Практичне заняття

Задача 4.

Рис. 2.2. Загальна схема управління витратами на підприємстві

У СУВ вирізняють аспекти: функціональний, організаційний та мотиваційний.
Функціональний аспект є первинним. У контурі загального циклу управління витратами його сутність характеризують функ­ціональні підсистеми (блоки 1.1, 1.2, 2.1, 3.1, 3.2, рис. 2.2). Схему функціонального аспекту системи управління витратами (ФАСУВ) на підприємстві (виокремлений варіант) наведено на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Загальна схема функціонального аспекту системи управління витратами на підприємстві

2. Формування планових і фактичних витрат.

Коротко охарактеризуємо окремі підсистеми ФАСУВ. Планування витрат здійснюється за розроблення плану діяльності підприємства. Обчислення планових витрат потрібне для обґрунтування і прийняття господарських рішень, фіксації рівня витрат, який досягатиметься у разі реалізації прийнятих до виконання рішень. Розрізняють перспективне (довгострокове) і поточне планування. Довгострокове планування витрат пов’язане із розробленням довгострокових господарських заходів. Воно має невеликий ступінь точності та ймовірний характер. Поточні плани підприємства конкретизують реалізацію його довгострокових цілей. Вони також мають імовірний характер, хоча і в значно меншій мірі, ніж довгострокові плани. Ця обставина зумовлює потребу оперативного коригування планових витрат у разі зміни факторів їх формування.
Визначення витрат під час планування діяльності підприємства — складне завдання. У розв’язанні його важливим фактором є формування на підприємстві системи норм витрачання всіх ресурсів: основних, допоміжних, матеріалів, енергії, праці тощо. Норми мають бути обґрунтованими. Необхідність забезпечення мінімальних витрат на виробництво продукції потребує оптимізації режимів використання ресурсів з урахуванням конкретних умов виконання виробничих завдань (строки, обсяг), особливостей техніко-технологічної бази підприємства. Досягнення передового рівня використання ресурсів неможливе без постійних змін у техніко-технологічній базі підприємства відповідно до новітніх результатів науково-технічного прогресу.
Вивчаючи питання щодо методичних основ планування показників витрат підприємства, характеристик і принципів формування нормативної бази витрачання ресурсів варто звернутися до [4, розд. 4, 6], а також до [8, гл. 4].
Функція регулювання в управлінні витратами полягає в здійсненні оперативних заходів з усунення небажаних відхилень у виконанні планових завдань.
Контроль витрат формує механізм оберненого зв’язку. Його складовими є підсистеми обліку та аналізу (блоки 3, 4, див. рис. 2.3). Функція обліку витрат полягає у спостереженні, ідентифікації, вимірюванні та реєстрації фактів витрачання ресурсів у процесі господарської діяльності підприємства. За даними обліку проводиться аналіз виконання планових завдань. Проміжний аналіз спрямований на поточне регулювання процесу виконання плану витрат. Досягнуті результати порівнюються з планом, фіксуються відхилення, на які слід звернути увагу, робляться певні висновки з прийняттям за ними відповідних заходів. Підсумковий аналіз пов’язаний з оцінюванням реалізації планових завдань у цілому. За результатами цього аналізу розробляються глобальні заходи з удосконалення СУВ. У формуванні витрат підприємства вирізняють управлінський і фінансовий аспекти. Управлінський аспект пов’язаний із внутрішніми потребами підприємства щодо планування, обліку та регулювання витрат у процесі господарської діяльності. Його зміст має конфіденційний характер.
Фінансовий аспект стосується потреби переважно зовнішніх щодо підприємства агентів (державних установ, банків, акціонерів), хоча його інформація може використовуватися й працівниками управлінського персоналу даного підприємства. Отже, зміст фінансового аспекту формування витрат є відкритим, публічним. Порівняльну характеристику щойно зазначених аспектів формування витрат наведено в [2, розд. 1.2; 3, розд. 1.1].

