Лекція 3

Лекція

Лекція

Лекція

Живопис-стародавній вид образотворчого мистецтва, історія якого пов’язана з появою в печерах зображень звірів і сцен полювання за багато тисячоліть до нашої ери. Він виник і розвивався у тісному взаємозв’язку з малюнком. Основою живописної грамоти, як і малюнка, в усі часи було правдиве зображення реальної дійсності. Історичний процес розвитку живопису йшов від двовимірного площинного зображення до тривимірного, об’ємного, матеріального, дедалі більш реалістичного. Живопис пройшов, за образною характеристикою Е. Делакруа, довгий шлях-від грубої і сухої лінії до чудес мистецтва Тиціана і Рубенса.

Живопис-художнє зображення навколишнього світу фарбами. Найбільш розповсюджений і яскравий вид образотворчого мистецтва. Живописний твір створюється на площині (папір, картон, дерево, стіна, скло,метал та ін..). Художник, використовуючи різноманітні художні прийоми, передає на площині об’ємну форму предметів, сприйняття повітря, загалом навколишній світ реалістичний чи вигаданий художником.

Живопис поділяється на такі види:

- Монументальний живопис (пов’язаний з архітектурою та скульптурою) – мозаїка, настінний розпис.

- Станковий живопис. Назва походить від слова «станок» (мольберт) на якому виконується художній твір. Художник свобідний у виборі формату, розміру і теми.

- Декоративний живопис. Оформлення інтер’єру (внутрішнього зображення приміщення).

- Декоративно-оформлювальний живопис. Використовується в театральному мистецтві (декорації, бутафорії).

- Мініатюрний живопис. Походить від назви фарби «мінія» червоного кольору, якою в давнину розмальовували початкові літери в рукописних книгах. Мініатюрний – живопис малих розмірів (малюнок на медальйонах, табакерках, годинниках).

Жанри живопису:

Портретний – зображення людини;

Пейзаж – зображення природи;

Натюрморт – зображення неживої природи;

Побутовий – відображається повсякденне життя людей;

Історико-батальний - відображає історичні події, битви.

За характером використання фарб розпізнають олійний, темперний, акварельний, гуашевий живопис. Його виконують звичайно на площині полотна, картону, паперу або стіни.

На полотні й картоні, які покривають спеціальним грунтом, щоб фарба добре зберігалася, пишуть олійними фарбами. Художник спочатку виконує на заґрунтованому полотні малюнок, а потім уже пише пензлем олійними фарбами, розводячи їх вибіленою олією або спеціальними розчинниками.

Живописні роботи, виконані на папері, полотні, дереві темперою - малопрозорою густою фарбою, яку розводять водою,- приваблюють своїм бархатистим, насиченим тоном. Трудність у роботі темперою полягає в швидкому висиханні її, в незмивності, що ускладнює внесення правок.

На стіні живописні твори виконують спеціальними водяними фарбами; ці твори називаються фресками.

На папері пишуть аквареллю і гуашшю. Ця техніка найдоступніша і використовується у навчальному процесі в дитсадках і школах. Акварель-живопис фарбами, які розводять водою. Характерна особливість цих фарб – прозорість, що дає кольоровий ефект при просвічуванні паперу крізь шар фарби. Білу фарбу в акварелі не використовують, білий колір дає папір, на якому виконується малюнок.

Гуаш – живопис непрозорими, покривними фарбами. На відміну від акварелі гуаш має домішку білила і клею, від чого втрачає прозорість, легко перекриває будь-який колір і дає відразу насичений тон. Отже, гуашшю можна працювати і на кольоровому папері, добиватися цікавих живописних вирішень.

Тема №16: Відомості про колір та його властивості. Матеріали та приладдя для роботи аквареллю.

План:

1. Поняття про колір та його властивості.

- Основні та похідні кольори.

- Теплі та холодні кольори.

- Хроматичні та ахроматичні кольори.

2. Матеріали та приладдя для роботи фарбою.

Тези лекції: Кольорознавство, теплі, холодні кольори, хроматичний, ахроматичний; основний, похідний колір; взаємодоповняльні кольори.

