Лекция 12. Спрос

План.

План

Тема: Організація роботи місцевих державних адміністрацій.

Лекція №10

Рис. 13. Структура земельного фонду України

Рис. 10. Зміни в землекористуванні в ході земельної реформи

Додаток 2

Скидання забруднених зворотних вод у поверхневі водні об'єкти в окремих містах у 2007 році

(використано дані супутників серії Landsat)

1. Система і основи правового статусу місцевих державних адміністрацій.

3. Структура місцевих державних адміністрацій.

4. Порядок формування місцевих державних адміністрацій.

6. Організація роботи голови місцевої державної адміністрації та його заступників.

7. Апарат місцевих державних адміністрацій.

8. Форми роботи місцевих державних адміністрацій.

9. Методи діяльності місцевих державних адміністрацій.

10. Акти місцевих державних адміністрацій.

1. Місцеві державні адміністрації – це єдиноначальні місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції, наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені владні рішення на території відповідних адміністративно-терито­ріальних одиниць.

Повноваження місцевих держадміністрацій у цілому реалізуються одноосібно їхніми керівниками – головами місцевих державних адміністрацій.

До системи місцевих органів державної виконавчої влади входять обласні, районні, районні в містах Києві і Севастополі, а також Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеві державні адміністрації є юридичними особами, мають печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, рахунки в установах банків України. Місцеві державні адміністрації знаходяться відповідно в обласних і районних центрах, містах Києві та Севастополі.

2. Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:

– виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

– законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

– виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин – також програм їх національно-культурного розвитку;

– підготовку та виконання відповідних бюджетів;

– звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

– взаємодію з органами місцевого самоврядування;

– реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим, крім виконання вищеозначених завдань, забезпечують виконання Конституції Автономної Республіки Крим, нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішень Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Місцеві державні адміністрації діють на засадах: відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність; верховенства права; законності; пріоритетності прав людини; гласності; поєднання державних і місцевих інтересів.

Фінансове забезпечення місцевих державних адміністрацій здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

3. До складу місцевої державної адміністрації входять: голова; перший заступник; заступники голови; управління, відділи, інші структурні підрозділи та їх керівники; консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби (ради, комісії, колегії, робочі групи тощо); апарат.

Голови місцевих державних адміністрацій самостійно визначають кількість посад своїх заступників у межах установленої граничної чисельності, фонду оплати праці працівників та бюджетних видатків на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій.

Управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій здійснюють керівництво галузями управління, несуть відповідальність за їх розвиток. Вони підзвітні й підконтрольні головам відповідних місцевих держадміністрацій, а також органам виконавчої влади вищого рівня.

Голова держадміністрації утворює для сприяння здійсненню повноважень місцевих державних адміністрацій консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, служби та комісії, члени яких виконують свої функції на громадських засадах, а також визначають їх завдання, функції та персональний склад.

Для погодженого розгляду питань, що належать до повноважень місцевої державної адміністрації, обговорення найважливіших напрямів її діяльності у місцевій державній адміністрації може утворюватися колегія місцевої державної адміністрації у складі голови місцевої державної адміністрації (голова колегії), його заступників і керівника апарату (за посадою), а також керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації. До складу колегії можуть входити керівники територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (за згодою) та посадові особи органів місцевого самоврядування (за згодою), а до складу колегії обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації – також керівники районних державних адміністрацій. Склад колегії обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації не повинен перевищувати 19, районної – 15 осіб. Члени колегії затверджуються та увільняються від обов’язків головою місцевої державної адміністрації.

Головою місцевої державної адміністрації утворюється апарат місцевої держадміністрації в межах виділених бюджетних коштів. Апарат місцевих державних адміністрацій очолює керівник, який призначається на посаду головою місцевої держадміністрації. Голова місцевої державної адміністрації затверджує положення та визначає структуру апарату, призначає на посади і звільняє з посад керівників та інших працівників структурних підрозділів апарату.

4. Кандидатури на посади голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за дорученням Прем’єр-міністра України пропонують Департамент кадрового забезпечення та персоналу і Управління експертизи та аналізу розвитку територій Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів України. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій пропонують голови відповідних обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а голів районних державних адміністрацій Автономної Республіки Крим – Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим. На кожну посаду вноситься тільки одна кандидатура.

