — вид соціальних ролей, вони висловлюють певні очікування, проявляються в поведінці. На рівні культури вони іс­нують у контексті певної системи статевої символіки і стереотипів маскулінності і фемінності. Ґендерні ролі завжди пов'язані з пев­ною нормативною системою, яку особистість засвоює і переломлює у своїй свідомості та поведінці.

Запитання

— Ґендерні ролі, які ми з вами виділили, можна якось об' єднати за сферами?

Усі описані в літературі ґендерні ролі можна умовно розділити на:

1) загальнопрофесійні, або професійні, розпорядчі, які сфери ді­яльності більш прийнятні для чоловіків, а які — для жінок (во­дій, міліціонер, вихователь, вчитель, шахтар, продавець, лікар іт. д.);

2) сімейні, які, у свою чергу, діляться на подружні і батьківські; вони визначають норми відносин, поведінку партнерів, батьків і дітей (чоловік, дружина, мати, батько, брат, сестра, дядько, тітка, бабуся, дідусь);

3) сексуальні, які диференціюють сексуальну поведінку чоловіків і жінок, визначають відносини між ними в сексуальній сфері (коханка, коханець, альфонс, утриманка і т. ін.).

Запитання

1. Де ми навчаємося ґендерних ролей?

2. Яким чином ми засвоюємо цим стереотипи?

(У разі, якщо учні називатимуть серед іншого телебачення або фільми, попросіть їх назвати конкретні приклади і запи­шіть.)

3. Звідки таку інформацію отримують жінки?

(Якщо згадають мам, то можна запропонувати обговорити це питання.)

4. Хто ще впливає на наше навчання ґендерних ролей?

5. Де ще в суспільстві ми чуємо подібні повідомлення?

6. Якими словами чи принизливими прізвиськами називають хлопчиків, якщо вони не відповідають тим стандартам, що ми навели у списку?

7. Як називають жінок, які виходять за рамки цих стереотипів?

8. Як ці прізвиська посилюють вплив стереотипів?

9. Як ми почуваємось, коли нас обзивають?

10. Як ви вважаєте, що відчуває людина, яка обзиває іншу людину такими словами?

(Ці слова використовують для того, щоб образити людину, зачепити його емоційно, тож наша перша реакція на них — по­вернутися в безпечний простір стереотипів.)

Оцінюємо ґендерні стереотипи.

IV. Підсумок уроку

Основна шкода від суспільних стереотипів полягає в тому, що вони зводять штучні кордони мислення людини, і, відповідно, об­межують можливості для її діяльності виключно бажаними для суспільства варіантами. Будь-яке відкриття чи винахід, взагалі будь-яка принципово нова думка — це подолання будь-якого сте­реотипу; ніяка творчість у межах стереотипів неможлива.

Для подолання в собі суспільних стереотипів можна практику­вати таке: все робити не так, як це зазвичай роблять інші. Тобто пропонуємо використовувати предмети не за їх прямим призначен­ням, ходити і їздити незвичними маршрутами, виявляти емоції не властивим тобі чином. І ще: виключити зі своєї мови слова «при­віт», «дякую», «будь ласка» та їх синоніми.

Любителям міркувати про честь і шляхетність: пограйте у ста­ру Шапокляк. Робіть дрібні капості оточуючим (можете почитати журнали «Хакер» і «Хуліган», якщо бракує фантазії) і вважайте це благородними вчинками.

Якщо чинити так хоча б раз на тиждень — відчуєте, що багато чого змінилося у твоєму підході до життя.

V. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Тема IV. КОНФЛІКТИ УРОК 5

Поняття «конфлікт». Типи конфліктів.

Зародження конфліктів та шляхи їх подолання

Мета: забезпечити засвоєння моделі конфлікту; показати які шляхи виходу з конфліктів існують; розвивати вміння відстоювати та аргументувати свою позицію; працювати в групах; аналізувати документи; публічно виступати; формувати здатність до толерант­ної поведінки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Епіграф до уроку: Конфлікти — це норма життя. Якщо у вашому житті немає конфліктів, перевірте, чи є у вас пульс. Ч. Ліксон

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Ми живемо у світі, де часто сонячне світло порозуміння засло­няють хмари образ, дме холодний вітер підозр, спалахують блис­кавки конфліктів....Як утримати прекрасну погоду в нашій душі, жити в мирі і радості? Як не «змокнути» під дощем нерозуміння і як допомогти в цьому іншим?

