Проблеми визначення матеріальної шкоди при здійсненні злочинів у сфері господарської діяльності

Досліджуючи проблеми щодо визначення критеріїв обчислення матеріальної шкоди при вчиненні злочинів у сфері господарської діяльності П.С. Берлін [14] відзначає, що при підготовці нового Кримінального кодексу України 2001 р. чи не найскладнішою задачею було формулювання наслідків злочинів у сфері господарської діяльності. При цьому авторам робочої групи весь час необхідно було враховувати особливості, які в подальшому могли виникнути у зв’язку з прийняттям Цивільного та Господарського кодексів, вдосконаленням чинного регулятивного законодавства та практики його застосування.

Автор відзначає, що серед науковців та практичних працівників й досі немає єдиної позиції щодо обчислення при кваліфікації злочинів розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у випадку, коли протягом одного податкового періоду (року) розмір мінімальної заробітної плати, що покладений в основу такого обчислення, неодноразово змінюється.

Проблеми законодавчої термінології які негативно позначаються на розумінні механізму (спрямованості) заподіяння матеріальної шкоди у сфері господарської діяльності, полягають в тому, що всупереч вимогам єдності термінології, у різних статтях розділу VII Особливої частини Кримінального кодексу України (далі КК) для позначення названого механізму законодавець одночасно використовує різні терміни-синоніми, а саме: “заподіяння”(ч.2 ст. 205; ч. З ст. 206; ч.2 ст. 223 КК); “завдання” (ч.4 ст. 212, ст. 218; 221; 4.2 ст. 222; ч.1, 2 ст. 229; ст. 232 КК); “спричинення” (ч. З ст. 206; примітка до ст. 225; ст. 231 КК); “ненадходження” (ч.1, 2, 3 ст. 212 КК);. Така ситуація заважає правильному розумінню змісту деяких із названих кримінально-правових норм. Як стверджує автор статті аналіз змісту кожного із зазначених термінів, показує, що найкраще б у цьому випадку підійшов термін “заподіяння”.

Проблема термінології в новому КК існує дійсно. Однак щодо некоректності застосування ст. 206 термінів «заподіяння» шкоди і спричинення інших наслідків, або «ненадходження» коштів (ст. 212 КК), то виходячи із етимології явищ, що відображають ці терміни, а також враховуючи архітектоніку тексту диспозицій зазначених норм ці терміни застосовані коректно бо віддзеркалюють саме ті явища, які ними позначені. Спричинення інших наслідків – моральні, тілесні, психологічні наслідки є дещо іншими ніж заподіяння майнової шкоди (ст. 206). Щодо ст. 212 КК, то спочатку об’єктивна ознака (процес) «ненадходження» до бюджету коштів, а потім вже можна говорити про заподіяну шкоду від ненадходження коштів. Щодо завдання чи заподіяння шкоди, то уніфікація цієї термінологічної ситуації дійсно необхідна.

Автор статті відзначає ще одну проблему, пов’язану з комплексним аналізом критеріїв обчислення розмірів матеріальної шкоди у складах злочинів у сфері господарської діяльності. Йдеться майже про розробку методику аналізу критеріїв оцінки при вчиненні злочинів у сфері господарської діяльності. Судова практика свідчить про відсутність єдиних, чітко напрацьованих критеріїв визначення таких наслідків. Переважно з цієї ж причини виникають суттєві труднощі й у студентів юридичних вузів і факультетів при розв’язанні ними задач (казусів) на практичних заняттях із спеціалізованого курсу “Проблеми кваліфікації злочинів у сфері господарської діяльності” або зОсобливої частини кримінального права України, зазначає автор.

Проблемними є питання визначення розмірів матеріальної шкоди, заподіяної при фіктивному підприємництві (ч.2 ст.205), протидії законній господарській діяльності (ч.З ст.206), фіктивному банкрутстві (ст,218), доведенні до банкрутства (ст.219), приховуванні стійкої фінансової неспроможності (ст.220), незаконних діях у разі банкрутства (ст.221), при шахрайстві з фінансовими ресурсами (ч.2 ст,222), порушенні порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ч.2 ст.223), виготовленні, збуті та використанні підроблених недержавних цінних паперів (ч,2, 3 ст.224), при обмані покупців та замовників (ч.1 ст.225), незаконному використанні знака для товарів і послуг, фірмового найменування та кваліфікованого зазначення походження товару (ч.1, 2 ст.229), а також фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних, великих та особливо великих розмірах при ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст.212).

Автор вважає, що «законодавцю слід звернути увагу на те, який саме зміст слід вкладати у визначення понять «держава», «банк», «кредитні установи», «інші юридичні особи», «громадяни», «фізичні особи» (ст.205 КК), «той, хто займається господарською діяльністю» (ст.206 КК), «кредитор» (ст. ст.218; 220 КК), «органи державної влади», «органи влади Автономної Республіки Крим», «органи місцевого самоврядування», «банки» та «інші кредитори» (ст.222 КК), «інвестор» (ст.223 КК), «покупці» та «замовники» (ст.225 КК). Вирішення цих питань, на думку автора, дозволило б більш чітко визначити зміст матеріальної шкоди у складах названих злочинів». Хоча терміни «держава», «банк», кредитні установи і т. д. – ст.205, на нашу думку, застосовані правильно. Їх зміст відповідає видам суб’єктів підприємницької діяльності, визначеним в законодавстві України.

На думку дослідника, вирішення зазначених вище, проблемних питань, буде сприяти правильному застосуванню чинних кримінально-правових норм про відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності та стати в пригоді насамперед науковцям, суддям, працівникам правоохоронних органів, іншим практичним працівникам, хто займається розслідуванням злочинів у сфері господарської діяльності, а також аспірантам і студентам юридичних вузів і факультетів.

Дата добавления: 2013-12-14