Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Ознаки ризику





Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Змістовний модуль 6. Страхування. Страховий ринок

Змістовий модуль 5. Бюджет. Бюджетна система

 

Лекція 1. «Бюджет як економічна і правова категорія»

(2 години)

1. Бюджет як економічна і правова категорія. Місце і значення бюджету в загальній системі фінансових відносин.

2. Розподільна і контрольна функція бюджету.

3. Бюджетна система: поняття і принципи побудови.

4. Критерії розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

5. Міжбюджетні відносини. Регулювання міжбюджетних відносин. Міжбюджетні трансферти.

До 20 століття чіткого визначення терміна «бюджет» не було.

Так словник Французької академії супроводжує термін «бюджет» таким тлумаченням: «Бюджет – слово, яке запозичене з англійської мови, використовується в адміністративному житті для позначення щорічної відомості передбачуваних витрат і сум або доходів, передбачених для покриття цих витрат». У Кодексі державної звітності поняття «бюджет» визначається так: «Бюджет – це акт, який передбачає і дозволяє щорічні надходження і витрати держави або інші повинності, які підпорядковуються законам, тим же правилам».

Одним із перших планову природу бюджету відзначив німецький фінансист Шанц. Вагомий вклад у фінансову науку, в тому числі і з бюджетних питань, внесли російські і радянські вчені І.Х. Озеров, С.Ю. Вітте, М.І. Боголєпов, Д. Боголєпов, Ф.О. Меньков, М.І. Фрідман. Так, у Д. Боголепова знаходимо: «У сфері державного господарствапід бюджетомрозуміємо сукупність доходів і витрат протягом певного періоду, визначений у цифрах план ведення державного господарства, установлений на прийдешній бюджетний період, і закон, згідно з яким стягуються доходи і здійснюються витрати».

Помітний внесок у розбудову бюджетних питань зробили також й українські вчені. Серед тих, чиї праці виходили наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.., слід назвати М.І. Туган-Барановського, І.І. Янжула, М.Яснопольського, М.Х. Бунгше, М.М. Олексієнко, І. Мирнікова, Х.Лебедя-Юрчика.



Серед сучасних учених, які плідно досліджують бюджетну проблематику, - Й. Бескид, С. Буковинський, С. Булгакова, О. Василик, М. Деркач, А. Єпіфанів, В. Кравченко, І. Лукінов, В.Опарін, К. Павлюк, Ю. Пасічник, І. Сало, Т. Токарева, В. Федосов, О. Чернявський, М. Чумаченко, С. Юрій та інші.

Сьогодні Бюджет – встановлений нормами закону, прийнятий Верховною Радою або рішенням місцевих Рад народних депутатів план створення та використання централізованого фонду грошових коштів (доходів і витрат)на визначений період, необхідного для здійснення державою своїх завдань і функцій в цілому та органів місцевого самоврядування зокрема.

Бюджет відображає вторинний перерозподіл,тобто після первинного розподілу ВВП (на рівні підприємницьких структур) здійснюється вторинний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг.

Як будь-яка інша економічна категорія, бюджет має певні специфічні ознаки:

· історичний характер утворення;

· плановий характер формування;

· законодавчий характер щодо виконання;

· терміновість дії.

Соціальна сутність бюджетувизначається, з одного боку, рівнем податкового тягаря для окремих груп населення і економічних суб’єктів, з іншого – напрямками використання бюджетних коштів. Іншими словами, соціальна суть бюджету може бути розкрита при детальному розгляді і відповіді на два питання: хто є реальним постачальником фінансових ресурсів до бюджетів різних рівнів? На які цілі і в чиїх інтересах витрачаються кошти бюджетів?

З юридичної точки зору бюджет –це документ, що приймає форму закону, правового акту, на підставі якого формуються і витрачаються фонди грошових коштів на виконання загальнодержавних функцій, функцій органів місцевого самоврядування.

