Складові трансформаційної економіки

Предмет, методи та завдання дисципліни.

Складові ринкової трансформації регіонального економічного комплексу.

Структура та типологічні ознаки регіонального господарського комплексу.

Управління трансформаційними змінами.

Складові трансформаційної економіки.

Предмет, методи та завдання дисципліни.

Тема 1. Вступ. Теоретичні основи ринкової трансформації економіки регіону

Модуль І

З дисципліни

Опорний конспект лекцій

«Ринкова трансформація економіки регіону»

Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, знаходиться в процесі ринкової трансформації.

Трансформація (від лат. – перетворення) – зміна виду, форми, властивостей будь-чого.

Ринкова трансформація – це перетворення економічної системи в ринковий тип, тобто процес формування ринкових інститутів.

До основних ринкових інститутів відносяться:

- економічна свобода (вільне ціноутворення, незалежність у прийнятті господарських рішень);

- конкуренція;

- приватна власність;

- підприємництво;

- прибуток;

- інновації.

Основний зміст перехідного процесу в Україні може бути визначений як перехід від системи, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексу СРСР, що функціонував на директивно-планових засадах, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринкових засадах.

Особливості ринкової трансформації економіки України можна визначити так:

1) вихідний стан ринкових перетворень — антипод ринку — планова економіка. Тому перехід до ринкових відносин здійснюється шляхом глибоких якісних перетворень попередніх відносин;

2) глобальний характер трансформаційних перетворень. Зміні підлягає все: відносини власності, спосіб розподілу ресурсів, мотивація, цілі і засоби економічного розвитку, елементи надбудови;

3) зростання ролі неекономічних факторів розвитку. Це насамперед стосується правильності вибраного курсу економічних перетворень і засобів їх здійснення;

4) трансформаційний економічний спад, зумовлений значною мірою прорахунками у виборі курсу перетворень і засобів його реалізації;

5) необхідність налагодження принципово інших економічних відносин із країнами колишнього СРСР;

6) складність інтеграції України у світове господарство;

7) затяжна тривалість трансформаційного періоду порівняно з рядом інших постсоціалістичних країн;

8) високий рівень тіньової економіки (понад 50 % ВВП) та засилля олігархічно-кланових структур.

Процес формування ринкових інститутів у трансформаційній економіці України має певні особливості, а саме:

- багато з ринкових інститутів створюються, як кажуть, на “порожньому місці”, тобто без аналогів у минулому (біржі, комерційні банки тощо);

- створення цих інститутів не завжди базується на належній правовій основі, що призводить до масових зловживань (один з найяскравіших прикладів - фінансові “піраміди”);

- новостворені інститути не завжди чітко визначають своє місце у системі ринкових інститутів, не завжди усвідомлюють і виконують покладені на них функції;

- має місце непропорційність у виникненні та розвитку окремих елементів ринкової інфраструктури. Скажімо, бурхливий розвиток мережі комерційних банків не корелюється зі становленням пенсійних фондів;

- багато ринкових інститутів діють мляво, висувають як головну мету проблему виживання.

В період ринкової трансформації необхідною умовою забезпечення економічного розвитку являється забезпеченість держави необхідними економічними і соціальними ресурсами, які, як свідчить практика, територіально розміщені не пропорційно. Цей факт є причиною і наслідком поглиблення проблем регіональної диференціації та ускладнює процеси ринкової трансформації економіки на національному, регіональному та локальному рівнях.

Крім того, слід розуміти, що саме регіональні інститути продовжують та підсилюють дію макро- та мікроінститутів, а тому необхідною умовою ринкової трансформації країни, являється ринкова трансформація її регіонів.

Предмет дисципліни – вивчення розвиткупроцесів ринкової трансформації економіки регіону.

Завдання дисципліни:

1. Поповнити категоріально-понятійний апарат для більш глибокого осмислення процесів, що відбуваються в економіці регіону на сучасному етапі.

2. Розширити практично-інструментальний апарат студентів щодо управління трансформаційними змінами в економіці регіону та реалізації ними на практиці відомої тези: сильні регіони-сильна країна.

3. Розкрити зміст та характерні риси ринкової трансформації регіонального соціально-економічного комплексу для розуміння проблематики функціонування основних ринків на регіональному рівні, що дає змогу суттєво підвищити фахові якості студентів у сфері прогнозування та урегулювання процесів ринкової трансформації господарства регіонів, а також набуття необхідних навичок і знань щодо обґрунтування виваженої економічної політики держави на рівні регіонів.