Однією з найбільш актуальних проблем сучасного суспільства є проблема конструктивної співпраці та взаємодії. У зв'язку з цим проблема соціальних конфліктів стала предметом вивчення багатьох наук, таких як філософія, соціологія, політологія, педагогіка, психологія і т. д. У 80-ті роки XX ст. у багатьох країнах світу з'явилися конфліктологічні центри, а 1986 р. в Австралії за ініціативою 00Н було створено міжнародний центр розв'язання конфліктів. Останнім часом наука конфліктологія набуває дедалі більше практичного значення. Можливо, невдовзі цей предмет вивчатиметься в школі.

III. Актуалізація опорних знань

Метод «Мозковий штурм»

1. Що ви розумієте під поняттям конфлікт?

2. Чи можна дати однозначне визначення поняттю «конфлікт»?

3. Якими бувають види конфліктів?

4. Яким чином можуть бути розподілені ролі у конфлікті? (Під­бурювач, свідок, пособник, посередник)

Висновок. Конфлікт — це зіткнення окремих людей чи соці­альних груп, що виражають різні, часом протилежні цілі, інтереси і погляди.

У конфліктології вироблена певна модель конфлікту.

IV. Вивчення нового матеріалу

Робота в групах над завданням

Щоби закріпити модель конфлікту, учні виконують завдання.

Ситуація 1

Між двома співробітниками не склалися стосунки. У приватній розмові один висловився не зовсім коректно. Другий образився, грюкнув дверима і написав скаргу на першого. Вищий керівник ви­кликав кривдника і примусив його вибачитися. «Інцидент вичер­пано», — заявив керівник задоволено, маючи на увазі, що конфлікт розв'зано. Чи так це?

1. Зверніться до моделі конфлікту і визначте:

а) що є конфліктом;

б) конфліктною ситуацією;

в) інцидентом.

2. Які наслідки конфлікту?

Ситуація 2. Цікава конфліктологія

Група підлітків зібралася послухати музику. Думки розділили­ся: одні хотіли слухати поп-музику, а інші були любителями «ме­талу». Зав'язалася суперечка. Пристрасті вирували...

— Якими можуть бути шляхи розв'язання конфлікту?

Кожна група має запропонувати вихід із ситуації, що склалася, і дати відповідь на запитання.

Після виступів груп учитель підводить учнів до розуміння того, що існує три шляхи виходу з конфлікту:

1. Конструктивний (гумор, поступки, компроміс, співробітництво, усвідомлення позиції сторін).

2. Деструктивний (погроза, насильство, брутальність, приниження, перехід на особистості, розрив відносин).

3. Ігнорування (відхід від розв'язання проблеми).

Розв'язуючи конфлікт, люди беруть на озброєння певну стратегію.

Робота в групах над завданням

Кожна група повинна порівняти представлені тексти девізів з назвою стилів у конфлікті й обрати правильну відповідність де­візу і стратегії.

Девізи:

«Ніхто не виграє у конфлікті, тому я бажаю уникати його». (Уникнення)

«Щоб я переміг, ти повинен програти». (Конкуренція)

«Щоб ти виграв, я повинен програти».

(Пристосування)

«Щоб кожен з нас щось виграв, кожен з нас має щось програти». (.Компроміс)

«Щоб виграв я, ти повинен теж виграти». (Співробітництво) Запитання

— Як успішно розв'язати конфлікт?

Існує три шляхи розв'язання конфлікту.

1. Переговори — це процес, під час якого сторони намагаються розв'зати конфлікт шляхом безпосереднього обговорення між собою. Сильна сторона переговорного процесу полягає в тому, що все залежить від самих сторін — як процес, так і результат безпосереднього обговорення.

2. Медіація. Під час медіації в процес вступає третя сторона — по­середник, мета якої — допомогти першим двом домовитися. Вислуховуючи з боку і допомагаючи їх спілкуванню, медіатори намагаються сприяти пошуку сторонами рішення типу «виграш — виграш». І хоча медіатор бере на себе відповідальність за процес, опоненти все ж контролюють предмет дискусії та її результат.

