Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Головна проблема глобального управління з позиції синергетики





Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Третій підхід пов'язаний з ідеями однополюсності світу й управління ним Сполученими Штатами Америки як провідним актором в економічній, військово-політичній, технологічній сферах та в галузі масової культури. Важливо, що даний проект, на думку багатьох, перебуває у стадії втілення його у життя. Його дотримуються автори, орієнтовані на концепцію „політичного реалізму” (Зб. Бжезинський). Використовуючи теоретичні конструкції навіть своїх опонентів – неолібералів, вони посилаються на теорію гегемонійної стабільності (взаємозв’язку стабільності економічного режиму за наявності певної держави-лідера), стверджуючи, що за умови існування такого гегемона встановлюється стабільний економічний режим, оскільки лідер розробляє правила і норми поведінки, які сприймаються іншими, а також слідкує за їх виконанням. При цьому не враховується, що зазначена теорія демонструє можливості лідерства лише в економічній сфері. Нав’язування правил поведінки в політичному, економічному і культурному житті викликає, як правило, несприйняття їх іншими учасниками міжнародних відносин. Як і попередні підходи, ідея гегемонії США викликає велику кількість критичних відгуків. Головний аргумент полягає в тому, що у сучасному світі не можна не враховувати цілі, інтереси й активність інших акторів, таких могутніх, наприклад, як Європейський Союз, Японія чи Китай. Практика все більше підтверджує, що управління однією державою неможливе.

Концепції глобального управління та їх зміст

У матеріально-накопичувальний період управління глобалізацій ними процесами визначалося потребами і необхідністю зростання матеріальних благ і накопичення капіталу. При цьому об’єкт-суб’єктні відносини управління опосередковувалися відносинами з приводу капіталу і матеріальних благ. Тому суб’єктом управління став капітал і матеріальні блага, а об’єктом – люди (капіталісти, суб’єкти інтелектуальної і фізичної праці, державні службовці). Отже, у період матеріального накопичення для системи суспільного устрою і механізму управління характерні «спотворені» (вивернуті) об’єкт-суб’єктні відносини.



Створені в середині ХVІІ ст. національні держави, керуючись Вестфальським договором (1648 р.), ставили за головну мету при управлінні своїми підданими накопичення багатства, розвиток судноплавства, захоплення інших територій. В гонитві за золотом та іншими багатствами вони проводили політику меркантильності і протекціонізму, здійснювали систематизацію і удосконалювали сферу оподаткування, заохочували розвиток промисловості та інфраструктури. При цьому капітал і держава керували суспільством разом, як капітан і штурман корабля. «Розподіл праці» між ними полягав у тому, що виключно до появи транснаціональних корпорацій держава регулювала макроекономічні процеси, а капітал – мікроекономічні.

Вестфальська система державного управління поступово набула глобального характеру і до цього часу є основою державного устрою. При цьому національні держави є головними «гравцями» у глобальному управлінні. Але з цим не можуть миритися транснаціональні корпорації.З появою ТНК капітал почав явно ігнорувати свого потенційного партнера – національну державу. Тому сьогодні держава не лише не допомагає капіталу, а й перешкоджає йому у процесі безперебійного накопичення капіталу. Це особливо проявляється на сучасному етапі глобалізації, а тема ерозії національної державності стала надзвичайно популярною серед науковців і політиків. Не менш важлива вона і при опрацюванні питання глобального управління. Хто має бути головним суб’єктом глобального управління, держава чи ТНК, інші наднаціональні чи національні утворення?

Аналіз проблеми глобального управління передбачає звернення до загальних положень теорії управління, відповідно до яких управління – цілеспрямована, системна взаємодія об’єкта і суб’єкта управління з метою вирішення завдань, визначених суб’єктом управління. При цьому важливе значення має ідеологічне обґрунтування та інформаційне забезпечення управлінської діяльності, наявність знань випереджуючого характеру про цілі, завдання і перспективи розвитку об’єкта.

Визначальних положень управлінняє декілька: а) необхідністьуправління виникає з об’єктивних потреб людей; б) за формою управління може бути командним, авторитарним, демократичним, прогностичним, індикаційним, координаційним, а також поєднувати перераховані варіанти; в) об’єкт і суб’єкт управління можуть мати різні кількісні характеристики: один суб’єкт управляє одним чи декількома суб’єктами (як правило тоталітарне, командне чи авторитарне управління), багато суб’єктів управляють одним чи декількома об’єктами (як правило, колективне, корпоративне чи демократичне управління); г) кваліфіковане управління передбачає забезпечення діяльності об’єкта при досягненні поставленої суб’єктом мети за умови збереження об’єктом системної цілісності. Порушення системної цілісності об’єкта, яке призводить до соціально-економічних і політичних криз і потрясінь у суспільному житті, засвідчує про недосконалість соціального управління; д) важливість самоорганізації і самоуправління (таким, що діє на самоуправлінні можна розглядати демократичне управління державою, управління людини собою тощо).

