Червона книга України

Природні об’єкти і території, які підлягають особливій охороні

Права та обов’язки природокористувачів.

Поняття загального та спеціального природокористування.

Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

Поняття та джерела екологічного законодавства.

ТЕМА: Екологічне законодавство України

Лекція № 11

1. Екологічне право – система правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

Охорона навколишнього природного середовища і раціо­нальне використання природних ресурсів, забезпечення еко­логічної безпеки суспільства і збереження природного сере­довища та життєдіяльності населення є головними умовами стійкого економічного та соціального розвитку України. З цією метою держава самостійно здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження живої і не­живої природи. Така політика спрямована на забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи, раціонального використання, ефективної охорони і вчасного відтворення природних об'єктів. Закріплення цих вимог в екологічному законодавстві визначає правові, економічні та соціальні осно­ви організації і здійснення охорони навколишнього природ­ного середовища в інтересах нинішнього і майбутнього по­колінь.

Основним джерелом екологічного законодавства і права є Конституція України. У ст. 16 Конституції передбачається, що забезпечення екологічної безпеки і підтримка екологіч­ної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обо­в'язком держави. А ч. 1 ст. 50 Основного Закону країни закріплює положення про те, що кожний громадянин має право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище та відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди. Ці основні вимоги Конституції є головними складовими для подальшого розвитку і належного функціонування норма­тивно-правової бази екологічного законодавства.

Екологічне законодавство України складається із За­конів України "Про охорону навколишнього природного се­редовища", "Про охорону атмосферного повітря", "Про при­родно-заповідний фонд України", "Про тваринний світ", "Про рослинний світ", "Про екологічну експертизу" та інших за­конодавчих актів. До екологічного законодавства належать також Закон "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи", Закон "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", по­станова Верховної Ради України "Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи" та інші спеціальні законодавчі акти, присвячені зниженню впливу цієї планетарної катастрофи на життя і здоров'я населення країни та світового співтовариства.

Основними завданнями екологічного законодавства на­шої країни є регулювання суспільних відносин в галузі охо­рони, використання і відтворення природних ресурсів, попе­редження і ліквідація негативного впливу виробничо-господарської діяльності на навколишнє середовище, забезпечен­ня належних умов для життя і здоров'я людей, збереження генетичного фонду живої природи та унікальних територій місць перебування населення й об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною. Відносини, пов'язані з викорис­танням земельних, гірських, водних і лісових ресурсів та об'єктів регулюються відповідними кодексами, які належать до природноресурсового законодавства.

Природні ресурси України є власністю Українського на­роду, який має право володіння, користування і розпорядження природними багатствами країни. Повновладдя народу в га­лузі охорони навколишнього природного середовища, відпо­відно до ст. 4 екологічного закону, може реалізуватися на основі Конституції як безпосередньо, шляхом проведення референдумів про статус і стан природних об'єктів, так і через державні органи влади й органи місцевого самоврядування. Ці органи здійснюють повноваження власника на природні ресурси від імені і в інтересах народу в межах, визначених Конституцією.

Охорона навколишнього середовища в нашій країні має державний характер, і ця його функція не може передавати­ся іншим суб'єктам права, зокрема недержавним структурам. Державній охороні підлягає навколишнє природне сере­довище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні об'єкти і природні ресурси, як залучені до виробничо-господарського обороту, так і ті, що тепер у на­родному господарстві не використовуються.

Екологічним законодавством визначено й основні прин­ципи охорони навколишнього природного середовища. До них належать: пріоритетність вимог екологічної безпеки й обов'язковість дотримання екологічних стандартів; гаранту­вання екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров'я людей; випереджаючий характер заходів з охорони навколишнього природного середовища; науково обгрунтоване узгодження економічних, екологічних та со­ціальних інтересів суспільства; використання природних ре­сурсів з урахуванням ступеня антропогенних змін території проживання населення; прогнозування стану навколишньо­го середовища й обов'язковість екологічної експертизи; де­мократизм при ухваленні рішень, що впливають на стан на­вколишнього природного середовища і формування в насе­лення екологічного світогляду; стягування плати за забруд­нення навколишнього середовища і погіршення якості при­родних ресурсів; компенсація збитків, заподіяних порушен­ням екологічного законодавства та деякі інші принципові вимоги. Принципи охорони навколишнього природного середовища як основні засади правового регулювання взаємодії суспільства з природою істотно впливають на визначення екологічної правосуб'єктності державних органів і громадян країни.

2.Управління в галузі охорони навколишнього природ­ного середовища здійснюється державними органами вико­навчої влади загальної і спеціальної компетенції. Загальні функції управління в галузі охорони навколишнього при­родного середовища здійснює Кабінет Міністрів України, який забезпечує розробку загальнодержавних і регіональних еко­логічних програм, регламентує порядок визначення плати та її граничних розмірів за користування природними ресурса­ми, ухвалює рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду, припиняє або забороняє діяль­ність підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та підпорядкування в разі порушення ними вимог екологічного законодавства і виконує інші управлінські функції в галузі охорони навколишнього середовища.

Спеціальним державним органом управління в галузі охорони навколишнього середовища і використання природ­них ресурсів за чинним законодавством є Міністерство охо­рони навколишнього природного середовища і ядерної без­пеки, його місцеві органи екобезпеки та інші соціальне упов­новажені державні органи. До компетенції цього міністер­ства та його місцевих органів належать: здійснення держав­ного контролю за використанням і охороною земель, надр, поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря, лісів і нелісної рослинності, тваринного світу, морського середови­ща, континентального шельфу та виняткової морської еко­номічної зони, дотримання норм екологічної безпеки, здій­снення державної екологічної експертизи, організація і ве­дення моніторингу природного середовища, керівництво за­повідною справою в країні, складання протоколів і розгляд справ про адміністративні правопорушення, а також звер­нення з позовами про відшкодування збитків і втрат, заподія­них внаслідок порушення законодавства про охорону навко­лишнього середовища тощо.

Управління екобезпеки Міністерства охорони навколиш­нього природного середовища і ядерної безпеки, створювані в областях, здійснюють координацію діяльності органів місце­вого самоврядування, підприємств, установ та організацій, розміщених на їхній території, незалежно від форм власності і підпорядкування. Вони забезпечують організацію розробки і реалізації регіональних та місцевих екологічних програм, затверджують за поданням органів міністерства ліміти ви­користання природних ресурсів і викидів забруднюючих ре­човин у навколишнє середовище, здійснюють систематичне й оперативне інформування населення про стан природного середовища, організовують екологічну освіту й екологічне виховання громадян і виконують інші управлінські функції.

Громадські організації, відповідно до діючого екологіч­ного законодавства, також здійснюють управлінські функції в галузі охорони природного середовища. Вони мають право розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми. створювати громадські фонди охорони природи, проводити громадську екологічну експертизу, оприлюднювати її резуль­тати і передавати в державні органи для розгляду й ухва­лення відповідних рішень, виступати з ініціативою прове­дення загальнодержавних та місцевих референдумів з пи­тань охорони навколишнього середовища, використання при­родних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки тощо.

3.Використання природних ресурсів здійснюється в поряд­ку загального і спеціального природокористування. Відпо­відно до використовуваних об'єктів природи розрізняється землекористування, надрокористування, водокористування, лісокористування і використання нелісної зеленої рослин­ності, використання наземного і водного тваринного світу, використання об'єктів природно-заповідного фонду, корис­тування атмосферним повітрям тощо.

Дата добавления: 2013-12-14