Організаційний аспект системи управління витратами (ОАСУВ) пов’язаний із визначенням місць формування витрат і центрів відповідальності за їх дотримання та розробленням ієрархічної системи лінійних і функціональних зв’язків працівників, які виконують комплекс робіт ФАСУВ. Організаційна побудова управління витратами залежить від специфіки підприємства і передусім від його величини. На великих і середніх за величиною підприємствах окремі функції управління витратами виконують певні функціональні підрозділи (відділ нормування, плановий відділ, бухгалтерія), на малих підприємствах ця робота може виконуватись одним працівником (бухгалтером-економістом).
Мотиваційний аспект системи управління витратами (МАСУВ) полягає у спонуканні працівників до дотримання ними встановлених планом витрат і пошуку шляхів до їх зниження. Вибір факторів спонукання потребує певної обачливості. Як справедливо зауважують з цього приводу фахівці [8], не можна замість винагороди за дотримання і зниження витрат використовувати покарання за перевитрати, оскільки за такого підходу працівники спрямовуватимуть свої зусилля не на виконання плану витрат і пошук шляхів їх зниження, а на тому, щоб охоронити себе від можливих небажаних подій через завищення рівня витрат на стадії їх планування.
Усе наведене вище характеризує СУВ у загальних рисах. Конкретизація системи відбувається разом із конкретизацією характеристик її окремих елементів чи деякої їх підмножини, які утворюють певну підсистему. Отже, відмінності СУВ можуть стосуватись особливостей або якихось окремих блоків системи, або їх цілісної підмножини.
Серед основних класифікаційних ознак СУВ можна виокремити такі:

• підхід до структури плану облікових рахунків (автономність або інтегрованість). Ця ознака більшою мірою стосується облікової діяльності (тобто блоку 3.1, див. рис. 2.2);
• особливості групування витрат для потреб калькулювання (за замовленнями або за процесами). Саме калькулювання є комплексом робіт і пов’язане з плануванням, обліком та аналізом витрат. Тому можна вважати, що ця ознака характеризує блоки розроблення і контролю рішень (відповідно блоки 1 і 3, див. рис. 2.2);
• повнота охоплення витрат під час калькулювання (калькулювання за повними і неповними витратами). Цю ознаку також можна розцінювати як характеристику блоків розроблення і контролю рішень з управління витратами (тобто блоків 1 і 3, див. рис. 2.2);
• наявність чи відсутність нормативних витрат (відповідно до цього виділяють системи управління витратами за нормативними і фактичними витратами). Ця ознака, як і дві попередні, характеризує СУВ комплексно. Функціонально вона пов’язана із блоками контролю і розроблення рішень (блоки 3 і 1, див. рис. 2.2).

3. Витрати як база ціни і фактор прибутковості

Стисло прокоментуємо наведені параметри СУВ.
На теперішній час застосовують два варіанти побудови плану облікових рахунків: автономний (диїстичний, двоколовий) та інтегрований (моністичний, одноколовий). За першим варіантом у системі рахунків виокремлюють дві автономні підсистеми рахунків — для потреб фінансового та управлінського обліку; за другим — рахунки управлінського обліку кореспондують з рахунками фінансового обліку в межах єдиної системи облікових рахунків. Докладніше це викладено в [3, розд. 1.3]. Групування витрат за замовленнями або за процесами є ключовим моментом у формуванні методу калькулювання відповідно за замовленнями або за процесами. У разі калькулювання за замовленнями витрати збираються (групуються) за окремими замовленнями (на окремий виріб, партію виробів, на виконання певного обсягу робіт). У разі попроцесного калькулювання витрати групуються за окремими процесами або стадіями виробництва. Оскільки окремі виробничі процеси виконують окремі підрозділи, можна вважати це групуванням витрат за відповідними підрозділами. За повнотою охоплення витрат розрізняють калькулювання
за повними та неповними витратами. За повного калькулювання до собівартості продукції включають усі види витрат, що стосуються її виробництва і продажу, за неповного калькулювання — лише частину загальної суми витрат на її виробництво і збут. Практично застосовують різні варіанти неповного калькулювання. Досить поширений метод, за яким у собівартість продукції включають усі виробничі витрати (калькулювання за виробничими витратами) і не включають витрати невиробничого характеру (адміністративні, збутові). За визначення фінансового результату (прибутку) їх віднімають від виручки за той період, в якому ці витрати були зазнані. Класичним методом часткового калькулювання є метод «директ-костінг» (або «директ-кост»). Хоча сама назва методу натякає на те, що обчислення собівартості має здійснюватися лише за прямими витратами (а так і було спочатку), існуючі нині модифікації «директ-костінгу» базуються на розподілі витрат на постійні та змінні залежно від характеру зв’язку їх динаміки з динамікою обсягу виробництва. Згідно із сучасним тлумаченням сутності «директ-костінгу» саме розподіл витрат на постійні та змінні є головною характеристикою цього методу. Розроблені різновиди «директ-костінгу» базуються на врахуванні в собівартості змінних витрат (як прямих, так і непрямих), змінних витрат і певної частки постійних витрат (у їх продуктивній частині, яку визначають за ступенем використання виробничої потужності).

