Тема лекції:Технологія водолазних занурень. Основні вимоги безпеки при виконанні водолазних робіт

З навчальної дисципліни

ЛЕКЦІЯ №3

ЛЕГКОВОДОЛАЗНА ПІДГОТОВКА

Навчальний потік

кл

Час _______

Місце кафедра ЖК, В та СПР УТК

Навчальна та виховна мета: ознайомити курсантів з технологій водолазних занурень, та основнім вимогам безпеки при виконанні водолазних робіт, довести матеріал лекції у формі, що найбільш легко засвоюється, відповісти на питання слухачів, визначити головні напрямки для самостійного вивчення теми заняття.

Навчальні питання і розподіл часу

1. Підготовка і перевірка водолазного спорядження і засобів що забезпечують водолазні спуски під воду. Одягання, занурення, перебування під водою, підйом і роздягання водолаза..............................................................................................................................-30хв.

2. Водолазні роботи и під корпусом корабля. Огляд гвинтокермового комплексу...-30хв.

3. Водолазні спуски зі шлюпки. Водолазні роботи на течії і в зимових умовах.........-30хв.

Л і т е р а т у р а:

1. Правила водолазної служби Військово – Морських Сил Збройних Сил України (ПВС - ВМС ЗС України 2006, ч.І)

2. Наказ ГК ВМС ЗС України № 437. Інструкція з організації водолазної підготовки у ВМСУ.

Виконавець: кап 3 р Гайдей В.В.

Севастополь

2012 р.

1.Порядок підготовки та перевірки водолазного спорядження

і засобів забезпечення водолазних спусків

Водолазний пост повинен мати вільне місце для розміщення водолазного спорядження, інструмента, видаткових матеріалів і для вдягання водолазів. Довжина і ширина трапу повинні забезпечувати зручний схід водолаза. Занурена частина трапу необхідна для перевірки водолазного спорядження на герметичність при знаходженні водолаза на трапі.

У надводних кораблях спеціальної будівлі використовуються штатні трапи. У підводних човнах повинні встановлюватися розбірні або складні трапи. У період плавання трап розміщується в надбудові або огородженні рубки підводного човна. При спусках з берега (пірсу) можуть бути використані трапи іншої конструкції, але потребуючі відповідних вимог.

При необхідності повинні бути заведені робочі кінці (спусковий, ходовий або підкильний).

Перед спуском під воду водолазне спорядження та засоби забезпечення, а також дихальні апарати для кисневої декомпресії піддаються робочій перевірці. Робочу перевірку спорядження перед кожним спуском роблять особисто водолази, що спускаються і страхують.

Якщо страхуючий водолаз протягом дня не замінюється, робоча перевірка його спорядження може бути проведена один раз на початку робочого дня.

Результати робочої перевірки водолазних дихальних апаратів і апаратів для кисневої декомпресії заносяться в журнал водолазних робіт, підписуються особами, що перевіряли і доповідаються командиру спуску.

Спуски водолазів без перевірки водолазного спорядження та засобів забезпечення забороняються.

Робоча перевірка водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків проводиться відповідно до їх описів і інструкцій по експлуатації. Під час перевірки водолазного спорядження повинні бути підготовлені та перевірені інструмент, матеріали, перевірені запаси повітря, наявність дихальних газових сумішей у балонах і правильність їх підключення.

При робочих спусках допускається мати тиск у балонах дихальних апаратів на 10% менше робочого.

При навчальних і тренувальних спусках тиск у балонах повинний бути не менш 10 МПа (100 кг/см²), при цьому час перебування водолаза під водою повинний обмежуватися з урахуванням запасу газу для подиху по фактичному тиску в балонах.

Робоча перевірка водолазних дихальних апаратів з напівзамкнутою і замкнутою схемою дихання здійснюється відповідно до технічного опису та інструкції з їх експлуатації, при цьому особлива увага приділяється правильній зарядці балонів і регенеративних патронів. Балони можуть заповнюватися дихальною газовою сумішшю, строго відповідно глибині занурення, а регенеративні патрони споряджаються з урахуванням вимог діючої інструкції.

Для зарядки киснем балонів дихальних апаратів із замкнутою схемою подиху застосовується медичний газоподібний кисень ДЕРЖСТАНДАРТ 5583-78. Користуватися технічним киснем для подиху водолазам забороняється. Балони з медичним киснем і гелієм повинні мати заводський паспорт (сертифікат) з результатами лабораторних аналізів.

Використовувати вироби водолазної техніки, які некомплектні, несправні, або не пройшли встановлені огляди і технічне обслуговування, забороняється.

Впровадження різних удосконалень, раціоналізаторських пропозицій і винаходів по водолазній техніці та проведенню водолазних спусків і робіт, не повинне погіршувати умов життєзабезпечення та праці водолазів, суперечити вимогам цих Правил і іншим нормативно-технічним документам, затвердженим у встановленому порядку.

Несправності водолазного спорядження, виявлені під час робочої перевірки, повинні бути усунути до початку водолазних спусків. Про виявлені несправності водолазного спорядження і мірах, прийнятих по їх усуненню, робиться запис у формулярі спорядження (дихального апарата). Спуски в спорядженні (дихальному апараті), що має несправності, забороняються.

Головна мета робочої перевірки - переконатися в справності всіх вузлів спорядження.

При робочій перевірці водолазного спорядження з відкритою схемою дихання виконати (перевірити):

Водолазні дихальні апарати:

перевірити комплектність апарату;

перевірити зовнішнім оглядом стан апарату;

перевірити зовнішнім оглядом стан манометрів (на апаратах, де вони встановлені) і наявність клейма про щорічну перевірку;

перевірити зовнішнім оглядом міцність закріплення балонів, плечових, поясного і брасового, ременів на хомутах;

при необхідності підігнати довжину плечових, брасового і поясного, ременів;

замірити величину тиску повітря в балонах апарата при необхідності додатково зарядити, звернувши особливу увагу перед перезарядженням і додатковою зарядкою на таврування біля горловини на сферичній поверхні балонів, де зазначено, крім наявності інших даних, робочий тиск у кгс/см² і рік наступного повного огляду. Місце на балонах, де вибите таврування, повинне бути покрите безбарвним лаком марки ЧС або 6C і обведено відмітною фарбою у вигляді рамки;

перевірити тиск повітря на виході з редуктора;

перевірити герметичність апарату з відкритими і закритими вентилями балонів шляхом занурення його у воду. При цьому не повинне спостерігатися виділення пухирців повітря;

перевірити герметичність порожнини легеневого автомата і клапанів видиху;

перевірити опір апарата вдиху і видиху;

Гідрокомбінезони і гідрокостюми:

перевірити комплектність;

перевірити зовнішнім оглядом стан тканини (матеріалу) гідрокомбінезону (гідрокостюма), жилетів спливання, шолома (маски), напівмаски, манжет, рукавиць, сполучних швів на відсутність пошкоджень, потертість, проколів;

перевірити справність і кріплення телефонно-мікрофонної гарнітури;

перевірити справність дії травляче-запобіжних клапанів;

перевірити тиск газу в балонах (батареї балонів) гідрокомбінезону і переконатися в герметичності вентилів балонів (на гідрокомбінезонах, де вони є);

перевірити наявність і стан гумових прокладок притискних устроїв дихальних напівмасок, надійність кріплення окулярів і маски на шоломі гідрокомбінезону.

