Походження релігії та еволюція релігійних вірувань

Принципово важливим в пізнанні теми релігії є сутність з’ясування питання її походження. Воно (з’ясування) набуває методологічного характеру, дозволяє дійсно науково і критично поставитися як до клерикальних концепцій «прамонотеїзму», так і до атеїстичних гіпотез про т. зв. «безрелігійний переїзд» в історії людства.

Враховуючи, що процес антропогенезу це надзвичайно тривалий у хронологічному аспекті період, який розтягнувся на 2-3(а можливо і більше) млн. років, надзвичайно важко досліджувати початкові етапи ґенези релігії, роботи певні релігієзнавчо-культурологічні реконструкції та ретроспекції. Втім для науки більш-менш достовірно відомо, що найпростіші форми релігійних вірувань існували вже 40 000років тому.

Саме на цей час припадає поява і оновлення людини розумної (Homo sapiens), кроманьйонця. Людина розумна, або людина сучасного антропологічного типу істотно різниться від своїх попередників низкою фізичних, фізіологічних та психологічних якостей і характеристик. В неї з’явилися і сформувалася друга (за класифікацією фізіолога Івана Павлова) сигнальна система, завдяки якій людина отримала змогу усвідомлювати, абстрагуватися, узагальнювати, займатися власне розумовою, духовною діяльністю. Цим кроманьйонець якісно різнився від свого найближчого біологічного «родича» і сусіда – неандертальця.

При поясненні релігії важливо з’ясувати питання, під впливом яких чинників вона виникає, функціонує і відтворюється. Тобто мова іде про детермінанти, які метафорично називають «коренями релігії». Серед них, як правило виділяють гносеологічні та соціумні. Вони являють собою комплекс факторів, які створюють можливість і необхідність появи і існування релігії.

а) Гносеологічні причини походження релігії, або гносеологічні корені релігії полягають в особливостях людського пізнання, свідомості (з грецької – «гнозис»). Адже релігія – це насамперед комплекс вірувань, уявлень, ідей; вона – продукт свідомості. Якщо відсутня свідомість, немає і віри в надприродне. Несвідомі тварини, наприклад, не тільки не мають, але і не можуть мати релігію. Саме людська свідомість володіє можливостями, які можуть породити релігію; тільки свідома людина може повірити в надприродне.

Перерахуємо ж основні особливості людської свідомості, що виступили гносеологічними причинами походження релігії:

1. Свідомість «подвоює» дійсність, породжуючи дух і духовну дійсність. Завдяки свідомості дійсність отримує своє друге і особливе існування у свідомості. Так існує тварина і поняття тварини, існує ліс і поняття лісу; вони продовжують існувати (у свідомості) навіть тоді, коли тварину вполювали, а ліс згорів. Отже, в свідомості не тільки відображена дійсність, але в свідомості ця дійсність отримує відносно самостійне існування.

2. Свідомість, відбиваючи дійсність, може відлітати від дійсності, схильна фантазувати, проте може і помилятися. Завдяки чому в свідомості людини можуть виникнути уявлення, ідей, яким не має адекватного аналога в дійсності.

3. В свідомості людини може відбуватися змішання первинного із вторинним, порушення каузальних (причинно-наслідкових) зв’язків (вторинне може видаватися людині первинним); хибне уявлення, нереальні образи людини можуть здаватися їй реальними, дійсними; існуюче у свідомості може уявлятися існуючим насправді.

4. Свідомість людини може уособлювати свій предмет пізнання; може уособлювати (надавати людські риси, одухотворювати, оживляти) грім, блискавку, ліс, воду, уособлювати свої ж поняття. Прагнення до уособлення є характерним для примітивних народів, в тім воно особливо розквітає при відсутності знань. Через етап уособлення проходить розвиток і сучасної людини в період дитинства. Коли людина уособлювала невідоме, жахливе, від якого вона залежала, вона фактично починала продукувати релігію.