Різноманітні предмети навколишньої дійсності відрізняються один від одного не тільки матеріалом, розмірами та формою, а й кольором. Отже, колір – це одна з невід’ємних ознак будь-якого предмета, причому дуже мінлива. Відомо, що колір довкілля змінюється не лише в наслідок зміни пори року, але й часу доби (вранці, вдень чи ввечері). Так, вода в річці, ставку чи морі змінює свій колір, як і небо, вдень у тиху погоду, то темно-синя з різноманітними відтінками-у вітряну, то золотисто-червона – у вечірній час.

Той самий за кольором предмет може сприйматися нашим зором також по–різному – залежно від його положення в просторі, освітлення, оточення та ін.

Уміння бачити кольори, розпізнавати їхні відтінки допомагає нам не тільки правильно передавати колір предметів у малюнках, а й створювати прекрасне в житті. Колір у природі та в житті людини відіграє величезну роль.

Наука, яка вивчає колір та його властивості – кольорознавство,- допоможе нам ознайомитись з кольором у природі, його особливостями, закономірностями. У кольорознавстві є свої закони, які слід знати, щоб застосовувати їх у навчанні та житті. З фізики відомо, що якщо пропустити сонячний промінь через скляну тригранну призму, він розкладеться на сім кольорів спектра у такій послідовності: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий. Аналогічне розкладання сонячного проміння спостерігаємо і на небі, коли там сяє веселка. Придивившись, можна помітити, що між кольорами веселки немає різких меж, вони плавно переходять один в один, створюючи безліч відтінків.

Кольори спектра можна розмістити у кольоровому крузі, чистота кольорів якого допомагає визначати насиченість багатьох кольорів різних відтінків.

У лабораторних умовах на спектральному крузі виділяють три основних промені: червоний, жовтий, синій. Між основними променями можна побачити так звані похідні, що утворилися внаслідок злиття двох поряд розміщених основних: червоного і синього - фіолетовий, синього і жовтого – зелений, жовтого й червоного – оранжевий. Зібравши всі кольорові промені спектра в один, матимемо білий.

Білий утворюється і при злитті трьох основних променів (червоного, жовтого, синього) або їхніх поєднань: червоного і зеленого, жовтого і фіолетового, синього і оранжевого. Промінь спектра, який треба доповнити до іншого променя, щоб мати білий, називається взаємодоповняльним променем.

Кольоровий круг можна поділити на дві частини: теплі кольори – червоно-жовті, які нагадують колір вогню, сонячного світла, та холодні кольори – синьо-зелені й фіолетові, які нагадують колір води, льоду, далини, місячного світла.

У кольорознавстві всі кольори поділяють на хроматичні (барвисті) та ахроматичні (безбарвні). До хроматичних кольорів належать всі кольори спектра та їхні відтінки (червоний, оранжевий, жовтий та ін.), до ахроматичних – кольори, яких немає в спектрі (білий і різні відтінки сірого, чорний).

Ахроматичні кольори відрізняються один від одного тільки ясністю, тобто один із них світліший, а інший темніший. Якщо ахроматичний колір має ледь помітний синюватий, червонуватий чи інший відтінок, він є хроматичним.

Хроматичні кольори характеризуються трьома ознаками: кольоровим тоном, ясністю і насиченістю. Всі якості кольору, які є в природі, можна визначити через ці три основні ознаки.

Кольоровий тон – відмітна ознака кольору. Всі теплі й холодні кольори та відтінки їх належать до кольорового тону.

Ясність – властивість кольору бути більш чи менш яскравим. Вона визначається ступенем наближення даного кольору до білого.

Насиченістю – кольору називається ступінь чистоти даного кольорового тону, тобто ступінь відмінності хроматичного кольору від ахроматичного тієї самої ясності.

Матеріали та приладдя для роботи фарбою.

Від якості матеріалів і приладдя залежить успішне навчання малюванню.

Папір для акварелі повинен бути цупким і білим, мати зернисту поверхню. При малюванні аквареллю на такому папері кольорова поверхня стає прозорою з переливами. На глянцевому папері фарби спливають, наче по склу, і не покривають його поверхню, тому він не придатний для роботи аквареллю.

Олівець графітний, середньої м’якості (ТМ,М) є основним інструментом для виконання малюнка під акварель. Малюнок не слід перевантажувати зайвими лініями або штрихами, що забруднюють роботу аквареллю.

Гумка має бути м’якою. Зловживати нею не слід, бо псується поверхня паперу, що особливо не бажано в підготовчому малюнку для акварелі.