Як економічна категорія бюджетвиражає систему грошових відносин між державою, економічними суб’єктами і населенням з приводу перерозподілу частини вартості суспільного продукту (головним чином, національного доходу) в процесі створення і використання централізованих фондів грошових коштів для задоволення найважливіших на даному етапі розвитку потреб суспільного відтворення.

Як спеціальний фінансовий план бюджетє юридично оформленим документом, в якому:

1) у кількісному вираженні визначені передбачувані доходи, джерела їх отримання, розпорядники і передбачувані одержувачі цих коштів для реалізації тих або інших функцій держави, органів місцевого самоврядування;

2) відображається процес отримання і розподілу державних грошових ресурсів, необхідних для виконання його функцій.

 

Основні особливості фінансових відносин у сфері бюджетного розподілу:

· особливості, пов’язані з відокремленням у розпорядження держави частини національного доходу та її використанням для задоволення потреб усього суспільства й окремих його державно-територіальних формувань;

· особливості, пов’язані з перерозподілом національного доходу між галузями народного господарства, територіями країни, сферами суспільної діяльності;

· особливості, пов’язані з конкретним історичним етапом формування суспільних відносин (рівень централізації фінансових ресурсів);

· особливості, пов’язані пріоритетністю бюджетних відносин в системі фінансових відносин суспільства.

Сфера дії розподільчої функціїє досить широкою, оскільки у відносини з бюджетом вступають практично всі учасники суспільного виробництва.

Основним об’єктом бюджетного перерозподілує чистий дохід, але це не виключає можливості перерозподілу частини вартості необхідного продукту, а іноді і національного багатства.

Контрольна функціяполягає в тому, що бюджет об’єктивно через формування та використання грошового доходу держави відображає всі процеси, що відбуваються в структурних ланках економіки.

Основу контрольної функції складає рух бюджетних ресурсів, що відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень.

 

 

Лекція 2. «Бюджетний процес. Виконання бюджетів»

(2 години)

 

План

1. Бюджетний процес. Поняття бюджетного процесу і його складові етапи.

2. Організаційні засади бюджетного планування.

3. Казначейська система виконання державного і місцевих бюджетів.

 

Бюджетна система –це сукупність бюджетів усіх рівнів, які врегульовані правовими нормами, і формуються на єдиних принципах під впливом державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни.

 

Нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є:

· Конституція України;

· Бюджетний Кодекс;

· Закон про Державний бюджет України на відповідний рік;

· Інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини;

· Нормативно-правові акти КМУ та центральних органів виконавчої влади, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу;

· Рішення органів АР Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийняті відповідно до Бюджетного кодексу.

Бюджетна система України складається з:

· Державного бюджету України;

· Місцевих бюджетів (11785 самостійних місцевих бюджетів).

Місцевими бюджетамивизнаються: бюджет АР Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

До бюджетів місцевого самоврядуваннявідносяться бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об’єднань.

Зведений бюджет України –це сукупність показників усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України та використовуються для аналізу і прогнозування соціально-економічному розвитку держави.

Зведений бюджет України складається:

1.Державний бюджет України.

2.Зведений бюджет АР Крим:

а)Бюджет АР Крим;

б)Зведені бюджети районів та міст республіканського значення.

3. Зведені бюджети областей та міст Києва і Севастополя:

а) Обласний бюджет;

б) Зведені бюджети районів:

- районні бюджети,

- бюджети міст районного значення,

- сільські бюджети району;

в)Зведені бюджети міст обласного значення:

- міській бюджет;

- бюджети районів міста.

Державному бюджету Україниналежить провідне місце в бюджетній системі. Через нього здійснюється:

· Фінансування витрат на соціальну сферу, економіку, оборону, науку, управління та виконання інших функцій держави;

· Перерозподіл частини фінансових ресурсів між АР Крим, областями і містами республіканського підпорядкування.

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування АР Крим.

