Фінансовий менеджмент міжнародної компанії

Рис. 2. Валютні ринки та їх структура

Що стосується валютного ринку, то під ним розуміють систему стійких економічних і організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів, виражених в них. В інституційному плані валютний ринок являє собою сукупність банків, брокерських фірм, ТНК, фінансових закладів та ін., що пов’язані між собою мережею сучасних засобів зв'язку, і здійснюють обмінні операції з валютними цінностями та платіжними документами в іноземних валютах, забезпечуючи функціонування валютних ринкових механізмів.

Глибоке розуміння сучасних процесів, що відбуваються у світовій валютній системі, неможливе без з’ясування генезису та етапів її становлення і розвитку. У своїй еволюції світова валютна система пройшла такі етапи: Паризька, Бреттон-Вудська та Ямайська валютні системи.

В свою чергу, валютний паритет є відносно стійкою величиною і визначається співвідношенням між валютами різних країн або економічних угруповань, яке встановлюється в законодавчому порядку. При монометалізмі – золотому чи срібному – базою валютного курсу був монетний паритет, як співвідношення грошових одиниць різних країн за їх металічним вмістом. Цей вміст чистого золота чи срібла в грошовій одиниці країни встановлювався державою і законодавчо фіксувався. Він співпадав з поняттям валютного паритету.

Щодо режимів валютних курсів, то їх призначення полягає в тому, щоб забезпечити визначення валютного курсу, його зміни, використання для здійснення розрахунків, налагодження платіжних відносин між країнами, обслуговування зовнішньоекономічних зв’язків. В теорії виділяються два режими валютних курсів: фіксований та плаваючий. У практичній же діяльності найчастіше ці режими поєднуються з переважанням першого чи другого «чистого» режиму валютного курсу. Існує ще один режим організації валютних курсів – прямий державний контроль усіх міжнародних операцій.

Наступними категоріями у вивченні даної теми є валютний курс, режим валютних курсів та валютний паритет. Під валютним курсом розуміють мінову вартість національної грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн, та коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на неї на валютному ринку. Багаточисленність факторів, які впливають на рівень валютного курсу (темпи інфляції; стан платіжного балансу; різниця процентних ставок в різних країнах; функціонування валютних ринків та обсяги спекулятивних валютних операцій; ступінь використання національної валюти на євроринку та в міжнародних розрахунках; прискорення чи затримка міжнародних платежів; ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках; валютна політика тощо), відображають його зв’язок з іншими економічними категоріями: вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом та ін.

На функціонування світової валютної системи суттєво впливають процеси міжнародної економічної інтеграції, розвиток інтеграційних союзів. В рамках останніх формуються валютні системи регіонального типу, які кваліфікуються як специфічна організаційно-економічна форма відносин у валютній сфері між країнами-членами угруповання з наявністю спільної валюти, механізмом валютної координації та регулювання, регіональними банківськими і валютно-фінансовими установами та інституціями кредитного сприяння та ін. Регіональні валютні системи властиві найбільш розвиненим інтеграційним угрупованням, яким є, зокрема, Європейський Союз.

Під національною валютною системою розуміють форму організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

ВСТУП

ТЕМА № 5. Фінансові і інвестиційні рішення в міжнародному бізнесі

ПЛАН

1. Валютно-фінансове середовище міжнародного менеджменту

2. Фінансовий менеджмент міжнародної компанії

Фінанси це застосування різноманітних прийомів та методів для максимізації (достатку) загальної вартості фірми.

Найперше завдання фінансового менеджера полягає в досягненні найвищих ринкових цін на акції фірми. Максимізація прибутків це тактична, короткострокова мета, яка не враховує деякі основні фактори. Один із їх – доступний рівень ризику. Прагнення максимізувати ціни на акції врешті може вступити у протиріччя з прагненням максимізації (оптимізації) прибутків, але головним завжди має бути максимізація цін на акції фірми.

Міжнародний фінансовий менеджмент – система економічних рішень, що виникають з приводу реалізації фінансового менеджменту в умовах інтернаціоналізації господарської діяльності фірми. При цьому фірма повинна виходити з постулату про те, що її комерційна діяльність на іноземних ринках принесе прямо або побічно більший прибуток, ніж на національному ринку.

