Основні формули мовного етикету

Правила мовного етикету реалізуються в основному в одиницях лексичного («Добридень!», «Вибачте», «Дякую», «Прощавайте», «Добраніч» тощо), фразеологічного («Ні пуху ні пера») і частково морфологічного рівнів (вживання займенникових та дієслівних форм пошанної множини, наприклад: Ви чарівні; бабуся зраділи; тато казали).

Схематично код мовленнєвої ситуації можна зобразити так: «хто – кому – чому – про що – де – коли».

Отже, які мовні формули звертання існують в офіційному та неофіційному спілкуванні?

Протягом століть і навіть протягом лише XX ст. реєстр слів-звертань офіційного вжитку мінявся. На сьогодні повернуто в ділове спілкування звертання пане, добродію, поруч із поширеними товаришу, товаришко, товариші, і всі три звертання є придатними для ділової комунікації. Усе залежить від ситуації та індивідуальних уподобань.

Більш офіційна ж величальна функція закріпилася за звертанням пане, пані, панове. У грецькій міфології Пан «покровитель усієї природи», «народна етимологія пов’язує ім’я Пан з грецьким займенником pan – усе, pantes – усі». У свідомості наступних поколінь слово пан закріпилося із значенням гнобителя, а отже й слово мало негативну конотацію. Нейтральне значення перейшло з польської мови, таким воно було й у звертаннях козаків, в епістолярії на початку XX ст. Отже, потрібен час для того, щоб це слово позбавилося соціальної маркованості, стало «паперовим».

Звертання добродію (добродійко, добродії) вважається старою почесною назвою осіб, що роблять добро для народу. Вживається це звертання і в поєднанні з засобами титулування (пане добродію, пані добродійко) і з означальними прикметниками (вельмишановний добродію, вельмишановна добродійко тощо).

Слід бути уважним, вибираючи звертання в промовах, на різноманітних зібраннях. Наприклад, залежно від виду зібрання, складу аудиторії можуть бути звертання: «Глибокоповажні пані й панове, дорогі гості!», «Високошановний голово! Шановні колеги! Пані й панове!», «Преосвященні владики, чесні отці, дорогі брати і сестри!», «Блаженніший митрополите», «Високоповажний пане Надзвичайний і Повноважний Посол!» тощо.

Природно, що в неофіційній обстановці ми можемо послуговуватися значно більшим реєстром звертань на ім’я, на ім’я по батькові, скористатися словами друже, подруго, брате, сестро, голубчику, серденько тощо.

При звертанні важливо й витримувати ти – ви дистанцію. Первісно звертання на ти було виявом найбільшої прихильності. Підкреслюючи ґречність, у писемному тексті займенник Ти писали з великої літери.

Традиція звертання на Ви була запозичена українською мовою з кінця XIV ст. Шанобливе Ви мають і зараз не всі народи. Зокрема, шведи й поляки вважають його не зовсім ввічливим. Англійці хоч і користуються у розмовній мові ви, однак ти – тільки в поетичній мові й у звертанні до Бога. На Ви звертаються до малознайомого (чи незнайомого) співбесідника, до старшого за віком, посадою.

Важливим елементом комунікації є привітання: слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлення, доброзичливості.

Вибір вітального виразу залежить від часу його вживання. Вранці обов’язково: «Доброго ранку!», «З добрим ранком вас!», «Доброго ранку, колего!» Удень – це «Добрий день» або «Добридень!» Увечері знадобиться: «Добрий вечір!», «Вечір добрий!», «Добривечір!».

В українців поширеними є вітання «Добрий день!», «Добріш день вам!», а також «Здрастуйте!».

У розмовній мові доречними будуть: «Здоров!», «Здоров був!», «Доброго здоров’я!», «Моє шанування!», «Вітаю вас!», «Радий вітати Вас!», «Привіт», «З неділею вас» тощо.

Швидкоплинна зустріч закінчується прощанням, і ми, залежно від часу, добираємо відповідні вирази.