До місцевих бюджетів належать:обласні бюджети, районні бюджети в містах, селищні бюджети; сільські бюджети.

Зведений бюджет району містить:районні бюджети, бюджети міст районного підпорядкування, селищні і сільські бюджети.

Усі бюджети зведеного бюджету України мають самостійний характер.

Самостійність бюджетів усіх рівнів забезпечуються наявністю власних джерел доходів і правом визначення напрямів використання коштів відповідно до чинного законодавства.

Бюджетний устрій –це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структура, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи.

Фінансові відносини, що складаються в державі з підприємствами, організаціями, населенням мають назву бюджетних.

Специфіка цих відносин полягає в тому, що вони:

· Виникають в розподільчому процесі, учасником якого є держава;

· Пов’язані з формуванням та використанням централізованого фонду грошових коштів, який призначено для задоволення загальнодержавних потреб.

Бюджетним відносинам притаманний об’єктивний характер. Це зумовлено тим, що в руках держави щорічно має концентруватись певна частина національного доходу, яка є необхідною для потреб розширеного відтворення в масштабах всього суспільства, задоволення соціально-культурних потреб громадян, вирішення інших загальнодержавних завдань.

Бюджетні відносини –це органічна частина економічної структури суспільства, їх функціонування об’єктивно визначено необхідністю матеріально-фінансової основи для здійснення державою її функцій.

Бюджетна класифікація –єдине систематизоване згрупування доходів, видатків та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Доходи бюджету –усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

· Податкові надходження;

· Неподаткові надходження;

· Доходи від операцій з капіталом;

· Офіційні трансферти;

· Цільові фонди.

Поняття«податкові і неподаткові надходження» ми вивчали у попередній темі.

Доходи від операцій з капіталомохоплюють реалізацію основного капіталу, державних запасів товарів, землі та нематеріальних активів.

Офіційні трансферти –це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав, або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Державні цільові фонди –це фонди, створені відповідно до законів України, які формуються за рахунок визначених Законами України податків, зборів з юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб.

Залучення державою коштів, тобто мобілізація державних доходів, є складовою частиною фінансової діяльності держави.

Доходи Державного бюджету України включають:

1. доходи ( за винятком тих, що згідно ст.. 64,66,69 Бюджетного кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів»;

2. власні надходження установ, які утримуються за рахунок Державного бюджету України відповідно до постанови КМУ від 17.05.2002 р. № 659 «Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання» і доходи з інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі у майні господарських товариств;

3. гранти і дарунки у вартісному вимірнику;

4. міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Класифікація доходів Державного бюджетуздійснюється за такими критеріями:

1. залежно від повноти зарахування доходів до бюджету:

· закріплені – згідно з чинним законодавством повністю зараховуються до бюджету;

· регулюючі – зараховуються у певному відсотковому відношенні;

2. за частотою появи:

· звичайні – регулярно включаються в доходи;

· надзвичайні – з’являються в доходах за виняткових, але обґрунтованих обставин;

3. за методом залучення:

· податки;

· збори;

· обов’язкові платежі;

· інші надходження;

4. за розділами відповідно до Бюджетного кодексу:

· податкові надходження;

· неподаткові надходження;

· доходи від операцій з капіталом;

· офіційні трансферти;

· цільові фонди;

5. за способом зарахування:

· загальний фонд;

· спеціальний фонд.

Склад доходів Державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та законами про державний бюджет на відповідний бюджетний рік.

Видатки бюджету –це кошти, спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу, надання кредитів із бюджету та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Видатки бюджету класифікуються за:

·функціями, з виконання яких пов’язані видатки (функціональна класифікація видатків);

·економічною характеристикою операцій, під час проведення яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

·ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);

·за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Функціональна класифікація –це групування видатків бюджету за функціями, які виконуються державою при здійснення цих видатків;

Функціональна класифікація видатків бюджету застосовується з метою міжнародної порівнянності видатків бюджету за функціями держави. Вона використовується в аналітичних та статистичних документах . Аналіз видатків, який проводиться на основі функцій, може служити основою для формування галузевої політики на рівні держави.