Водолазні маски і напівмаски:

перевірити комплектність;

зробити зовнішній огляд, переконатися у відсутності видимих пошкоджень гумових частин, перевірити надійність кріпильних вузлів;

перевірити цілісність стекол і надійність утримання в корпусі маски;

перевірити справність дії всіх устроїв, вмонтованих у маску (пристрою обдуву стекол, склоочисників, вузлів дихальної апаратури, ременів навколо голови і т.п.), якщо є;

зробити дезінфекцію.

Ласти:

зробити зовнішній огляд, переконатися у відсутності видимих пошкоджень, перевірити стан вузлів кріплення;

зробити регулювання ременів кріплення ласт на ногах водолаза.

Компас, глибиномір і годинники водолазні наручні:

перевірити комплектність;

зробити зовнішній огляд приладів, переконатися в справності і відсутності видимих пошкоджень, перевірити стан ремінців;

зробити контрольну перевірку на точність показань у порядку, викладеному в інструкціях для експлуатації цих приладів.

Одягання водолаза

Одягання водолаза починається після доповіді командиру спуску про результати робочої перевірки спорядження, розпису водолаза в журналі водолазних робіт і дозволу командира спуску на одягання..

Одягання водолаза повинне проходити безпосередньо у місця спуску, на підготовленій для цієї мети площадці або в приміщенні. Одягати водолаза в теплу пору року треба під тентом, а в холодну пору року - в опалювальному приміщенні. Порядок вдягання водолаза залежить від типу спорядження, що використовується. Однак, у всіх випадках, після надягання водолазної сорочки або гідрокомбінезону, на водолазі повинен бути закріплений сигнальний кінець або шланг-кабель, призначений для передачі умовних сигналів при відсутності або виході з ладу телефонного зв'язку.

При використанні спорядження в плавальному варіанті, якщо водолаз буде плавати на далекій відстані від місця спуску (обстеження акваторії, пошук предметів і т.п.), замість сигнального дозволяється закріплювати контрольний кінець, який вказує на місцезнаходження водолаза. Використовувати як буй надувні засоби забороняється. Плавання з контрольним кінцем дозволяється в районах із глибинами до 20 м. Довжина контрольного кінця повинна перевищувати глибину в районі плавання на 20%. Спорядження для плавання повинно бути підігнане з таким розрахунком, щоб водолаз у воді мав плавучість близьку до нульової. Поясні вантажі повинні надіватися поверх нижнього брасу апарату з метою швидкого зняття в аварійному випадку. Ласти для плавання повинні бути підібрані по нозі і міцно закріплені.

Водолазне спорядження з відкритою схемою дихання, з замкнутою і напівзамкнутою схемами дихання, повинно надіватися на водолаза відповідно до інструкцій по їх експлуатації. Однак, у загальному випадку, порядок вдягання передбачає спочатку надягання засобів пасивного теплозахисту або одягу обігріву, потім надягання гідрокомбінезона. Якщо спуски проводяться в гідрокостюмах і гідрокомбінезонах мокрого типу, засоби пасивного теплового захисту не використовуються. Після цього зверху закріплюють сигнальний кінець. Поверх гідрокомбінезона на спину навішують дихальний апарат і застібають підвісні ремені. Приєднують шланги і кабелі. Одягають і закріплюють водолазні вантажі. При температурі води +18^оС і вище водолазні спуски можуть проводитися без гідрокомбінезона. У всіх випадках водолаз, що спускається під воду, повинен бути забезпечений гостро відточеним водолазним ножем у чохлі. Ніж може кріпитися в найбільш доступному і зручному місці, як правило, на поясі або нозі водолаза. Потім закріплюють світловий прилад, надягають на руку компас, глибиномір, а на ноги - боти або ласти. Клапанну коробку або дихальний автомат приєднують до ніпеля шолому гідрокомбінезону.

При використанні водолазних апаратів у шланговому варіанті, шланг і кабель повинні бути закріплені у місця, що передбачено конструкцією спорядження.

Перед зануренням у водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання, працюючий водолаз повинен повністю відкрити вентиль основної подачі повітря з балонів, увімкнутися в апарат на подих для перевірки подачі повітря дихальним автоматом. Забезпечуючий водолаз повинен перевірити положення рукоятки дистанційного керування, а також положення вентиля резервної подачі повітря.

По закінченні вдягання водолаза в будь-який тип водолазного спорядження, забезпечуючий водолаз повинен доповісти командиру спуска про готовність водолаза, що спускається, і одержати дозвіл на його занурення.

Перед спуском водолаза під воду, командир спуска особисто оглядає його, перевіряючи при цьому повноту комплекту і підгонку надягнутого водолазного спорядження.

По готовності до спуска водолаза потрібно допомогти йому підійти до трапу так, щоб він не спіткнувся, бути готовими підтримати його в будь-який момент.

Командир спуску, переконавшись особисто в готовності до спуску працюючого водолаза, запитує дозвіл на спуск водолаза у керівника водолазних робіт.

Одержавши дозвіл від командира спуску, забезпечуючий водолаз легким ударом руки по шолому, або використовуючи телефонний зв'язок, дає команду водолазу про початок спуска.

Занурення водолаза

Перед зануренням водолаза необхідно замірити глибину та спустити до ґрунту баласт спускового кінця. Спусковий кінець, як правило, опускається у воду поблизу трапу. Глибина заміряється за допомогою ехолота, лотліня або по марках спускового кінця. При спуску спускового кінця до ґрунту разом із закріпленим на ньому ходовим кінцем, на огон ходового кінця закріплюють баласт у вигляді скоби або камінчика (щоб уникнути заплутування ходового кінця навколо спускового).

Сходити у воду водолази повинні по водолазному трапу. При висоті надводного борта 3 м і більше, а також при роботі з пірсів, причалів, гребель, інших споруд, що піднімаються над водою на висоту 3 м і більше, спуск водолазів до води проводиться, як правило, на альтанці. У місця робіт для цих випадків повинна перебувати шлюпка.

Спускати водолаза в будь-якому типі водолазного спорядження до поверховості води в підвішеному стані на шланг-кабелі, сигнальному або якому-небудь іншому кінці забороняється. Водолазу в будь-якому типі спорядження стрибати у воду забороняється.

Як тільки водолаз ступить на трап, необхідно міцно утримувати його за шланг-кабель, майже без слабини, щоб підтримати водолаза, якщо він оступиться, але в той же час не обмежуючи його рухів.