У поданні на ім’я Прем’єр-міністра України щодо призначення претендента на відповідну посаду зазначається прізвище, ім’я та по батькові, дата народження претендента, громадянство, займана ним на цей час посада, а також посада, на яку він рекомендується, та її функціональний напрям, рівень фахової та професійної підготовки, відомості про перебування в кадровому резерві, спроможність забезпечити доручену ділянку роботи, ділові та інші якості претендента, відомості про перебування його під слідством або наявність судимості. Якщо претендент не перебував у кадровому резерві на відповідну посаду, в поданні зазначається причина, з якої нікого з осіб, зарахованих до кадрового резерву на цю посаду, не було на неї рекомендовано.

До подання щодо призначення додаються оформлені згідно з вимогами Порядку ведення особових справ державних службовців такі документи: особова картка (форма П-2 ДС) з відповідними додатками; три фотокартки розміром 4 х 6 сантиметрів; біографічна довідка, скріплена підписом керівника кадрової служби та печаткою; копії документів про освіту, науковий ступінь, вчене звання, підвищення кваліфікації; декларація (копія декларації) про доходи за минулий рік та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі й за кордоном, претендента і членів його сім’ї, а для осіб, які претендують на зайняття посади державного службовця першої та другої категорій, також відомості про належне їм та членам їх сімей нерухоме і цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери; попередження про встановлені законодавством обмеження для державних службовців, підписане особою, яка рекомендується на посаду, та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави; довідка про наявність допуску до державної таємниці установленої форми; медична довідка про стан здоров’я; висновок Управління експертизи та аналізу розвитку територій Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів України щодо діяльності відповідної державної адміністрації, довідка Мінекономіки про соціально-економічну ситуацію в регіоні (для кандидатів на посади голів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій); проект рішення про призначення кандидата на посаду, завізований керівником відповідного органу.

Документи особової справи кандидата на посаду опрацьовуються Департаментом кадрового забезпечення та персоналу Секретаріату Кабінету Міністрів України. Співбесіди претендентів на посади голів обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій з Прем’єр-міністром України організовує Департамент кадрового забезпечення, а з іншими посадовими особами Кабінету Міністрів України – Управління експертизи та аналізу розвитку територій Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів України. Свої висновки про наслідки співбесід посадові особи записують до картки погодження.

Після проведення співбесід Департамент кадрового забезпечення та персоналу Кабінету Міністрів України дооформлює документи особової справи і разом з поданням Прем’єр-міністра України та проектом Указу Президента України невідкладно надсилає до Адміністрації Президента України.

При внесенні пропозицій про звільнення з посади у поданні на ім’я Прем’єр-міністра України обґрунтовуються причини неможливості або недоцільності перебування особи на означеній посаді. До подання додається відповідний проект акта про звільнення, заява особи, яка звільняється, за необхідності – матеріали службового розслідування, медична довідка, інші документи, що безпосередньо стосується цієї справи.

Кандидатури на посади голів обласних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносить Прем’єр-міністр України. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносять голови відповідних обласних державних адміністрацій. Пропозиції щодо призначення на посаду або звільнення з посади голови районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим вносить на розгляд Кабінету Міністрів України голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим. На кожну посаду вноситься одна кандидатура.

У разі відхилення Президентом України поданої кандидатури відповідно Прем’єр-міністр України чи голова обласної державної адміністрації вносять на розгляд Кабінету Міністрів України нову кандидатуру.

На підставі акта Президента України про призначення на посаду, звільнення з посади за місцем роботи видається наказ (розпорядження) із зазначенням дати фактичного вступу на посаду чи звільнення з посади.

Перші заступники та заступники голів районних державних адміністрацій призначаються на посади головами районних державних адміністрацій за погодженням з відповідними заступниками голів обласних державних адміністрацій. Призначення першого заступника та заступників голови, а також керівників структурних підрозділів районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим здійснюється головою відповідної районної державної адміністрації за погодженням з відповідними посадовими особами Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Подання на погодження для призначення на посаду та звільнення з посади першого заступника голови, заступника голови та керівника апарату обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації (у відповідному випадку – з висновком Головдержслужби), що надійшло до Кабінету Міністрів України, надсилається до Департаменту кадрового забезпечення та персоналу Секретаріату Кабінету Міністрів України, яке після реєстрації та перевірки наявності та правильності оформлення документів надсилає його у дводенний термін Управлінню експертизи та аналізу розвитку територій Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів України для організації співбесід у Кабінеті Міністрів України.