4. Сформувати теоретичне уявлення про основні напрями удосконалення системи управління регіональною економікою на сучасному етапі.

Регіональна економіка використовує наступні наукові методи: програмно-цільовий, системного аналізу, балансовий, картографічний, соціально-економіко-математичного моделювання.

Програмно-цільовий метод у сучасних умовах формування ринкових економічних відносин має важливе значення для комплексної реалізації невідкладних і загальнозначущих регіональних соціальних завдань, що передбачають максимальну ефективність використання задіяних засобів і таких, що характеризуються конкретними (за можливістю вираженими кількісно) кінцевими показниками, досягнення яких вистачає для вирішення поставленою програмою проблеми. Кожна програма повинна розроблятися з обліком адресності та обмеження у часі, містити завдання для конкретних виконавців і детально розроблену систему управління. Фінансування даних програм здійснюється з місцевого бюджетів (або загальнодержавного).

Класифікація регіональних соціальних програм здійснюється за їхнім статусом, функціональною спрямованістю і термінами реалізації. До найбільш значущих та актуальних для більшості регіонів соціальних завдань відносяться: адресна допомога громадянам і групам населення з низькими доходами, що знаходяться за межею бідності, обумовленими об’єктивними, що не залежать від них обставинами (непрацездатність, наявність великого числа утриманців і т.п.); поліпшення здоров’я населення; збереження досягнутого рівня і якості виховання підростаючого покоління та його підвищення на основі нових освітніх технологій; підтримка культурного потенціалу, заощадження культурної спадщини тощо.

Метод системного аналізу ґрунтується на принципі поетапності, включає визначення цілей, завдань, постановку наукової гіпотези для всебічного вивчення кожної з територіальних систем, особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил (головним критерієм оптимального розміщення є ефективність виробництва, найбільш повне задоволення потреб населення). Метод системного аналізу розглядає цілісність системи, її внутрішні і зовнішні зв’язки, погоджує складні галузеві і територіальні проблеми, що особливо важливо в умовах суверенізації (економічної автономізації) регіонів при становленні ринкових відносин.

Балансовий метод – один з основних методів дослідження проблем в регіональній економіці. Він дозволяє вибрати найбільш раціональні співвідношення між галузями, що визначають профіль регіонального господарства і галузями, що доповнюють даний територіальний комплекс. Баланси необхідні при розробці варіантів розміщення виробництв, їхнього економічного обґрунтування, внутрішньо-регіональних і міжрегіональних зв’язків. Використовуючи балансовий метод, можна визначити потреби регіонів у ресурсах і товарах, у робочій силі, оцінити ступінь задоволення регіону в продукції за рахунок власного виробництва, обсяги ввозу і вивозу необхідної продукції, а також виявити диспропорції в розвитку господарського комплексу регіону і намітити шляхи їх усунення. Баланси дозволяють оцінити доцільність розміщення нового господарського об’єкта на конкретній території, визначити його потужність і вартість. Найважливішою складовою частиною балансу є зведений розрахунок обсягу необхідних капіталовкладень для забезпечення динамічного соціально-економічного розвитку регіону.

Картографічний метод є специфічним методом в регіональних дослідженнях. Карта – це джерело знань і об’єкт вивчення території (географічного розташування регіонів, розміщення продуктивних сил, їх потенціалів (транзитного, природо-ресурсного, рекреаційного, туристичного, інноваційно-інвестиційного, трудового, виробничого та ін.). Завдяки карті забезпечується якісне засвоєння великого фактичного матеріалу, яким володіють географія і регіональна економіка.

Метод соціально-економіко-математичного моделювання використовується в процесі досліджень проблем розвитку господарства регіонів, що переживають процес ринкової трансформації. Виділяють такі напрямки соціально-економіко-математичного моделювання регіональних економічних процесів, як: розробка моделей територіальних пропорцій розвитку регіонів; розробка математичних моделей по розміщенню різних галузей господарства і регіонів; моделювання процесів розміщення продуктивних сил у розрізі країни та окремих регіонів; моделювання формування господарських комплексів регіонів.

Розробляючи математичні моделі, можна відпрацювати десятки і сотні варіантів територіальних сполучень продуктивних сил, що дає оптимальне рішення проблем їхньої територіальної організації.