Найбільш нейтральним є: «До побачення!» або уточнювальний варіант: «До скорого побачення!», «До швидкого побачення!», «До приємного побачення!», «До побачення завтра!»

Прощальним висловом «До зустрічі!», що може також конкретизуватися часом і місцем майбутньої зустрічі: «До завтра!»

Іноді людям доводиться вийти кудись ненадовго (на роботі, скажімо). У таких випадках кажуть: «Я з Вами не прощаюсь!», «Я не надовго!», «Ми ще побачимось!», «Я ще побачусь сьогодні з Вами!»

Прощаючись перед сном, традиційно кажуть: «Добраніч!», «На добраніч!», «Приємного сну!», «Гарних снів!»

Вживаються в сучасній українській мові й своєрідні прощання-побажання: «Всього доброго!», «Всього Вам доброго!», «Всього найкращого!», «На все добре!», «Будьте (бувайте) здорові!»

Прощаючись, за звичаєм, подають руку, а близьких людей, рідних – цілують.

Своє шанування, доброзичливість, ґречність людина може виявити й у формулах прохання, якими є: будь ласка, будьте ласкаві, будьте люб’язні, прошу Вас, чи не могли б Ви, чи можу я попрохати Вас, маю до Вас прохання, чи можу звернутися до Вас із проханням, дозвольте Вас попросити, якщо Ваша ласка, ласкаво просимо, якщо Вам не важко, не відмовте у проханні; можливо, Ви мені допоможете, – які доречними будуть як в офіційному, так і в побутовому спілкуванні.

У скарбниці мовного етикету українців чимало формул для того, щоб попросити вибачення за кривду, образу, недобрий вчинок, скоєний мимохідь. Щоправда, такі вислови вживаються в напівофіційному та неофіційному спілкуванні. Найчастіше в тій чи іншій ситуації, коли мовець хоче викликати поблажливість, слугують слова: вибач[те], вибачай [те], пробач [те], даруйте, прошу вибачення, я дуже жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, винуватий (а), приношу свої вибачення, перепрошую, не гнівайтесь на мене; я не можу не вибачитись перед Вами; якщо можеш, вибач мені, не сердься на мене; вибач[те], будь ласка, дозвольте просити вибачення, я не можу не просити у Вас пробачення.

Якщо прикра ситуація виникла на рівні дипломатичною спілкування, то, як ви вже знаєте, конфлікт залагоджується у формі листа – ноти.

У житті кожної людини нерідко виникають ситуації, за яких є потреба познайомитися.

Процедура знайомства мінялася з плином часу, за винятком хіба що ділового спілкування. Однак деякі правила, незалежно від ситуації, залишилися незмінними дотепер. За етикетною нормою:

– молодшого завжди відрекомендовують старшому;

– чоловіка завжди представляють жінці, навіть якщо вона не досягла повноліття (ролі змінюються тільки тоді, коли чоловік – Президент);

– підлеглого завжди відрекомендовують керівникові.

Ритуал знайомства слід здійснювати спокійно, стримано, дивитися у вічі людині, посміхнутися.

Здебільшого знайомство відбувається за допомогою третьої особи – посередника. Таке знайомство називається рекомендування.

Кілька правил при рекомендуванні:

1) старшій (вищій) посадовій особі представляють особу, яка обіймає першу (нижчу) посаду («Пане міністре, дозвольте вам представити пана Степаненка, радника нашого посольства»);

2) чоловіка представляють жінці («Пані Мацько, дозвольте вам представити пана Сергієнка»);

3) колегу представляють клієнту, відвідувачу («Пане Крижанівський, я радий нагоді представити вам пана Лисенкова; пан Лисенков – заступник директора. Пан Крижанівський цікавиться нашими новими розробками»);

4) представляючи людей один одному, при можливості слід додавати невелику та коректну інформацію про кожного («Пані Сидоренко, дозвольте вам представити пана Кудима, доцента нашого інституту. Пан Кудима щойно повернувся з конференції в Ужгороді, де виступив з концепцією розвитку вільних економічних зон. Пані Сидоренко – провідний спеціаліст у сфері міжнародних економічних відносин»).