Всі рішення, які приймаються в різних підрозділах фірми, повинні бути прораховані з фінансових позицій. Інакше успіх функціонування даного підрозділу сумнівний. Аналізом можливості проведення в життя тих або інших рішень у фірмі займається фінансовий менеджер або головний бухгалтер.

1. ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ МІЖНАРОДНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Міжнародний менеджер, ухвалюючи рішення, повинен орієнтуватися в особливостях міжнародного валютно-фінансового середовища, в якому працює міжнародна фірма, представляючи, як воно впливає на процес ухвалення рішень в міжнародній компанії.

Причини невизначеності в діяльності міжнародного менеджера

Особливостями сучасного валютно-фінансового середовища, що впливають на зростання невизначеності при ухваленні рішень міжнародним менеджером, є:

1. Різноманітність валют.

2. Валютний ризик.

3. Політичний ризик.

4. Різноманітність економічних і юридичних систем.

5. Функціонування євровалютного ринку.

6. Роль державних органів.

Світова валютна система на сучасному етапі розвитку світового господарства

Всі суб'єкти світового господарства працюють в рамках міжнародної валютної системи (МВС), Особливості певного етапу функціонування світової валютної системи повинні враховуватися міжнародним фінансовим менеджером в повсякденній діяльності, оскільки накладають обмеження на багато його рішень.

Світова валютна система – форма організації валютних відносин країн (що історично склалася), закріплена міжурядовими домовленостями.

Основними конструктивними елементами валютної системи є:

* міра вартості вивезеного з країни багатства;

* спосіб встановлення валютного курсу;

* валютні ринки;

* міжнародні організації, регулюючі валютну діяльність країн.

Діюча світова валютна система була організаційно оформлена на Ямайці в 1976 р. і носить назву Ямайської.

Ямайська валютна система є поліцентричною. У ній роль провідної валюти не закріплена ні за однією національною валютою світу. Мірою вартості вивезеного з країни багатства може виступати будь-яка вільно конвертована валюта, євро або міжнародна платіжна одиниця СДР.

Сучасна валютна система побудована на базі плаваючих валютних курсів. Центральні банки країн не зобов'язані втручатися в роботу валютних ринків для зміни курсу своїх валют. Проте таке втручання і не заборонено. МВФ дозволив країнам-учасницям вибирати режим встановлення валютного курсу самостійно. В даний час використовуються три такі режими: плаваючий, фіксований і змішаний.

Плаваючий валютний курс звичайно вибирають розвинені країни. Валюти цих країн є вільно конвертованими, і їх курсоутворення визначається грою попиту і пропозиції на валютному ринку. У вільному плаванні, знаходяться валюти США, Канади, Австралії, Японії, Швейцарії і інших країн. Проте нерідкі випадки участі центральних банків в роботі валютних ринків. Центральні банки проводять валютні інтервенції для підтримки курсу своїх валют, для досягнення мети диверсифікації валютних резервів і т.п. Тому часто говорять про "брудне" або "кероване" плавання цих валют. Валютна інтервенція це купівля-продаж центральним банком іноземної валюти за національну на валютному ринку даної держави.

До твердої фіксації валютних курсів частіше вдаються країни, що розвиваються. Фіксація курсу здійснюється по відношенню до вільно конвертованих валют, СДР, євро, спеціально сконструйованим корзинам валют. Важливою особливістю МВС в даний час є скасування всіх монетарних функцій золота. Країни не мають права фіксувати курс своїх валют до золота, золото перестало виконувати також і роль світових грошей.

Змішане плавання було характерне до початку 1999 р. для валют країн, що входять в Європейську валютну систему. Курси валют цих країн фіксувалися по відношенню до ЕКЮ, і через цей еквівалент здійснювалася фіксація курсів один по відношенню до одного. Межі допустимих коливань встановлювалися на рівні ±15 % по відношенню до фіксованого паритету. На практиці витримувалися жорсткіші обмеження на коливання валютних курсів. Неформальна прив'язка курсів здійснювалася на рівні ±2,25 % по відношенню до фіксованого паритету. Валюти країн ЕВС спільно вільно плавають по відношенню до валют країн, що не входять в це угрупування. Сьогодні на території цих країн в ходінні знаходиться єдина європейська валюта євро.

