Навіщо лікарю і фармацевту потрібно знати історію медицини

По-перше, щоб вважатись освіченою людиною. Не можна уявити фахівця з вищою освітою, який не знає розвитку світових цивілізацій, коли було винайдено письмо, сформовані сучасні світові релігії, відкриті перші шпиталі тощо. По-друге, як казав великий німецький філософ Гегель, без історії предмета немає теорії предмета. Медицина у всі часи свого розвитку грунтувалась на певних теоретичних постулатах, на основі яких пропонувались практичні заходи щодо поліпшення здоров’я людей. Створення теоретичних постулатів завжди починається із вивчення попередніх теорій, їхнього розвитку, здобутків і помилок. Фахівець, який формулює сучасну теорію медицини і не знає її історії, приречений пройти тисячі років її розвитку, але ж Бог відвів йому обмежений вік земного життя.

По-третє, знання історії допомагає уникнути помилок попередників. Відомо, що вчення на помилках або, як ще кажуть, шляхом проб і похибок – це дуже дороге і неефективне вчення. Водночас історія вчить, що нічого нового на цій землі не буває. Усяке нове – це давно забуте старе, з тою лиш різницею, що воно покладається на нові вимоги часу і грунтується на досвіді попередників.

По–четверте, історія є могутнім джерелом виховання патріотизму, усвідомленням того, хто є твій рід – носієм давньої культури чи новітнього варварства. Для українців, чия національна свідомість грубо упосліджувалась, це має особливе значення. Відомо, що народ, позбавлений історії, втрачає свою самобутність, стає натовпом, населенням. Не може заслуговувати на повагу і наука, що не має історичного коріння. Вона приречена на пасивну роль в інтелектуальній взаємодії і здатна лише на запозичення та наслідування.

У стрункій історичній будівлі української медицини, яку маємо якнайшвидше звести, мусимо у всій повноті відтворити її підвалини. Тут нас безчесно пограбовано російськими шовіністами від науки. Вчинений ними акт інтелектуального злодійства, напевно не має аналогів в історії світової науки.

Нагромаджено товстезні стоси псевдотеорій, згідно з якими український народ позбавляється своєї праматері – давньоукраїнської Київської держави. Апологети шовіністичної теорії про Київську Русь розглядають її народ як єдиний, з якого виколисались три народи, а з єдиної мови, в свою чергу, утворились три мови. Не кажучи вже про унікальність подібного експерименту в історії людства, який не в’яжеться з дослідженнями фахівців різних галузей знань, (наприклад, є велика кількість фактів, які свідчать про більш давнє походження української мови у порівнянні з російською), було б цікаво, з позицій сучасної генетики, відповісти на питання: чи можливо, щоб за такий історично короткий відтинок часу (якихось 200-300 років) з одного народу утворилося три, кожен з яких має чітко окреслені генетичні особливості?

А якщо це можливо, то чому тоді український народ, який 300 років після Переяславської Ради був поділений і одна частина його полонізувалася, а друга – ще більш жорстоко – русифікувалася, не втратив своїх генетичних особливостей.

Але навіть якщо прийняти офіціозну російську теорію за єдино вірну, то залишається незрозумілим, чому прямим спадкоємцем культури та науки Київської –Руси-України оголошується сучасна Росія, а Україна опиняється десь осторонь, на узбіччі, хоча та культура і наука творилась не в Москві, а в Києві. Уявімо собі на хвилину, що центр тієї Руси був не в Києві, а в Москві і “Руська правда”, “Повість минулих літ”, “Ізборник Святослава”, “Слово о полку Ігоревім” творились не на терені сучасної України, а в Росії, а князь Володимир охрестив русичів не в Дніпрі, а в Москва-ріці.

Що б сказали сьогоднішнім українцям, якби вони, грунтуючись на тій “спільній колисці”, зазіхнули на ті творіння як на свої, а святкування 1000-ліття хрещення Руси перенесли з Москви до Києва?

Неймовірно, що в XVII столітті завдяки розгалуженій системі братських шкіл та колегіyмів, людність України була майже суцільно грамотна, а її козацька старшина мали за плечима італійські та Краківський університети, Львівський, Острозький та Київський колегіуми. Сьогодні ми маємо змогу заслуховувати на міжнародних конгресах україністів доповіді на кшалт “Українські інституції в Римі та їх роля у XVII – XVIII століттях” (професор інституту славістики Римського університету Еммануїл Сгамбатті). Братські школи, що існувалии в багатьох полкових та сотенних містах України, і стали тими осередками, звідки впродовж XVII і першої половини XVIII сторіччя розповсюджувалась освіта і наука не лише в Україні, а й в Росії. Так утворюється своєрідний інтелектуальний міст: Італія – Польща – Україна – Росія, в центрі якого бачимо Україну.

Духовний занепад, що прийшов в Україну після т.з. приєднання до Московії, триває і досі. І досі ми не можемо виплутатись із розряду вторинної в інтелектуальному відношенні нації.

Повільність, яка супроводжує дію українських офіційних інституцій, млявість наукової думки щодо утвердження української національної ідеї, засмучує і насторожує. Тут велике поле діяльності для нової генерації українських істориків медицини.

Нарешті, історія медицини є джерелом виховання подвижництва, гуманізму і милосердя. Впродовж тисячоліть існування медицини таких прикладів маємо безліч. Наведемо один з них. Коли Осип Ковшевич вчився в Бережанській гімназії, тяжко захворіла його мати. Приватний лікар сказав ціну за лікування, яку сім’я оплатити не змогла. Малий Осип дав собі клятву вивчитись на лікаря і безкоштовно лікувати хворих і немічних. Закінчив медичний факультет Віденського університету і все своє свідоме життя дотримувався тої клятви. Однак, щоб бути матеріально незалежним, вступив до цісарської армії і дослужився до полковника. Був активним учасником визвольних змагань українського народу в 1914 – 1918 роках, одним із засновників Української Галицької Армії. У 1918 році очолюючи боротьбу з епідемією холери в Бережанському повіті, заразився і помер від цієї недуги. За його труною йшли десятки тисяч людей з Бережанського та інших повітів краю. Ім’я того лікаря-здирника, який хотів нажитися на сімейній трагедії, нікому не відоме. А ім’я Осипа Ковшевича назавжди залишиться в історії медицини.

Дата добавления: 2013-12-14