Економічні наслідки монополії. Державне регулювання монополії

М

Рис. 8.4. Цінова дискримінація першого ступеня

Практично реалізувати досконалу цінову дискримінацію (оцінити готовність платити кожного споживача) надто складно. Значно реальнішою є цінова дискримінація другого ступеня — продаж за різними цінами партій товару. Вона також сприяє збільшенню обсягу виробництва і зростанню прибу­тку монополіста, хоча йому і не вдається привласнити весь надлишок споживача. Зі збільшенням кількості партій, на які монополіст здатен розбити свій товар, цінова дискримінація другого ступеня наближається до дискримінації першого ступеня. На практиці дискримінація нашого ступеня набуває вигляду оптових скидок (що більша партія, то нижча ціна одиниці товару), кумулятивних скидок (наприклад, місячні картки для проїзду у громадському транспорті), дискримінації у часі (наприклад, різні ціни на ранкові та вечірні сеанси в кіно).

Найпоширенішою все ж є цінова дискримінація третього ступеня — продаж товару за різними цінами групам покупців з різною еластичністю по­питу. Споживачі, чий попит на товар менш еластичний, платять вищу ціну (диференціація цін авіаквитків, тарифів на телефонний.та мобільний зв'язок і за доступ до мережі Інтернет). Іншими способами збільшення прибутку монополіста є особливості ціноутворення у пікові періоди встановлення найвищих цін у періоди найвищого попиту на товар чи послугу), міжчасова цінова дискримінація (встановлення спочатку високої ціни для певної частини

нетерплячих покупців і наступне зниження ціни для основної групи споживачів), запровадження двокомпонентних тарифів (встановлення плати за право придбання товару чи послуги з наступною додатковою оплатою кожної одиниці блага), продаж товарів у комплекті.

Існування монополії спричиняє економічні втрати суспільства. Монополія не забезпечує ні виробничої ефективності (за оптимального обсягу випуску ціна перевищує мінімальні середні загальні витрати), ні розподільної ефективності (ціна перевищує граничні витрати).

Суспільні втрати від існування монополії зростають унаслідок нега­тивного ефекту масштабу (див. п. 6.5) та видатків для збереження ринкової влади (лобіювання інтересів монополії, спроби уникнути державного регулювання тощо). Прагнучи до максимізації прибутку, а не максимізації обсягу випуску, монополіст може не сповна використовувати позитивний ефект масштабу. Серед фахівців немає єдиної думки щодо сприйнятливості чистої монополії до науково-технічного прогресу. З одного боку, одержання економічних прибутків дає монополістові змогу активно фінансувати наукові дослідження. З іншого, відсутність конкурентів і прагнення до повнішого використання наявних капітальних благ часто послаблюють його стимули до впровадження інновацій.

Водночас ставлення суспільства до природних монополій є іншим. Ви­никнення природних монополій є закономірним наслідком взаємодії ринкових сил, оскільки вони забезпечують мінімізацію витрат завдяки позитивному ефекту масштабу. Для зменшення негативних проявів монопольної влади держава може сприяти перетворенню монополізованих галузей у більш конкурентні, трансформувати приватні монополії у державні або регулювати діяльність монополій.

На рис. 8.5 показано ймовірні наслідки державного регулювання при­родної монополії, що відображають так звану дилему регулювання

О Q_{m M}> Q, Q_e

Рис. 8.5. Регулювання державою природної монополії

Для досягнення розподільної ефективності ціна товару мала б встановлюватися у точці перетину кривих граничних витрат та попиту (Р_е) Проте такий рівень ціни може спричинити збитки монополіста, і виживання фірми залежатиме від державних субсидій. З іншого боку, ціна Р/ яка забезпечить монополістові справедливий прибуток (Р - АТС), лише частково вирішує проблему ефективного розподілу ресурсів. Незважаючи на згадане протиріччя, все ж очевидно, що державне регулювання природної монополії дає змогу поліпшити ситуацію з точки зору суспільства — водночас знизити ціну і збільшити обсяг виробництва товару.

Для запобігання зловживанням монополіями своїм становищем і підвищення ефективності функціонування ринків усі країни використовують антимонопольне законодавство. Перший антимонопольний закон (відомий як закон Шермана) було ухвалено у США у 1890 р. Згідно із законодавством країн з розвиненою економікою монополістом вважають фірму, ринкова частка якої становить 60% (у США), 33% (у Німеччині), 25% (у Франції) та 50% (у Японії).

Україні у спадок від колишнього СРСР дісталася високомонополізована економіка. У 1990-х роках у країні активно розвивалася система антимонопольного регулювання, її основу склали закони,.Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (1992 p.), “Про Антимонопольний комітет України" (1993р.), „Про захист від недобросовісної конкуренції" (1997 p.). Згідно з українськими законами монополістом вважають фірму, яка володіє часткою ринку у 35%. Загалом сьогодні Україна має сучасне антимонопольне законодавство, створене з урахуванням світового досвіду.

Дата добавления: 2013-12-14