В кінці XX в. в умовах глобальної економічної кризи почали розглядатися варіанти взаємної прив'язки долара США, євро, ієни і юаня, а також сумісного регулювання їx коливань.

Роль регулюючого валютного органу в Ямайській валютній системі виконує Міжнародний валютний фонд (МВФ). Основне його призначення – спостереження за валютною політикою держав, надання допомоги країнам, що мають труднощі з платіжним балансом країни. Він покликаний сприяти міжнародній кооперації, забезпечуючи механізм співпраці держав в рішенні міжнародних фінансових проблем. У його завдання входять також підтримка правил обміну валютами і нагляд за валютними курсами, створення багатонаціональної системи платежів по валютних операціях, боротьба з національними валютними обмеженнями.

Крім МВФ, значне місце у валютному фінансуванні держави і крупних фірм належить Міжнародному банку реконструкції і розвитку (МБРР), що надає дешеві валютні кредити на структурну перебудову економіки; для центральних банків країн істотну роль грає Міжнародний банк розрахунків в Базелі.

Таким чином, сучасна Ямайська валютна система є системою плаваючих валютних курсів, багатовалютним стандартом. Всі операції господарюючих суб'єктів на міжнародному ринку схильні до валютно-курсових ризиків. Мінливість валют і процентних ставок зростає з часом, що значно утрудняє процес ухвалення рішень для міжнародного менеджера.

Слід звернути увагу на специфіку світової валютної системи (як форми МЕВ) яка, з одного боку, є самостійною складовою сучасних світогосподарських зв’язків, а з другого, – вона взаємопов’язує та опосередковує функціонування всіх інших форм міждержавного економічного спілкування.

Типовим визначенням поняття "світова валютна система" є її трактування як форми організації міжнародних грошових відносин, сукупності правил та механізмів, за допомогою яких здійснюється валютне регулювання і координація валютних політик країн світу.

Оскільки історично первинними субстанціями світової валютної системи, які спочатку функціонували автономно, а згодом об’єдналися в єдиний організм, є національні валютні системи, то доцільно дати визначення і цій категорії.

Більш глибоке розуміння сутності та характеру національних валютних систем можливе за умов з’ясування основних (типових) їх елементів, аналізу кожного з них та визначення ступеня їх розвинутості в окремих країнах.

Рис. 1. Світова валютна система

В процесі гармонізації національних валютних систем різних країн ці елементи трансформуються в універсальні компоненти світової валютної системи: резервні валюти, міжнародні рахункові одиниці; умови взаємної конвертованості валют; уніфікований режим валютних паритетів; регламентація режимів валютних курсів; міждержавне регулювання валютних обмежень; міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності; уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу; уніфікація основних форм міжнародних розрахунків; режим світових валютних ринків і ринків золота; міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютне регулювання.

Місце і роль світової валютної системи у сучасному світовому господарстві можна з’ясувати, уяснивши її функції, які зводяться до:

· обслуговування товарообмінних операцій та інших видів міжнародної економічної діяльності через здійснення платежів за експорт та імпорт товарів, послуг та факторів виробництва;

· реалізації механізмів встановлення курсових співвідношень між національними грошовими одиницями різних країн;

· забезпечення безперебійного функціонування економічної системи та ін.

(З метою професійного оволодіння предметом теми, яким є валютна система, необхідно оперувати рядом категорій і понять, що стосуються даного предмету, зокрема, такими як валюта, валютний курс, режим валютного курсу, валютний паритет, конвертованість валюти.)

Що стосується валюти, то в широкому розумінні дана категорія означає національну грошову одиницю, що лежить в основі грошової системи певної країни (долар, євро, фунт стерлінгів та ін.). Проте нерідко дане поняття використовується для позначення типу грошової системи в країні (золота, срібна, біметалічна, паперова), а також іноземних валют (грошових знаків іноземних держав і платіжних документів, виражених в іноземних грошових одиницях).

Світова практика представлена множинністю валют, класифікацію яких можна здійснити за такими критеріями як ступінь конвертованості, емітент валютних коштів, матеріально-речова форма, відношення до валютних запасів країни та ін.

