Розмаїття культур і глобальна контркультура

Зміст і сутність поняття «універсалізм». Універсальність і гомогенізація глобалізаційного процесу

Глобалізацію традиційно розглядають насамперед як тотальний науково-технічний прогрес, який за умови розвитку комунікацій, лібералізації торгівлі і вільно діючих економічних законів надає його учасникам можливість отримати максимальний прибуток, а також спричиняє зближення людей, стандартизацію життя. Такий процес є й універсальним. Він охоплює всі сфери життя, до того ж радикально їх змінюючи. Окрім економічного, технічного, політичного, соціального, він має і суто культурний вимір. Як відзначалося вище, трансформація національних культур, зміни в галузі освіти і науки є досить „тонкою і вразливою”, важливою складовою глобалізаційних процесів. До того ж трансформація культури не може відбуватися так швидко, як змінюються покоління машин чи комп’ютерів. Не випадково економічна і політична мапа світу нині значно вестернізується, змінюється, а культурна мапа характеризується ознаками консервативності, залишається майже незмінною.

Одне з багатьох понять глобалізації свого часу сформував Р. Робертсон, визначаючи її як низку процесів, які утворюють єдиний світ, маючи при цьому на увазі процеси політичні, економічні, соціальні. Переосмислення природи і сутності процесу зіткнення культур у межах національних кордонів, а то й поза ними, дає змогу зрозуміти глобалізацію і як загальнекультурне явище. Складність їх формування, очевидно, в тому, що єдиного людського суспільства досі не існувало, тому ці процеси постійно мають ускладнення, проблеми, а їх вирішення не завжди буває успішним.

Відзначаючи універсальність глобалізаційного процесу (тобто його однотипність), слід підтримати позицію науковців, які звертають увагу на зміст і сутність даного поняття, оскільки трактування поняття „універсалізм” в останнє десятиліття ХХ ст. зазнало певних змін, викликаних динамікою самого культурно-історичного процесу. Універсалізм не є чимось загальним, притаманним багатьом предметам, процесам, явищам, це певна якість, яка характеризує багатогранність предмета чи явища. В такому ракурсі можна оцінити, наприклад, освіченість людини, яка опанувала певну кількість різних галузей знань. У такий спосіб також характеризується стан сучасної цивілізації, якого вона стрімко набуває в силу дифузії духовного досвіду різноманітних культур, різноманітних культурних запозичень і взаємовпливів.

Будь-яка культура цінна і багата настільки, наскільки різноманітна кількість її складових, і навпаки, чим менш диференційоване її культурне життя, тим однотипніша і відповідно простіша, примітивніша культура. Відкидаючи лінеарність у розвитку культури, постмодернізм утверджує одночасне існування неодночасного і різноманітного. Тенденціям нинішнього етапу глобалізації відповідає новий універсалізм, який не передбачає повного підкорення приватного й особливого загальному і цілому. Універсалізм нового типу здатен надавати ціннісного характеру ідеалам інших культур. Універсальність у контексті глобалізації тлумачиться як результат ускладнення міжцивілізаційних звязків. Вона означає рівність партнерів цивілізаційного розвитку, можливість ведення рівноправного діалогу. Саме в рамках такого розуміння універсалістського мислення можуть вирішуватися конкретні глобальні проблеми.

Гомогенізація (однорідність) культурного простору це не лише результат діяльності якоїсь певної держави чи інших якихось суспільних утворень. Це складний і повільний процес саморозвитку кожної культури, формування культурного розмаїття.

Досліджуючи процеси трансформації соціокультурної сфери, нині доводиться оперувати такими поняттями як масова культура, етнічна культура, народна, елітарна культура, пан-культура, та контркультура. До того ж факт присутності глобалізації в культурній сфері проявляється через стирання межі між масовою, етнічною, народною, елітарною культурами і закріплює нові умови її функціонування.

