Народжуваність, смертність та природний приріст населення

Тема 8

Соціологія сім’ї

179 Сім'я як соціальний інститут і мала соціальна група

183 Система категорій соціального дослідження сім’ї

187 Основні підходи до вивчення сім’ї в соціологічній думці

191 Тенденції розвитку сучасної сім’ї

Сім’я як соціальний інститут і мала соціальна група

Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук — історії, економіки,юриспруденції, психології, педагогіки, демографії, етнографії, соціології тощо. Кожна з них вивчає специфічні сторони функціонування і

тарних розвитку сім'ї під власним кутом зору і відповідно до свого предмета і методу. У демографи, наприклад, особливо розвиненим є напрямок дослідження ролі сім'ї і сімейної структури населення у його відтворенні; в соціальній психології — дослідження родинних конфліктів і динаміки розвитку сімейних груп; у педагогіці акцентується на вивченні виховної функції сім'ї як одного з важливих чинників формування особистості.
Етнографію цікавлять побут і культурні особливості сімей у різноманітних етнічних групах і спільнотах; правові науки з'ясовують юридичні аспекти розлучень, майнового стану сім'ї; для економіки одним з основних завдань є аналіз сімейного бюджету, стану споживання; історія дослід­ жує виникнення сім'ї та форми її існування у різні періоди історії людства.
Соціологія сім'ї ставить перед собою завдання інтеграції досягнень цих наукових галузей і має міждисциплінарний характер. Специфіка соціології сім'ї полягає в тому, що сім'я одночасно виступає у двох
іпостасях: вона є малою контактною соціальною групою, певною формою
взаємодії людей, з одного боку, і особливим соціальним інститутом, який
регулює відтворення людини за допомогою певної системи ролей, норм
і організаційних форм, — з другого.

Американський соціолог Дейл Смелзер визначає поняття сім 'ї таким чином: сім'єю називається засноване на кровній спорідненості, шлюбі або усиновленні об'єднання людей, які пов'язані між собою спільністю побуту і взаємною відповідаль­ністю за виховання дітей. Інші соціологи, погоджуючись у цілому з таким визначенням, додають до нього такі риси, як історично зумовлений характер сім'ї та її функціонування у різні історичні епохи, соціальна потреба суспільства в існуванні сім'ї, у фізичному і духовному відтворенні населення тощо. Наголошується, що з часом «с взаємини» розвинулась у «сім'ю-соціальну спільноту». Сучасна сім'я визначається як інституціоналізована спільнота, що складається на основі шлюбу, породженій ним спільній правовій та моральній відповідальності батьків за здоров'я дітей, їхню соціалізацію та виховання.

Як мала соціальна група, зазначає М.Мацковський, сім'я розглядається у тих випадках, коли дослідженню підлягають стосунки між індивідам;», котрі утворюють сім'ю. Цей підхід дозволяє з'ясувати мотиви і причини розлучень, динаміку родинних відносин, характер стосунків між батьками й дітьми. Ці проблеми міжособистісної взаємодії тісно пов'язані з існуючими в суспільстві нормами, цінностями і взірцями поведінки і зумовлені соціокультурними та соціоекономічними умовам життєдіяльності групи.

На думку М.Мацковського, при аналізі сім'ї як малої соціальної гру або спільноти доцільно виокремити три основні типи характеристик а) характеристики групи в цілому: цілі й завдання сімейної групи, склад і структура, соціально-демографічний скла,, сім'ї, групова згуртованість, групова діяльність і характер групової взаємодії, структура влади, спілкування в сім'ї тощо; б) характеристики зв'язків і відносин сімейної групи з більш широкими соціальними системами в рамках соціальної структури суспільства; у цьому випадку вирізняють і аналізую! і. насамперед функції сім'ї щодо суспільства; в) цілі, завдання і функції стосовно індивіда, групова регуляція поведінки і взаємодії індивіді п у сім'ї, груповий контроль; групові санкції, сімейні цінності, норми і зразки поведінки, включеність індивіда в сім'ю, його задоволеність перебу­ванням у ній.

Як соціальний інститут сім'я аналізується в тих випадках, коли слід з'ясувати, якою мірою спосіб життя сім'ї, її функціонування відповідають потребам суспільства. Модель соціального інституту є надзвичайно важливою для прогнозів майбутніх змін сім'ї. На думку М.Мацковського і, соціолога-дослідника цікавлять передусім взірці сімейної поведінки, усталені ролі, виконувані її членами, особливості формальних І неформальних норм і санкцій у сфері шлюбно-сімейних взаємин. Одні норми, обов'язки і права мають юридичний характер і регламентуються законодавством (питання про володіння майном, про матеріальні зобов'язання батьків стосовно дітей і одне одного, про мінімальний пік вступу в шлюб, про юридичні підстави для розірвання шлюбу, про права та обов'язки колишнього подружжя, пов'язані з утриманням і вихованням дітей, володінням майном після розірвання шлюбу і т. ін.). Інші норми шлюбу регулюються мораллю, звичаями, традиціями. До них належать норми залицяння, шлюбного вибору і дошлюбної поведінки, розподіл влади та обов'язків між подружжям, характер сімейного дозвілля тощо. Така ж моральна регламентація поширюється на процес розлучення, стосунків із рідними, друзями.

Кожна з двох парадигм у вивченні сім'ї має свою специфіку: внутрішні зв'язки всередині сім'ї досліджуються крізь призму понять, що характеризують малу групу; парадигма соціального інституту орієнтована
насамперед на зовнішні зв'язки сім'ї.