Перша міжнародна грошова система була введена в кінці XIX ст. і відома в історії під назвою «золотого стандарту». Юридично вона була оформлена на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р. Конференція визнала золото єдиною формою світових грошей. Більшість країн тоді ввели «золотий стандарт», тобто почали визначати курс і вартість своїх валют кількісним вмістом золота. Державні банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість золота. Основні валюти обмінювалися на золото за фіксованими золотими стандартами.

Така практика проіснувала до 1944 р, хоча вже в кінці 20-х років виникла необхідність її заміни, що було викликано активним впровадженням кредитних грошей. В цей час на базі національних валют провідних країн (Англії, США, Франції) почали складатися валютні зони – стерлінгова зона, зона долара, зона франка. Валюта цих країн застосовувалась у їхніх колоніях та напівколоніях.

В 1944 р. була створена міжнародна валютна система, яка за місцем проведення міжнародної валютної конференції (м. Бреттон-Вудс, США) була названа Бреттон-Вудською системою. В основу її була покладена ідея пристосувати валюти окремих країн до національних валютних систем передових на той час США та Англії. Незначний золотий запас Англії не дав їй змоги виразити золоту ціну фунта стерлінгів. Панівне становище зайняв долар. Разом з ним статус резервної валюти отримав і фунт стерлінгів. Офіційно цю систему називали золотовалютним стандартом, неофіційно – золотодоларовим. Серед основних принципів Бреттон-Вудської системи можна відзначити: збереження за золотом функції світових грошей; використання як світових грошей поряд із золотом американського долара; зобов’язання США обмінювати центральним банкам інших країн пред’явлені долари на золото за офіційним курсом – 35 дол. США за тройську унцію золота (31,1 грама); використання фіксованих паритетів валют до долара, а через нього до інших валют; зобов'язання країн підтримувати коливання ринкових курсів національних валют навколо фіксованих доларових паритетів у певних межах; регулювання міжнародних валютних відносин через спеціально створений Міжнародний валютний фонд.

Отже, ця система поставила долар у привілейоване становище, і він почав переважати в міжнародних розрахунках. Система працювала нормально до середини 60-х років.

З другої половини60-х років на світовому ринку змінились позиції Японії та країн-членів ЄС, національні валюти яких усе частіше почали використовуватись у міжнародних розрахунках. Водночас США вже не могли в необхідних кількостях обмінювати долари на золото. Почався відхід від принципів Бреттон-Вудської системи.

Її місце зайняла Ямайська валютна система. Рішення про її створення було прийняте в межах МВФ у 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) і набрало чинності у 1978 р. Основні принципи Ямайської валютної системи такі: демонетизація золота; перехід до використання національних валют у міжнародних розрахунках; прийняття системи плаваючих валютних курсів; надання статусу головного резервного засобу міжнародної валютної системи так званим спеціальним правам запозичення (СПЗ — SDR (Special drawing rights), які випускаються МВФ. СПЗ — це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних рахунках у МВФ.

Логіка подальшого вивчення теми передбачає усвідомлення закономірностей та особливостей розвитку валютного ринку, як інституційного забезпечення функціонування світової валютної системи. У даному блоці доцільно спочатку дати визначення категорії «валютний ринок», потім з’ясувати його суб’єкти, функції, структуру, а також механізм здійснення валютних операцій.

Аналізуючи систему чинників, які сприяли становленню (у ХІХ ст.) та подальшому розвитку світового валютного ринку, особливу увагу слід акцентувати на таких найголовніших як:

· поглиблення міжнародних економічних зв’язків;

· широке поширеннякредитних засобів міжнародних розрахунків;

· посилення концентрації і централізації банківського капіталу, розвиток кореспондентських відносин між банками різних країн, поширення практики ведення поточних кореспондентських рахунків в іноземній валюті;

· вдосконалення засобів зв’язку – телеграфу, телефону, телексу, що спростили контакти між валютними ринками та знизили ступінь валютного і кредитного ризиків;

· розвиток інформаційних технологій, швидкісна передача повідомлень про курси валют, банки, стан їх кореспондентських рахунків, тенденції в економіці та політиці та ін.