Подання розглядається в Кабінеті Міністрів України у п’ятиденний термін з дня його надходження, а у разі необхідності додаткового вивчення ділових та етичних якостей особи, яка пропонується для призначення на посаду (звільнення з посади), безпосередньо на місці – у десятиденний термін.

На посади в місцеві державні адміністрації призначаються громадяни України. Голови місцевих державних адміністрацій, їх заступники, керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій не можуть бути народними депутатами України або мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою, в тому числі на громадських засадах, крім викладацької, наукової та творчої діяльності у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства чи іншої організації, що має на меті одержання прибутку. Однак згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2001 р. зазначені посадові особи місцевих державних адміністрацій можуть мати представницький мандат депутата місцевої ради.

Не можуть бути призначені на посади в місцеві державні адміністрації особи, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.

5. Функції місцевих державних адміністрацій відзначаються багатоманітністю й охоплюють майже всі сфери суспільного життя на відповідній території.

За формами діяльності можна виділити нормотворчу, установчу, правозастосовчу (виконавчо-розпорядчу), контрольну функції місцевих держадміністрацій. Серед них приіоритетною безумовноє правозастосовча, оскільки мова йде про органи виконавчої влади на місцях, які повинні забезпечувати виконання Конституції, законів України, актів Президента і Кабінету Міністрів України, а також інших органів виконавчої влади вищого рівня в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Значне місце в діяльності місцевих держадміністрацій займає й контрольна функція, оскільки вони в межах, визначених Конституцією й законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за:

збереженням і раціональним використанням державного майна;

станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов’язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням заподіяних державі збитків;

використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів;

охороною пам’яток історії та культури, збереженням житлового фонду;

додержанням виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов’язаних з її якістю та сертифікацією;

додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захороненням промислових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою;

додержанням архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів;

додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів;

додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров’я, материнства та дитинства, сім’ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту;

охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці;

додержанням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту та дорожнього руху;

додержанням законодавства про державну таємницю та інформацію.

Серед основних предметних функцій місцевих органів виконавчої влади можна виділити економічну, бюджетну, соціальну, екологічну, юрисдикційну.

Компетенцію місцевих державних адміністрацій складають їхні власні, а також делеговані повноваження. Делегованими є повноваження, передані місцевим держадміністраціям відповідними радами, а також окремі повноваження, передані їм від органів виконавчої влади вищого рівня Кабінетом Міністрів України у межах, визначених законами України.

Основні власні повноваження держадміністрації

1. В галузі соціально-економічного розвитку:

– розробляє проекти програм соціально-економічного розвитку і представляє їх на затвердження відповідній раді, забезпечує їх виконання, звітує перед радою про їх виконання;

– забезпечує ефективне використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

– складає необхідні для управління соціально-економічним розвитком відповідної території баланси трудових, матеріально-фінансових та інших ресурсів, місцевих будівельних матеріалів, палива;

– розглядає і приймає рішення за пропозиціями органів місцевого самоврядування по проектах планів і заходів підприємств, установ, організацій, розташованих на відповідній території;

– розробляє пропозиції щодо фінансово-економічного обґрунтування обсягів продукції, що підлягає продажу для державних потреб за рахунок держбюджету; за пропозицією органів місцевого самоврядування формує обсяги продукції, що постачається для місцевих потреб за рахунок коштів місцевих бюджетів та інших джерел фінансування.

2. В галузі бюджету і фінансів:

– складає і подає на затвердження ради проект місцевого бюджету і забезпечує його виконання; звітує перед відповідною радою про його виконання;

– подає у встановленому порядку в органи виконавчої влади вищого рівня фінансові показники і пропозиції до проекту Державного бюджету України, пропозиції щодо розміру коштів Держбюджету для їх розподілу між територіальними громадами, розмірів дотацій та субсидій, дані про зміни складу об’єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню;

– отримує від усіх суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності інформацію, передбачену законодавством для складання і виконання бюджету;

– здійснює фінансування підприємств, установ і організацій, переданих у встановленому законом порядку в управління держадміністрації вищими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад;

– регулює ціни і тарифи за виконання робіт і надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а також визначає і встановлює норми їхнього споживання.