Дослідники проблем сучасної сім'ї (і українські, і зарубіжні) погоджуються в тому, що нині аналіз сім'ї як соціального інституту поступається місцем дослідженням її групових характеристик. У минулому, особливо в умовах існування тоталітарного режиму в СРСР, протягом десятиріч сім'я була лише постачальником людських і трудових ресурсів, об'єктом державної політики; держава перебрала на себе майже всі функції інших соціальних інститутів, серед них і сімейного, і вирішувала за сім'ю мало не всі питання. Повна залежність сім'ї від держави робила її фактично безправною. У цій ситуації тематика соціологічних дос­ліджень проблем сім'ї мала вигляд однобокої і викривленої. Недостатньо вивчалися причини і мотиви розлучень та їхні наслідки (як явище, нетипове для соціалізму), характер дошлюбної поведінки та установки юнацтва і молоді, пов'язані зі статевим життям («у нас сексу немає, то лише в капіталістичних країнах бісяться з жиру»), проблеми бездітних або багатодітних родин, сімей пенсіонерів чи молодих сімей. Практично не досліджувалися в соціологічному аспекті питання виховання дітей дошкільного віку, дітей з неповних (тобто без батька або матері) родин, вплив вживання алкоголю і наркотиків на міцність сім'ї та здоров'я її членів. Не було наукових праць про становище чоловіків у сім'ї, взаємини між братами й сестрами, подружні конфлікти, стосунки розлучених із дітьми та багатьох інших. «Цілину» в соціологічних дослідженнях становила молода сім'я, де чоловік і дружина не досягали 28 років, та її проблеми.

Повертаючись до сучасної України, наголосимо, що нині відносини між державою і сім'єю суттєво змінилися: йдеться насамперед про те, щоб держава подбала про належні умови для створення і функціонування родин — економічні, соціальні, правові, адже від того, наскільки міцною є сім'я, залежить міцність і стабільність усього суспільства (згадаймо думки О.Конта з цього приводу).

У сучасній зарубіжній літературі дедалі більше науковців фіксуєперенесення акцентів з розгляду сім'ї як соціального інституту в площинусоціологічного аналізу родини як малої соціальної групи. Німецький соціолог Х.Тірелл характеризує «розчинення» сім'ї в суспільстві та зміни
її функціональних кордонів як процес деінституціоиалізації сучасної
сім'ї. У розвинутих країнах він зумовлений багатьма причинами. Втрата
економічного значення сім'ї (коли всі її члени спільно працювали на
власному клаптику землі чи на виробництві якогось продукту або товару)
призвела до того, що підставою шлюбу поступово стає інтимна сфера.
Засобом з'єднання в сім'ю стають не так економічні передумови, потреби
й економічна залежність, як чинник кохання. Нині сім'я і шлюб
" орієнтуються переважно на емоційні стосунки та інтереси. Відбувається
подальша приватизація життя людей та ізоляція сім'ї від суспільства,
заснована на еволюції традиційних цінностей (обов'язок поступається
місцем сучасним індивідуалістичним цінностям або вартостям самореалізації і самоствердження). Більшість сучасної молоді розвинутих
країн вважає основною цінністю будь-яких парних взаємин любов,
визнання і розуміння; на перший план висувається партнерство.

Майже всі західні дослідники погоджуються, що з усіх традиційних за побудови сім'ї та її ролі в суспільстві нині збереглася тільки одна турбота про нащадків. Лише у ставленні до дітей та їх соціалізації
(тобто підготовці до вступу в доросле соціальне життя) на Заході ще зберігається значення родини як соціального інституту. Сім'я має
переважаючу орієнтацію на дитину і, що найважливіше, усвідомлення
цієї орієнтації. Історико-культурні дослідження засвідчують, що зі
зростанням темпів індустріалізації тієї чи тієї країни з дитиною
пов'язують більшою мірою психологічні, аніж матеріальні цінності.
Одночасно змінюються й рольові позиції батьків: на зміну піклуванню
про матеріальне забезпечення дитини приходить нова потреба: мож­ливість розкриття себе в дитині.

Отже, і в нашій, і в інших країнах сьогодні відбуваються схожі процеси. Ця подібність зумовлена переходом посткомуністичних країн від тоталітарних до демократичних форм соціально-політичного устрою, від «закритого» до «відкритого» типу суспільства. Сім'я дедалі більше унезалежнюється від держави і суспільства в цілому. Ставлення держави до сім'ї поступово перестає бути суто споживацьким та інструменталістським. Держава позбувається функцій контролю і застосування каральних санкцій щодо родин та їхніх членів, насамперед підлітків і неповнолітніх. На перший план виходи ті. забезпечення державою сприятливих умов для утворення та існування родин, особливо молодих, і відображення цих процесів у державній сіме­йній політиці (відповідному законодавстві та конкретних заходах, як от пільгове кредитування, пайова допомога у будівництві житла, випуск спеціальних груп недорогих товарів для молодих сімей та їхніх дітей тощо).

Хоча увага дослідників-соціологів до сім'ї як соціального інституту

відчутно зменшується, все-таки наразі існують достатні передумови для

постановки питання про інтеграцію двох парадигм. Вона може здійснюватися в межах уявлень про сім'ю як соціальну систему. Якщо розглядати родину як систему в усій її різноманітності і складності, то стане зрозумілим наявність різних дослідницьких підходів, бо навіть одні й ті самі властивості системи відображаються в різних термінах і значеннях. Системний підхід нині широко використовується як в усій соціології, так і в її окремих напрямах і галузях. Його застосування в соціологічному аналізі сім'ї докладніше розглядатиметься у наступних питаннях теми.

Система категорій соціологічного дослідження сім’ї

Понятійний апарат соціології сім'ї, як і будь-якої іншої галузі соціо­логічного знання, включає широке коло понять і категорій. Зупинимося
докладніше на трьох основних: умовах життя, структурі, функціях
сім'ї. Для їхньої характеристики візьмемо положення з праць україн­сяких і зарубіжних авторів.

