Загрози хімічної небезпеки. Тема: Техногенні небезпеки та їхні наслідки

План

Тема: Техногенні небезпеки та їхні наслідки. Радіаційна та хімічна безпека.

Лекція №6

1. Характеристика основних принципи радіозахисного та хімічного ураження.

2. Розгляд фізико-хімічних властивостей, токсичністі СДОР.

3. Механізм біологічної дії іонізуючих випромінювань на організм людини.

4. Шляхи підвищення життєдіяльності в умовах радіаційної небезпеки.

5. Заходи безпеки щодо створення безпечних умов діяльності медичного праціника під час аварії з викидом СДОР та радіактивних речовин.

У даний час відповідно до Міжнародного Регістра в світі використовуються в промисловості, сільському господарстві і для побутових потреб більше 6 млн. токсичних речовин. 60 тис. з них виробляється у великих кількостях, у тому числі більше 500 речовин, які відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин – найотруйніших для людей.

Об'єкти господарювання, на яких використовуються небезпечні хімічні речовини (НХР), є потенційними джерелами техногенної небезпеки – хімічно небезпечними об'єктами (ХНО).

В Україні у 2005 році функціонувало понад 1600 об'єктів, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності більше 330 тис. т небезпечних хімічних речовин, у тому числі: близько 11,5 тис. т хлору, 230 тис. т аміаку та понад 90 тис. т інших НХР.

Ці об'єкти розподілені по ступенях хімічної небезпеки [51]:

I ступінь - 80 об'єктів;

II ступінь - 184 об'єкти;

III ступінь - 381 об'єкт;

IV ступінь - 927 об'єктів.

Усього в зонах можливого хімічного зараження (ЗМХЗ) від цих об'єктів мешкає близько 14 млн. осіб (31,7% від населення країни). Територіально найбільша кількість ХНО зосереджена у східних областях України, а саме у Харківській -169, Донецькій - 168, Луганській - 142 і Дніпропетровській - 106.

Серед об'єктів, які зберігають або використовують у своїй діяльності хімічні речовини, найбільш потенційно небезпечними є об'єкти з виробництва вибухових речовин та утилізації непридатних боєприпасів; великотоннажні виробництва неорганічних речовин (добрива, хлор, аміак, кислоти); нафто- та газопереробні заводи; об'єкти з виробництва продуктів органічного синтезу; об'єкти, що використовують хлор та аміак; склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства; магістральні аміако- та етиленопровід.

Застосування застарілих систем протиаварійного захисту, потенційно небезпечних технологічних процесів та ресурсне зношення основних фондів сприяло зниженню рівня безпеки хімічних, нафтохімічних та нафтогазопере-робних виробництв. Значна частина технологічного обладнання та ряд технологічних процесів не відповідають вимогам безпеки. На виробництвах вибухових речовин застосовуються недосконалі технології та застаріле технологічне обладнання. Практично немає нормативних документів, що регламентують безпеку виробництв з утилізації звичайних видів боєприпасів.

Вісімдесят відсотків аміачно-холодильних установок знаходяться в незадовільному стані через фізичне та моральне їх старіння, відсутність в Україні виробництва комплектуючих.

Значною проблемою є забруднення довкілля викидами та скидами забруднюючих речовин від промислових підприємств, транспортних засобів та інших джерел забруднення.

Наприклад, у 2005 році у 7 містах було зафіксовано 33 випадки високого забруднення атмосферного повітря за максимальними концентраціями (максимальні разові концентрації дорівнювали або перевищували 5 ГДК): з діоксиду азоту у Києві - 10 випадків (максимум 11,5 ГДК), у Красноперекопську - 4 (максимум 5,9 ГДК), у Хмельницькому - 3 (максимум 7,8 ГДК), у Донецьку (максимум 7,8 ГДК), Луцьку та Херсоні - 1; з хлористого водню в Красноперекопську - 12 випадків (максимум 10,5 ГДК), з пилу в Харкові - 1 випадок.

До міст з дуже високим рівнем забруднення належать Одеса, Дніпродзержинськ, Красноперекопськ, Армянськ.

Водні об'єкти України забруднені переважно сполуками важких металів, азоту, сульфатами, дещо менше нафтопродуктами та фенолами. Причиною забруднення поверхневих вод є стічні води підприємств різних галузей промисловості, поверхневий стік із забруднених територій, а також явища вторинного забруднення, які спостерігаються на водних об'єктах через донні відклади.

У 2005р. на 74 водних об'єктах відмічено 599 випадків високого забруднення та 2 випадки надзвичайно високого забруднення.

Хронічно високим забрудненням характеризується басейн Західного Бугу, зокрема р. Полтва. Скиди недостатньо очищених вод з очисних споруд м. Львова в цю річку обумовлюють високий вміст сполук азоту до 12-15 ГДК, максимальних концентрацій до 15-37 ГДК.

Основними забруднюючими речовинами річок і водосховищ басейну Дніпра були сполуки марганцю, цинку та сульфати. Найбільш висока концентрація по сполуках марганцю (57 ГДК) відмічена на р. Сула - м. Лубни, по сполуках цинку (27 ГДК) на р. Псел – м. Гадяч, по сульфатах (19 ГДК) на р. Солона - с. Новоселівка. Води Чорного моря найбільш забруднені нафтовими вуглеводнями, фенолами, а води дельти р. Дунай нітритним азотом; Азовського моря - також нафтовими вуглеводнями, фенолами, нітритним азотом

Дата добавления: 2013-12-14