Лекція 4. Функції, структура, рівні соціальної роботи

Виходячи із функціональної природи, соціальну ро­боту можна охарактеризувати як один із багатопланових і досить трудо­емких видів професійної діяльності. Соціальний працівник виконує різно­манітні функції щодо організації, координації, забезпечення підтримки (психологічної і фізичної), правової й адміністративної допомоги, ко­рекції тощо. Це спеціаліст, який може сприяти реалізації соціальної пол­ітики держави на різних рівнях: на рівні управління, матеріально-техніч­ного і правового забезпечення, освіти, охорони здоров'я і безпосеред­ньої практики соціальної роботи.

Такий спеціаліст у процесі діяльності повинен володіти досить чима­лим і різноманітним обсягом знань, які служать основою професійних умінь: координації, управління, організації, діагностування, аналізу, ко­мунікації, корекції, реабілітації.

Виходячи із змісту соціальної роботи і особливостей сфери діяль­ності соціального працівника, можна визначити такі професійні функції спеціаліста:

— аналітико-гностична (виявлення і облік на території обслугову­вання сімей, неповнолітніх дітей, громадян, котрі потребують різної за видами і формою соціальної підтримки та здійснення стосовно їх патро­нажу);

— діагностична (виявлення причин появи у громадян труднощів як за місцем проживання, так і за місцем навчання й роботи);

— прогностична (програмування і прогнозування впливу на об'єкти соціальної роботи всіх соціальних інститутів суспільства, вироблення окремої моделі технології прогнозування і моделі поведінки об'єктів);

— організаційна (організація і координація діяльності соціальних служб, відомств, організацій, різних державних і недержавних структур щодо надання допомоги і соціальної підтримки людям, які їх потребу­ють; здійснює планування щодо реалізації завдань соціальної політики; сприяє розвитку мережі соціальних інституцій по обслуговуванню і соц­іальній підтримці населення);

— комунікативна (забезпечує налагодження взаємодії особистості, соціальної групи, які виступають клієнтами, та державних і недержавних організацій, волонтерів, спонсорів, соціальних партнерів);

— активізаційна (сприяння активізації потенціалу можливостей клієнтів — окремої людини, сім'ї чи соціальної групи, які опинилися в складній життєвій ситуації; стимулювання їхніх зусиль на самодопомогу, самовдосконалення);

— охоронно-захисна (сприяння захисту прав клієнтів і створення умов для виконання ними своїх обов'язків по відношенню до держави, суспільства, спільноти, сім'ї, дитини; організація правової просвітниць­кої роботи серед населення з метою вивчення міжнародних і державних документів, які регламентують права, обов'язки, норми поведінки пред­ставників різних груп об'єктів соціальної роботи);

— посередницька (надання допомоги в налагодженні контакту з по­трібними соціальними інститутами; виявляти основні функції соціальних інститутів; виявляти шляхи та зміст роботи профільних установ у соц­іальній підтримці і допомозі; попереджувати, по можливості, появу конфліктів між клієнтами і державними органами чи соціальними інститутами);

— соціально-терапевтична (вирішення проблеми соціально-терапевтичної допомоги клієнтам, організація соціально-терапевтичної допомо­ги, виявлення рівнів та форм соціально-терапевтичної допомоги, обґрунтування доцільності надання соціально-терапевтичної допомоги);

— корекційно-реабілітаційна (здійснення аналізу суб'єктивних і об'єктивних можливостей щодо соціальної реабілітації; організація корекційно-реабілітаційної роботи з різними клієнтами; вибір оптимальних видів корекції, визначення рівнів й ефективності корекційно-реабілітаційної роботи, розробка методичних матеріалів для корекційно-реабілітаційної роботи);

— попереджувально-профілактична (виявлення закономірностей і особливостей проблеми клієнта, приведення в дію соціально-правових, психологічних, соціально-медичних, педагогічних та інших механізмів по­передження і подолання негативних явищ, вибір і застосування ефектив­них форм соціально-профілактичної роботи, використання методів зао­хочення і покарання на засадах гуманізму, забезпечення клієнтів інфор­маційними матеріалами).

Перелік функцій може бути дещо розширеним, оскільки науковці і практики виявляють нові обов'язки соціальних працівників, нові пробле­ми людей різних соціальних груп і різного віку. Останнім часом набува­ють свого визнання такі функції соціального працівника, як:

— соціально-педагогічна — це функція виявлення інтересів і потреб у різних видах діяльності (культурно-оздоровчій, технічній і художній творчості, екскурсійно-туристичній тощо);

— соціально-психологічна (проведення різного виду консультацій і здійснення корекції міжособистісних відносин людей у різних соціальних інститутах, надання допомоги у соціальній реабілітації всім, хто цього потребує);

— соціально-медична (організація роботи по проведенню профілак­тики захворювань, допомога в оволодінні основами першої медичної до­помоги, культури харчування; організація роботи по плануванню сім'ї, формування відповідального ставлення до репродуктивної і сексуальної поведінки; сприяти формуванню здорового способу життя);

— соціально-побутова (сприяння у наданні необхідної допомоги різним категоріям населення — інвалідам, людям похилого віку, моло­дим сім'ям тощо — у поліпшенні їхніх житлових умов, організації нор­мального побуту).