Перед зануренням на глибину проводиться перевірка водолазного спорядження на герметичність. Кожний водолаз, що спускається, одягнений у спорядження, не сходячи з трапу (альтанки), поринає в воду у поверхні. Коли верхня частина шолома покриється водою, водолаз робить зупинку для перевірки герметичності всього спорядження. Для цього, тримаючись на трапі, водолаз на якийсь час припиняє випускати повітря через головний клапан, що травить, у вентильованому спорядженні і затримує подих на кілька секунд у спорядженні з відкритою схемою дихання.

Командир спуску і забезпечуючий водолаз уважно оглядають спорядження, переконуючись у його герметичності. Водолаз, не відходячи від трапу або альтанки, переконується в справності телефонного зв'язку, перевіряє свою плавучість і герметичність свого спорядження, після чого, з дозволу командира спуску, переходить на спусковий кінець, утримується за нього руками і пропускає між ніг. З негерметичним спорядженням спуск водолаза забороняється. При переході на спусковий кінець, забезпечуючий водолаз утримує водолаза, що спускається, на поверхні води і підтягує його до спускового кінця, для запобігання провалювання (падіння) на глибину. Провалювання на глибину завжди небезпечно. Необхідно зробити все можливе, щоб уникнути обтиску.

Швидкість спуску по спусковому кінці або на альтанці вибирається залежно від самопочуття водолаза та його натренованості. Швидкість занурення водолазів, які тільки починають навчання та малодосвідчених водолазів не повинна перевищувати 5 м/хв. У всіх інших випадках швидкість спуску на глибинах до 10 м не повинна перевищувати 10 м/хв., при більших глибинах 20 м/хв. При відчутті тиску на вуха і на області придаткових порожнин носа під час занурення водолаз повинен призупинити спуск і зробити кілька ковтальних або позіхальних рухів, а також напружити передні м'язи шиї, щоб розкрити устя евстахієвих труб, або продутися будь-яким доступним способом. Якщо при цьому почуття закладення не зникне, варто піднятися на 1-2 метри і знову повторити ці дії. Якщо в цьому випадку відчуття тиску на вуха і на область придаткових порожнин носа не пройде, водолаз повинен припинити спуск, доповісти командиру спуску та з його дозволу вийти на поверхню.

У міру занурення водолаза і збільшення глибини варто збільшувати подачу повітря (газової суміші). Якщо під час занурення водолаз відчує обтиснення грудної клітки і труднощі при подиху від нестачі повітря в скафандрі, він повинен затриматися на спусковому кінці (зупинити занурення альтанки) і запросити збільшити подачу повітря. Продовжувати занурення треба тільки після відновлення вільного подиху.

При використанні спорядження в плавальному варіанті до початку занурення водолаза плавучість спорядження повинна бути близькою до нульової. Необхідна плавучість водолаза досягається регулюванням за допомогою компенсатора плавучості або зміною маси вантажів і визначається пробним зануренням водолаза. Плавучість страхуючого водолаза визначається перед початком водолазних спусків і при заміні страхуючого водолаза. З невідрегульованою плавучістю спуск водолаза під воду забороняється. Під час занурення в гідрокомбінезонах з напівмаскою об’єм підшоломного простору заповнюється через напівмаску шляхом її періодичного відтягування. При спусках у гідрокомбінезонах із загубником це робиться шляхом видиху через ніс.

При спуску по спусковому кінці водолаз повинен увесь час стежити за чистотою сигнального кінця, щоб він не заплутався за спусковий кінець, для цього необхідно періодично поглядати нагору. Помітивши, що сигнальний кінець заплутався, водолаз доповідає на поверхню та намагається його розплутати на ходу, а якщо це не вдається, він зупиняє спуск для розплутування, навіть виходить для цього на поверхню, якщо це буде потрібно. Не доходячи до ґрунту на 1-2 м, водолаз повинен стежити за ґрунтом, якщо є видимість, щоб не зачепитися за предмети на ґрунті.

Дійшовши до ґрунту, водолаз зобов'язаний оглядітися, переконатися в нормальній роботі водолазного спорядження, чистоті сигнального кінця або шланг-кабелю і доповісти на поверхню, повідомити про самопочуття.

Забезпечуючий водолаз повинен уважно стежити за спуском водолаза, вільно труїти сигнальний кінець руками, тримати його з невеликою слабиною, що дозволить водолазу спускатися. Тримати сигнальний кінець треба так, щоб почувати рух водолаза. На кожне прохання водолаза "Потруй сигнальний кінець " забезпечуючий водолаз витравлює сигнальний кінець не більше 0,5 - 1 метру. Щоб уникнути заплутування зі спусковим кінцем забезпечуючий водолаз повинен перебувати не ближче 2 - 3 м від спускового кінця.

Перебування під водою

Після досягнення заданої глибини, ґрунту або об'єкта роботи, переконавшись у нормальній роботі спорядження, у чистоті шланг-кабелю, у доброму самопочутті, водолаз доповідає командиру спуску про готовність виконати завдання і, одержавши дозвіл, приступає до роботи. Для цього водолаз приймає зручне для роботи положення, розташовує шланг-кабель так, щоб він не заважав роботі і не заплутався. При роботі водолаза під водою весь необхідний для роботи інструмент повинен подаватися на кінці або альтанках. Кидати водолазу інструмент або які-небудь предмети забороняється.

Дії водолаза у воді повинні бути неквапливими, послідовними і точними. Під час виконання завдання водолаз повинен постійно контролювати своє самопочуття, стежити за навколишнім оточенням і роботою спорядження. Дихання водолаза повинно бути вільним і не прискореним, не повинно бути відчуття жару.

З появою цих же симптомів, а також при почутті ознобу або головного болю при спусках у водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання, водолаз повинен негайно вийти на поверхню.

При спусках у водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання, перебування водолаза під водою допускається тільки до моменту переходу на резервний запас повітря. Після включення резервної подачі повітря водолаз повинен сповістити про це на поверхню і негайно почати підйом.

У всіх випадках появи збоїв у роботі спорядження або поганого самопочуття, водолазу варто припинити роботу, доповісти про це командиру спусків і діяти в строгій відповідності з його вказівками.

При пересуванні у воді для зменшення опору йти потрібно боком, нахиливши корпус уперед, робити допоміжні плавальні рухи руками, а при плаванні з ластами займати майже горизонтальне положення. Періодично необхідно перевіряти напрямок переміщення, підтримувати зв'язок з забезпечуючим водолазом і виконувати команди, які передані по засобам зв’язку або за допомогою умовних водолазних сигналів по сигнальному кінці.