Що стосується суб’єктів валютного ринку, то необхідно виділити, провести порівняльну характеристику та проаналізувати діяльність таких з них, як: державні установи (особливе місце серед них займають центральні банки та казначейства різних країн); юридичні та фізичні особи різних країн, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; комерційні банківські установи, які обслуговують зовнішні зв’язки своїх клієнтів; транснаціональні банки; валютні біржі та валютні відділи товарних та фондових бірж та ін.

Щоб зрозуміти та уяснити сучасне місце та роль валютних ринків у світогосподарських процесах, необхідно розкрити та прокоментувати їх функції, які полягають у:

· реалізації валютної політики держав;

· формуванні попиту і пропозиції на іноземні валюти;

· забезпеченні виконання міжнародних розрахунків;

· регулюванні валютних курсів;

· страхуванні валютних та кредитних ризиків;

· диверсифікації валютних резервів банків, підприємств та держав;

· забезпеченні ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків;

· поєднанні світових валютних, кредитних і фінансових ринків тощо.

Глибоке розуміння проблематики, пов’язаної з функціонуванням світового валютного ринку, неможливе без розкриття його структури. В даному блоці доцільно уяснити, що залежно від обсягу, характеру валютних операцій та валют, які використовуються, валютні ринки поділяються на міжнародні, регіональні та національні, зв’язок між якими показано на рис. 2.

Крім того, при аналізі основних сегментів валютного ринку, не слід ототожнювати і такі поняття, як міжбанківський та біржовий валютні ринки, які виокремлюються залежно від суб’єктів, що діють на них. Так, на міжбанківському валютному ринку (який, у свою чергу поділяється на брокерський і прямий ринки), операції здійснюють банки за допомогою технічних засобів зв’язку, і така форма організації валютного ринку є найпоширені­шою (на неї припадає близько 90 % усіх валютних угод). А що стосується біржового ринку, то його суб’єктами є представники центральних банків держав, які фіксують курси іноземних валют, що стають орієнтиром для всіх суб’єктів національного валютного ринку.

У подальшому вивченні теми слід переходити до з’ясування механізму укладення та здійснення угод на валютному ринку. Під поняттям «валютна операція» розуміють угоду, пов’язану з переходом права власності на валютні цінності.

Що стосується видів валютних операцій, то залежно від курсів обміну валют та термінів поставки, виділяють касові та термінові (строкові) валютні угоди. Касові (готівкові) валютні операції в основному здійснюються на умовах спот (sроt), що означає розрахунок у момент укладання угоди або не пізніше, ніж на другий робочий день після здійснення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. Такі угоди укладаються усно або з використанням автоматичного зв’язку, і їх метою є забезпечення валютою зовнішньоторговельних операцій та отримання банками курсового прибутку.

Під час строкових (форвардних) валютних операцій сторони домовляються про поставку обумовленої суми іноземної валюти через певний строк після здійснення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. Найпоширенішим є строк від одного тижня до 6 місяців. Курс за форвардними угодами може бути як вищим, так і нижчим від курсу спот. Курси валют, обумовлені в даний час для обміну усіх валют пізніше, називаються строковими (форвардними). Їх не слід ототожнювати з майбутнім курсом спот. Курс спот - це той курс, який встановився на ринку на певну дату. Форвардний курс може бути вищим, нижчим або дорівнювати курсу спот на цю дату. Якщо він вищий, то різниця плюсова – премія (ажіо), а якщо нижчий, то різниця мінусова (дисконт).

У валютних котируваннях сам курс форвард, як правило, не вказується, а зазначається лише розмір премії чи дисконту, які додаються або віднімаються від курсу спот (наприклад, премія 0,0210 євро). Форвардні угоди укладаються для страхування капіталовкладень за кордоном від можливих збитків, для конверсії валюти в комерційних цілях, для отримання прибутку за рахунок курсової різниці.

Іншими різновидами термінових операцій, механізм яких слід уяснити, є ф’ючерсні та опціонні операції. Ф'ючерсна операція являє собою це купівлю-продаж валюти за зафіксованими в момент укладання угоди цінами з виконанням операції через певний період. Основна їх особливість - це торгівля стандартними контрактами, в яких детально регламентовані всі умови – сума, термін, метод розрахунку тощо. В момент укладання угоди вноситься невелика сума - гарантійний депозит.

