Поняття, ознаки, структура норм транспортного права. Види норм транспортного права

Лекція

Отже, транспортне право являє собою зміст транспортного законодавства, а транспортне законодавство — форму вираження (зовнішню) транспортного права.

Однією з основних категорій транспортного права є його функції. Саме через них проявляються зміст і сутність транспортного права, його завдання і мета як юридичної науки. Самі ж функції визначаються особливостями предмета транспортного права, його місцем і роллю в системі правових наук.

Під функціями транспортного права розуміють основні напрями науково-пізнавальної та навчальної діяльності, що характеризують сутність, зміст, соціальне призначення транспортного права, його завдання й мету в системі правових наук.

Функції транспортного права мають такі ознаки:

– являють собою основні напрями навчальної та науково-пізнавальної діяльності;

– в них проявляється сутність і зміст транспортного права;

– дають визначення соціального призначення транспортного права в системі правових наук;

– зазначають мету й завдання транспортного права як правової науки.

Можна виділити такі функції транспортного права.

Евристична — наукова діяльність у сфері транспортного права базується на значній кількості теоретичних положень, сукупність яких дозволяє спрямовувати дану діяльність на відкриття нових закономірностей, що виникають у процесі розвитку транспорту і транспортного права. Ці відкриття дають змогу з іншого боку поглянути на сучасне, зробити оцінку минулого й зазирнути в майбутнє.

Онтологічна – цій функції властиве те, що вона призначена пізнати транспортно-правові явища, тобто дослідити предмет транспортного права. І як наслідок цього можна вважати пояснення даного дослідження.

Прогностична — охоплюючи певну систему знань, оволодіваючи певними закономірностями розвитку суспільних відносин у сфері транспорту, наука «Транспортне право» визначає тенденції розвитку цих явищ, робить погляд у майбутнє, передбачаючи напрямки розвитку даних явищ.

Комунікативна — дає змогу вирішити такий підхід, як застосування нових знань і досягнень інших галузей знання у сфері юридичних наук і навпаки.

Системоутворююча — визначає місце, роль і значення транспортного права в системі правових наук і зазначає певну побудову самого транспортного права як системи.

Даний перелік функцій не є невичерпним, функцій значно більше й вони знаходять свій вираз і в інших правових науках, що є істотним для загальноправової науки. Але в транспортному праві ці функції знаходять свій особистий вираз, обумовлений сутністю науки «Транспортне право». З'ясування транспортного права неможливе без роз'яснення такої категорії, як його принципи.

Під принципами транспортного права розуміють керівні засади, теоретичні ідеї, яким притаманні універсальність й загальна значущість, що відображають суттєві положення транспортного права. Сутність принципів полягає в тому, що вони виражають основу організації і діяльності у сфері транспорту, визначають сутність складних взаємовідносин усередині цієї системи. Іншими словами, принципи надають транспортній сфері правову стабільність і стійкість.

Принципи транспортного права являють собою злагоджену систему, що складається з елементів, які перебувають у взаємозв'язку, створюючи визначену цілісність і єдність. Система принципів транспортного права включає:

– принцип відповідальності. Сутність цього принципу полягає в тому, що за невиконання чи неналежне виконання обов'язків учасники транспортного процесу несуть відповідальність;

– принцип планування. Планування являє собою засновану на врахуванні об'єктивного закону, планомірного пропорційного розвитку транспортного процесу свідомо цілеспрямовану діяльність з визначення пропорцій в галузі транспорту, розробки, затвердження планів, доведення їх до виконавців тощо;

– принцип законності. Він полягає в тому, щоб кожний суб'єкт — учасник транспортного процесу — діяв у межах наданих йому прав, виконував передбачені обов'язки, суворо керувався приписами законів й інших нормативних актів;

– принцип доцільності. Його сутність полягає в тому, що транспортний процес повинен забезпечувати своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях.

Принципи транспортного права можна класифікувати за деякими аспектами. Так, наприклад, залежно від функціонального призначення їх можна поділити на

а) загально-правові (які діють в будь-якій ділянці транспортного права);

б) принципи інститутів.