Наявність чи відсутність нормативних витрат є ключовою ознакою, що дає змогу відокремити СУВ, яка базується на використанні фактичних даних, від іншого її варіанту, коли витрати визначаються заздалегідь з допомогою нормативів (стандартів). Історично управління витратами спочатку відбувалося за фактичними результатами. З розвитком теорії і практики управління витратами з’являється концепція нормативів (стандартів) витрачання господарських факторів, нормативних витрат. Цю концепцію було покладено в основу розробленої за рубежем системи «стандарт-кост», в якій управління витратами здійснюється через порівняння фактичних витрат з нормативними. Нормативи, або стандарти, в системі «стандарт-кост» є наперед встановленими величинами витрачання факторів господарських процесів у вартісному або натуральному вимірі. Якщо оцінювання нормативів здійснюється у вартісному вимірі, то їх називають нормативними (стандартними) витратами. Аналогом системи «стандарт-кост»
у вітчизняній економічній науці і практиці є система нормативного обліку.
Отже, конкретне формування СУВ відбувається через добір
і втілення можливих варіантів для розглянутих вище та інших її аспектів. При цьому наведені ознаки СУВ не є такими, що вибір певного варіанту для одної з них виключає можливість реалізації якоїсь альтернативи за іншими ознаками. В рамках калькулювання продукції за замовленнями або процесами на її собівартість можуть відноситися повні або часткові витрати, причому обчислення витрат може вестись або лише за фактичними даними, або із застосуванням нормативів (а отже, системи обчислення витрат «директ-костінг» і «стандарт-кост» можуть співіснувати в рамках одної СУВ).
Як зазначалося вище, управління витратами передбачає їх цілеспрямоване формування за місцями виникнення. Відповідно до сучасних тенденцій організаційного менеджменту оргструктуру підприємства можна розглядати як пов’язану сукупність центрів відповідальності — сегментів діяльності, в межах яких встановлено персональну відповідальність певних осіб за дотримання встановлених показників здійснення робіт за цими сегментами із делегуванням їм відповідних повноважень. Залежно від характеру відповідальності центри відповідальності конкретизуються у центри витрат, центри прибутку і центри інвестицій. При цьому основою формування центрів витрат стають місця витрат. Організація управління витратами за центрами відповідальності
передбачає приведення у відповідність до неї конструкції функціональних підсистем СУВ. Так, скажімо, в підсистемі бухгалтерського обліку виникає необхідність у реєстрації господарських явищ у розрізі окремих центрів витрат. Це досягається через формування відповідної системи облікових регістрів. В умовах вітчизняної системи бухгалтерського обліку вирішення цього питання можливе через аналітичний облік у рамках офіційного Плану рахунків, коли за його рахунками в розрізі окремих цент­рів витрат відкриваються аналітичні рахунки. Узагальнення облікової інформації у звітах також має здійснюватися відповідно до структури системи центрів відповідальності підприємства.
Інструментарій управління витратами має практичне застосування за визначення структури виробничої програми і ціноут­ворення.
Для вирішення питання структури виробничої програми важливим є поділ витрат на змінні та постійні. Так, поточні рішення щодо структури виробничої програми приймаються з використанням показника маржинального прибутку (інша назва — сума покриття), який обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції і змінними витратами на виготовлення її. Коли щодо окремого виробу величина маржинального прибутку набуває додатного значення, то це означає, що його слід виробляти, хоча повна собівартість виробу може перевищувати його ціну. Додатна сума маржинального прибутку означає, що за будь-яких співвідношень ціни та повної собівартості виробу виробництво і продаж його збільшує загальний прибуток підприємства (або зменшує збитки) через відшкодування за рахунок даного виробу певної частки постійних витрат підприємства.
Поділ витрат на змінні та постійні важливий також для прий-
няття цінових рішень у короткому періоді, який характеризується неможливістю зміни виробничої потужності підприємства. В такий період підприємство повинне погоджуватися на будь-яку ціну на продукцію, яка дає змогу відшкодувати всі змінні витрати на неї та будь-яку частку витрат, пов’язаних із забезпеченням існування підприємства, підтриманням його у стані виробничої готовності, тобто постійних витрат. Отже, нижньою межею ціни у короткому періоді є змінні витрати на одиницю продукції (середні змінні витрати).
У довгому періоді, коли підприємство може змінити виробничу потужність, змінити свій виробничий профіль чи взагалі може бути ліквідовано, нижньою межею ціни виступає повна собівартість продукції.