Умови життя сім'ї становлять собою сукупність факторів макро-середовища (загальні соціальні умови), мезо- і мікросередовища (середовище розселення і найближче соціальне оточення). Загальні соціальні умови поділяються, своєю чергою, на:

• соціально-економічні (рівень розвитку сфери обслуговування, роз­витку дитячих дошкільних закладів, рівень житлового будівництва, обсяг і структура товарообігу, рівень реальних доходів населення взагалі і сім'ї зокрема, рівень розвитку системи охорони здоров'я і медичного обслуговування, кількість робочих місць, які дозволяють використовувати жіночу і підліткову працю, кількість робочих місць із неповним робочим днем або пільговими умовами праці для під­літків і неповнолітніх тощо);

• соціально-політичні (політика уряду, органів державної влади, політичних партій, профспілок та інших громадських організацій щодо сім'ї з метою її стабілізації, підвищення виховного потенціалу та ін.);

• соціально-культурні (система чинних у суспільстві правових, мора­льних норм, цінностей та ідеалів, взірців діяльності та поведінки; засоби зберігання й розподілу соціальної інформації, соціального зна­ння, кількість і доступність закладів культури і культурних цінностей; викладання курсів з етики і психології сімейного життя в дошкільництві та школі; частота, обсяг і зміст передач, програм і публікацій про сім'ю в засобах масової інформації тощо);

• демографічні (чисельність і темпи приросту населення або його депопуляції, статевий і віковий склад населення, його розподіл за типами регіонів; міграційні процеси і переселення; розподіл населення за етнічними й територіальними спільнотами);

• екологічні (природно-географічні особливості середовища прожи­вання, ступінь урбанізованості й санітарно-гігієнічні умови життє­діяльності, ступінь забрудненості довкілля);

• соціально-психологічні (загальний стан свідомості людей, їхнє ставлення до світу і свого безпосереднього оточення, соціальні установки, інтереси і ціннісні орієнтації, які визначають життєву позицію і поведінку людей у суспільстві; ставлення до шлюбу і сім'ї). (Докладніше див. названу працю М.Мацковського).

• Ці загальні соціальні умови впливають на життєдіяльність сім'ї

опосередковано, через фактори мезо- і мікросередовища. Адже зазвичай взаємодіє з ширшими соціальними спільнотами та інститутами,здійснює контакти з рідними, сусідами, друзями. До конкретних харак­теристик середовища безпосереднього мешкання родини належать, згідно з М.Мацковським, такі:

• ступінь урбанізованості середовища розселення сім'ї (тип населеного пункту — місто, село, кількість мешканців);

• характеристики зайнятості населення (тип підприємств, їх розподіл між державними, приватними, комерційними структурами, рівень кваліфікації і освіти, який вимагається, використання чоловічої, жіночої, підліткової праці, дефіцит чи надлишок робочої сили);

• демографічна структура середовища розселення;

• етнічні характеристики середовища розселення;

• кількісні та якісні характеристики сфери обслуговування;

• доступність дошкільництва;

• кількісні та якісні характеристики культурно-освітніх закладів, спор­тивних споруд;

• характеристики закладів системи охорони здоров'я. При аналізі найближчого соціального оточення вирізняються основнісоціальні характеристики друзів, знайомих, рідних і представниківреферентних груп, а також їхні норми і цінності у сфері шлюбно-сімейних взаємин: установки на кількість дітей у родині, професійну зайнятість жінок, характер дозвілля, характеристики сімейного споживання тощо.

Під структурою сім'ї мають на увазі всю сукупність взаємин між її членами, яка містить у собі стосунки спорідненості, влади, авторитету, систему морально-духовних стосунків тощо.

У загальній системі родинних взаємин, згідно з Н.Смелзером, існують два основні тини сімейної структури, або форми сім'ї. Нуклеарна сім'я складається з дорослих батьків і дітей, які від них залежать (мате­ріально, економічно, житлово, емоційно). Розширена сім'я включає нуклеарну сім'ю і родичів, наприклад, бабусю і дідуся, онуків, тітку, дядька, двоюрідних братів і сестер. Така родина вважається важливим, а в бага­тьох суспільствах і основним соціальним об'єднанням, спільнотою, базою розвитку соціальних відносин і гарантом взаємодопомоги і підтримки.

За формою шлюбу вирізняють моногамію (шлюб між одним чоло­віком і однією жінкою) і полігамію (шлюб між одним та декількома іншими індивідами). Полігамія, своєю чергою, поділяється на полігінію (шлюб між одним чоловіком і кількома жінками) і поліандрію (шлюб між однією жінкою і кількома чоловіками). Ще однією формою є груповий шлюб (між кількома чоловіками та кількома жінками). Навіть сьогодні полігінія є досить поширеною, наприклад, у Тибеті, на півдні Індії.

За типом владних структур вирізняють патріархальні родини (де переважає влада чоловіків над іншими членами сім'ї), що існують у Таїланді, Японії, Ірані, Бразилії та багатьох інших країнах світу, та матріархальні сімейні системи (де влада належить жінці й матері). Останні трапляються зрідка, наприклад, у жителів Тробріандських островів. Останніми роками відбувається перехід від патріархальної до егалітарної родинної системи (де вплив і влада розподілені між чоловіком і жінкою майже порівну).

За партнером, якому надається перевага при вступі в шлюб, розріз­няють шлюби, що здійснюються за правилами екзогамії (тобто партнера шукають поза певними групами, сім'ями або кланами), та шлюби за правилами ендогамії (тобто партнер обирається всередині своєї групи). Так, ендогамія була характерною для кастової системи в Індії. Найвідомішим правилом ендогамії є заборона кровозмішування (інцест), яка забороняє шлюби або статеві зв'язки між особами, що є близькими кровними родичами. Майже в усіх суспільствах, зазначає з цього приводу Н.Смелзер, це правило стосується взаємин між дитиною й одним із батьків, а також між братом і сестрою. Він же наголошує, що в західних країнах ендогамія в обмеженому вигляді існує всередині расових груп (наприклад, американських негрів), релігійних груп (наприклад, іудаїстів) і соціальних класів (наприклад, людей аристократичного поход­ження).

