ТЕМА3. Планування в адміністративному менеджменті

1. Сутність адміністративного планування

Планування – процес формування місії та цілей організації, вибору специфічних стратегій для визначення та отримання необхідних ресурсів, їх розподілу з метою забезпечення ефективної роботи організації у майбутньому. Процес планування є інструментом, який допомагає у процесі прийняття управлінських рішень. Його мета полягає у забезпеченні нововведень і змін у достатньому обсязі, щоб адекватно реагувати на процеси і явища в оточуючому середовищі.

Як загальна функція управління планування є процесом підготовки на перспективу рішень, про те що? Ким? Як? Коли? Повинно бути зроблене. В залежності від планового періоду розрізняють короткострокові плани(до 12 міс)(в т.ч поквартально), середньострокові плани – 1-5рр., довгострокові плани – 5-10р.

Для процесу планування можна виокремити такі питання:

- Аналіз проблеми

- Визначення мети

- Розробка альтернативних можливостей вирішення проблем і їхньої оцінки

- Ухвалення рішень щодо обраної можливості

- Планування досягнення мети

Менеджмент у державних організаціях значно відрізняється від бізнес-менеджменту, що обумовлено рядом обставин. Головною з них є бюрократизм із значною кількістю правил, розпоряджень, що є обов’язковими на державну службу. У зв’язку з цим будь які зміни відбуваються вкрай повільно. Адже система державної служби припускає, що старша посадова особа наділена вищою бюрократичною владою, яка надійно захищає її від організаційних ініціатив керівників середнього рівня і тому ініціативи тут завжди чекають «згори». Необхідним є врахування адміністративних одиниць, що беруть участь у процесі прийняття рішень. Пріоритетне значення отримують не ефективність рішення, а тактичні міркування. Крім того існують численні політичні обмеження для реалізації менеджменту в державних організаціях. Практично будь-яке рішення державних органів в тій чи іншій мірі зачіпає інтереси політиків, тому представники найрізноманітніших лобістських організацій намагаються вплинути на апарат управління. Професор сиракузького університету Страусмен Джефрі виділяє 3 етапи в розробці стратегічного адміністративного менеджменту з врахування адаптації менеджменту до обмеження політичного середовища:

1 етап-оцінка стану.

Політична влада – багатоаспектний феномен, вона охоплює офіційну частину державного управління, яка складається з Конституції, Парламенту, Виконавчої влади, судової системи(правової системи), відносин між центральною та місцевими адміністраціями. Крім того політична влада включає формальні та неформальні зв’язки між громадянами та державою, у т.ч. права, якими перші наділяють останніх. І нарешті політична влада балансує між представниками «третьої сили»(некомерційними організаціями, групами інтересів, асоціаціями фахових груп, що ускладнює структуру сучасного уряду). Зазначені параметри політичної влади відрізняються динамізмом. Уряди змінюються, приймаючи нові закони, у суспільній думці відбуваються постійні зміни, а державна політика часто переглядається. Інститути влади створюють середовище, що обмежує діяльність чиновників.

2 етап – Ідентифікація обмежень політичної влади. (16.03.12)

Ефективний менеджер повинен уміти уживатися з обмеженнями політичної влади, наприклад час, який виступає у вигляді виборчого циклу. Чинник часу наявний і в фінансовому циклі уряду. Крім того буває складно усвідомити потреби громадян, важко втілити їх в конкретні рішення та виконати вказівки згори. За таких обставин, люди або громадяни є обмежувальним чинником, особливо в системі державної служби.

3 етап – Визначення ролі менеджера в політичній грі

Державні менеджери, які правильно оцінюють стан, розуміють, що їх ні рішення структуруються політичною владою часто використовують термін «гра». Типовий державний менеджер(адміністратор) не бере систематичної участі у виробленні рішень на державному рівні(на рівні акціонерів), проте часто виникає потреба в необхідності його оцінки як експерта. Деяким менеджерам з сильною політичною орієнтацією все ж вдається вплинути на політиків, особливо щодо таких ініціатив як програма медичного обслуговування та соціального забезпечення. Водночас організація впровадження рішень, прийнятих на рівні політики лягає на плечі менеджерів.

3.2 Особливості стратегічного планування

Стратегічне планування передбачає постійну переоцінку і переробку початково розроблених концепцій розвитку організацій з урахуванням зовнішніх змін. Стратегічне планування, будучи елементом системи стратегічного управління, являє собою сукупність елементів, які забезпечують досягнення мети на основі врахування комплексу ресурсів, необхідних для здійснення планових заходів. В основу стратегічного планування вкладено поняття стратегії. Стратегія – детальний всебічний комплексний план, набір дій та рішень, яке розробляється керівництвом для досягнення цілей фірми.

Основне завдання стратегії – забезпечити впровадження інновацій та змін в організації шляхом розподілу ресурсів, адаптації змін до зовнішнього середовища, внутрішньої координації та передбачення майбутніх змін у діяльності компанії. Стратегію розробляє найвище керівництво, але її реалізація передбачає участь керівників усіх рівнів управління.

Етапи стратегічного планування:

1. Формування місії та цілей підприємства

2. Аналіз внутрішнього та зовнішнього середовищ

3. Оцінювання ризиків

4. Розробка пакету стратегії

Місія – це загальна ціль організації, яка визначає причину її існування. Формулювання місії охоплює:

- Завдання фірми з погляду її основних послуг і виробів, ринків і технологій(тобто якою підпр діяльністю займається фірма)

- Зовнішнє середовище фірми, яке визначає її робочі принципи

- Культура організації(корпоративна) – робочий клімат, імідж, цінності компанії

Місія деталізується цілями. Цілі мають бути конкретними, виміряними, мати чіткий горизонт планування, бути досяжними. Експерти рекомендують перевіряти діяльність стратегічних цілей щорічно або відповідно до зміни основних чинників(інфляція, політичне становище, грошова політика, податкова тощо)

Аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища

Методи аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища:

1. Аналізування середовища підприємства за структурними елементами:

- Для зовнішнього середовища – споживачі, конкуренти, постачальники, контрагенти, органи державної влади

- Для внутрішнього середовища – працівники, ресурси, технологічні процеси, політика управління

2. Ланцюг Портера(аналіз зовнішнього середовища)

3. PEST аналіз

4. Портфельний аналіз

5. Ланцюг створення вартості (аналіз внутрішнього середовища)

6. SWAT аналіз

Для аналізу зовнішнього середовища, а особливо конкурентної позиції використовується метод Матриці Бостонської фінансової групи та Матриця Маккінзі

Дата добавления: 2013-12-14