Економічна класифікація видатків –це їх групування за економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки;

За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається міністром фінансів України. Економічна класифікація залишається основою для ведення бухгалтерського обліку та звітності бюджетної установи і є потужним інструментом контролю за виконанням коштів.

Відомча класифікація видатків бюджетумістить перелік головних розпорядників бюджетних коштів.

Головні розпорядники бюджетних коштів- бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

На основі відомчої класифікації видатків бюджету Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. Ця класифікація детермінує структуру головних розпорядників, на основі якої визначаються підрозділи, відповідальні за виконання програм.

Програмна класифікаціявикористовується для планування видатків бюджету за програмами.

При цьому чітко визначається мета та завдання кожного розпорядника бюджетних коштів і передбачається подальше оцінювання ефективності їх використання.

Система видатків Державного бюджету визначається Бюджетним Кодексом України, законами про державний бюджет на відповідний бюджетний рік, бюджетною класифікацією та іншими нормативними актами органів влади.

Залежно від економічного змісту видатки бюджету поділяються на поточні та видатки розвитку.

До поточних видатківбюджетів належать видатки, які забезпечують поточне функціонування органів влади, органів місцевого самоврядування, бюджетних установ та організацій, надання державою міжбюджетних трансфертів іншим бюджетам і окремим галузям економіки і у формі дотацій та субвенцій на поточне функціонування.

Видатки розвитку або капітальні видатки –це видатки, що забезпечують інноваційну й інвестиційну діяльність, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; кошти, що надаються як бюджетні позички на інвестиційні цілі юридичним особам; видатки, при здійсненні яких створюється або збільшується майно, що знаходиться у власності держави або органів місцевого самоврядування; субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

Під час надання державою права на здійснення видатків виникають міжбюджетні відносини.

Міжбюджетні відносини –це відносини між державою, АР Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

За напрямами взаємовідносин між бюджетами поділяються на вертикальні –між бюджетами різних рівнів, і горизонтальні– між бюджетами одного рівня ( в Україні тільки вертикальні).

 

Види взаємовідносин:регламентовані законодавчими та інструктивними документами; договірні на підставі угоди між відповідними органами влади та управління.

Механізм регулювання міжбюджетних відносин базується на використанні фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, як певного рівня соціальних послуг у розрахунку на душу населення, надання яких гарантується державою виходячи з наявних фінансових ресурсів та визначеного обсягу міжбюджетних трансфертів.

Методами бюджетного регулювання виступають: дотація, субвенція, субсидія.

Дотація –це певна сума грошових коштів, яка виділяється на безповоротній основі з бюджету вищого рівня з метою покриття бюджетного дефіциту. Іншими словами, дотація – це міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує.

Субвенція –це сума грошових коштів, яка виділяється з бюджету нижчого рівня і має цільове призначення для здійснення спільного фінансування певного заходу і підлягає поверненню у випадку порушення її цільового призначення.

Субсидія –сума грошей, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня, має цільове призначення, підлягає поверненню у випадку порушення цільового призначення.

Відмінність між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає неодмінне виділення коштів у бюджеті нижчого рівня поряд з сумою субвенції, тобто спільне фінансування конкретного проекту.

Відповідно до статті 96 Бюджетного Кодексу України, міжбюджетні трансферти поділяються на:

· дотацію вирівнювання;

· субвенцію;

· кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів, з інших місцевих бюджетів;

· інші дотації.

Взагалі у Державному бюджеті України згідно статті 97Бюджетного кодексу України, можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

· дотація вирівнювання бюджету АР Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, обласним бюджетам та бюджетам міст республіканського та міст обласного значення;

· субвенції на здійснення програм соціального значення;

· Субвенція на компенсацію витрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

· Субвенцій на виконання інвестиційних проектів;

· Інші субвенції.