За вибором місця проживання молодого подружжя соціологи виокремлюють патпрілокальне (коли молода відходить зі своєї сім'ї і живе в сім'ї чоловіка або поблизу оселі його батьків), матрілокальне (коли молоді живуть із батьками жінки або поблизу них) та неолокальне (коли молодята живуть окремо від своїх батьків). Неолокальне місце про­живання вважається нормою на Заході, але порівняно зрідка трапляється деінде. Г.Мердок, який дослідив проблеми шлюбу в 250 суспільствах світу, лише в 17 з них виявив поширеність неолокального місця про­живання. Стосовно України, то переважна більшість молодих подружніх пар живуть із батьками. Це пов'язано не так з традиціями української сім'ї, як з браком коштів у молодих для винаймання, а тим більше купівлі чи будівництва власного помешкання.

Н.Смелзер вказує на існування зв'язку між різними елементами структури сім'ї і шлюбу та соціальними умовами. Так, патрілокальне місце проживання поширене в суспільствах, де існували полігінія, раб­ство і часто відбувалися війни. Для членів цих суспільств звичайною роботою було мисливство і збирання рослин. Матрілокальне місце про­живання вважалося нормою в суспільствах, де жінки користувалися правом землеволодіння (наприклад, у селян Ірландії). Неолокальне місце проживання пов'язане з моногамією, тенденцією до індивідуалізму та рівного економічного становища чоловіків і жінок.

Нарешті, за родоводом і наслідуванням майна найпоширенішим є родовід за чоловічою лінією. У деяких випадках спорідненість визна­чається за жіночою лінією (коли майно матері відходить доньці, а основну підтримку молодому подружжю надає брат жінки). Сімейна система, заснована на двобічному родоводі, прийнята у 40% світових культур.

Функції сім'ї можна визначити як основні способи прояву активності, життєдіяльності сім'ї та її членів, і поділити на соціальні (спрямовані на суспільство) та індивідуальні (спрямовані на особу). М.Мацковський перелічує функції сучасної сім'ї стосовно основних сфер життєдіяльності родини.

Сфера сімейної діяльності	Суспільні функції	Індивідуальні функції
Репродуктивна	Біологічне відтворення суспільства	Задоволення потреби в дітях
Виховна	Соціалізація молодого покоління, підтримка культурної неперер­вності суспільства	Задоволення потреб у батьківстві, контактах із дітьми, їхнього виховання, самореалізації в дітях
Господарсько-побутова	Підтримка фізичного здоров'я членів суспільства, догляд за дітьми	Одержання господарсько-побутових послуг одними членами сім'ї від інших
Економічна	Економічна підтримка неповнолітніх і непрацездатних членів суспільства	Одержання матеріальних засобів одними членами сім'ї від інших у випадку непрацездатності чи в обмін на послуги
Сфера первин­ного соціального контролю	Моральна регламентація пове­дінки членів сім'ї у різних сферах життєдіяльності, а також відпо­відальності і зобов'язань у сто­сунках між подружжям, батьками і дітьми, представниками старшого і середнього покоління	Формування і підтримка правових і моральних санкцій за неналежну поведінку і порушення моральних норм взаємовідносин між членами сім'ї
Сфера духовного спілкування	Розвиток особистості членів сім'ї	Духовне взаємозбагачення членів сім'ї. Зміцнення дружніх основ шлюбного союзу
Соціально-статусна	Надання певного соціального статусу членам сім'ї, відтворення соціальної структури	Задоволення потреби у соціальному просуванні
Дозвільна	Організація раціонального доз­вілля, соціальний контроль у сфері дозвілля	Задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємо­збагаченні інтересів
Емоційна	Емоційна стабілізація індивідів та їх психологічна терапія	Одержання індивідами психо­логічного захисту, емоційної під­тримки в сім'ї, задоволення потреб в особистому щасті і коханні
Сексуальна	Сексуальний контроль	Задоволення сексуальних потреб

Основні підходи до вивчення сім’ї в соціологічній думці

Складний характер сім'ї як соціального утворення зумовлює наяв­ність різноманітних методологічних підходів до її вивчення. Разом із тим їх можна об'єднати в декілька груп залежно від того, в якій ролі
розглядається родина.Методологія символічного інтеракціонізму розглядає сім'ю як малу соціальну групу.

Сім'я розуміється тут як сукупність соціальних ролей, які виникають реалізуються у взаємодії її членів, зумовлюючи їхні позиції. У більшості таких досліджень сім'я ототожнюється з відносно закритою системою, яка має досить слабкі зв'язки з навколишніми інститутами, організаціями і групами. Тому інституціональний і культурний аспект сім'ї практично не аналізується. Цей напрям зосереджує увагу на дослідженні ролей і статусів, між статусних стосунків у процесі комунікації, конфліктів, прийнятті рішень тощо.

Близькою до нього є інша спроба розгляду стосунків у сім'ї підхід, представники якого звертають увагу передусім на складний суперечливий характер сімейних взаємин, на рольові й статусні конфлікти між членами родини і т. ін. Деякі дослідники акцентують на аналізі порядку розподілу влади всередині сім'ї, надаючи особливого значення механізмові прийняття рішень. Зазвичай, зазначають вони, ті члени сім'ї, які володіють більшими матеріальними засобами, отримують більшу владу. Сучасний варіант теорії конфлікту, що стосується сім'ї, запропонований Х.Гартман. Для неї родина — це «місце боротьби». Вона стає полем бою, де відбуваються конфлікти щодо перерозподілу засобів, у тому числі і щодо праці в домашньому господарстві та виховання дітей. Як вважає Х.Гартман, важчі обов'язки жінки в домашньому господарстві є формою експлуатації, яка склалася всередині капіталістично-патріархальної системи. Ця теорія має назву «марксистсько-феміністської», бо наголошує на експлуатації жінки-робітниці з боку чоловіка-капіталіста, в руках якого сконцентровані економічні засоби. Отже, в центрі уваги цієї конфліктологічної парадигми є напруженість і боротьба всередині сім'ї.