3. Арбітраж. У випадку арбітражу третя сторона контролює не тільки процес, але й результат. Арбітри вирішують, що саме сторонам необхідно зробити для розв'зання їх конфлікту, і зазвичай наділені владою, здатною примусити сторони виконати відповідне рішення. У суперечках між дітьми арбітрами часто виступають батьки.

Запитання

1. У разі розв'язання конфлікту трьома способами, якими можуть бути наслідки?

2. Як почуватимуться учасники конфлікту в різних випадках? (При конструктивному виході, деструктивному та ігноруванні)

3. Який шлях, на ваш погляд, найбільш оптимальний?

Конфлікт — це і руйнування, і творення водночас, тому замість того, щоб боятися і прагнути уникнути конфлікту, слід сміливо опановувати його суть, управляти його творчою силою.

Завдання

— Розробіть правила поведінки під час конфлікту.

Учні розробляють правила поведінки під час конфлікту «Кодекс поведінки», записують на ватман і вивішують, відбувається загальне обговорення.

Шість правил, дотримання яких

дозволяє подобатися людям (за Дейлом Карнегі)

1. Щиро цікавтесь іншими людьми.

2. Посміхайтеся.

3. Пам'ятайте, що ім'я людини — це найбільш солодкий і важливий для неї звук будь-якою мовою.

4. Будьте гарним слухачем. Заохочуйте інших говорити про самих себе.

5. Говоріть про те, що цікавить вашого співрозмовника.

6. Навіюйте вашому співрозмовнику думку про його значущість і робіть це щиро.

V. Підсумок уроку

Запитання

— Чи змінилася ваша думка про конфлікт?

Психологи пропонують безліч варіантів виходу зі стресу або розслаблення. Один з них — подивитися на палаючу свічку і роз­слабитися.

Проживаючи життя, ми знову і знову потрапляємо в конфлікто- генні зони, але ми не повинні лякатися цих об'єктивних обставин. Нам необхідно розв'язувати конфлікти так, щоб ніхто не бачив, що конфлікти були.

І на останок: використання конструктивних шляхів у розв'язанні конфлікту допоможе вам зберегти друзів і не знайти ворогів.

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Написати твір есе, використовуючи епіграф уроку «Конфлікти — це норма життя. Якщо у вашому житті немає конфліктів, перевірте, чи є у вас пульс» (Ч. Ліксон).

Тема V. СОЦІУМ (СУСПІЛЬСТВО ЛЮДЕЙ) УРОК 6

Поняття соціуму. Історичні типи стратифікованих суспільств

Мета: визначити закономірності історичного розвитку; спри­яти формуванню вмінь розрізняти види соціальної стратифікації; розвивати вміння комплексного пошуку, систематизації соціаль­ної інформації з теми; формувати вміння аналізувати, робити ви­сновки; формувати критичне ставлення до соціальної нерівності; розширювати міжпредметні зв'язки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Декілька учнів зачитують свої твори-есе до епіграфа поперед­нього урока.

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Я хочу, щоб ви прослухали одну притчу і помірку­вали, чому саме її ми взяли під час вивчення сьогоднішньої теми.

Один багатій у скромному буденному жупані вирушив на свя­то до знатного городянина. Усі гості були у вишуканому вбранні з шовку і оксамиту. Тож на непоказного чоловіка присутні дивили­ся зі зневагою. Вельможу навмисне не помічали, морщили ніс і тіс­нили від столу, на якому було багато чудових страв. Тоді вельможа пішов додому, одягнув свій найкрасивіший каптан і повернувся на свято, сповнений гідності, наче володар. Гості одразу ж почали під­лещуватися до нього. Кожен намагався поспілкуватися з ним або принаймні запам'ятати одне з його мудрих слів. Можна було по­думати, що святковий стіл приготували лише для нього. Звідусіль йому пропонували найбільш смачні страви.

Але замість того, щоб їсти, вельможа почав пхати страви у ши­рокі рукави жупана. Гості здивовано його запитали: «О, пане, що ви робите? Чому ви не їсте того, що ми вам пропонуємо?» А вельможа, продовжуючи набивати свій каптан стравами, відповів спокійно: «Я справедлива людина, і якщо говорити по правді, то гостинність ви виявили не мені, а моєму каптану.

Дата добавления: 2013-12-13