Забезпечуючий водолаз повинний уважно стежити за переміщенням працюючого водолаза, вчасно травити або підбирати його сигнальний кінець (шланг-кабель), не допускаючи великої слабини. При одержанні сигналу тривоги, а також, якщо працюючий водолаз двічі не відповів на поданий сигнал, забезпечуючий водолаз повинний негайно почати його підйом на поверхню (при спусках на малі глибини). Одночасно, по команді командира спуску, одягається і, при необхідності, спускається страхуючий водолаз для надання допомоги у ліквідації аварійної ситуації.

Будь-які зміни в обстановці (спуск або підйом вантажів, інструменту, зміна довжини швартових або якірних ланцюгів, включення окремих систем, зміна режиму подачі повітря і інші дії, що впливають на безпеку водолаза) повинні проводитися тільки з дозволу командира спуску, при одержанні згоди працюючого водолаза і після його доповіді про готовність до змін умов роботи.

Час перебування водолазів на ґрунті вибирають із урахуванням обсягу і складності виконуваної роботи, стану погоди, самопочуття водолаза та інших конкретних умов. У кожному разі час перебування водолазів на ґрунті не повинен перевищувати припустимого для будь-якого обраного режиму декомпресії.

Підйом і роздягання водолаза

Про початок підйому залежно від обстановки на місці робіт, командир спуску попереджає працюючого водолаза не менш, чим за 2 хв. Відповівши на сигнал, водолаз припиняє роботу, укладає на робочому місці або подає наверх інструмент, перевіряє чистоту свого сигнального кінця, підходить до спускового кінця (альтанці), вентилюється, дає сигнал на поверхню про початок підйому і виходить по спусковому кінцю на поверхню (розміщується на альтанці для підйому). Підйом водолаза на альтанці починається після його доповіді про готовність.

Забезпечуючий водолаз після одержання від працюючого водолаза сигналу про підйом, зобов'язаний вибрати слабину сигнального кінця і, як тільки водолаз почне підніматися, відзначити час початку підйому, доповівши про це командиру спуску.

Підйом водолаза на сигнальному кінці або шлангу не допускається (крім випадків, коли водолаз не в змозі піднятися самостійно).

Підйом водолаза на поверхню повинен вироблятися зі швидкістю не більше 8 м/хв., при цьому сигнальний кінець і шланг повинні вибиратися забезпечуючим водолазом так, щоб вони не мали слабини. З глибини до 12 м включно водолаз виходить на поверхню без зупинок, а з глибини більше 12 м - з зупинками, відповідно до таблиць режимів декомпресії водолазів. У цьому випадку поруч зі спусковим кінцем, як правило, опускають декомпресійну альтанку з пронумерованими балясинами. Кількість балясин повинне відповідати числу зупинок по режиму декомпресії. Піднявшись на глибину першої зупинки, водолаз переходить зі спускового кінця на декомпресійну альтанку і, переходячи по команді на наступні балясини, продовжує декомпресію. Командир спуску стежить за глибиною занурення альтанки, за часом витримок на зупинках.

Після закінчення декомпресії при спусках на малі глибини водолаз повинен знаходитися біля барокамери не менш 2 годин, при спусках на середні глибини – не менш 6 годин.

Водолаз під час підйому повинен витравлювати надлишок повітря зі скафандру, а водолаз, що обслуговує щит подачи повітря - зменшувати подачу повітря по шлангу. Всплиття водолаза дозволяється тільки в плавальних комплектах спорядження та у разі аварійних випадків. При цьому водолаз у процесі спливання не повинен затримувати подих на видоху. Після спливання на поверхню, вийшовши з води на трап або взявшись за борт шлюпки, водолаз по команді командира спуску може перемкнутися на атмосферу і дихати атмосферним повітрям.

При підйомі водолаза, що спускався по спусковому кінці, забезпечуючий водолаз повинен вибирати сигнальний кінець і шланг без слабини, з легким натягом, допомагаючи тим самим водолазу вийти на поверхню. При виході водолаза на поверхню, забезпечуючий водолаз допомагає йому взятися за трап і піднятися по ньому. Відкривати ілюмінатор шолома і вимикатися з апарата дозволяється на трапі після вживання заходів для запобігання падіння водолаза у воду. Відкривши ілюмінатор, припиняють подачу повітря водолазу і зв'язок з ним по телефону.

Роздягання водолаза може починатися на трапі тільки при відсутності хвилювання водної поверхні після переходу на подих атмосферним повітрям. Як тільки з водолаза будуть зняті шолом і водолазні вантажі, він повинен повністю піднятися на палубу, де з нього знімають інші частини спорядження. Спорядження з водолаза повинно зніматися без команд, у порядку, зворотному вдяганню. При хвилюванні водолаза роздягають повністю на палубі.

Підніматися на борт судна (катера), з якого ведуться водолазні роботи, треба дуже обережно, особливо у свіжу погоду. При цьому необхідна чітка взаємодія між працюючим і забезпечуючим водолазами. Найкраще, щоб забезпечуючий водолаз вивів працюючого водолаза до трапу на вершині хвилі. У цей момент водолаз повинен встигнути схопитися за сходинку, а коли вода схлине, якомога швидше піднятися наверх, щоб наступна хвиля не змила його із трапа. Необхідно подивитися перед цим, чи не заплутався за що-небудь сигнальний кінець і водолазний шланг. Піднявшись на палубу за допомогою забезпечуючого водолаза водолаз робить широкий крок від краю, перш ніж з нього зніматимуть спорядження.

Сигнальний кінець повинен зніматися з водолаза в останню чергу, перед зняттям сорочки (гідрокомбінезону).

У холодну і непогожу погоду водолаза після підйому на палубу корабля роздягають у приміщенні.

2. Огляд підводної частини корпусу корабля

Огляд підводної частини корпусу корабля проводиться з підкільного кінця або альтанки і починається з носа (корми) корабля, послідовно переміщаючи підкільний кінець убік корми (носа). Доцільно вести огляд одночасно двома водолазами, спущеними з протилежних бортів (проходити під кілем корабля від одного борту до іншого водолазу забороняється). Кожний водолаз оглядає корпус і його устрої від поверхні води до кіля. При проходженні до кіля водолази працюють по одну сторону від підкільного кінця, а вертаючись - по іншу. Ширина полоси, що, переглядається, залежить від прозорості води.

Підкільний кінець із обох бортів повинен бути надійно закріплений. Для перенесення трапів, альтанок або підкільних кінців, а також для спостереження за ними по обох бортах корабля, повинні бути виставлені та проінструктовані вахтові, що забезпечують корабельні водолазні роботи.

Про початок переносу підкільного кінця водолази повинні бути попереджені.

При роботі водолаза під корпусом корабля, особливо коли під ним велика глибина, забезпечуючий водолаз повинен уважно стежити за шлангом і сигнальним кінцем, не допускаючи їх зайвої слабини або натягу, щоб попередити падіння водолаза, або раптовим ривком не зірвати його з підкільного кінця, альтанки, підкільного трапу.