3. В галузі управління майном, приватизації та підприємництва:

– здійснює на своїй території управління майном, що перебуває в державній власності або передане під її управління, приймає рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ і організацій, що належать до сфери її управління, а також здійснює делеговані відповідною радою функції управління майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад;

– вносить пропозиції до проектів програм приватизації держмайна, організує їх виконання;

– забезпечує реалізацію державної політики сприяння малому бізнесу, надає допомогу підприємцям, які займаються впровадженням інвестиційних проектів, виробництвом товарів народного споживання, наданням послуг населенню.

4. В галузі екології

– розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності;

– подає пропозиції відповідним радам і здійснює заходи щодо реалізації їх рішень про приватизацію земель та їх вилучення для державних потреб;

– розробляє, подає на затвердження відповідної ради та забезпечує виконання регіональних екологічних програм; звітує перед відповідною радою про їх виконання; вносить до відповідних органів пропозиції щодо державних екологічних програм;

– вживає заходів для відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про охорону довкілля підприємствами, установами, організаціями і громадянами;

– вносить пропозиції відповідним органам місцевого самоврядування щодо організації територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;

– інформує населення про екологічно небезпечні аварії та ситуації, стан довкілля, а також про заходи, що вживаються для його поліпшення;

– організовує роботу з ліквідації наслідків екологічних аварій, залучає до цих робіт підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та громадян;

– вносить пропозиції в установленому законом порядку про зупинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля і санітарних правил;

– розробляє і забезпечує дотримання правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зони санітарної охорони джерел водопостачання; обмежує або забороняє використання підприємствами питної води у промислових цілях.

5. В галузі науки, освіти, охорони здоров’я:

– реалізовує державну політику в галузі науки, освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім’ї та молоді;

– сприяє розвитку науки і техніки, реалізації регіональних науково-технічних програм, впровадженню нових екологічно безпечних технологій, підвищенню технічного рівня виробництва та якості продукції; забезпечує охорону прав винахідників і раціоналізаторів, створення територіальних інноваційних центрів і технопарків;

– виконує програми щодо обов’язковості повної загальної середньої освіти, здійснює загальне керівництво закладами науки, освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури та спорту, що належать до сфери її управління, їх матеріально-фінансове забезпечення;

– вживає заходів до збереження мережі закладів освіти, культури, охорони здоров’я, фізкультури та спорту й розробляє прогнози її розвитку, враховує їх при розробці проектів програм соціально-економічного розвитку;

– організовує роботу медичних закладів у сфері надання допомоги населенню, надає у межах повноважень встановлені пільги і допомогу, пов’язані з охороною материнства і дитинства, поліпшенням умов життя багатодітних сімей;

– вживає заходів щодо запобігання інфекційним захворюванням, епідеміям, епізоотіям та їх ліквідації;

– бере участь у вирішенні питань про визнання місцевості як курорту, встановлення зон санітарної охорони курортів і визначення їх режиму.

6. В галузі соціального захисту населення:

реалізує державну політику в галузі соціального забезпечення та соціального захисту соціально незахищених громадян;

сприяє розвитку соціального забезпечення соціально незахищених громадян, правильному і своєчасному призначенню і виплаті державних пенсій та допомоги, поданню адресної соціальної допомоги та підтримки, призначенню та виплаті цільової грошової допомоги, інших компенсаційних виплат;

– створює мережу, забезпечує розвиток матеріально-технічної бази закладів соціального захисту населення, підвищення рівня обслуговування в них;

– розробляє і забезпечує виконання комплексних програм поліпшення обслуговування соціально незахищених громадян;

– забезпечує працевлаштування інвалідів, сприяє здобуттю ними освіти, набуттю необхідної кваліфікації, матеріально-побутовому обслуговуванню, санаторно-курортному лікуванню інвалідів, ветеранів війни та праці, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; сприяє наданню протезно-ортопедичної допомоги населенню і забезпеченню інвалідів засобами пересування і реабілітації; встановлює піклування над повнолітніми дієздатними особами, які за станом здоров’я потребують догляду;

– забезпечує в установленому порядку надання населенню субсидій на житлово-комунальні послуги;

– сприяє громадським, релігійнім організаціям, благодійним фондам, окремим громадянам у наданні допомоги соціально незахищеним громадянам.