Ці принципи притаманні окремим інститутам транспортного права, їхня дія відповідно обмежена предметом регулювання.

Нині класифікація принципів транспортного права перебуває в стадії становлення й пошуку, формується як складний синтез осмислення багатьох проблем, пов'язаних з політичними, економічними, управлінськими та іншими процесами. При цьому принципи права мають розглядатися не тільки як основоположні ідеї, керівні засади права, а й як відображення у праві головних зв'язків, реально існуючих у правовій системі.

Тема: Транспортно-правові норми

План

1. Поняття, ознаки, структура норм транспортного права. Види норм транспортного права

2. Джерела транспортного права

3. Транспортні правовідносини. Поняття, ознаки та їхня характеристика

Література

1. Е.Ф. Демський, В.К. Гіжевський. Транспортне право України. К.: Дрінком Інтер, 2002.

2. Э.Ф. Демский. Транспорт, пасажир, право. К.: Общ-во «Знание» УССР, 1987.

Вказуючи на транспортне право, як на цілісну правову систему, що має складне утворення, ми не можемо обійти увагою такої первинної категорії даної системи, якою є норма транспортного права. Така норма є передумовою існування транспортного права, її слід розглядати, насамперед, як первинний фактор усієї транспортної правової системи.

Відповідна (загальна) норма права (в тому числі й транспортного) — це загальнообов'язкове формально визначене правило поведінки, що встановлюється і охороняється компетентними органами держави, навіть якщо ці правила поведінки зазначені у транспортних договорах. Норми транспортного права, як і норми інших галузей права, виконують функції регулятора відповідних суспільних відносин. Вони відрізняються від норм інших галузей права тим, що предметом їх регулювання є суспільні відносини, що формуються й відбуваються у сфері транспорту. Вони або вимагають від особи чи організації визначеної поведінки (тобто виконання тих чи інших дій, а іноді й утримання від них), або дозволяють їм здійснення дій за своїм власним розсудом. Так існує правова норма, в силу якої автотранспортні підприємства й організації зобов'язані систематично поліпшувати свою економічну роботу, вдосконалювати методи перевезень і шукати додаткові резерви для зниження собівартості й підвищення рентабельності перевезень. Тобто ця норма пропонує автотранспортним підприємствам визначену активну поведінку. І навпаки, якщо вказано, що не допускаються до перевезення ручна поклажа вогненебезпечні та вибухові речовини, то це означає, що пасажир повинен утриматись від подібних дій. Правова норма, згідно з якою пасажир має право заявити при здаванні багажу його цінність, надає пасажиру можливість діяти за власним розсудом.

Як було вже вказано, норма транспортного права — це правило поведінки, що набуває якостей нормативності і загальнообов'язковості в чітко встановленому порядку. Проте, такою норма транспортного права стає лише тоді, коли вона видається уповноваженим на те органом в межах його компетенції і в рамках визначеної процедури. Обов'язковою ознакою норми транспортного права є те, що вона являє собою правило, здійснення якого забезпечується державою. Тобто реалізація норм транспортного права забезпечує, з одного боку, створенням державою реальних умов і засобів, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правовій нормі зразків поведінки, а з іншого — засоби заохочення, переконання і примусу до бажаної поведінки, а також можливого застосування санкцій у разі невиконання вимог транспортної правової норми.

Виходячи з вищезазначеного можна вказати такі ознаки норм транспортного права:

1) вони є формально визначеним правилом поведінки;

2) вони являють собою правило поведінки, яке має загальнообов'язковий характер, оскільки формулюється і встановлюється державою;

3) вони набувають властивостей нормативності та загальнообов'язковості в суворо встановленому порядку;

4) забезпечуються державою.

Ще один важливий фактор у зазначенні транспортної правової норми: як і іншим правовим нормам, їй притаманна певна структура. Транспортно-правова норма, як і норми інших галузей права, має свою структуру, під якою розуміється: внутрішня побудова норми, визначений порядок взаємозв'язків, взаємообумовленості складових частин та елементів норми.