Якщо натяг шлангу і сигнального кінця різко збільшився, водолаза варто запросити про самопочуття та при необхідності підняти на поверхню.

Огляд підводної частини корпусу корабля або окремих його ділянок, що проводиться водолазом у плавальному комплекті спорядження, допускається робити без застосування альтанок, підкільних трапів і кінців.

Огляд, очищення і ремонт гвинтостернового комплексу.

Огляд, очищення і ремонт гвинтостернового комплексу повинні проводитися після вживання заходів, що запобігають випадкове провертання валопроводу, поворот лопат гребного гвинта регульованого кроку або пера керма. Про прийняття цих мір повинна бути зроблена запис у вахтовому журналі корабля, на якому виконуються ці роботи.

Перед підготовкою до огляду або ремонту гвинтостернового комплексу необхідно закріпити кермо, зафіксувати положення лопат гребного гвинту регульованого кроку, ввести в зачеплення і застопорити валоповоротний устрій, попередньо перевіривши справність його дії.

Положення гребного гвинта варто змінювати тільки вручну за допомогою валоповоротного устрою і тільки по команді водолаза, що перебуває під водою.

Гребний гвинт, що знімається, повинен бути остроплений, а стопорна гайка ослаблена на валу до зрушення гвинта з конусу вала. Інструмент великої маси, який використовується при цьому, повинен бути підвішений на окремих кінцях.

Перед очищенням гвинта водолаз повинен уважно оглянути його і канат, що намотався на нього (рибальська сітка), визначити, які потрібні інструменти та пристосування для розрізування і розмотування. При очищенні можуть використовуватися ножівка, свайка, зубило, кувалда, ножиці типу ВНРТ, ручний гідравлічний різак, дискова абразивна пилка та інші інструменти.

Очищення проводиться з робочої альтанки, розміри якої повинні забезпечувати роботу водолаза з будь-якої сторони гвинта.

Канат, що намотався, водолаз знімає петлями, при неможливості приступає до різання або рубання. Рубання і різання сталевого канату вручну проводиться поетапно (пасмо за пасмом).

Отримані після розрізування кінці каната водолаз по черзі з'єднує з робочим шкентелем і, за допомогою корабельного шпиля, витягають наверх, повертаючи при необхідності вал гвинта.

При поганій видимості під водою водолаз бере із собою світильник або підводний ліхтар, що перед спуском під воду прив'язує до шланга в 1-2 м над головою, щоб звільнити руки для роботи. Світильник кріпиться в зручному місці.

Кручений трос, намотаний на гвинт може мати великий натяг, тому різати його потрібно дуже обережно, щоб пасмо, що лопнуло, не пошкодило маску або на поранила руки. Троси ніколи не намотуються на гвинт однаково. Водолаз повинен уважно вивчити "бороду", перш ніж почати рубання або різання. Іноді частина каната буває затиснена між втулкою гребного гвинта і дейдвудним підшипником. У таких місцях різання повинно проводитися з особливою обережністю, щоб не пошкодити вал або підшипник.

Для різання рослинного або нейлонового канату знадобиться декілька гострих, як бритва, ножів. Підійдуть звичайні сталеві тесаки для рубання м'яса. Поки водолаз працює одним ножем, хто-небудь на палубі точить іншій. Товсті канати краще обрубувати широким теслярським долотом.

Більшість підшипників має водяне змащення, тому, як тільки різання закінчене, водолаз повинен перевірити, щоб жодне пасмо або нитка каната на залишилася на валу і не потрапили в підшипник.

По закінченні робіт водолаз оглядає гвинт і перо керма, повідомляє на поверхню про їх пошкодження - погнутих лопостей, вм'ятинах, карбах і т.п.

Забезпечуючий водолаз повинен стояти в такому місці на палубі, де водолазний шланг і сигнальний кінець не може бути затиснутий між бортами водолазного катера і аварійного корабля.

Виправлення лопостів гребних гвинтів можливі тільки на гвинтах тонколопостной конструкції. Водолаз виконує виправлення за допомогою кувалди та плити, що заводиться зі зворотної сторони лопості. Плита, масою в 2-3 рази більше маси кувалди, опускається на кінці, закріпленому на борті корабля. Дрібні пошкодження, вибоїни та задирки водолаз зрубує зубилом (спилює ножівкою) і зачищає напилком.

Заміна гребного гвинта може вироблятися на плаву корабля. Перш ніж приступитися до роботи, водолаз повинен ознайомитися по кресленнях із пристроєм кріплення гвинта на гребному валу і потім ретельно оглянути його. При огляді перевіряється наявність кожуха для захисту шийки вала та стопорів, знімаються розміри гайок і виміряється зазор між маточиною гвинта і дейдвудною втулкою. За даними огляду і вимірів вибирають спосіб зняття гвинта. Після остропки гвинта водолаз приступає до зйомки обтічника. Віддавши стопорні устрої натискної гайки, водолаз уточнює напрямок різьблення (праве або ліве) і встановлює на гайку ключ, що повертають за допомогою шкентеля корабельного шпиля. Якщо зрушити гайку не вдається, на рукоятку ключа надягають трубоподовжувач і повторюють операцію.

Зрушення гвинта здійснюється механічним, гідравлічним або підривним способом. При механічному способі використовують клини, при гідравлічному - стяжні болти з опорною планкою і домкрат або спеціальний знімач гребних гвинтів. Підривний спосіб застосовується, коли інші способи не дали результату. Для зрушення використовують заряди, що закладаються попарно на шийку вала між маточиною гвинта і дейдвудною втулкою. Масу зарядів вибухової речовини визначають розрахунком, залежно від маси гребного гвинта, матеріалу, з якого він виготовлений, і міцності корпусу. Шейку валу під зарядом обертають жерстю. Заряди підривають електродетонатором або шнуром, що детонує. Для попередження спадання гвинта з валу при зрушенні підривним способом, натискну гайку варто згортати лише на кілька ниток.

При виконанні зрушення гвинту підривним способом командир спуску керується вимогами положень, викладених у розділі "Підводні підривні роботи".

Знімання гвинта після зрушення по осі вала роблять за допомогою трьох сталевих тросів, які водолаз закріплює за гвинт. Два троси (піднімальні) водолаз кріпить за лопості гвинту, а третій (для стягування гвинту з вала) за маточину. Піднімальні кінці заводять через каніфас-блоки на шпилі або лебідки і обтягають натуг. Коли трос, закріплений за маточину гвинта, натягають, водолаз віддає натискну гайку, обертає клоччям різьблення вала і діючи дерев'яним брусом, як важелем, зрушує гвинт із вала.

Перед постановкою гвинта гребний вал повертають так, щоб його шпонка була зверху, після чого водолаз змазує її солідолом. Гребний гвинт підводять до кінця вала на тросах у такому положенні, щоб гніздо шпонки в його маточині було також зверху. Гвинт наводять на конус вала по вказівках водолаза, що після виходу різьблення з маточини навертає на неї натискну гайку.