Однак оскільки погляд на сім'ю як на малу соціальну групу лише

нещодавно став домінуючим, то поширенішими є соціологічні концепції, де сім'я розглядається як соціальний інститут і в ширшому плані — як соціальна система.

Найхарактернішими тут є моделі сім'ї, розроблені в межах структурного функціоналізму. Його представник Т.Парсонс виходить з позиції функціоналізм про універсальний характер нуклеарної сім'ї, всередині якої він розрізняє два типи лідерства: інструментальне, пов'язане з вирішенням організа­ційних завдань, та емоційне. Відтак соціальна система нуклеарної сім’ї уявляється Т.Парсонсом як сукупність таких ролей:

• чоловік/батько

• жінка/мати

• син/брат

• донька/сестра

Інструментальне лідерство встановлюється за роллю «чоловік/батько», емоційне — за роллю «жінка/мати». Функціональне завдання підтримки емоційного балансу між всіма членами сім'ї, необхідного для нормальної соціалізації дітей, вимагає міцного союзу між подружжям закріпленого шлюбом. Соціальна система родини, згідно з Т.Парсонсом має тимчасовий характер: виконавши завдання соціалізації дітей, воно самоліквідується, тому що діти утворюють власні нуклеарні сім'ї. Моделі Т.Парсонса ґрунтувалася на визнанні ним ізольованого характері нуклеарної сім'ї, тобто відсутності сталих міцних зв'язків членів сім'ї з своїми батьками та іншими кровними родичами. Відповідно до цієї моделі лише один член родини — чоловік (чоловік/батько) здійсню^ зв'язок між сім'єю і економікою суспільства, праця жінки суттєвої рол для життя родини не має.

Дослідження сім'ї в СШ А у 60—70-х рр. спростували багато положень
Т.Парсонса, передусім його тезу про ізольований характер нуклеарної
сім'ї. Було доведено, що зв'язки з найближчими родичами мають велике
значення для сучасних родин, що в розвинутих країнах досить поширені
великі (а не лише нуклеарні) сім'ї, які складаються з 3—4 поколінь.
Е.Ботт виявила таку закономірність: що в ширший соціальний контекст
включена родина, то менш розмежованими є ролі подружжя. Нині
структурному функціоналізмі сім'я аналізується з позиції її пристосування до обширнішої соціальної системи. Основними для цього підходу
поняття структури, функції, визначення ситуації тощо. При цьому
акцентується на сталості та міцності сім'ї. Менше уваги приділяється
змінам і суперечностям всередині родинного кола.

Цю прогалину заповнює конфліктологічний підхід, для якого властивим є розгляд стосунків не лише в родині, а й між сім 'єю як соціальним інститутом та іншими соціальними інститутами та організаціям.

Отже, в руслі конфліктологічної парадигми розробляються проблеми як внутрішньосімейного життя, так і конфліктів зовнішніх — між сім'єю та її соціальним оточенням.

Ситуаційний підхід зосереджується на дослідженні цінностей і норм у сфері сімейно-шлюбних відносин і розглядає їх як соціальну ситуацію, що визначає функціонування різних типів родин. Для прихильників цього напряму центральними є поняття соціальної ситуації і ролі.

Інституціональний підхід дозволяє розглядати родину як соціальну систему, яка є одним з основних соціальних інститутів. При цьому зазначається, що багато важливих функцій сім'ї переходить до суспільства. У цих дослідженнях центральними поняттями стають індивід і культурні цінності, які він визнає.

У західній соціологічній думці є ще один напрям, який розглядає сім'ю радше в природному, а не в соціальному контексті. Соціобіологія та ЇЇ концепція сім'ї ґрунтується на визнанні всезагальності законів еволюції та природного відбору. Другий важливий вихідний пункт соціобіологів — ідея тотального універсального і первинного характеру інстинкту продовження роду. Необхідність сімейного існування закла­дена в самій біологічній сутності людини і визначається потребами відтворення. Тому люди об'єднуються в родинах, але стратегія відтво­рення у чоловіків і жінок відмінна. Для чоловіків характерним є прагнен­ня і здатність залишити по собі якомога більше нащадків (що, зрештою, притаманне для всіх самців у природі). Жінки ж зосереджуються на клопотах про виживання нащадків; їх родинний внесок вищий, ніж чоловіків. Відмінність стратегії відтворення в сім'ях призводить до конфліктності у стосунках подружніх пар. Отож соціобіологи також вважають, що конфліктність органічно властива родині, основи кон­флікту мають біологічне, еволюційне походження, а самі конфлікти — неминучі.

У межах радянської соціології сім'я розглядалася насамперед як соціальний інститут. У СРСР десятиріччями діяльність практично всіх соціальних інститутів підпорядковувалася меті забезпечення максималь­но можливої зайнятості населення (в тому числі й жінок) у суспільному виробництві. Наявність і розмір родини досить часто ставали негатив­ними чинниками в усіх суттєвих моментах життєдіяльності радянської людини: при пошуках праці й розподілі матеріальних благ, освітньому і професійному зростанні, побутовому й медичному обслуговуванні, організації відпочинку і прилученні до культурних цінностей, пенсій­ному забезпеченні тощо.

Як слушно зазначає О.Дудченко, зменшення ролі сім'ї в радянському суспільстві безумовно сприяло деприватизації життя індивіда, уніфікації способу життя і мислення, зведенню родинних та інших групових інтересів до «особистих» (на противагу «суспільним»), полегшенню в кінцевому результаті маніпуляції поведінкою індивідів і цілих груп людей.