Щодо статті 101 Бюджетного кодексу України Верховна Рада АР Крим та відповідні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:

· Субвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування;

· Субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань;

· Субвенції на виконання інвестиційних проектів;

· Інші субвенції.

Бюджетний процес –це регламентована нормами права діяльність, пов’язані зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що становлять бюджетну систему України.

Відповідно до розділу 4 ст. 20 Бюджетного кодексу України до учасників бюджетного процесу віднесені такі органи і посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями:

1. Президент України;

2. Верховна Рада України, Верховна Рада АР Крим;

3. Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів АР Крим;

4. Міністерство фінансів України;

5. Обласні державні адміністрації;

6. Державні адміністрації міст Києва і Севастополя;

7. Місцеві державні адміністрації;

8. Національний банк України;

9. Державне Казначейство України;

10. Державна контрольно-ревізійна служба;

11. Рахункова палата;

12. Головні розпорядники і розпорядники бюджетних коштів;

13. Інші органи, яким Законодавством України надані бюджетні, податкові та інші повноваження.

Учасниками бюджетного процесу також виступають бюджетні установи, державні і муніципальні унітарні підприємства, інші одержувачі бюджетних коштів, а також кредитні організації, що здійснюють окремі операції із коштами бюджетів.

Бюджетне плануванняє складовою фінансового планування, що дозволяє визначити обсяги, джерела і цілеспрямовані напрямки використання бюджетних ресурсів на загальнодержавному та місцевому рівні. Бюджетне планування є необхідною компонентою обґрунтованого функціонування бюджетної системи, невід’ємним етапом бюджетного процесу.

Бюджетне планування включає:

· Визначення бюджетного обсягу і джерел надходження бюджетних коштів на державному та місцевому рівнях;

· Формування витрат бюджетів на основі єдиної методики розрахунку мінімальної бюджетної забезпеченості, норм і нормативів фінансування витрат на виконання державою та місцевими органами своїх функцій;

· Встановлення напрямів використання бюджетних коштів, які сприяють виконанню планів-прогнозів соціально-економічного розвитку держави та тих, що призводять до зростання ефективності суспільного виробництва, економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Виконання бюджетуполягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Забезпечення виконання бюджету покладено на Кабінет Міністрів, а загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету здійснює Міністерство фінансів.

Касове виконання бюджету( зарахування коштів на рахунки бюджету та перерахування з них) може здійснюватись за двома системами: банківською і казначейською.За банківської системи рахунки бюджету відкриваються в установах банківської системи, за казначейської – створюється спеціально структура – Державне казначейство, яке веде рахунки бюджету, мобілізує кошти і фінансує видатки.

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного і місцевих бюджетів, яка передбачає здійснення Державним казначейством через єдиний казначейський рахунок:

· Операції з коштами державного і місцевих бюджетів;

· Розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

· Контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів;

· Бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджету.

Запровадження казначейської системи виконання бюджетів і функціонування єдиного казначейського рахунку, відкритого в Національному банку, дає змогу уряду мати вичерпну щоденну інформацію про стан державних фінансів.

Бюджетні права державних і місцевих органів влади й управління визначаються у відповідності між ними економічних і управлінських функцій.

Бюджетне правоявляє собою сукупність юридичних норм, на яких базується і діє бюджетна система держави, визначається компетенція центральних і місцевих органів державної влади і державного управління щодо складання розгляду, затвердження і виконання бюджету.

Бюджетні права розподілені між законодавчою і виконавчою владою загальнодержавного і місцевого рівня. Законодавче закріплення бюджетної самостійності кожного рівня влади має поставити припону в прийнятті необґрунтованих рішень із боку як центральної виконавчої влади, так і місцевих органів управління.