Інформаційно-комунікаційний фактор також вніс суттєві зміни у розуміння культурно-цивілізаційних змін, породив новий тип культури – електронно-компютерної. Цей новий тип культури заснований на взаємозв’язку і взаємозалежності науково-технічних досягнень і трансформації ціннісно-змістовних кодів, які інтегрують соціокультурний простір, виступає яскравим показником інформаційного суспільства. Водночас він підкреслює розрив у розвитку між країнами як у сенсі науково технічному, так і людського капіталу, тобто капіталу, який матеріалізований у знаннях, навичках, фізичному здоров’ї населення у 20-25 разів(різниця в кількості мобільних телефонів у 180-190 разів; комп’ютерів 120-130 разів; користуванні Інтернетом 150 разів). Це свідчить про глибокі і складні зміни, які загрожують людству новими соціокультурними ризиками. Останні пов’язазані з одного боку із радикальним оновленням інформаційно-комунікаційних систем і технологій, а з іншого, зі зростанням конфлікту між партикулярним і універсальним у культурі. До соціокультурних можна віднести такі ризики як «запізнення» культурного розвитку, що призводить до інформаційно-комунікаційної нерівності; зростання об’єму і ролі інформаційних потоків; «розмивання» ядра національної мови тощо.

У зв’язку з цим, інформаційно-комунікаційна домінанта сучасної культури, не може розглядатися лише як прогресивний цивілізаційний проект, оскільки несе в собі загрозу соціокультурних ризиків. Розвиток такого типу культури помітно гальмується через бар’єри національних утворень, пов’язані з поширенням технологій нового типу, різницею в рівнях життя і коефіцієнтах „людського капіталу” тощо. Нині, очевидно, вона створила сприятливі умови для розквіту таких субкультур як масова і контркультура.

Масова культура не займає центрального місця у культурі будь-якого суспільства, оскільки не відповідає базовим характеристикам. З іншого боку, вона доступна широкій аудиторії, не виділяється складністю засвоєння вміщеній у ній інформації і не дистанціюється від інших культур, на зразок «елітарної» субкультури. Маючи рівні права на саморозвиток, масова культура отримує значну підтримку від інформаційно-комунікаційних систем і через включення її в процес комерціалізації культур, штучно завищує показник її значення для сучасного суспільства.

Якщо механізмом відновлення народної культури для багатьох поколінь людей були звичаї і традиції, які переходили від людини до людини, від покоління до покоління, то для масової культури такими стали політична ідеологія і мода, а основним каналом передачі ЗМІ. Таким чином, уніфікованість мільйонів людей планети, що належать до різних прошарків людей планети, формується світом однотипної масової культури, яка розпадається на безліч фрагментів і не утворює єдину систему цінностей.

Показником глобалізації культури виступають не лише масова і транснаціональна культури, а й новий феномен – глобальна контркультура. Якщо масова культура передбачає уніфікацію, а в результаті процесу транс націоналізації навіть синтез, результатом якого є особливий тип глобальної масової культури, то глобальна контркультура утворюється шляхом віртуального «поєднання» субкультур, сформованих у різних країнах, але закріплених головним чином на локальному рівні.

У сучасних умовах набирає сили і внутрішньо різнорідна культура «альтерглобалізму », виступає культурним сегментом, оскільки базується на основі маргінальних форм. В окремих своїх проявах вона може базуватися на несприйнятті і глобальної контркультури і масової культури, хоча остання утворює нині найбільш масовий і могутній потік.

В дискусіях про перспективи масової культури слід мати на увазі, що її носіями у першу чергу є молодь, середовище, де найбільш відкрита для сучасних форм і комунікаційних стилів масова культура формує свій ландшафт. Молодіжна аудиторія сприймає мозаїчний ландшафт масової культури за багатоманітність культурних форм і непомітно потрапляє в процес декультуризації. Людина, включена в поток масової культури з раннього дитинства, «залучена» у простір ідеології і реклами, медіа середовища, індустрії відпочинку і розваг, стає поступово елементом системи організації і стимулювання споживництва. Поступово відбувається «тиражування масової людини», практично не здатної стати джерелом соціальної самоорганізації. Цінність високого індивідуального начала втрачається, замінюється маскультом, у поєднанні з хитрістю. Процвітаючий маргіналіям і конформізм виступають як готовність людини вписатися в будь-який контекст незалежно від стилю, а техніцизм засвідчує поверховість засвоєння соціокультурного простору.

Сучасна система освіти, також являється одним із напрямків масової культури, також значною мірою базується на техніцизмі, а необхідні для подальшої інтеграції уніфікація і стандартизація в ряді випадків зашкоджують національним традиціям освіти і соціалізації.

Дата добавления: 2013-12-14