Нині в українській соціології посилюється інтерес до проблем сім'ї як малої соціальної групи. Це багато в чому пояснюється тим, що руйнація тоталітарного режиму і болісний перехід до якісно нового типу суспільства, який супроводжується кризовими явищами, зробив сім'ю одним з центральних осередків життя людини, зумовив його зростаючу приватизацію. Родина в сучасних умовах перетворюється на «острівець безпеки», притулок і схованку від усіх потрясінь перехідного періоду. На часі, очевидно, і вироблення нового типу відносин сім'ї і суспільства, заснованого на рівноправності й партнерстві, на взаємодії і взаємній повазі.

Помітну роль у налагодженні такого типу відносин відіграє сучасна українська соціологія та її основні дослідницькі осередки. Дослідження сім'ї та її проблем зосереджені нині переважно в Українському інституті соціальних досліджень; спільно з Центром «Соціальний моніторинг» протягом останнього десятиріччя було здійснено низку проектів, що мали на меті з'ясувати становище сім'ї в Україні, появу нових тенденцій і проблем, зміни у ціннісних орієнтаціях щодо родинного життя тощо. Найпотужнішим джерелом визначення стану сімей на сьогодні є вибіркові обстеження Державного комітету статистики «Умови життя домогосподарств». Усі ці дослідження, в яких вагома роль належить соціологам, допомогли формуванню пропозицій для вироблення державної сімейної політики в країні. Таким чином, саме в цій ділянці суспільного життя України найвиразніше виявляється важлива роль соціології, яка не тільки збільшує обсяг і глибину своїх знань про сім'ю як органічну складову соціуму, а й допомагає органам влади оптимізувати умови створення і розвитку сучасних родин.

Тенденції розвитку сучасної сім’ї

Життя слід розглядати в динаміці, а не в статиці. Він вирізняє декілька етапів розвитку сім'ї в англосаксонському середовищі:

• сім'я у дохристиянському суспільстві (з домінуванням парної сім'ї, пізніх шлюбів, великою кількістю одиноких людей);

• сім'я у християнському суспільстві (з великим впливом церкви на життя родини і шлюб, забороною шлюбів між кровними родичами, з добровільним вступом у шлюб, практичною неможливістю розлучень, забороною абортів тощо);

• сім'я в індустріальному суспільстві (з початком промислового пере­вороту в кінці XVIII ст. відбувається перша революція в родинному житті: зниження віку вступу в шлюб, збільшення народжуваності, широке використання жіночої праці, дозвіл розлучень за судовим рішенням і т. ін.).

Сучасний етап розвитку західного суспільств приніс другу революцію

в сімейному житті, яка не лише докорінним чином змінила сім'ю і родинні стосунки, а й, на думку багатьох дослідників, поставила під сумнів саме існування сім'ї. Це зумовлене цілою низкою обставин економічного і культурного характеру. Соціологи називають серед них:

• зростання економічної незалежності жінок та їх активне включення в трудову діяльність (а це викликає прагнення жінок до більшої самостійності, перегляду традиційної структури родинних взаємин, до змін традиційних функцій сім'ї, рівноправ'я з чоловіками у прий­нятті рішень, у контролі над видатками та майном сім'ї тощо. Недарма німецькому філософу Ф.Ніцше належать слова: «Коли чоловік і жінка стануть рівноправними, сім'я загине»);

• утворення двох центрів життя — праці й дому (раніше професійна діяльність і домашнє господарство існували в єдності, в межах однієї сім'ї);

• еволюція поглядів на сексуальну мораль (або сексуальна революція з послабленням соціального контролю, зростанням анонімності сексуальної поведінки, збереженням секретності позашлюбних зв'язків, діяльністю широкої мережі засобів масової інформації, які проголошують вільне статеве кохання ледве не основним мірилом рівня цивілізованості сучасних чоловіків і жінок, зміною загального ставлення суспільства до сексуальної поведінки з пом'якшенням традиційних уявлень про дозволене і недозволене тощо);

• винахід надійних контрацептивних засобів (вперше в історії людства за допомогою таких засобів вдалося відокремити сексуальність від зачаття).

Ці та інші причини викликали появу різного роду тенденцій розвитку сім'ї, які нині широко поширені і в розвинених західних, і в сучасної сім'ї, які нині широко поширені і в розвинених західних, і в посткомуністичних країнах. До них належать:

• зростання розлучень (абсолютне і відносне);

• зростання кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;

• зменшення середньої тривалості шлюбу;

• пізніший час вступу в шлюб

• спільне життя подружніх пар без оформлення шлюбу;

• населення та навіть його депопуляцією;

• збільшення кількості одиноких людей, які не беруть шлюбу;

• зменшення кількості повторних шлюбів тощо.

Ці тендеції властиві і для розвитку сучасної сім'ї в Україні. Однак сучасної специфіка сімейних взаємин у нашій країні полягає в тому, що вони надзвичайно тісно пов'язані із загальним кризовим станом українського суспільства і насамперед — з низкою матеріальних проблем, суть яких можна висловити дуже коротко: боротьба родин за виживання в кризовому соціумі. Розглянемо основні індикатори становища сімей в Україні, розпочавши з демографічних аспектів їх існування.

Передовсім слід зазначити, що розвиток сімейно-шлюбних процесів у сучасній Україні відбувається в дуже складній соціодемографічній ситуації, для якої характерне явище депопуляції населення. Це поняття означає зменшення населення країни внаслідок перевищення кількості.

Табл. № 1

Кількість народжених (тис. на 1000 населення)
Кількість померлих (тис. на 1000 населення)
Природній приріст населення (тис. на 1000 населення)

Табл. № 2.