7. В галузі забезпечення законності й правопорядку:

– забезпечує виконання Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади;

– забезпечує здійснення заходів щодо охорони громадської безпеки, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

– забезпечує розгляд звернень громадян та їх об’єднань, контролює стан цієї роботи в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в організаціях і установах, розташованих на відповідній території;

– здійснює заходи щодо правового інформування і виховання населення;

– розглядає питання і вносить пропозиції про нагородження державними нагородами;

– забезпечує виконання актів законодавства з питань громадянства, пов’язаних з перебуванням іноземців та осіб без громадянства, сприяє органам внутрішніх справ у додержанні правил паспортної системи;

– проводить роботу, пов’язану з розробкою та здійсненням заходів щодо розміщення, працевлаштування, соціально-побутового і медичного обслуговування біженців, а також депортованих осіб, які добровільно повертаються в регіони їх колишнього проживання;

– забезпечує виконання законодавства щодо національних меншин і міграції, про свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання;

– оголошує у разі стихійного лиха, аварій, катастроф, епідемій, епізоотій, пожеж, інших надзвичайних подій зони надзвичайної ситуації; здійснює передбачені законодавством заходи, пов’язані з підтриманням у них громадського порядку, врятуванням життя людей, захистом їх здоров’я і прав, збереженням матеріальних цінностей;

– бере участь у вирішенні питань проведення виборів і референдумів та адміністративно-територіального устрою у межах, визначених законодавством;

– розглядає справи про адміністративні правопорушення, віднесені до її відання, утворює адміністративні комісії та координує їх діяльність;

– здійснює управління архівною справою.

8. В галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин:

– забезпечує виконання зобов’язань за міжнародними договорами України на відповідній території;

– сприяє розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки, захисту прав людини, боротьби з тероризмом, екологічної безпеки, охорони здоров’я, науки, освіти, культури, туризму, фізкультури і спорту;

– укладає договори з іноземними партнерами про співробітництво в межах компетенції, визначеної законодавством;

– сприяє зовнішньоекономічним зв’язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на її території, незалежно від форм власності;

– сприяє збільшенню виробництва продукції на експорт;

– організовує прикордонну і прибережну торгівлю;

– сприяє діяльності митних органів та прикордонних служб, створенню умов для їх належного функціонування;

– вносить до відповідних органів пропозиції щодо залучення іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу відповідної території.

9. В галузі оборонної роботи:

– забезпечує виконання законодавства про військовий обов’язок посадовими особами і громадянами, підприємствами, установами і організаціями;

– здійснює заходи, пов’язані з мобілізаційною підготовкою, цивільною обороною на відповідній території;

– забезпечує виконання законодавства про пільги, встановлені для ветеранів війни, військовослужбовців, звільнених з військової служби, а також про пільги і допомогу сім’ям військовослужбовців строкової служби;

– сприяє підготовці молоді до військової служби, проведенню призову громадян на строкову військову та альтернативну (невійськову) службу;

– вживає заходів щодо створення належних умов для функціонування пунктів пропуску через державний кордон України.

6. Голови місцевих державних адміністрацій є державними службовцями, статус яких визначається Конституцією України, а також законами України «Про місцеві державні адміністрації» та «Про державну службу». Основними функціями голів місцевих державних адміністрацій є організаційно-розпорядча, представницька, установчо-номінаційна та інформаційна.

Організаційно-розпорядча функція полягає в тому, що ці державні службовці очолюють відповідні місцеві державні адміністрації, здійснюють керівництво їх діяльністю, несуть відповідальність за виконання покладених на місцеві державні адміністрації завдань і за здійснення ними своїх повноважень; в межах затверджених бюджетів вони виступають розпорядниками коштів відповідних державних адміністрацій, використовуючи їх лише за цільовим призначенням; координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади й сприяють їм у виконанні покладених на ці органи завдань.

Голова місцевої державної адміністрації має право порушувати перед міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади вмотивовані питання про відповідність посадовим вимогам керівників їх територіальних органів, на підставі чого міністерство, інший центральний орган виконавчої влади повинен у місячний термін прийняти рішення та дати обґрунтовану відповідь.