Для посадки гвинта на місце, водолаз загортає натискну гайку спочатку ключем, а потім її обертають за допомогою кінця, закріпленого на важіль ключа і поданого на палубу. Переконавшись у правильній посадці гвинта, водолаз установлює стопор натискної гайки і наворачує обтічник.

При узгодженні положення пера керма зі стрілкою покажчика водолаз веде спостереження за перекладкою пера керма, перебуваючи на деякому видаленні від нього, щоб бачити створ. Коли перо буде в діаметральній площині корабля, водолаз подає сигнал на поверхню для переміщення стрілки покажчика в нульове положення.

3. Водолазні спуски зі шлюпки

Водолазні спуски зі шлюпки здійснюються при виконанні водолазних робіт, коли спуски, безпосередньо з борту корабля (причалу, берегу) неможливі або недоцільні, або коли висота місця спуска перевищує 3 м, а також при проведенні підривних робіт та обстеженні великих акваторій.

Водолазні спуски зі шлюпки виконуються в автономному або шланговому спорядженні, як правило, у плавальному варіанті на глибинах до 20 м при хвилюванні моря в районі спуску до 2 балів. При використанні шлангового варіанта водолазного спорядження, повітря водолазу подається через редуктор від транспортного балону, який розташований у шлюпці. Плавучість водолаза повинна бути приведена приблизно до "нульової".

При необхідності, кормова частина шлюпки повинна бути обладнана малим трапом для виходу водолаза з води. Шлюпка, як мінімум, повинна забезпечувати розміщення водолазної станції з трьома водолазами, двома веслярами (незалежно від наявності двигуна в шлюпці) і командира шлюпки. Обов'язки командира спуску і командира шлюпки можуть сполучатися. Розподіл обов'язків між водолазами здійснюється відповідно до вимог Правил.

У разі виконання робіт з віддаленням від корабля (причалу, берегу) повинні прийматися додаткові заходи безпеки для виключення небезпечного наближення до водолазів сторонніх плавзасобів.

На шлюпці повинні бути передбачені буї-відмітники, кидальні кінці, засоби подачі звукових сигналів водолазам або технічні засоби зв'язку з водолазами, засоби візуального спостереження. Між плавзасобами, що забезпечують, повинен бути передбачений безперервний зв'язок за допомогою технічних, зорових і сигнальних засобів.

Шлюпка, що забезпечує плавання групи водолазів, повинна мати водотоннажність достатню для прийому на борт і транспортування всіх працюючих водолазів.

Страхуючий водолаз у шлюпці повинен мати спорядження з відкритою схемою дихання і перебувати в негайній готовності до спуску.

Групові водолазні спуски можуть проводитися з одним контрольним кінцем (у замикаючого групи) або з двома (у ведучого і замикаючого групи). При цьому група повинна мати сигнальний кінець (зв'язку), що кріпитися до кожного водолаза. При плаванні групи водолазів з наявністю контрольних кінців у кожного водолаза сигнальний єднальний кінець може втримуватися водолазами в руках.

При плаванні у складі групи, водолази повинні періодично (через 2-3 хвилини) контролювати самопочуття один одного візуально, за допомогою сигнального єднального кінця або за допомогою технічних засобах зв'язку. У випадку несправності спорядження, поганого самопочуття одного з водолазів вся група спливає на поверхню, і приймаються заходи щодо підйому аварійного водолаза на плавзасіб, що забезпечує. Знімати (обрізати) сигнальний кінець забороняється.

Спуск водолаза, як правило, проводиться у кормовій частині шлюпки способом „падіння у воду” з положення сидячи на борті (або на транцевій дошці для шлюпки без керма) спиною вперед. На водолазі повинен бути закріплений сигнальний кінець або контрольний кінець із буєм.

На кораблі (причалі, березі) перед спуском водолазів піднімають попереджувальний сигнал про водолазні спуски, відповідно до вимог Правил.

Водолаза з води в шлюпку піднімають по малому трапу за допомогою особового складу, що перебуває в ній, з дотриманням мір безпеки для виключення травмування водолаза і пошкодження спорядження.

Водолазні спуски на течії

До водолазних робіт на течії зі швидкістю понад 1 м/с допускаються найбільш підготовлені водолази.

При великих перервах у роботі (в умовах швидкої течії), водолази повинні пройти відповідне тренування (2-3 спуски) під керівництвом командира спуску, що володіє навичками водолазних робіт на течії.

Робота водолазів на течії зі швидкістю понад 2 м/с забороняється.

При швидкості течії понад 1 м/с, спуск водолаза і його робота повинні проводитися з застосуванням засобів і устроїв, що полегшують умови роботи та забезпечують його безпеку (щити, водолазні альтанки, затоплювані ємності і т.п.).

Засоби та устрої передбачаються планом водолазних спусків.

Зв'язок з водолазом повинний здійснюватися тільки по телефону або за допомогою гідроакустичної станції.

Перед початком водолазних робіт на течії необхідно ознайомитися з гідротехнічним режимом на місці проведення робіт, визначити швидкість і напрямок течії на поверхні і на глибині спуску, виміряти глибину майбутніх спусків. При наявності приливів і відливів, варто мати їх графік на весь період водолазних робіт, і встановити постійний зв'язок з найближчими постами гідрометеослужби.

При роботі на течії судно (плавзасіб), з якого проводяться водолазні спуски, повинно встановлюватися за течією вище місця спуску таким чином, щоб після витравлювання якірного ланцюга, місце робіт водолаза на ґрунті було нижче за течією за кормою на відстані 5-10 м від місця спуску, залежно від течії і глибини спуску. Спуск водолаза проводиться з корми.

У носовій частині судна (плавзасобу) командир спуску виставляє вахтового з відпорним шостом для спостереження за плаваючими предметами, затонулими колодами і т.п., а при необхідності видалення їх, або зміни напряму руху від місця спуску водолаза.

У місця спуску водолазів при роботі на течії повинна перебувати шлюпка з веслярами. Зі шлюпки повинен подаватися на плавзасіб (пірс, причал і т.п.) швартов довжиною, достатньої для підходу до водолаза, що сплив на шланг-кабелі або сигнальному кінці.

Водолазне спорядження повинно бути ретельно оглянуто та перевірено: сильно зношене спорядження не допускається. Шлангові з'єднання повинні мати бензельні перемички, що страхують.

При наявності дрейфу судна спуск водолазів заборонюється.

Для запобігання дрейфу судна, воно повинно встановлюватися на 2 якорі. Щоб бути впевненим у тім, що судно не дрейфує, необхідно підібрати якірний ланцюг на 10 - 15 м і, переконавшись по опущеній за борт баластині, що дрейфу нема, знову її витравити на ту ж довжину.

Надійність стоянки судна повинна контролюватися протягом усього часу перебування водолаза під водою.