Шлюби та розлучення (за даними Держкомстату України)

Кількість зареєстрованих шлюбів тис.на 1000 населення	490 9,6	483 9,3	8,4	275 5,5	317 6,6
Кількість зареєстрованих розлучень тис. на 1000 населення	183 3,6	193 3,7	198 3,8	197 4,0	183 3,8

З таблиці видно, що кількість зареєстрованих шлюбів аж до 2000 р. зменшувалась і в загальних цифрах, і в розрахунку на 1000 населення; поступове зростання цього показника зафіксоване лише у 2002 р. Кількість же розлучень протягом останніх років на перший погляд ніби стабілізувалася;

але в умовах різкого зменшення кількості населення країни в цілому коефіцієнт зареєстрованих розірваних шлюбів невпинно зростав. Нині на кожні 100 шлюбів припадає 53 розлучення. А ще 1991 року Україна посідала перше місце в Європі за рівнем шлюбності;

зростання питомої ваги бездітних сімей і родин з однією дитиною. Як уже згадувалося, з загальної кількості сімей в Україні у 44,7% родин дітей не було. У більшості сімей з дітьми (60%) нараховувалася лише одна дитина. Сумарний коефіцієнт народжуваності, тобто середній показник кількості дітей на одну сім'ю, становить нині в Україні лише 0,71, або менше однієї дитини на одне подружжя. Це майже найнижчий показник у світі за весь сучасний період історії. У регіональному розрізі спостерігається традиційне співвідношення рівня народжуваності: найнижчих показників досягли переважно східні та центральні регіони, а найвищі показники (на рівні 1,2—1,3) зафіксовані у західних областях країни; поширеність абортів. На перший погляд, з 1985 року відбувається невпинне зменшення зареєстрованих абортів (з 1 млн 180 тис. до 346 тис. 2002 р.). Але справжня картина, на думку експертів, значно сумніша, оскільки Держкомстатом не враховуються нелегально зроблені аборти, кількість яких в умовах подорожчання медичних послуг збільшується з року в рік. Крім того, слід враховувати й загальне падіння рівня народжуваності, а отже, і випадків вагітності;

Специфічний контингент сімей, що потребують уваги з боку держави, — це неповні родини. За даними обстеження домогосподарств, в 787,6 тис. сімей (5,5% усіх родин) діти виховуються лише одним із батьків (у 94% таких випадків діти живуть із матір'ю);

Зростання частки дітей, народжених жінками, які не перебували у зареєстрованому шлюбі. Починаючи з 1989 р. питома вага позашлюбних народжень у загальній кількості народжених зросла з 10,8 до
19,0% 2002 р. Причому ці явища характерні як для міських, так і для
сільських поселень, хоча спостерігаються досить значні регіональні
відмінності. Якщо у західних областях, де все ще зберігаються силь­ніші орієнтації на сім'ю і родинні традиції, ці показники не переви­щують 9%, то в південних областях країни та в Автономній республіці
Крим вони сягають 22—26%.

Статистика подає ще одну групу цифр, на перший погляд оптимістичну: в Україні за роки радянської влади невпинно зростала кількість дитячих садків і ясел. Якщо 1959 р. налічувалося 4790 дошкільних
дитячих закладів, то 1995 р. — вже 21400, тобто відбулося їх збільшення
в 4,5 рази. І хоча за останні п'ять років багато дитячих садків та ясел
закрилося, все ж дошкільними закладами 2002 р. було охоплено понад
45% дітей. Ці цифри опосередковано свідчать про дедалі більше залу­чення жінок до праці в народному господарстві. Нині співвідношення
працюючих чоловіків і жінок майже рівне. Але це одночасно є доказом
потрійного навантаження жінок: у праці, побуті й вихованні дітей. А
оскільки домашнє господарство нині має практично натуральний
характер (бо жінка мусить усе робити власними руками), а сфера послуг
і побутового обслуговування перебуває в зародковому стані, то на плечі
жінки лягає основний тягар подружнього життя. Такою є важка ціна
жіночого рівноправ'я, і про це треба добре пам'ятати дітям, щоб вони з
малих років допомагали матері у її нелегкій сімейній праці.

Зазначені тенденції, що набрали воістину універсальних масштабів у світі і в нашій країні, збільшують кількість наукової літератури, в якій цей феномен зміни сучасної сім'ї дістає критичну оцінку і розглядається як такий, що перебуває у стані кризи і навіть смерті. Вже згадуваний Дж.Ґолтроп виокремлює 6 критичних позицій з приводу сучасної сім'ї в західних наукових працях.

Песимістичні твердження про занепад і руйнацію сім'ї; вбий звичайно виводилися з протиставлення сучасної сім'ї родині патріархальній у традиційних суспільствах (Р.Флетчер).

Оптимістичніше, позиція про невідповідність інституту сім'ї сучас­ному індустріальному та постіндустріальному суспільству, але зі сподіваннями, що сімейне життя зможе модифікуватися відповідно до вимог часу (Б.Мор).

Уявлення про те, що сім'я є гальмом на шляху суспільного поступу, бо своє головне завдання — соціалізацію дітей — вона виконує не досить добре, бо дітям у родині прищеплюються погляди й переко­нання, що не відповідають соціальній реальності, яка блискавично змінюється. Виховані й готові до певних умов життєдіяльності в суспільстві діти, виходячи в соціальне життя, наштовхуються на нові умови і ситуації, навичок пристосування до яких вони не отримали. Саме тому вони неспроможні жити в новому, зміненому соціальному оточенні і свідомо чи позасвідомо гальмують те нове, що зростає у суспільстві (В.Райх, Г.Маркузе).

Критика сім'ї як твердині грубості й насильства. Ця позиція аргу­ментується статистикою сімейних злочинів.

Феміністська критика сім'ї як інструменту закріпачення жінки (К.Міллер, Дж.Мітчел).