У правовій науці найпоширенішою є ідея про триелементну побудову правової норми, відповідно до чого вона логічно складається з диспозиції, гіпотези й санкції.

Така структура найбільш повно відповідає й нормі транспортного права з точки зору її логічної побудови.

Одначе С.С. Алєксєєв відокремлює структуру логічної норми від структури норми-припису, остання з яких складається з двох елементів — гіпотези та диспозиції або санкції. На існування двочленної структури правових норм звертає увагу А.М. Колодій. Він зазначає, коли норма права реалізується у правовідносинах, то мають реалізуватися всі три її елемента. Проте, якщо правовідносини розвиваються без порушень, то санкція не реалізується, що дає підстави зробити висновок про можливість існування двочленної структури норми, яка складається з гіпотези й диспозиції. Причому те, що називають санкцією, є диспозицією особливого виду правових норм (охоронних).

Гіпотеза — це частина транспортної правової норми, в якій міститься вказівка на ті умови, за яких наступає чинність правил, що встановлені в диспозиції.

Диспозиція — це частина транспортної правової норми, в якій у вигляді владного примусу визначається те, як повинні (чи можуть) вести себе суб'єкти — учасники транспортних суспільних відносин.

Санкція — це частина транспортної правової норми, що містить вказівку на ті правові наслідки, що наступають через порушення правила, зафіксованого в диспозиції, чи умови, зазначеної в гіпотезі.

Для прикладу відносно структури транспортної правової норми можна зазначити таке: згідно з діючими правилами, пасажир при проїзді в пасажирському потязі зобов'язаний сплатити вартість проїзду — придбати квиток. Якщо він їде без квитка, то з нього стягують штраф.

Гіпотезою в цьому разі буде вказівка на ті обставини, за якими з'являється обов'язок пасажира сплатити проїзд і придбати квиток при проїзді в пасажирському потязі.

Диспозиція в даному випадку — це вказівка на відповідний обов'язок пасажира.

Санкція — це встановлені правовою нормою заходи стягнення, що застосовуються до пасажира, який не сплатив свій проїзд (штраф за безквитковий проїзд).

Зміст зазначених структурних елементів може бути цілком визначений, частково визначений або відносно визначений.

Транспортному праву притаманна також класифікація правових норм, яку можна диференціювати за такими напрямами:

а) за функціональною спрямованістю — регулятивні й охоронні;

б) за предметом регулювання — матеріальні та процесуальні;

в) за формою (характером) припису — зобов'язуючі, забороняючі, дозволяючі, заохочувальні, рекомендаційні;

г) за метою дії — за простором, часом, суб'єктами.

Регулятивні норми — це певна сукупність норм, які встановлюють юридичні права і обов'язки суб'єктів транспортних відносин, розрахованих на правомірну поведінку і, як правило, не містять у собі санкцій. Наприклад, Закон України «Про автомобільний транспорт» (ст. 9) встановлює, що надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню відповідно до закону.

Охоронні норми — це певна сукупність норм, які передбачають державний припис за вчинення правопорушення і містять відповідні санкції. Наприклад, ст. 93 Повітряного кодексу України встановлю відповідальність перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу й багажу в розмірі його оголошеної цінності або в розмірі дійсної вартості.

Матеріальні норми — це певна сукупність норм, за допомогою яких здійснюється вплив на суспільні відносини шляхом прямого і безпосереднього закріплення порядку утворення транспортних органів, їх діяльності та встановлення правового статусу, прав і обов'язків суб'єктів транспортних правовідносин. Наприклад, Закон України «Про дорожній рух» (ст. 34) встановлює обов'язкову реєстрацію й облік усіх видів транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування.