При вітрі або течії судно, з якого проводяться водолазні спуски, повинно, як правило, встановлюватися носом проти вітру або течії.

У тому випадку, коли за умовами обстановки судно змушене ставати лагом до напрямку вітру або течії, це роблять таким чином, щоб виключалася можливість дрейфу судна і забезпечувалася безпека працюючою під водою водолаза (наприклад, заведенням кормового якоря, подачею кормового швартовного кінця на рейдові швартові засоби, постановкою на шпринг і т.п.).

При наявності в районі проведення робіт приливів і відливів, течії, перестановка судна повинна проводитися до початку приливу або відливу. В усіх інших випадках перестановка судна повинна вироблятися негайно зі зміною напрямку вітру або викликаного їм вітрової течії після підйому водолаза на борт судна.

Під час приливно-відливних течій судно, з якого ведуться водолазні роботи, повинне бути встановлене над об'єктом на кормових якорях або бочках. Спуск водолаза на течії повинен проводитися у важкій водолазній альтанці або по спусковому кінці.

Щоб попередити викидання водолаза при роботі на сильній течії, на водолаза надягають вантажі і калоші збільшеної ваги.

Залежно від швидкості течії з корми водолазного бота опускають спусковий кінець з вантажем масою 70 - 140 кг, що має каніфас-блок (скобу), через який пропускають ходовий кінець довжиною не менш 3 глибин з карабіном на кінці. На пояс водолаза надівається "удавкою" пеньковий кінець, що страхує, довжиною 1 - 1,5 м з металевим кільцем на кінці. Карабін ходового кінця кріпиться до кільця пенькового кінця перед спуском водолаза. Водолаз занурює по спусковому кінці, одночасно вибирається слабина ходового кінця. При зануренні рекомендується користуватися ковзним карабіном, що допомагає втримуватися за спусковий кінець. При пересуванні під водою від спускового кінця до місця роботи і назад, по команді водолаза ходовий кінець вибирають (труять) через каніфас-блок зверху, при підйомі водолаза на поверхню ходовий кінець труїться. Якщо буде потреба водолаз може від’єднати карабін ходового кінця від кільця кінця, що страхує, і вийти по спусковому кінці.

При виконанні робіт на течії, водолазу бажано прийняти положення, що забезпечує мінімальний опір потоку води і запобігає спрацюванню легеневого автомату дихального апарата.

Для полегшення пересування по ґрунті проти течії, водолаз може використовувати металевий штир (щуп) або водолазну кішку, які він втикає поперед себе на відстані витягнутої руки, потім лежачи підтягується до штиря (щупу).

Водолазу забороняється спливати або викидатися на поверхню. Підніматися можна тільки по спусковому кінці або на водолазній альтанці. Водолаз не повинний випускати ходовий кінець з рук, поки не вернеться до спускового кінця і не візьметься за нього руками або не ввійде у водолазну альтанку.

У випадку викиду водолаза на поверхню течією, його необхідно швидко підтягти на сигнальному кінці до водолазного трапу, запросити про самопочуття, допомогти йому прийняти вертикальне положення і по команді командира спуску приступити до повторного спуску або підняти на борт судна, роздягнути і при необхідності помістити у барокамеру.

Якщо водолаз при викиданні не досягне поверхні (зачепиться сигнальним кінцем), необхідно потруїти сигнальний кінець. З появою водолаза на поверхні направити до нього шлюпку (катер), допомогти поставити водолаза у вертикальне положення, утримуючи його на поверхні, після чого потруїти якірний ланцюг і спуститися на судні за течією до водолаза, підбираючи при цьому його сигнальний кінець. Якщо судно відносить від водолаза, що сплив, убік, то водолаза варто підняти в шлюпку. У цьому випадку спорядження з водолаза знімають у шлюпці, а сигнальний кінець вибирають (протравлюють) на судні за вказівкою командира спуску.

При витравлюванні шланг-кабелю водолаза, необхідно постійно стежити за показанням манометра на щиті подачі повітря.

Якщо при витравлюванні сигнального кінця і шланга стрілка манометра стоїть на місці (водолаз не піднімається), необхідно послати на допомогу страхуючого водолаза.

Особи, що забезпечують спуск водолаза, повинні не допускати зайвої слабини сигнального кінця. При роботі водолаза в захаращених місцях вони повинні стежити за тим, щоб течія не занесла сигнальний кінець на виступаючі предмети (старі палі, масиви, уламки судна і т.п.), тому що це може перешкодити підйому водолаза.

При спусках з берега для обстеження дна ріки шириною до 50 м, попередньо необхідно прокласти з одного берега на інший тросовий провідник, що полегшить пересування водолаза. Рекомендується застосовувати провідник і на більш широких ріках.

Водолазні роботи в зимових умовах і під льодом

Спуски водолазів в зимових умовах проводяться:

в споряджені з обігрівом – при температурі навколишнього повітря не нижче -30⁰С, а при наявності вітру, швидкість якого більше 10-15 м/с – не нижче -20⁰С;

у вентильованому і глибоководному спорядженні без обігріву – при температурі навколишнього повітря не нижче -20⁰С, а при наявності вітру швидкістю більше 10 - 15 м/с – не нижче -15⁰С;

в автономному спорядженні без обігріву – при температурі навколишнього повітря не нижче -15⁰С, а при наявності вітру, швидкість якого більше 10 - 15 м/с – не нижче -10⁰С.

При виконанні фактичних рятувальних і інших невідкладних робіт (порятунок людей, аварії і т.п.) з дозволу начальника ПРС ВМС ЗС України спуски можуть проводитися при більш низьких температурах і при більшій силі вітру з обов'язковим виконанням всіх мір безпеки, залежно від конкретних умов.

Водолазні роботи взимку проводяться як з поверхні льоду, так і з плавзасобів.

Спускати водолаза при наявності руху битого льоду забороняється. Допускається спуск водолаза в умовах руху битого льоду при порятунку людей і ліквідації аварій. У цьому випадку повинні бути вжиті додаткові заходи по забезпеченню безпеки і збереженню здоров'я водолазів, а також необхідно вжити заходів, щоб крайками льоду не був пошкоджений сигнальний кінець.

Пересування по льоду і робота на ньому без попереднього обстеження льодового покриву та визначення його несучої здатності забороняються.

При визначенні несучої здатності льодового покриву в розрахунок приймається тільки слій кристалічного льоду, при цьому враховується найменша його товщина із всіх вимірів.

Вимір товщини льоду проводиться: узимку – один раз на 10 днів; восени і навесні, а також при підвищенні температури повітря від 0⁰С і вище взимку на фоні сталих негативних температур і при установці будки (намету) над майной – щодня. Результати виміру товщини льоду повинні оформлятися актом або записом у журналі водолазних робіт.

З появою ознак руйнування льоду водолазні спуски в даному місці повинні бути припинені.