2.2. Практичні завдання і методичні
вказівки до їх виконання
(Ситуація). З переходом до ринкових умов функціонування економіки, які характеризуються значною динамічністю і нестабільністю економічного середовища, керівництво металургійного комбінату зіткнулося з проблемою змін в управлінні економікою підприємства, зокрема в управлінні витратами. Оцінюючи ефективність наявної на підприємстві СУВ, фахівці підприємства дійшли висновку, що вона в нових умовах не забезпечує оптимальне управління витратами. Одну з основних причин цього вони вбачають у тому, що механізм управління за відхиленнями, покладений в основу СУВ, має певні обмеження. Управління за відхиленнями характеризується тим, що інформація про розбіжності в роботі об’єкта управління формується тоді, коли поведінка системи вже відхилилася від заданої. Певна інерційність поведінки економічних систем не дає змоги негайно усунути небажані відхилення, що посилює їх негативні наслідки. Більше того, не завжди можна ліквідувати небажані відхилення після того, як вони відбулися.
Фахівці підприємства запропонували вдосконалити СУВ, доповнивши управління за відхиленнями механізмом управління за збуреннями, яке передбачає компенсацію можливих відхилень.
Зрозуміло, що реалізація такої пропозиції потребує відповідних змін у СУВ підприємства.
1. З’ясувати, які функціональні підсистеми СУВ потребують змін; характер цих змін.
2. Докладніше визначити характер змін для якоїсь окремої функціональної підсистеми (планування, облік, аналіз), дати пропозиції щодо практичної реалізації їх.
3. Визначити найсуттєвіші проблеми за реалізації вказаної моделі управління.
Вказівка. У разі організації управління за збуреннями в органі управління формується інформація про розбіжності між фактичними та необхідними значеннями входу системи, що управляється. Управлінські рішення спрямовуються на те, щоб запобігти можливим відхиленням в об’єкті управління. Відповідно до концепції управління за збуреннями необхідні:

• облік фактів виникнення причин, які викликають відхилення в системі;
• оцінювання можливого впливу цих причин на функціонування системи;
• прийняття за результатами аналізу збурень відповідних
  рішень та реалізація їх.

Управління за збуреннями потребує формування певних резервів в об’єкті управління.