У разі відсутності голови місцевої державної адміністрації його функції і повноваження виконує перший заступник голови, а у разі відсутності останнього – один із заступників голови місцевої державної адміністрації.

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України у разі:

– порушення ними Конституції України і законів України;

– втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства;

– визнання судом недієздатним;

– виїзду на проживання в іншу країну;

– набрання законної сили обвинувальним вироком суду;

– порушення вимог несумісності;

– за власною ініціативою Президента України з підстав, передбачених Законом «Про місцеві державні адміністрації» та законодавством про державну службу;

– висловлення недовіри двома третинами голосів від складу відповідної ради;

– подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені Президентом України у разі:

– прийняття відставки голови відповідної обласної державної адміністрації;

– подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених законодавством про державну службу;

– висловлення недовіри простою більшістю голосів від складу відповідної ради.

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються також у разі їх смерті.

У разі обрання нового Президента України голови місцевих державних адміністрацій продовжують здійснювати свої повноваження до призначення в установленому порядку нових голів місцевих державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій щорічно звітують перед відповідними радами з питань виконання бюджету, програм соціально-економічного та культурного розвитку територій і делегованих повноважень.

7. Апарат місцевих державних адміністрацій очолює керівник, який призначається на посаду головою місцевої державної адміністрації.

Керівник апарату місцевої державної адміністрації організовує його роботу, забезпечує підготовку матеріалів на розгляд голови місцевої державної адміністрації, організовує доведення розпоряджень голови місцевої державної адміністрації до виконавців, відповідає за стан діловодства, обліку і звітності, виконує інші обов’язки, покладені на нього головою місцевої державної адміністрації. З цих питань керівник апарату місцевої державної адміністрації видає накази.

Голова місцевої державної адміністрації затверджує положення та визначає структуру апарату, призначає на посади і звільняє з посад керівників та інших працівників структурних підрозділів апарату. Керівники структурних підрозділів апарату за умовами оплати праці прирівнюються до керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації.

Апарат відповідно до покладених на нього завдань:

1) опрацьовує документи, що надходять до місцевої державної адміністрації, готує до них аналітичні, довідкові та інші матеріали, а також проекти доручень голови та заступників голови місцевої державної адміністрації;

2) здійснює опрацювання проектів розпоряджень; за дорученням голови місцевої державної адміністрації розробляє проекти розпоряджень з організаційних та кадрових питань;

3) перевіряє за дорученням голови місцевої державної адміністрації виконання актів законодавства, розпоряджень і доручень голови місцевої державної адміністрації управліннями, відділами та іншими структурними підрозділами місцевої державної адміністрації, а також районними державними адміністраціями (за дорученням голови обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації); вивчає і узагальнює досвід роботи цих органів та надає практичну допомогу у її поліпшенні; розробляє пропозиції про удосконалення діяльності цих органів, здійснює контроль за своєчасним поданням ними доповідей, інформації та інших матеріалів щодо виконання актів законодавства, розпоряджень і доручень голови місцевої державної адміністрації;

4) аналізує за дорученням голови місцевої державної адміністрації роботу органів місцевого самоврядування у межах і порядку, визначених законодавством, надає методичну та іншу практичну допомогу в поліпшенні організації їх роботи, готує пропозиції про поглиблення взаємодії місцевої державної адміністрації з органами місцевого самоврядування у спільному вирішенні питань економічного, соціального та культурного розвитку відповідних територій;

5) готує аналітичні, інформаційні та інші матеріали з організаційних та кадрових питань, що розглядаються головою місцевої державної адміністрації;

6) опрацьовує й подає голові місцевої державної адміністрації проекти планів роботи місцевої державної адміністрації, забезпечує контроль за їх виконанням;

7) здійснює організаційне забезпечення засідань колегій, а також нарад, що проводяться головою місцевої державної адміністрації та його заступниками;

8) організовує особистий прийом громадян і розгляд звернень, що надійшли до місцевої державної адміністрації, контролює вирішення порушених у них питань, узагальнює та аналізує пропозиції, що містяться в них, розробляє пропозиції, спрямовані на усунення причин, які породжують обґрунтовані скарги і зауваження громадян;