Основний зміст бюджетних повноважень полягає в праві отримувати доходи, розподіляти бюджетні кошти, використовувати їх за цільовим призначенням.

Із прийняттям Конституції України, закону «Про місцеве самоврядування в Україні», затвердженням Бюджетного Кодексу України передбачено чіткий розподіл повноважень органів місцевої влади на власні й делеговані і відповідно до них видатків бюджету. Критерієм поділу повноважень між обласним рівнем, районним та міст обласного рівня є такий: районні ради та територіальні громади міст обласного значення відповідають за виконання програм надання соціальних послуг, потреба в яких існує для всіх жителів України. На обласному ж рівні виконуються окремі програми та надаються соціально важливі послуги для окремих категорій населення. Наприклад, загальноосвітні школи, лікарні широкого профілю повинні утримуватись з міських та районних бюджетів, тоді як школи-інтернати, спеціалізовані лікарняні заклади фінансуватимуться з обласного бюджету.

МОДУЛЬ 2: «ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСІВ НА МІЖНАРОДНОМУ ТА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНЯХ»

Лекція 1. «Економічна необхідність і роль страхування в забезпеченні безперервності суспільного виробництва»

(2 години)

План

1. Особливості фінансо­вих відносин у сфері страхування. Функції страхування.

2. Суб'єкти страхових відносин: страховик, страхувальник, застрахований отримувач.

3. Класифікація страхування за об'єктами і за ознакою ризику.

4. Страхування кредитних і фінансових ризиків. Економічна необхідність, значення і види.

 

Страхування – обов’язків елемент кожної економічної системи. Без розвинутої системи всіх видів страхування економіка успішно функціонувати не може.

Страхування складова частина фінансової системи держави, воно опосередковує рух ВВП в формі фондів фінансових ресурсів. Проте цей рух пов'язаний лише з перерозподілом при відшкодуванні збитків і втрат. Крім того, за допомогою страхування здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів між обмеженим колом учасників страхування, пов’язаних солідарною відповідальністю щодо відшкодування суми збитків.

За умов ринкової моделі економіки страхування є одним із найефективніших методів відшкодування втрат в результаті непередбачених обставин, це об’єктивна умова розвитку товарно-грошових відносин, який забезпечує безперервність, збалансованість і стабільність суспільного розвитку.

Можна виділити наступні ознаки, що характеризують таку категорію, як страхування:

- при страхуванні виникають грошові перерозподільні відносини, які зумовлені можливістю настання непередбачених подій, тобто страхових випадків, які можуть нанести матеріальні збитки національній економіці та населенню;

- при страхуванні здійснюється розподіл нанесених збитків між учасниками страхування, який носить замкнутий характер;

- страхування передбачає перерозподіл збитків як між територіальними одиницями, так і в часі ( страхові фонди певних територій формуються кожен рік, оскільки невідомо, коли трапиться страховий випадок);

- повернення коштів, мобілізованих у страховий фонд (трапилась страхова подія – виплачується страхова сума).

До суб’єктів страхування відноситься страховик, страхувальник, застрахований, вигодо набувач.

Страховик –спеціалізована організація, котра за певну винагороду (страхову премію) здійснює страхування і бере на себе зобов’язання відшкодувати збитки страхувальникові (чи іншим особам) або виплатити страхову суму.

Страхова премія –зобов’язання відшкодувати страхувальникові у певних межах суму можливих витрат.

Страхова сума – сума, на яку фактично застраховане рухоме чи нерухоме майно, життя чи здоров’я людей.

Страхова діяльність обов’язково ліцензується.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяється виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов’язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Законодавством України може бути визначено уповноважених страховиків для здійснення тих чи інших видів страхування, у разі якщо здійснення тих чи інших правовідносин передбачає використання бюджетних коштів, валютних резерві держави, гарантій КМУ. Обов’язковою умовою для визначення уповноважених страховиків має бути проведення відкритого тендеру з оприлюдненням у засобах масової інформації його умов і результатів та участь представників добровільних об’єднань страховиків.