Об’єктом опціонних угод є право купити (опціон «кол») або продати (опціон «пут») валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент укладання угоди. Це є угода з незафіксованою датою поставки валюти. За придбання права купити або продати валюту платиться невелика премія. Якщо за період дії угоди опціон був невигідний, тоді оплачена премія втрачається і валютна операція не здійснюється. Опціон вигідний, якщо курсові коливання вищі, ніж розмір премії.

Валютною угодою, яка поєднує готівкову і строкову операції, є операція своп (swap). Це валютна операція, що передбачає купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на визначений строк з тими ж валютами. Під час операцій своп готівкова угода здійснюється за курсом спот, який у строковій контругоді коректується з урахуванням премії або дисконту залежно від руху валютного курсу. Клієнт економить на різниці між курсами продавця і покупця за готівковою угодою.

Варто розглянути розвиток валютного ринку України, який з часів її незалежності пройшов декілька етапів, а саме:

Перший етап – 1991-1994 роки – характеризувався впровадження національної грошової одиниці, появою українського валютного ринку, становленням регулюючих органів та формуванням законодавчої бази функціонування ринку. Початок цього періоду відмічався значними темпами девальвації національної валюти та наступною фіксацією її курсу зі створенням подвійного ринку.

Другий етап – 1995-1998 роки – характеризувався лібералізацією проведення валютних операцій, стабілізацією інфляційних процесів національної грошової одиниці і як наслідок стабілізацією валютного курсу; значною ревальвацією реального курсу гривні впродовж 1996-1997 років, яка створила підстави для девальвації гривні в 1998р; використанням НБУ ринкових інструментів регулювання валютного ринку. Кінець періоду характеризувався фінансовою кризою та значною девальвацією національної валюти, що висвітлило приховані проблеми та недосконалість механізму функціонування валютного ринку.

Третій етап –1999 – сьогодні – початок цього етапу розвитку валютного ринку характеризувався впровадженням нових правил функціонування ринку, які обмежили спекулятивні можливості банків та сприяли стабілізації ситуації на валютному ринку України та лібералізували діяльність ринку – Україна офіційно має плаваючий валютний курс. Також цей етап відмічається позитивними тенденціями розвитку ринку – зростанням обсягів ринку та поступовою ревальвацією національною валюти.

Фінансовий менеджер постійно вирішує протиріччя, що виникає між цілями підприємства і фінансовими можливостями їх реалізації. У комплекс його багатообразних завдань входять як власне завдання фінансового менеджменту, так і специфічні завдання міжнародного фінансового менеджменту.

Основні завдання фінансового менеджменту:

- фінансовий аналіз і система ухвалення рішень;

- планування використання короткострокових фінансових ресурсів;

- планування використання довгострокових фінансових ресурсів;

- аналіз можливого ризику;

- контроль і звіт про виконання рішення.

Специфічні завдання міжнародного фінансового менеджменту:

- оцінка стану країни на основі аналізу її платіжного балансу;

- планування фінансових операцій БНК з погляду використання в міжнародних розрахунках різних валют;

- кредитування експортної діяльності;

- міжнародне бюджетування капіталу, мотивація проведення прямих інвестиції і портфельних інвестицій;

- операції на євровалютному, єврокредитному і єврооблігації ринках.

Головне завдання міжнародного фінансового менеджера полягає в оцінці короткострокових і довгострокових активів і зобов'язань БНК при роботі міжнародних ринках.

Фінансування фірми, залежно від цілей, підрозділяється на короткострокове і довгострокове.

Метою короткострокового фінансування фірми є поповнення оборотного капіталу, виконання поточних зобов'язань. Завданнями менеджера у сфері короткострокового капіталу є управління готівкою, управління матеріально-технічними запасами, фінансування торгових операцій та інше.

Метою середньо- і довгострокового фінансування фірми є отримання грошових коштів для фінансування довгострокових інвестиційних і інших проектів фірми, формування прибуткового довгострокового портфеля цінних паперів, що приводять до зростання оцінної вартості компанії в майбутньому і зростанню акціонерного капіталу.

Дата добавления: 2013-12-14