Критика сім'ї за те, що вона частіше від інших соціальних інститутів створює передумови для психічних захворювань і розладів психічних станів внаслідок несприятливих сімейних обставин (Р.Лейн).

Отже, в середовищі західних соціологів переважають думки щодо сім'ї та шлюбу кризи і загибелі сім'ї. Багато з них вважає, що сім'я досягла стану гли­бокого розкладу і що цей процес є незворотним. Однак Н.Смелзер зазна­чає, що серед західних дослідників є чимало таких, котрі, не закриваючи очі на певні негативні тенденції, висловлюють оптимістичніші спо­дівання. Вони, як зазначає Н.Смелзер, позитивно ставляться до розпаду нуклеарної родини та очікують, що виникатимуть нові форми сім'ї і шлюбу, які сприятимуть створенню відповіднішого середовища і збільшенню можливостей самовияву і самовиразу всіх членів сім'ї. Інші соціологи вказують на вже існуючі нові форми сім'ї, що здаються незвич­ними і навіть шокуючими, але набувають дедалі більшого поширення у західному світі: шлюбні контракти на певний відтинок часу, шлюб із трирічним випробувальним терміном (без народження дітей), груповий шлюб, полігінія, «серійна моногамія» (тобто багаторазовий вступ у шлюб), «консенсуальний шлюб» (тобто шлюб за згодою сторін, але без його реєстрації), «візитні союзи» (тобто роздільне проживання подружжя із зустрічами на короткий час — час нанесення візиту), шлюб між особами однієї статі, сімейне життя в комуні (на кшталт ізраїльських кібутців або сімейних комун в американському суспільстві).

Таким чином, щодо стану і перспектив розвитку сім'ї в західних
країнах існують досить різні погляди, втілені у два різні гасла. Перше —
«Прощавай, родино!», друге — «Чутки про смерть сім'ї надто перебіль­шені» (парафраз відомого вислову Марка Твена, який прочитав у газеті
некролог про самого себе).

Українські соціологи також не схильні надто драматизувати стан сучасної сім'ї і розглядати її майбутнє лише у похмурій перспективі. Вони, звичайно, як і їхні західні колеги, стурбовані наростанням негативних тенденцій і явищ у становищі сім'ї та внутрішньородинних стосунках, багато в чому зумовлених кризовим станом українського суспільства. Проте і вони зазначають появу позитивних змін, як-от розширення свободи вибору для чоловіків і жінок, утвердження рівності становища і взаємин, зростання рівноправ'я в родинах, більші можли­вості контактів між поколіннями, загалом більша орієнтація на сім'ю.
На думку О.Якуби та інших вітчизняних соціологів, численні опиту­вання свідчать про те, що дедалі більша кількість людей в нашому суспільстві розглядає сім'ю як вищу цінність. Нинішні зміни відбуваються
під знаком повернення цінностей родини як твердині виживання і
добробуту. Дослідження життєвих орієнтацій населення країни протягом
останніх років засвідчують доволі сталу тенденцію до пріоритету
цінності сім'ї серед основних сфер життя. Для більшості людей на перше
місце виходить турбота про забезпечення «нормального рівня життя для
себе та своєї родини». Звідси й оптимістичні прогнози частини соціологів
щодо розвитку сім'ї в XXI столітті як вільного союзу, заснованого на
коханні, співробітництві, спільному веденні домашнього господарства й
вихованні дітей.

Науковці пропонують низку рекомендацій, впровадження яких видається можливим і в кризових умовах. До них належать:

1. Поновити сімейне законодавство України шляхом створення нового Кодексу про шлюб та сім'ю з урахуванням кризової соціальної си­туації в державі: конкретизувати питання про власність подружжя, порядок укладення шлюбних контрактів, нормативні аспекти припинення шлюбу, правові обов'язки батьків щодо виховання та забезпечення дітей.

2. Виробити державні та ринкові механізми кредитування і підтримки молодих та малозабезпечених родин, «інкубаторів» малого сімейного бізнесу (як-от: сімейних підприємств, навчальних закладів, центрів організації дозвілля тощо).

3. Запровадити державну експертно-ліцензійну службу для вирішення питань організації дитячих будинків сімейного типу, питань усиновлення і т. ін.

3. Втілити у соціальну практику державний та стимулювати приватні механізми страхування молодої родини, дітей, пенсіонерів-членів сімей.

4. Заохочувати утворення системи державних та регіональних фондів аліментарної підтримки, розвитку освіти та педагогічних інновацій, підтримки студентської науки, товарних фондів пільгового забез­печення молодих сімей, молодіжних бірж праці тощо.

5. Створити в системі державних служб сім'ї відділення з медико-психологічної, медико-терапевтичної та профілактичної допомоги родинам, які цього потребують.

Таким чином, сім'я як одна з найстаріших біосоціальних спільнот нині

зазнає величезних змін. Ці зміни мають глобальний універсальний характер і пов'язані з руйнацією традиційних цінностей і форм родин­ного життя і шлюбу. Однак це не означає загибелі сім'ї як такої: нові часи відкривають нові, незнані раніше обрії у стосунках чоловіка, жінки і дитини. Роль соціології полягає саме в тому, що вона здатна вчасно помітити нові явища, дослідити їх, виявити тенденції і перспективи, нагромадити соціологічну інформацію для вироблення виваженої державної сімейної політики, дієвої у масштабах всієї країни. Для української соціології це — одне з нових і важливих завдань.

РозділII

Суб'єкти суспільного життя

ТЕМА 9

Соціологія молоді

199 Місце соціології молоді у системі соціологічного знання та в державній молодіжній політиці

205 Основні поняття і категорії соціології молоді

210 Стан дослідження молодіжних проблем та необхідність розвитку соціології молоді в Україні

Місце соціології молоді в системі соціологічного знання

Дата добавления: 2013-12-13