Ринку капіталу в перехідній економіці: роль та напрямки трансформації

Ринки капіталу, а точніше – ринки прав власності і контролю над фірмами і активами – відіграють основну роль у процесі ринкової трансформації економіки регіону, яка прагне призупинити виробництво невигідної продукції, впроваджувати сучасну техніку і технології у виробництво нової, конкурентоспроможної продукції. Ці завдання можливо реалізувати за допомогою залучення додаткового капіталу.

Так, не дивлячись на розмаїття цінних паперів, банківські позички, напевно, і надалі залишатимуться для вітчизняних підприємств найбільш суттєвим джерелом позичених засобів для фінансування проектів з реструктуризації виробництва. Оскільки в Україні поки що не розвинена інфраструктура, необхідна для купівлі і продажу цінних паперів (фондові біржі, електронні системи торгівлі цінними паперами). Досить невідпрацьовані «правила гри» (формальні, неформальні та механізми примусу до виконання правил) для учасників фінансового ринку.

Найважливішими кроками по створенню ринків капіталу являються:

І. Створення правової бази («правил гри») для підтримки приватного сектора. Адже саме приватний сектор визначає рівень капіталізації ринку капіталу, його обсяги. Основної уваги потребує удосконалення нормативно-правової основи з питань функціонування підприємств, господарських товариств, акціонерних компаній, захисту приватної власності, договорів, застави, банкрутства, регулювання цінних паперів, діяльності інфраструктурних елементів ринку капіталу (фондових бірж, інвестиційних фондів, комерційних банків, небанківських фінансово-кредитних установ). Розповсюдженою проблемою в законодавстві України є слабкий контроль за виконанням діючих законів, що свідчить про недостатній розвиток судової системи та неефективні та корумповані органи влади та управління. Так, для підвищення ефективності законодавчої бази слід при конституюванні законів керуватися наступними принципами:- встановити великі штрафи за порушення законів;- впроваджувати процедури захисту власників фінансових активів замість заборон;- забезпечити прозорість правил поведінки компаній і їх управляючих

ІІ. Перетворення державних підприємств на акціонерні товариства. Оскільки більшість державних підприємств є доволі великими, то форма акціонерних корпорацій, або акціонерних товариств відкритого типу з обмеженою відповідальністю, що знаходяться у власності великої кількості окремих акціонерів, є найбільш перспективною у прискореній перебудові економіки за ринковим типом господарювання. Деякі державні підприємства можуть бути продані іноземним інвесторам, однак уряди більшості країн розуміють, що найбільш доцільним рішенням є програма масової приватизації з передачею акцій державних підприємств широкому загалу людей за невелику плату, або безкоштовно (наприклад, за допомогою приватизаційних ваучерів).

В Україні основним законом, що визначає діяльність акціонерних компаній являється закон «Про акціонерні товариства» (2008 р.), в якому визначено порядок створення, діяльності, припинення акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів. Засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні чи юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування. Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб. Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства. У разі заснування товариства однією особою засновницький договір не укладається. У разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.- ІІІ. Удосконалення методів, важелів та моделей регулювання ринку капіталу. Історичний досвід свідчить, що ринки капіталу виникли тоді, коли держава не втручалася в господарську діяльність. Їх виникнення тісно пов’язано із появою акціонерних товариств відкритого типу з обмеженою відповідальністю. Однак з плином часу проявилась економічно недоцільна поведінка (опортунізм і шахрайство з боку керівництва і власників підприємств), що змусило уряди прийняти більш жорсткі правила, регулюючи діяльність акціонерних корпорацій з обмеженою відповідальністю. Мета полягала у розробці комплексу правил «оптимальної поведінки» для корпоративних контрактів, які б захищали від зловживань «треті» сторони (кредиторів, інвесторів), що не мають контрольних пакетів акцій. У більшості країн функціонування ринків капіталу регламентується законом про компанії та цінні папери Тим не меш, значна частка регулювання залишена на вирішення учасникам фінансового ринку. Так, учасники ринку здійснюють саморегулювання на неофіційних засадах з метою підтримання своєї репутації, а також зазнають регулювання з боку професійних асоціацій (організацій саморегулювання). Іншим важелем регулювання ринку капіталу являються судові позови. IV. Створення системи інститутів (органів та структур) регулювання ринку капіталу. Для забезпечення регулювання ринку капіталу важливу роль відіграють наступні інститути:- законодавці (парламент, президент, населення через референдуми, міжнародні організації через угоди і директиви);- адміністрація (центральні, регіональні і місцеві органи влади, центральний банк);- організації саморегулювання (біржі, емітенти, організації інвесторів і професійні організації постачальників фінансових послуг).

Як свідчить практика, регулюючий вплив законодавців і адміністрації обмежується регулюванням (сертифікацією) брокерів, дилерів, інвестиційних фондів та інших ринкових посередників з метою обмеження ймовірності ошукування їх власників і викрадення. Вирішення цієї прогалини можна покласти на організації саморегулювання ринків капіталу, що являють собою, зазвичай, професійні асоціації. Ці асоціації, наприклад в США, визначають загальні права і обов’язки учасників ринку та розробляють детальні правила щодо використання відповідних законів. Вони встановлюють мінімальні фінансові вимоги, етичні норми поведінки учасників ринку капіталу, механізми самострахування. Але й організації саморегулювання можуть теж вдаватися до опортуністичної поведінки (нечесної поведінки з метою наживи), тому має бути державний нагляд за їх діяльністю.

Дата добавления: 2013-12-14