Сьогодні невідворотність управління глобалізаційними процесами, як і раніше, обумовлюється об’єктивними потребами мешканців Землі, насамперед інстинктом самозбереження людства. Саме на цій основі свого часу було досягнуто угоди між СРСР і США про початок скорочення ядерної зброї, а згодом, на вимогу більшості держав – про заборону її випробувань і розповсюдження. В даний час, у зв’язку із загостренням глобальних екологічних і загальносвітових соціальних катаклізмів, знову має спрацювати інстинкт самозбереження.

Слід відзначити, що у працях сучасних експертів, найбільш часто термін«глобальне управління» охоплює всі інституції, режими, процеси партнерства й мережі, які долучаються до колективних дій і вирішення проблем на міжнародному рівні. Це визначення включає офіційні та неофіційні домовленості, а також дії недержавних акторів у транснаціональних умовах. Регіональна співпраця так само може належати до глобального управління, якщо вона є складовою більш масштабних заходів.



Управління відрізняється від урядування, яке надає перевагу суверенітетові та передбачає ієрархічні повноваження.

Нині виділяється декілька підходів до розуміння того, яким може бути шлях до глобального управління. Їх ще іменують концепції глобального управління. Так, німецький дослідник Д. Месснер відзначає чотири таких підходи.

Перший підхід пов’язаний з ідеєю формування єдиного світового уряду, яка виникла задовго до закінчення «холодної війни» у численних теоріях, документах, матеріалах суспільних рухів. Його прихильники вважають, що світовий уряд має створюватися у спосіб і за зразком держави, працювати і виконувати ті ж функції, які виконують „у себе вдома” уряди окремих держав. Головна проблема - повноваженя такого уряду, визначення сфери його впливу. Розмаїття політичних систем, культур, традицій, різниця рівнів економічного розвитку країн ставить під сумнів реалізацію такого проекту. Свого часу такої ідеї дотримувалися І. Кант, А. Ейнштейн, В. Вернадський, Д. Менделєєв та інші видатні мислителі. Для впровадження її в життя створювалися чисельні організації (Всесвітня асоціація федералістів, Світовий мондіалістський рух, Всесвітня конституційна і парламентська асоціація, Рух громадян світу, Всесвітній союз та ін.). Не без впливу концепції світового уряду виникла Організація Об’єднаних Націй, яка має унікальну роль в сучасній історії і без якої неможливо уявити сучасне міжнародне життя. Відомо, що розроблено близько 150 варіантів проекту всесвітньої конституції. Найбільш популярною серед них є Конституція Федерації Землі, перекладена на 22 мови і в якій пропонується створити Всесвітній парламент, Суд, Уряд, Поліцію, Прокуратуру та ін.

Ідея створення єдиного світового уряду не знаходить нині особливої підтримки серед науковців і політиків, вважається утопічною і такою, що заважає вирішувати нагальні світові проблеми. Однак, справжньою причиною несприйняття даної ідеї, є небажання керівних органів, ділової суспільної еліти національних держав ділитися своїми владними повноваженнями і бути підлеглими всесвітнього органу управління.

Сутність другого підходу розкривається в ідеї проведення реформування міжнародних організацій, і насамперед ООН. Вона має стати головним суб’єктом управління, а її інститути могли б виконувати роль своєрідних міністерств і відомств. Такий проект також викликає достатньо аргументованих заперечень. Серед них: передбачувані досить сильні можливості централізації в структурі міжнародної організації; сумніви щодо здатності ООН до реформування і оновленої структуризації; зведення нанівець зусиль в організації демократичного управління світом за участі могутніх держав та ін.

Четвертий підхід формується на уявленнях про поліцентричний світ і передбачає участь у глобальному управлінні не лише держав і міждержавних утворень, а й інших акторів. Залучення до глобального управління останніх визначає головну відмінність даного підходу від попередніх.

Співробітництво може призвести до політичних змін і врешті до створення всесвітнього союзу. Людство створює не лише матеріальні, а й соціальні структури, які є вагомим фактором подальшого розвитку. Зв’язки і відносини різного рівня є важливою проблемою в дослідженні міжнародних відносин. Відтак варто згадати і про порівняно нове поняття – „нова багатосторонність”. Воно відрізняється від класичного розуміння багатосторонності як співробітництва декількох держав. На думку німецького вченого Фр. Нушелера, це поняття ширше і включає: посилення правової бази і цивілізаційних засад у міжнародних відносинах; загальне вирішення глобальних проблем шляхом використання регулюючих механізмів регіонального чи глобального масштабу; зміцнення системи ООН як дорадчого світового форуму, інституції вирішення питань війни і миру, ініціатора і організатора вирішення глобальних проблем; посилення взаємодії державних і недержавних глобальних мереж.

Отже, Фр. Нушелер фактично об’єднує два підходи до глобального управління, які обумовлені, з одного боку, реформуванням ООН, з іншого – залученням недержавних акторів до спільної діяльності з державами і міжурядовими організаціями з метою вирішення актуальних проблем.