На цій гносеологічній основі виникала можливість появи релігії. Проте ця можливість могла реалізуватися, а могла і не здійснитися. Чи можна тут говорити про випадковість релігії? Ні! З можливості релігія стала дійсністю не випадково, а в силу необхідності. Цю необхідність обумовили соціумні корені.

б) Соціумні корені релігії обумовили виникнення і існування релігії як неохідного явища в історії і культурі людства; це комплекс матеріальних (економічних, виробничих) та пов’язаних із ними духовних (політичних, морально-етичних, правових та інших) вілносин, що домінують над людиною в її повсякденному житті, ворожі їй і активують відчуття людської несвободи і залежності від зовнішніх умов. Якщо говорити конкретно-історично, то це, перш за все, вкрай низький економічний розвиток первісного суспільства, коли безпорадність і безсилля дикуна перед природою, стихійними її силами приводило людину до поклоніння цим силам. Вона намагалася освоїтися у ворожому їй світі, пом’якшувала його, вдаючись до уособлення.

З уособленням цих утаємничених загрозливих і сприятливих сил утворювалися уявлення про надприродні істоти – духи, зв’язки, властивості, виникала система впливу на ці сили, - поступово утворювалася релігія.

З розвитком засобів впливу на природу, матеріальних знарядь, панування над нею, обожнення природних сил, які людина, занурена в вороже їй середовище, намагалася підкорити і, врешті-решт, навчилася підкоряти, поступово поступається місцем поклонінню іншим суспільним силам, духовну обмеженість в осягненні справжньої сутності яких людина постійно відчувала.

Традиція як механізм передачі і закріплення релігії.

Раз виникнувши, релігія більше не потребувала умов для виникнення, а продовжувала існувати в силу законів відтворення. Механізмом такого відтворення стала традиція. Традиція – це інерції історії, сила звички людей. Традиційною в силу мільярдного повторення і відтворення стала і сама релігія для даної популяції. Релігія стає невід’ємною рисою традицій даного народу, його специфічною особливістю. Сила традиції виявляється і в уявленнях про те, що поляк – католик, росіянин – православний, араб – мусульманин, японець – синтоїст і т. д.

Еволюція релігійних вірувань.

Виникнувши, релігія розвивалася із становленням людства, з розвитком людської свідомості, в міру пізнання людиною оточуючої дійсності. Оскільки специфічною ознакою релігії є віра в надприродні істоти, то саме за характером уявлень віруючих в ці істоти, ми можемо визначити хід еволюції релігійних вірувань, рівень розвинутості самої релігії.

а) Первісні форми релігії.

Первісна релігія була вкрай проста, щоб не сказати примітивна. Надприродне в цій релігії ототожнювалося із природним: це і таємничий ліс, і каміння незвичної форми, і сонце, і блискавка, які обожнювали, на допомогу яких сподівалися. Пізніше люди переконалися, що ліс, каміння, дерево – це не боги, що сили, які надихають їх життям не в них, а поза ними. Так в межах релігійних форм помічається формування релігійних вірувань, згідно яких за предметами і явищами оточуючої дійсності скриті духи. Вони є нібито надприродними двійниками явищ, предметів і сил природи. В річці – водяний, в лісі – лісовик, у хаті – домовик і т. д. Духи не створюють предмети, а співіснують із ними. Та, якщо висихає річка – зникає і водяний, руйнується дім – покидає його домовик. Так поступово виник анімізм (від лат. anima – душа), віра в душу і духів, що нібито притаманні явищам і предметам оточуючого світу. Едуард Бернет Тайлор – відомий англійський релігієзнавець – анімізм назвав «мінімумом релігії». Там, де існують анімістичні вірування в душі і духів, існує і релігія. Анімізм асимільований більшістю сучасних релігій в уявленнях про безсмертя душі, її потойбічне існування тощо. Поряд із анімізмом до первісних форм релігії відносять магію – віру в можливість впливу за допомогою виголошення певних слів (вербальна магія), або виконання певних ритуальних дій (церемоніальна магія) на предмет, істоту, особу. Магія збереглася до наших часів як самостійно так і як елемент, наприклад, християнських таїнств. До ранніх форм релігії відносять фетишизм – віру в надприродні властивості матеріальних предметів. Він зберігся і до сьогодення у вигляді віри в силу амулетів, талісманів, оберегів тощо. І, нарешті, серед ранніх форм релігії неможливо не назвати тотемізм – віру в надприродну кревно-родинну спорідненість між людиною, родом або плем’ям з одного боку, і твариною або рослиною з іншого. Тотемізм переважно зберігся у сучасних марновірствах у вигляді віри в перевертнів, вовкулаків. Вищою формою первісної релігії є пандемонізм.