Страхувальник –юридична або дієздатна фізична особа, котра укладає зі страховою організацією договір страхування свого власного інтересу чи інтересу третьої особи, сплачує страхові премії і має право на отримання компенсації у разі настання страхового випадку.

Договір страхування –угода між страхувальником і страховиком, яка регламентує їх взаємини зобов’язання відповідно до умов певного виду страхування.

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов’язків страхувальника згідно з договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застраховані особи громадян або юридичних осіб для отримання страхових виплат, а також змінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати громадян або юридичних осіб, які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Застрахований –особа, яка бере участь в особистому страхуванні і чий інтерес (життя, здоров’я, працездатність) є об’єктом страхового захисту.

Якщо застрахований сам сплачує страхові внески, то він одночасно є і страхувальником. За деякими видами особового страхування ці суб’єкти можуть не збігатися. Наприклад, в страхуванні дітей страхувальниками є батьки, а застрахованими – діти.

Серед подій, які зумовлюють появу несприятливих подій (ризиків), відокремлюють стихійне лихо і нещасний випадок.

Стихійне лихо –це випадок, спричинений руйнівною дією стихійних сил природи, який охоплює здебільшого чималу територію і призводить до значних матеріальних збитків та загибелі чи втрати здоров’я багатьох людей.

Нещасний випадок –це такі події, через які гинуть чи втрачають здоров’я люди, а також відбувається непередбачувана втрата товарно-матеріальних цінностей.

Потенційна можливість настання стихійного лиха та нещасних випадків становить суть ризику.

Ризик –усвідомлення можливості небезпеки виникнення непередбачуваних витрат очікуваного прибутку, майна, грошей у зв’язку з випадковими змінами умов економічної діяльності, несприятливими обставинами, який вимірюється частотою, ймовірністю виникнення того чи іншого рівня витрат.

 

Ризики характеризуються основними та додатковими характеристиками. До основних характеристик ризику належать:

· Реальність існування;

· Вірогідність настання;

· Непередбачуваність часу і місця настання та величини заподіяного збитку.

Додатковими характеристиками ризику є:

· Змінність (непостійність);

· Стадійність (етапність).

Ризики класифікуються за такими критеріями:

· Причини;

· Об’єкти;

· Наслідку;

· Величини;

· Можливостей настання;

· Можливостей їх страхування.

Без ризику немає страхування, тому що відсутній страховий інтерес.

Страховий інтерес –страхова сума, якою оцінюються збиток у зв’язку з імовірністю загибелі страхових осіб чи інших істот або можливим пошкодженням (знищенням) застрахованого майна та іншими матеріальними втратами.

Ризиковий характер суспільного виробництва – головна причина неспокою власників майна та товаровиробників за свій матеріальний добробут. На цьому ґрунті виникла ідея відшкодуванняматеріального збитку шляхом його солідарного розподілу між зацікавленими власниками майна. А страхування виступає невід’ємним атрибутом цивілізованого суспільства.

У країнах з розвиненим ринковим господарством страхування є одним із стратегічних секторів економіки. Воно забезпечує стабільність у суспільстві, гарантує власникам відшкодування збитків при загибелі майна й втраті доходу, захищає людину в багатьох випадках життя.

 

Лекція 2. «Перестрахування. Необхідність і роль перестрахування в за­безпеченні сталості страхових операцій»

(2 години)

 

План

1. Доходи і витрати страховика. Страхові платежі як основне джерело доходів страховика.

2. Фінансові результати страхових операцій, їх рентабельність. Страховий ринок.

3. Страховий ринок. Поняття страхового ринку і його організаційна структура. Учасники страхового ринку.

4. Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні. Ліцензування страхової діяльності.





Дата добавления: 2013-12-13; Просмотров: 496; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.152 сек.