Підприємство має три групи технологічного устаткування, які забезпечують виробництво продукції за різними технологіями. Кожна група устаткування включає два агрегати. За укладеними угодами необхідно виробити продукцію двох видів: А — 750 од. і Б — 420 од. Фонд корисного часу для всіх агрегатів однаковий і становить 180 машино-годин. Норми машино-годин на вироблення одиниці продукції, вартість однієї машино-години за агрегатами наведено в табл. 2.1.
Таблиця 2.1

Показник	Норми машино-годин за одиницями? устаткування (і — вид устаткування, і = 1, 2, 3; j — номер агрегату за устаткуванням певного виду, j = 1, 2)
Агрегат 1 1	Агрегат 1 2	Агрегат 2 1	Агрегат 2 2	Агрегат 3 1	Агрегат 3 2
Виріб А	0,25	0,30	0,30	0,40	0,30	0,40
Виріб Б	0,30	0,54	0,40	0,50	0,35	0,80
Вартість однієї машино-години, грн				4,5

За наведеними даними сформувати економіко-математичну модель задачі розподілу замовленої продукції між групами устаткування з мінімальними витратами.
Вказівка. Формалізована модель задачі в загальній постановці має такий вигляд:
забезпечити мінімальні витрати

за обмежень на корисний час роботи устаткування

і за виконання обсягу замовлень на виробництво продукції
,
де і — вид устаткування (технології; );
k — вид продукції ;
j — номер агрегату устаткування певного виду ;
bji — корисний час роботи j -го агрегату і -го виду устаткування;
Хki — обсяг продукції k -го виду, виробленої на і -му устаткуванні (за і -ю технологією);
— норма витрачання машинного часу j -го агрегату і -го виду устаткування на вироблення продукції k -го виду;
С ki — грошові витрати на виробництво k -ї продукції на і -му устаткуванні;
Nk — плановий обсяг випуску продукції k -го виду.

Підприємство * отримує від постачальників прутки сталевого прокату довжиною 600 см. Згідно із замовленнями споживачів потрібні заготовки трьох видів: завдовжки 250 см — 150 тис. шт.; завдовжки 190 см і 100 см — відповідно 140 тис. шт. і 48 тис. шт.
Можливі варіанти розкрою наведено в табл. 2.2.
Таблиця 2.2

Варіант	Кількість заготовок завдовжки	Відходи, см
250 см	190 см	100 см
		—		—
	—		—
	—
	—
	—	—		—

Сформулювати економіко-математичну модель задачі розкрою наявних матеріалів з мінімальними відходами.
Вказівка. Формалізована модель задачі в загальній постановці має такий вигляд:
забезпечити мінімальні відходи виконати замовлення з мінімальними відходами

де — відходи при j -му варіанті розкрою;
і — вид продукції ;
j — варіант розкрою ;
Хj — кількість одиниць матеріалу, розкроєних за j -м варіантом;
аij — кількість продукції і -го виду, що виготовляється з одиниці матеріалу за j -м варіантом розкрою;
bi — плановий обсяг випуску продукції і -го виду.

Підприємство отримало від постачальників 100 листів фанери розміром 2,5? 1,5 м, яку треба розкроїти на прямокутні заготовки А, В, С з розмірами: для А — 2? 1 м, для В — 1? 0,75 м, для С — 0,5? 0,5 м, в асортименті 1: 4: 12.
Можливі варіанти розкрою наведено в табл. 2.3.
Таблиця 2.3

	Варіант	Кількість заготовок	Відходи, м
	А	В	С
				0,5

Сформулювати економіко-математичну модель задачі розкрою наявних матеріалів з мінімальними відходами.
Вказівка. За формальної постановки задачі треба врахувати конкретні особливості умови (задається обсяг поставки матеріалу, який треба використати повністю; обсяг випуску продукції мусить мати певну структуру).