б) Політеїзм (від грецьк. «полі» - багато, «теос» - бог, тобто багатобожжя). В політеїстичних релігіях надприродне – це бог в повному смислі цього слова. Боги творять світ, речі, керують ними. Самі ж вони уявляються віруючим такими, що не залежать від речей, якими вони керують. Класичною формою політеїзму є давньогрецька та давньоримська релігія з їх пантеоном богів, богинь та напівбогів. Політеїзм формується у період розкладу первісно-родового і формування рабовласницького ладу.

На вищих ступенях свого розвитку політеїзм підіймається на рівень генотеїзму – виділення серед багатьох богів одного головного, батька усіх богів (Зевс – в давньогрецькій релігії, Юпітер – у римській).

в) Монотеїзм (від грецьк. «моно» - один, «теос» - бог – однобожжя). В умовах Римської імперії початку нашої ери виникли умови для появи вищої форми релігії – монотеїзму. Спочатку монотеїзм відрізнявся від політеїзму та і від більш ранніх форм релігії тим, що тут замість багатьох надприродних істот визнавалася лише одна. Цей монотеїстичний бог усвідомлювався ще конкретно-чуттєво, антропоморфно (людиноподібно), наділявся суто людськими якостями і характеристиками. І лише згодом монотеїзм сягає вищого ступеня розвитку релігії-абстрактного монотеїзму, коли бог уявляється не як конкретно-чуттєва, а як духовна істота (див. таблицю-схему «Еволюція релігійних вірувань»).

На завершення розгляду питання і теми загалом важливим є розкриття принципово важливого положення – меж трансформації релігії. Кожна релігія може змінюватися лише в певних межах, поза якими вона перестає бути сама собою, перетворюється у щось інше. «Цією межею, як зазначає професор Є. Дулуман, є міра істотного у даній релігії, яке повинно залишатися більш-менш сталим, тотожним в ній у різні відрізки часу». 1. Цією межею є визнання уособленої надприродної істоти, вірніше віра в існування такої істоти. Поза межами цієї віри, за межами уявлень про надприродне як монотеїстичне та абстрактне губиться ознака і специфіка релігійного, релігія перестає бути тим, чим вона є, перестає існувати як духовний феномен.

Таблиця-схема«Еволюція релігійних вірувань»

В основі еволюції релігійних вірувань лежав розвиток віри у надприродне, становлення ідеї Бога.

Абстрактний монотеїзм
Ранні форми релігії	П андемонізм	Політеїзм	Генотеїзм	Монотеїзм	Найвищий етап розвитку релігії. Бог – духовна істота, полишена конкретно- чуттєвих ознак.
Бог один, антропоморфний (людиноподібний); конкретно-чуттєвий
(Монолатрія) Богів багато, але один – найвищий.
Багатобожжя
Світ, сповнений духів (найпоширеніше – шаманство).
Фетишизм, магія, тотемізм, анімізм.

1. Дулуман Є.К. Релігія як соціально-історичний феномен. – Київ, 1974, стор.188

2. Див. табл.: Дулуман Є., Колодний А. Походження релігії. Первісні форми релігії. // Людина і світ – 1992, №11-12.

Дата добавления: 2013-12-14