П’ятий варіант глобального управління пов'язаний з участю у ньому лідерів країн «вісімки». Тут слід відмітити, що не дивлячись на відому позитивну роль цих держав, їх участь в управлінні має традиційний характер, дублює функції ООН, не є цілеспрямованим. При виникненні світових проблем, які потребують негайного прийняття заходів, лідери як правило діють із запізненням. Рішення, які приймаються на зустрічах «вісімки», мають дорадчий характер, не набувають легітимних форм, відсутні органи, які відповідали б за виконання прийнятих рішень. Але навіть така форма співробітництва суттєво впливає на світові процеси, сприяє координації дій суб’єктів світової політики.

У трактуванні змісту проблем глобального управління шляхом розширення учасників політичного процесу серед західних дослідників глобалізації слід виокремити три напрямки: ліберального інтернаціоналізму; радикального республіканізму; космополітичної демократії. Всі три концепції виходять з ідеї демократичного управління, але різного змісту.

Серед найважливіших проблем глобального управління слід відзначити проблему розподілу управлінських повноважень між акторами в загальній політичній структурі світу, контролю за виконанням прийнятих рішень, вироблення форм і методів взаємодії різноманітних акторів з урахуванням їх статусу і особливостей, узгодженості дій та ін. І все ж, незважаючи на труднощі, дедалі чіткіше проявляються такі параметри глобального управління, як участь у ньому різноманітних акторів, відсутність ієрархії між учасниками відносин управлінської сфери, множинність форм і методів взаємодії між ними, досягнення згоди між учасниками шляхом використання демократичних процедур.

 

Глобальне управління являє собою колективне управління людства самих собою як відкритою і нерівномірною системою. Управління здійснюється через цілеспрямовану діяльність певного суб’єкта чи суб’єктів управління на основі легітимних повноважень чи за власною ініціативою від імені і в інтересах світового співтовариства з метою забезпечення його добробуту і безпеки. Суб’єкти, які свідомо чи не свідомо беруть на себе відповідальність за управління глобальними процесами, одночасно здійснюють управління власними країнами, регіонами або компаніями. При цьому, звичайно, вони піддаються впливу всього світового співтовариства.

Управління процесом глобалізації є найвищим типом соціального управління у масштабі всього людства. З позицій синергетики, центральною проблемою глобального управління є проблема забезпечення в процесі самоорганізації суспільства оптимального поєднання, з одного боку, хаосу, нерівномірності, нелінійності, локальної кооперації, флуктуацій, біфуркацій, а, з іншого боку, порядку, рівноваги, лінійності, глобальної кооперації і сталості в розвитку глобального співтовариства.

Складнощі управління процесом глобалізації обумовлені тим, що управління не може здійснюватися або лише шляхом однобічного використання авторитарних методів і строгої регламентації міжнародного життя, або лише шляхом стихійного, неконтрольованого функціонування механізму лібералізму і демократії, неадекватного сучасному стану людства. Для успішного управління потребується синтез цих двох засад. Глобальний характер катастрофічних загроз потребує глобальних управлінських рішень. На зміну «спонтанній» глобалізації має прийти організована глобалізація.

Управління суспільствами, державами, як відомо, передбачає наявність трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової. Вони формувалися тисячоліттями, доки закріпилися у світовій практиці. Не виключено, що на глобальному рівні також може закріпитися така структура. Подібна структура управління, склалася в рамках національних держав у силу об’єктивних потреб, слугує забезпеченню упорядкованого, безпечного життя людей, недопущенню анархії і хаосу у суспільному житті. При цьому не останню роль відіграють матеріальні інтереси тих, в чиїх руках перебуває державна влада. Виникає запитання: якщо в межах окремих країн зазначені об’єктивні потреби обумовлюють необхідність зазначеної системи і структури управління, то чому ще більш гостріші і невідворотні потреби не можуть бути підставою для існування системи управління у світовому масштабі з відповідними гілками влади?

Незважаючи на гостру потребу свідомого глобального управління, світові процеси нині залишаються некерованими, панує неузгодженість політики різних держав. Єдині норми, правила і закони життя на планеті відсутні, положення міжнародного права охоплюють порівняно вузьку сферу, багато в чому мають розпливчатий характер. Тому необхідним є створення світової системи права. Її головне завдання – визначити організаційно-правовий статус транснаціональних корпорацій і наднаціональних міжнародних організацій і відповідно до цього врегульовувати діяльність усіх суб’єктів міжнародного права. Це допоможе світовому співтовариству перебороти нестійкий стан у своєму розвитку і розпочати перехід до сталого розвитку.

Отже, з позиції синергетики, існуюче нині управління світовими процесами не забезпечує оптимального поєднання хаосу і порядку. Навпаки, у світі спостерігається зростання анархії, стихійності і загострення міжцивілізаційних протиріч.

Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой




Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 1277; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.025 сек.