Для виконання водолазних спусків з льоду, керівник водолазних робіт зобов'язаний безпечно розташовувати на льоді водолазну техніку та інші технічні засоби з розрахунком часу їх знаходження на одному місці по формулі:

де t - припустимий час стоянки, год;

Pmax - максимально припустима маса вантажу при транспортуванні по льоду даної товщини (таблиця 8), т;

Р - маса вантажу, для якого підраховується припустимий час стоянки, т.

При пересуванні по льоду під час водолазних робіт користуються таблицею, що дає можливість визначити товщину і встановити який вид транспорту може бути використаний для пересування.

Припустима товщина льоду при різних навантаженнях

Маса вантажу, т	Товщина морського льоду, см	Товщина прісноводного льоду, см	Гранична відстань від крайки льоду, м
0,1
0,8
3,5
6,5
10,0
20,0
40,0

Примітки:

1. З появою води на льоді під дією приливу або нагону води вітром навантаження на лід повинно бути знижено на 50 - 80%.

2. При розрахунку навантаження на лід варто враховувати, що міцність льоду навесні зменшується вдвічі.

3. При наявності сухих некрізних тріщин шириною менш 3 см і глибиною не більше половини товщини льоду, навантаження на лід повинно бути знижено на 20%.

Для спусків водолазів під лід, якнайближче до місця робіт необхідно прорубати майну розміром не менш 2 х 2 м, очистити її від льоду, при цьому битий лід обов'язково вилучити з майни. Верхні та нижні гострі крайки майни повинні бути притуплені. По краях майни варто зробити настил з товстих дощок. Майна повинна мати огородження по всьому периметрі.

Як захисне огородження майн можуть використовуватися леєрні огородження або дерев'яні поруччя, висотою не менш 1100 мм, що складаються не менш чим з 3 горизонтальних прутків або дерев'яних елементів (поручня, проміжного і нижнього).

У майну необхідно опустити водолазний трап і завести спусковий кінець. Трап необхідно надійно закріпити (за колоду, що вмерзла в окрему майну, за гвинтовий крижаний якір, за металевий стрижень, похило вбитий у лід і т.п.).

Забороняється спускати в майну водяні шланги насосів і інші предмети, що не належать до водолазного спорядження.

У місцях можливого пересування людей по льоду, після закінчення водолазних спусків майни повинні огороджуватися.

Горючі і мастильні матеріали виливати на лід забороняється.

Місця з розлитими горючими або мастильними матеріалами повинні бути негайно очищені від залишків цих матеріалів і засипані снігом.

Командир спуску повинний:

стежити за станом майни або ополонки;

організувати своєчасне очищення майни (ополонки) від льодового покриву;

організувати безперервний контроль за подачею повітря водолазу і вчасно вживати заходів при перших ознаках ненормальної роботи системи повітропостачання.

Керівник водолазних робіт повинний:

стежити за льодовою обстановкою, якщо буде потреба, вчасно припинити водолазні роботи і зібрати водолазну техніку;

організувати своєчасний вимір товщини льоду в місцях водолазних робіт з реєстрацією цих вимірів;

забезпечити наявність гарячої води в місцях спусків водолазів.

При проведенні водолазних робіт з поверхні льоду необхідно:

встановити у місця спуску опалювальну будку (намет). При короткочасних роботах будку можна розміщати біля майни, при тривалих - над нею;

проводити підготовку і робочу перевірку спорядження, а також вдягання і роздягання водолаза в будці (наметі);

передбачити наявність гарячої води;

розміщувати засоби подачі повітря і шланги в однакових температурних умовах;

При проведенні водолазних робіт з кораблів і суден необхідно:

видалити вологу з балонів повітря і газових сумішей;

проводити підготовку, робочу перевірку спорядження і одягання водолазів у приміщенні з плюсовою температурою повітря;

забезпечити подачу гарячої води до місця спуску водолазів.

При проведенні підводних робіт в умовах негативних температур зовнішнього повітря, варто вжити заходів проти переохолодження водолазів. До таких мір відносяться надягання двох комплектів водолазної білизни та обмеження часу перебування водолазів під водою, використання засобів активного обігріву водолазів, опалювальних приміщень (будок) і наметів для вдягання і роздягання водолазів, установка захисних споруд або неопалюваних будок і наметів, безпосередньо над майнами.

Необхідні міри проти переохолодження, залежно від конкретних умов роботи, встановлюються в кожному випадку особою, що здійснює медичне забезпечення.

Перед вдяганням водолаза всі гумові частини водолазного спорядження варто попередньо відігріти до плюсової температури. Після надягання водолазного спорядження водолаз повинен без затримки спуститися з опалювального приміщення під воду.

При роботі у спорядженні з відкритою схемою дихання в шланговому варіанті при збільшенні опору на вдиху (закупорці шлангів), водолаз повинен припинити роботу, доповісти командиру спуска, перейти на дихання з аварійного запасу і вийти на поверхню. Продовжити роботу можливо після відновлення нормальної працездатності всіх вузлів і деталей спорядження.

Під час проходження водолаза від місця одягання до місця спуску у водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання, варто вжити заходів проти замерзання легеневого автомата з редуктором. При роботі водолаз повинний уважно стежити за роботою дихальних клапанів, на яких може утворитися льодова кірка. Перед надяганням дихального апарата легеневий автомат з редуктором необхідно просушити.

При спусках у водолазному спорядженні з м'яким шоломом, щоб уникнути пошкодження голови водолаза у випадку удару об лід, рекомендується надягати поверх шолома різні захисні застосування (захисні каски, наклеювати на шолом захисні смуги з різних матеріалів і т.п.).

При виході водолаза з води його варто перевести на дихання атмосферним повітрям, зняти вантажі і калоші (боти, ласти). Подальше роздягання проводиться в опалювальному приміщенні, де виключається створення на гумових частинах спорядження льодової кірки.

Для попередження замерзання редуктора і легеневого автомата водолазу після включення в апарат варто намагатися дихати повільно і розмірено. При негативній температурі повітря варто уникати тривалого перебування водолаза на поверхні після включення в апарат.

При проведенні водолазних спусків в умовах низької температури з дихальними апаратами, що мають регенеративні патрони, водолаз після включення в апарат повинен близько 10 хвилин перебувати на повітрі при температурі не нижче 0⁰С для розробки регенеративної речовини. Надалі час знаходження водолаза на повітрі при температурі нижче -10⁰С до моменту занурення під воду не повинне перевищувати 5-7 хвилин.

Виконання робіт водолазом на розподілі середовищ повітря – вода, в апаратах з відкритою, напівзамкнутою і замкнутою схемами дихання при негативній температурі забороняється.

Викладач каф. ЖК,В та СПР

кап 3 рангу, Гайдей В.В.

«____» _____________________2012 року

Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри №23(ЖК, В і СПР)

Протокол № від р.

Дата добавления: 2013-12-14