Металургійне підприємство отримало замовлення на виготовлення 1 т сплаву із вмістом: олова — 15 %, цинку — 55 %, свинцю — 30 %.
Дані про наявні на даному підприємстві сплави наведено
в табл. 2.4.
Таблиця 2.4
ХАРАКТЕРИСТИКА СПЛАВІВ

Показник	Вихідний сплав
Вміст свинцю, %
Вміст цинку, %
Вміст олова, %
Собівартість 1 т, грн

За наведеною умовою сформулювати економіко-математичну модель задачі складу шихти для виплавлення сталі з мінімальними витратами.
Вказівка. Загальна постановка задачі має такий вигляд:
забезпечити мінімальні витрати

за додержання вимог щодо структури сплаву і запланованої кількості сплаву
;
де — кількість вихідного і -го сплаву;
j — вид вихідного сплаву ;
С j — вартість одиниці вихідного j -го сплаву;
і — вид елемента сплаву ;
bi — кількість і -го елемента в сплаві (%);
аij — кількість і -го елемента (%) у вихідному j -му сплаві

Підприємству, яке займається перевезенням вантажів, необхідно завантажити в автомашину вантажопідйомністю 3 т чотири види предметів масою 2, 5, 7, 10 кг і вартістю відповідно 12, 15, 14, 20 грн/шт. так, щоб їх сумарна вартість була максимальною. При цьому треба завантажити: не менше 100 шт. предметів першого виду, 50 шт. другого виду, 40 шт. третього виду, 20 шт. четвертого виду.
За наведеною умовою сформулювати економіко-математичну модель задачі завантаження обмеженого об’єму.
Вказівка. Формальна модель задачі має такий вигляд:
забезпечити максимальну вартість вантажу

за обмеження вантажопідйомності

і вимог до структури вантажу
Хj? Nj,
де j — вид предмета ;
Хj — кількість j -го предмета у вантажі;
С j — вартість одиниці j -го предмета;
qj — маса j -го предмета;
Nj — мінімальна кількість j -го предмета у вантажі.

На малому підприємстві виробляють три види продукції: А, Б, В, дані про які наведено в табл. 2.5.
Таблиця 2.5

Вид виробу

Обсяг продажу за місяць, шт.

Виробничі витрати на реалізовану продукцію, грн

Ціна, грн

Розподілені загальновиробничі витрати

Прямі виробничі витрати (на одиницю продукції)

постійні (на весь обсяг)

змінні (на одиницю продукції)

А

0,6

Б

1,2

В

0,9

7,5

Адміністративні витрати і витрати на збут за місяць відповідно становлять 4000 і 5000 грн.
1. Обчислити прибуток від операційної діяльності підприємства за місяць: весь і за видами продукції.
2. Обчислити маржинальний прибуток підприємства за місяць за видами продукції.
3. Зробити висновок щодо доцільності подальшого виробництва продукції кожного виду.
Відповідь:
1. ОП = 14900,00, ОПА = 11855,17, ОПБ = 7131,03, ОПВ = – 4086,20;
2. МПА = 21 600, МПБ = 11 600, МПВ = 3000;
3. За критерієм маржинального прибутку доцільно виробляти продукцію всіх видів.

Підприємство виготовляє продукцію трьох видів: А, Б, В, інформацію про яку наведено в табл. 2.6.

Таблиця 2.6

ОБСЯГИ ПРОДАЖУ ПРОДУКЦІЇ ЗА МІСЯЦЬ,
ЇЇ СОБІВАРТІСТЬ ТА ЦІНИ

Назва виробу	Обсяг продажу за місяць, шт.	Повна собівартість реалізованої продукції, грн, у т. ч. витрати	Ціна, грн
постійні витрати	змінні витрати
А	3 000	4 500	98 000
Б	4 500	8 775	195 000	52,5
В	7 500	10 300	200 000	38,5

1. Обчислити прибуток від операційної діяльності підприємства — весь та за видами продукції.
2. Обчислити маржинальний прибуток підприємства за місяць за видами продукції.
3. Зробити висновок щодо доцільності подальшого виробництва продукції кожного виду.
Відповідь:
1. ОП = 98 425, ОПА = – 12 500, ОПБ = 32 475, ПВ =
= 78 450;
2. МПА = – 8000, МПБ = 41 250, МПВ = 88 750;
3. За критерієм маржинального прибутку виробництво виробу А доцільно зупинити.