Процесуальні норми — це певна сукупність норм, що встановлюють процедуру здійснення прав і обов'язків учасників транспортних відносин. Наприклад, Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усих типів, марок і моделей, причепів і мотоколясок встановлено єдиний на території України порядок реєстрації, обліку й видачі реєстраційних документів і номерних знаків зазначених транспортних засобів, строки й послідовність подання необхідних документів, а також органи, правомочні розглядати питання реєстрації. Справа в тому, що процесуальні норми — це не тільки норми передбачені кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, адміністративно-процесуальним правом, а й норми, не пов'язані з примусовою реалізацією відповідних норм матеріального права. У цьому зв'язку слід погодитися з думкою А. М. Колодія про наявність у сучасному українському праві різноманітних процесуальних галузей права.

Регулятивні й правоохоронні, матеріальні й процесуальні норми діалектично пов'язані між собою. Внутрішній структурний взаємозв'язок між ними ґрунтується на принципі їх рівновеликого співвідношення в правовій системі. Вони існують у вигляді єдиної системи законодавства, поділяються на певні види й підлягають систематизації.

Залежно від характеру припису або способу впливу на адресата транспортні норми класифікують на:

· зобов'язуючі, які містять юридично владний припис щодо обов'язкового вчинення відповідних дій, передбачених тією чи іншою нормою. Наприклад, цивільні повітряні судна підлягають обов'язковій реєстрації і можуть бути зареєстровані тільки в одній державі (ст. 25 Повітряного кодексу України);

· забороняючі, які містять юридично владні приписи щодо заборони вчинення тих чи інших дій, передбачених відповідною нормою. Наприклад, забороняється водієві керувати транспортним засобом, не зареєстрованим у Державтоінспекції, без номерного знака або талону про проходження державного технічного огляду (п. 2 8 Правил дорожнього руху);

· дозволяючі, які надають право діяти на власний розсуд у межах юридичного владного припису. Наприклад, начальник залізниці й уповноважені ним посадові особи за заявою вантажовідправника без додаткової оплати дозволяють завантаження понад план і поза планом, дозволяють внутрішньостанційні перевезення вантажів, змінюють передбачені планом залізниці та станції призначення в порядку й розмірах, установлених Правилами (ст. 21 Статуту залізниць України);

· заохочувальні, які стимулюють відповідні дії суб'єктів транспортних відносин. Наприклад, будь-яка дія з корисним результатом щодо рятування судна, дає право на отримання певної винагороди (статті 328 і 333 Кодексу торговельного мореплавства України;

· рекомендаційні, які містять поради відносно доцільності окремих дій при певних умовах транспортних відносин. Наприклад, рекомендації щодо поліпшення взаємовідносин міліції з учасниками дорожнього руху й власниками транспортних засобів (наказ МВС України від ЗО червня 1998 р. № 482).

Транспортні норми можна класифікувати й за межею дій:

· за простором – загальнодержавні, регіональні, місцеві;

· за часом – безстрокові, строкові, разові;

· за суб'єктами – регулюють діяльність у сфері транспортних відносин фізичних осіб, юридичних осіб, соціальних спільнот.

Можна зазначити й інші підходи до класифікації норм транспортного права, що вказують як на творчий процес у цій сфері, так і на значний масив даних, який потрібно охопити.

Визначаючи категорію норми транспортного права, слід зазначити те, що вона не є якимось абстрактним поняттям, а має свій зовнішній вираз у статті нормативно-правового акта (транспортного) або у договорі.

Залежно від того, як у статті викладено елементи норми транспортного права (всі або їх частина), можна визначити способи викладання норми у статті транспортного нормативно-правового акта.

Традиційно правова наука визначає такі способи викладання норми в статті: прямий, посильний, бланкетний, які мають місце і в транспортному праві.

Так, за прямим способом усі елементи норми транспортного права містяться у статті нормативно-правового акта; за посильним — здійснюється посилання на іншу статтю (статті); за бланкетним — стаття транспортного нормативно-правового акта відсилає до іншого акта.

Наявність усіх способів викладання норм у транспортному праві пояснюється тим, що, по-перше, воно є частиною правової науки, якій притаманні всі риси й категорії правової науки, а по-друге — у транспортному праві знайшла свій вираз значна множинність інших норм як правових, так і не-правових, зокрема технічних.

Дата добавления: 2013-12-14