Застосування перерахованих вище методів дозволяє забезпечити найбільш раціональне розміщення продуктивних сил, створити більш раціональну територіальну структуру господарства, впроваджувати цілеспрямовану регіональну політику.

Основні риси перехідної економіки:

1) особливий характер неврівноваженості перехідної економіки. Річ у тому, що неврівноваженість як елемент розвитку характерна будь-якій економічній системі. Але в усталеній економічній системі неврівноваженість її функціонування є своєрідним засобом досягнення цією системою врівноваженого, стійкого стану. У перехідній же економіці її неврівноваженість має специфічний характер, оскільки переслідує іншу мету. Ця мета полягає не у поверненні економічної системи до попереднього, врівноваженого стану, а навпаки, у посиленні нестійкості існуючої системи, з тим щоб вона згодом поступилась місцем іншій економічній системі;

2) альтернативний характер перехідної економіки. Це означає, що перехідна економіка повинна обов’язково перейти до нового стану, якісно відмінного від попереднього стану економіки. Таким чином, перехідність виключає повернення до тієї економіки, яка передувала перехідній;

3) особливий характер суперечностей у перехідній економіці. Визначальними, домінуючими виступають тут суперечності між новим (прогресивним) і старим (регресивним). Це і визначає особливість існуючих суперечностей: вони не є суперечностями функціонування, а виступають як суперечності розвитку;

4) наявність у перехідній економіці особливих — перехідних економічних форм. Ці форми, відображаючи своєрідний “проміжний” стан економіки, містять у собі відповідний симбіоз, поєднання в собі елементів як старого, так і нового;

5) історичність перехідної економіки. Вона пов’язана як з історичними умовами перехідної економіки (насамперед з певним історичним терміном функціонування перехідної економіки), так і з національними особливостями останньої.

Основні чинники перехідної економіки:

- Природно-кліматичні фактори - пов’язані з природним базисом суспільства: географічним розташуванням країни, забезпеченням природними копалинами, рівнем родючості ґрунтів і т. п. За певних умов природно-кліматичні фактори можуть відігравати важливу (і навіть вирішальну) роль у стимулюванні переходу від одного стану суспільства до іншого.

- Виробничо-економічні фактори – до них належать засоби виробництва, технологічні досягнення, культурно-технічний рівень головної продуктивної сили - робітника, форми організації виробництва, форми власності і т. д. Як правило, саме виробничо-економічні фактори є водночас і критерієм об’єктивної необхідності переходу від одного стану економіки до іншого, і засобом здійснення цього переходу.

- Соціокультурні фактори - характеризують переважно духовний аспект життєдіяльності людей. Вони взаємопов’язані з виробничо-економічними факторами, взаємовизначають один одного. До соціокультурних факторів належать культура того чи іншого народу, його традиції, ідеологія, релігія тощо.

Типи перехідної економіки:

- Локальна перехідна економіка дає уявлення про характер перехідних процесів на обмеженому (локалізованому) територіальному просторі - в окремій країні чи певному регіоні. Тому за умови класифікації типів перехідної економіки згідно з її масштабами локальна перехідна економіка є вихідним типом перехідної економіки.

- Глобальна перехідна економіка характеризує єдиний процес змін у масштабах усього світового господарства чи у межах певної цивілізації. Відносно до локальної перехідної економіки глобальна є визначальною, оскільки характеризує і визначає глобальні перспективи першої.

- Природно-еволюційний тип перехідної економіки відображає природну ходу еволюції економічних систем під впливом зазначених вище факторів. Цей тип лежить в основі переходу від одного економічного стану до іншого. Тому даний тип перехідної економіки є основним. Більшою мірою він прийнятний для глобальних перехідних процесів, хоча і локальні перехідні економіки результатом свого розвитку здебільшого зобов’язані природно-еволюційним процесам.

- Реформаторсько-еволюційний тип - на відміну від природно-еволюційного типу перехідної економіки, який передбачає об’єктивний (незалежний від волі і свідомості) “самоплив” перехідних процесів, реформаторсько-еволюційний тип характеризується певним свідомим регулюванням перехідних процесів з боку суспільства. У даному разі мова йде лише про свідоме використання об’єктивних факторів економічного прогресу. Тому за цього типу перехідної економіки об’єктивну еволюцію можна прискорити. Зазначений тип характерний для локального типу перехідної економіки.

Дата добавления: 2013-12-14