Запитання

1. У чому полягає сутність діяльності з управління витратами підприємства?
2. Назвіть об’єкти і суб’єкти управління витратами на підприємстві.
3. У чому полягає сутність функціонального аспекту СУВ?
4. Назвіть функціональні складові підсистеми контролю витрат. Яку роль відіграє контроль у СУВ на підприємстві?
5. У чому полягає сутність управлінського і фінансового аспектів формування витрат підприємства?
6. Які фактори впливають на організаційну побудову управління витратами?
7. У чому полягає сутність організаційного аспекту СУВ?
8. З’ясуйте сутність мотиваційного аспекту СУВ.
9. Які особливості стимулювання працівників до економії ресурсів і зниження рівня їх витрачання?
10. Назвіть основні класифікаційні ознаки СУВ.
11. Які є варіанти побудови плану облікових рахунків?
12. У чому полягає сутність групування витрат за замовленнями і за процесами при калькулюванні?
13. У чому полягає сутність системи управління витратами «стандарт-кост»?
14. Поясніть застосування показника маржинального прибутку при визначенні виробничої програми.
15. Що є нижньою межею ціни на продукцію підприємства в корот­кому та в довгому періодах?

Тести
З наведених нижче відповідей виберіть правильну:
1. Функціональний аспект управління витратами включає блоки:
а) прогнозування та планування;
б) мотивації та організації;
в) обліку та аналізу;
г) організації;
д) правильними є відповіді а), в).
2. Управлінський аспект формування витрат пов’язаний із забезпеченням:
а) потреб податкових органів;
б) потреб самого підприємства;
в) потреб акціонерів;
г) правильними є відповіді б), в);
д) правильними є відповіді а), в).
3. Системи управління витратами на підприємстві розрізняють за такими ознаками:
а) виробничим профілем підприємства;
б) наявністю чи відсутністю нормативних витрат;
в) масштабом виробництва;
г) повнотою охоплення витрат за калькулювання;
д) правильними є відповіді б), г).
4. За підходом до структури плану рахунків розрізняють такі дві системи рахунків:
а) загальну та пов’язану;
б) синтетичну та аналітичну;
в) автономну та інтегровану;
г) інтегровану та пов’язану;
д) загальну та пов’язану.
5. Об’єктом управління витратами є:
а) функції обліку і аналізу витрат;
б) функції прогнозування і планування витрат;
в) господарська діяльність підприємства з погляду здійснення витрат;
г) функції мотивації та організації;
д) правильними є відповіді а), б).
6. Варіант методу «директ-костинг» може базуватися на врахуванні у собівартості продукції:
а) тільки прямих витрат;
б) усіх змінних витрат;
в) змінних витрат і продуктивної частини постійних витрат;
г) правильними є всі попередні відповіді;
д) правильними є відповіді а), б).
7. До основних методів розроблення норм і нормативів належать:
а) розрахунково-аналітичний метод;
б) факторний метод;
в) досвідно-статистичний метод;
г) динамічно-статистичний метод;
д) правильними є відповіді а), в).
8. До стабільних норм і нормативів належать:
а) норми витрачання праці, матеріалів;
б) норми амортизації;
в) ставки обов’язкових відрахувань, ставки оподаткування;
г) правильними є відповіді а), б);
д) правильними є відповіді б), в).
9. Функція обліку охоплює операції:
а) спостереження та ідентифікації;
б) регулювання;
в) вимірювання та реєстрації;
г) правильними є відповіді б), в);
д) правильними є відповіді а), в).
10. Нижньою межею ціни на продукцію підприємства може бути:
а) виробнича собівартість;
б) повна собівартість;
в) собівартість за змінними витратами;
г) собівартість за прямими витратами;
д) правильними є відповіді б), в).
11. Виробництво продукції певного виду в поточному (короткому) періоді є доцільним, якщо показник маржинального прибутку для неї:
а) перевищує постійні витрати;
б) рівний нулю;
в) набуває додатного значення;
г) перевищує змінні витрати;
д) правильними є відповіді а), в).

Дата добавления: 2013-12-14