Пензлі мають бути круглими, м’якими, але пружними, із гострим кінчиком. Найкращі пензлі колонкові, хороші з шерсті білки, куниці, тхора. При вмочанні у воду вони ніби загострюються, що дає змогу виконувати тонкі лінії й соковиті плями. Під час малювання пензель легко тримають трьома пальцями біля металевої оправи. Щоразу після користування пензель треба добре промити у чистій воді й промокнути чистою ганчіркою, щоб волосинки склалися вістрям.

Фарби: гуаш, темпера, акварельні фарби.

Гуаш застосовують для малювання на білому та кольоровому папері, картоні, фанері та тканині. Гуаш – не прозора фарба, хоча розводиться водою.

Темпера – це фарба, де клейовою речовиною для її пігментів є різні поєднання емульсій. Нею виконують живописні роботи на папері, полотні, дереві, стінах.

Акварельні фарби легко розчиняються у воді, прозорі, їх наносять на папір тонким шаром. Змішувати акварель з білилом не можна, оскільки вона втрачає прозорість.

Той, хто малює, повинен мати таке приладдя:

- Набір акварельних фарб.

- Два пензлі: середній (№ 12-18) і тонкий (№ 8-10).

- Склянку з водою для розведення фарб і миття пензлів.

- Палітру для змішування фарб.

- Невеличкий аркуш паперу для проби розведеної фарби та її поєднань.

- Чисту ганчірку для вибирання вологи з пензлів.

Тема №17: Роль вчителя в навчально-виховному процесі.

План:

1. Завдання, що стоять перед вчителем.

2. Творче відношення вчителя до навчально-виховного процесу.

Висока якість і міцність знань, вмінь та навичок набутих учнями на уроках образотворчого мистецтва, успіх у вихованні дітей, розвиток їх художніх здібностей у великій мірі залежить від вчителя, його майстерності і творчого підходу до процесу навчання.

Перед вчителем стоїть ряд завдань:

- Формувати кругозір;

- Виховувати увагу, спостережливість, пам’ять, уяву дітей;

- Розвивати художні здібності;

- Навчати творчо мислити дітей.

Успішне вирішення цих завдань обумовлює активне цілеспрямоване керівництво навчальним процесом. В кожен конкретний момент заняття образотворчим мистецтвом вчитель повинен спрямовувати увагу, думки дітей на найважливіше, на творче вирішення поставленого завдання. Одночасно педагог розкриває учням найбільш ефективні прийоми і методи роботи олівцем, аквареллю, показує способи виправлення помилок.

Педагог повинен досконало володіти тими якостями, які він розвиває, формує і виховує в своїх учнях. Особистий приклад, зовнішній вигляд, манера говорити – вся поведінка вчителя стає важливим виховним фактором.

Важливе значення в практиці викладання образотворчого мистецтва має мова вчителя. Вона повинна відрізнятись драматичністю, ясністю і доступністю, емоційною виразністю, точністю, конкретністю, помірним темпом. Недопустимі монотонність, повідомлення інформації без емоційного підйому, без яскравих епітетів, порівнянь.

Необхідна умова успіху роботи вчителя – його творче відношення до навчально-виховного процесу. Це забезпечить активну роботу учнів на протязі всього уроку. Творчо викладати образотворче мистецтво – це означає постійно шукати нові шляхи активізації діяльності учнів на всіх етапах навчальної роботи, використовувати нові оригінальні форми пояснення і закріплення матеріалу, переймати досвід кращих вчителів, вдосконалювати свою майстерність. Важливою умовою успішного навчання учнів образотворчого мистецтва, розвиток у них художніх здібностей є індивідуальний підхід до дітей в процесі навчання. Індивідуальне навчання – це вибір способів, методів, темпу навчання в залежності від індивідуальних особливостей учнів, розвитку їх здібностей.

Вчитель повинен зберегти творчу індивідуальність кожного учня, підійти до учня диференційовано, викладати не «шаблонно», «механічно», а творчо враховувати інтереси і здібності дітей. Повинен пам’ятати, що вмілий індивідуальний підхід є засобом успішного розвитку у них творчого відношення до образотворчого процесу, необхідним засобом формування їх художніх здібностей.

Дата добавления: 2013-12-14