Безперечно, структура соціальної роботи — це взаємообумовлення досить стійких зв'язків об'єкта, які забезпечують збереження цих основних властивостей. З цих позицій можна роз­глядати структуру соціальної роботи, яка включає низку взаємопов'яза­них компонентів: суб'єкт — зміст — управління - об'єкт та функції, які реалізуються в дії і пов'язують усі складові структури.

Звичайно, що будь-яка робота починається з об'єкта, оскільки він її виконує, але завершується вона певним результатом, який безпосередньо пов'язаний з цими результатами. І від того, наскільки вдало визначено у структурі соціальної роботи об'єкт, істотно залежить результативність соціальної дії фахівця щодо надання допомоги у певній галузі.

Як зазначають вітчизняні вчені, "органи соціальної роботи мають за мету здійснення політики держави, громадських структур, забезпечення людей потенційними життєвими благами, сприяння нормалізації соціаль­но-психологічних відносин між ними, розвиток самостійності працівників державних установ в управлінні". Хоча структурними компонентами в організації соціальної роботи виступають не лише державні устано­ви, відомства, а й спеціалізовані державні установи чи заклади, які причетні до умов праці, побуту, дозвілля, охорони здоров'я, безпеки тощо".

Проте означені компоненти лише в сукупності можуть розкрити суть соціальної роботи, яка за змістом і характером домінуючих проблем потребує усвідомлення двох основних аспектів соціальної роботи в Ук­раїні: перший — це вирішення найбільш болючих і невідкладних про­блем людей; другий аспект — це вирішення глобальних завдань у перс­пективі, прогнозування і попередження появи гострих соціальних про­блем у масштабному плані (злиденність, безробіття, хвороби, обумовлені соціальними причинами, проблема загострення девіації серед дітей і мо­лоді та ін.).

При такому сприйнятті двох основних підходів до розуміння суті соціальної роботи можна стверджувати, що вони, безперечно, обумов­лені соціальною політикою, основними напрямами і орієнтирами розвит­ку суспільства. Зокрема, що стосується основних напрямів (або видів) соціальної роботи:

—соціальна діагностика і профілактика,

—соціальна реабілітація,

—соціальна корекція і терапія,

—соціальне проектування,

—соціальне прогнозування,

—соціальна експертиза,

—соціальне посередництво,

—соціальне консультування,

—соціальне забезпечення,

—соціальне страхування,

—соціальна опіка й опікунство.

Особливості і зміст основних напрямів діяльності будуть розкриті далі.

У ролі домінанта, який обумовлює структуру соціальної роботи, ми вважаємо державну систему соціальної роботи в Україні, до складу якої входять державні інститути (законодавча влада, судова влада та засоби масової інформації). Але при цьому, слід зазначити, що центральні дер­жавні інститути через "законодавчу ініціативу, бюджетну і кадрову пол­ітику, систему контролю та іншими засобами і способами впливають на всі ланки системи соціального захисту населення — управління праці і соціального захисту міських і районних державних адміністрацій, тру­дові колективи".

До таких державних інститутів можна віднести:

Міністерство праці та соціальної політики, якому підпо­рядковуються по вертикалі і горизонталі різні відомства й організації (мережа центрів зайнятості, обласні і міські управління соціального за­хисту, територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких не­працездатних громадян та ін.).

Міністерство охорони здоров'я, якому підпорядковуються всі зак­лади охорони здоров'я, медичні навчальні заклади різного рівня акре­дитації.

Державний комітет у справах сім'ї та молоді, який включає Державний центр соціальних служб для молоді, обласні, міські та районні центри ССМ разом із спеціалізованими центрами у містах, регіонах.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту якому підпорядковуються через інші державні структури різні загальноосвітні навчально-виховні закла­ди, спеціалізовані школи-інтернати, професійно-технічні заклади освіти тощо.

Міністерство внутрішніх справ, під егідою якого функціону­ють спеціалізовані приймальники — розподільники, виховно-трудові ко­лонії. Міністерство оборони, яке охоплює всі військові структури та навчальні заклади різного рівня акредитації, де здійснюється підго­товка військових офіцерів.

Міністерство надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Звичайно, що соціальна робота, яка проводиться завдяки повноцін­ному функціонуванню названих державних структур, бере на себе вирі­шення як глобальних, так і більш конкретних проблем. Але при цьому, слід зазначити, що соціальна робота може і повинна здійснюватись нарізних рівнях: державному, регіональному, місцевому, індивідуальному.

На державному рівні соціальна робота визначається, перш за все, законодавчою і соціальною політикою України. Саме у цьому масштабі соціальна робота представляється в її широкому розумінні. Перший рівень соціальної роботи, безперечно, визначає її характер і в більш вузькому розумінні.

Зокрема, регіональний рівень, в основному, визначається її держав­ним рівнем. Саме на регіональному рівні соціальна робота набуває більш конкретного спрямування, уточнюється її зміст, особливості і шляхи її реалізації. Цей рівень є передумовою організації соціальної роботи у вузькому розумінні.

Тому на місцевому рівні соціальна робота має досить чітко виражену спрямованість і конкретного об'єкта. Основні завдання реалізуються як державними, так і не державними службами, професійними і не профес­ійними працівниками.

Проте соціальна робота має досить виразне спрямування не лише на соціальні групи клієнтів, а й на окремих індивідів, які потребують особ­ливої, конкретної допомоги. Це здійснюється уже на індивідуальному рівні, що обумовлює посилення ефективності соціальної роботи.

Дата добавления: 2013-12-14