Слід уникати при рекомендуванні фраз типу: «Я багато чув про вас».

Якщо ви забули або не змогли зрозуміти ім’я людини, яку вам представляють, не соромтесь попросити людину ще раз назвати своє ім’я. Якщо хтось неправильно вимовляє ваше ім’я, ввічливо виправте людину.

Рекомендуючи когось із запрошених на зустріч, вечір, кажуть: «Сьогодні у нас у гостях... Гадаю він (вона) не потребує рекомендацій, бо вам усім відоме...»

На офіційних багатолюдних заходах новоприбулу особу не відрекомендовують кожному з присутніх окремо, її слід відрекомендувати 1-2 або вона може розмовляти з тими, що стоять поруч, без попереднього формального знайомства.

Якщо прийом досить невеликий, господиня зустрічає гостей, стоячи поряд з почесним гостем (винуватцем урочистостей). Коли приходить черговий гість, господиня каже: «Пані (або місіс) Фейос, це моя сусідка, пані (місіс) Джонсон»; «Пане (містере) Проміненте, Сміте – пані (місіс) Стоукс». Якщо почесний гість подає новоприбулому руку, то той каже: «Вітаю Вас» («Радий з Вами познайомитися»), – і проходить далі.

Талант кожного мовця полягає в умінні вибрати із традиційного мовного етикету доречну формулу залежно від ситуації, в якій перебуває людина, врахувавши специфіку адресата, умови спілкування, регіональні особливості.

Для етикету не менш важливим є також характер міміки та жестів, що мають національну специфіку.

Етикетні ситуації супроводжуються використанням етикетної атрибутики.

Важливо дотримуватися також дистанції, придатної для конкретної ситуації спілкування.

4. СПІЛКУВАННЯ В КОЛЕКТИВІ (КУЛЬТУРА УПРАВЛІННЯ)

Культура управління – це сукупність вимог, які ставляться перед зовнішньою стороною процесу управління, а також вимог, зумовлених нормами і принципами моралі, етики й естетики, права, принципами організації і техніки управління.

Культура управління складний і багатогранний комплекс проблем, що стоять перед апаратом управління.

Усвідомлення своєї ролі у колективі лежить в основі самооцінки особи, її самоповаги. Щоб правильно поводитися, кожен працівник повинен знати свою реальну роль, і місце в колективі, критично самооцінювати себе і на цій підставі будувати правильні взаємини з іншими членами колективу.

Першою етичною вимогою у стосунках керівника і підлеглого є вимога поваги й доброзичливості: керівник ніколи не повинен висловлювати або взагалі будь-яким чином проявляти неповагу до свого підлеглого. Це не виключає вимогливості, але це єдине, що може забезпечити взаємоповагу в колективі.

В основі правильних стосунків керівника і підлеглого лежить авторитет керівника, який забезпечується такими етичними факторами, як ясність, добросовісність, прекрасне знання своєї справи, принциповість, повага до людей, турбота про них, індивідуальний підхід до людей.

Керівника визначають такі риси, як принциповість (уміти активно відстоювати свою точку зору), діловитість (ділове, уміле керування), оперативність (швидко і своєчасно реагувати на події, правильно поводитися у колективі при розв’язанні найскладніших завдань, бути обізнаним з життям і справами колективу).

Досвідчений керівник уміє створити у колективі потрібний тон спілкування (розмовляти спокійно, коректно, ввічливо).

Окрему групу етичних правил становлять правила загальної культури поведінки і культури мови, культури робочого місця, взаємної ввічливості.

^[1] Радевич-Винницький Я Етикет і культура спілкування - К Знання, 2006 - С 5

^[2] Там само - С ЗО

^[3] Радевич-Винницький Я Етикет і культура спілкування - К Знання, 2006 — С 31

^[4] Богдан С Мовний етикет українців традиції і сучасність - К Рідна мова, 1998 - С 37

Дата добавления: 2013-12-14