9) аналізує разом із структурними підрозділами місцевої державної адміністрації соціально-економічне і суспільно-політичне становище на відповідній території, розробляє та вносить голові місцевої державної адміністрації пропозиції щодо його поліпшення; бере участь у підготовці звітів місцевої державної адміністрації про виконання програм соціально-економічного й культурного розвитку території, а також про реалізацію повноважень, делегованих відповідною радою;

10) здійснює, відповідно до затвердженого головою місцевої державної адміністрацій плану, роботу, пов’язану з організацією добору, розстановки, підвищення кваліфікації та заохоченням працівників місцевої державної адміністрації, створенням кваліфікованого резерву і веденням обліку кадрів, вживає заходів для поліпшення організації та підвищення ефективності роботи працівників місцевої державної адміністрації;

11) забезпечує ведення діловодства, дотримання секретності й службової таємниці;

12) здійснює матеріально-технічне і господарсько-побутове забезпечення діяльності місцевої державної адміністрації;

13) виконує інші функції відповідно до законодавства й за дорученням голови місцевої державної адміністрації.

9. Робота апарату місцевої державної адміністрації проводиться за квартальними і місячними планами, що затверджуються керівником апарату місцевої державної адміністрації.

Формування планів роботи місцевої державної адміністрації здійснюється керівником апарату місцевої державної адміністрації за пропозиціями управлінь, відділів та інших структурних підрозділів, погоджених із заступниками голови місцевої державної адміністрації (відповідно до розподілу обов’язків). Плани всіх структурних підрозділів мають бути узгодженими між собою і з загальним планом роботи місцевої державної адміністрації.

Плани роботи місцевої державної адміністрації повинні передбачати заходи, спрямовані на реалізацію державної регіональної політики, виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня, державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, здійснення інших наданих державою, а також делегованих відповідною радою повноважень.

Поточний (квартальний) план роботи місцевої державної адміністрації має включати: а) перелік актуальних питань, пов’язаних з реалізацією заходів соціально-економічного розвитку території або окремих її адміністративно-територіальних одиниць, функціонуванням галузей господарського комплексу та розв’язанням проблем соціальної сфери, поліпшенням діяльності місцевих органів виконавчої влади, їх взаємодією з органами місцевого самоврядування, що потребують розгляду на засіданнях колегії, нарадах у голови місцевої державної адміністрації і його заступників та вжиття додаткових заходів для їх вирішення; б) перелік законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня, розпоряджень голови місцевої державної адміністрації, процес реалізації яких оперативно розглядатиметься в порядку перевірки їх виконання; в) перелік організаційно-масових заходів, проведення яких здійснюється місцевою держадміністрацією або за її участю.

10. Проекти розпоряджень голови місцевої державної адміністрації вносяться управліннями, відділами та іншими структурними підрозділами місцевої державної адміністрації, проекти розпоряджень голови обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації – також відповідними районними державними адміністраціями.

До їх внесення місцевій державній адміністрації, проекти правових актів підлягають обов’язковому погодженню з причетними структурними підрозділами місцевої державної адміністрації, у разі потреби – з іншими причетними органами та організаціями. Погоджений проект розпорядження візується керівниками зазначених органів та організацій.

Проекти розпоряджень із соціально-економічних питань повинні, як правило, мати преамбулу, в якій викладається аналіз стану справ і причин недоліків у розв’язанні відповідних проблем, визначається мета видання розпорядження.

Проект розпорядження візується працівниками апарату, які здійснювали його опрацювання (в обов’язковому порядку працівником юридичної служби), заступником голови місцевої державної адміністрації, який відповідає за його підготовку, а в разі потреби – іншими заступниками голови, після чого передається керівнику апарату для доповіді його голові місцевої державної адміністрації. Проекти розпоряджень з питань соціально-економічного розвитку відповідної території у разі необхідності попередньо обговорюються на засіданнях колегії місцевої державної адміністрації.

Підписані головою місцевої державної адміністрації розпорядження реєструються в установленому порядку і надсилаються причетним органам та організаціям згідно з розрахунком розсилання. Додатки до розпоряджень підписуються керівником апарату місцевої державної адміністрації.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов’язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами. Голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноосібною і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Акти місцевих державних адміністрацій ненормативного характеру, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а за потреби – оприлюднюються.

Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції в установленому органом порядку і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій, які стосуються прав та обов’язків громадян або мають загальносуспільний характер, підлягають оприлюдненню і набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

1. Поняття екологічну функції держави та її екологічної політики.

2. Механізми та рівні здійснення екополітики.

3. Екобезпека.

4. Законодавча база екологічної політики.

5. Екологічна освіта та виховання.

Література:

1. Назарук М.М. Основи екології та соціоекології. -Львів: Афіша, 1999.-256с.

2. Стійкий екологічно безпечний розвиток і Україна: Навч. посіб./ Ф.В.Вольвач, М.І.Дробноход, В.Г.Дюканов та ін.; За ред.. М.І.Дробнохода.– К.: МАУП, 2002.– 104 с., іл.

3. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології. – К.: Вища школа, 2004. – 382с.: іл.

4. Злобін.

Тема наступної лекції: Міжнародний екопроцес.

Домашнє завдання:(Дробноход с. 72-81, Назарук, с.236-237, Запольський, с.340-355).

1. Екологічна функція держави та екополітика.

Серед основних функцій держави як головних напрямків і видів здійснення діяльності, обумовлених її завданнями й цілями, окреме місце посідає екологічна функція. Вона сформувалася нещодавно і отримала своє конституційне закріплення.

Її виникнення прийнято пов'язувати із загостренням сучасної екологічної ситуації, зростанням ролі і значимості сфери взаємодії суспільства і природи, коли проблеми співвідношення останніх зажадали окремого, специфічного підходу і вже не могли вирішуватися в рамках здійснення економічної функції.

Призначення екологічної функції – забезпечення науково обґрунтованого співвідношення екологічних та економічних інтересів, а також у створенні комплексу необхідних гарантій для реалізації й захисту прав людини на здорове і сприятливе навколишнє середовище. Вона спрямована на гармонізацію відносин суспільства і природи, забезпечення оптимального врахування економічних та екологічних інтересів суспільства.

Сутність екологічної функції – гарантування екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона й раціональне використанні як окремих природних ресурсів, так і навколишнього природного середовища в цілому; збереження генофонду.

Основна мета цієї функції держави – охорона оточуючого людину середовища, гарантування екологічної безпеки її життя і здоров'я.

Держава, здійснюючи екологічну функцію, формує та реалізує державну екологічну політику.

Екологічна політика – суспільні відносини щодо збалансування екологічних та пов'язаних з ними інтересів учасників суспільних відносин.

Політика та екологія пов'язуються шляхом застосування не тільки політичних механізмів, але й державного примусу для впорядкування еколого значимих суспільних відносин та узгодження екологічних інтересів.

Екологічна політика, що здійснюється державою, виступає фактично складовою державної політики, є складовою зовнішньої та внутрішньої політики держави.

Проте, як соціокультурний феномен вона виходить за межі конкретної політики будь-якої держави, оскільки в її центрі знаходиться людина, а не держава.

Екологічна політика є явищем наднаціональним, складовою єдиного процесу загальнолюдської культури.

Основні напрямки державної політики України в царині охорони довкілля, використання природних ресурсів і гарантування екологічної безпеки розроблені відповідно до Конституції України.   У Конституції зазначено, що гарантування екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (ст. 16).

Основним завданням екологічної політики є розв'язання проблеми виживання людини та суспільства в цілому перед загрозою глобальної екологічної катастрофи, захист природного довкілля від руйнації, пошук шляхів та засобів виходу людства з екологічної кризи. Вона покликана узгодити соціальні та екологічні цілі суспільства як основу розв'язання проблеми глобальної екологічної кризи, забезпечити соціальну організацію виживання людини й людства відповідно до екологічного імперіативу.

Головним об'єктом її є вся система соціоприродних відносин, яка основним чином здійснюється через економіку, людську природо-перетворюючу діяльність, а отже, в своїй основі залежить від пануючого в суспільстві ставлення до природи та вибору цілей, в тому числі і соціально-економічних.

2. Механізми та рівні здійснення екополітики.

Реалізується ця функція за допомогою економічних, організаційних, ідеологічних і правових механізмів.

У структурі соціальної екологічної політики сучасної держави виділяють такі основні рівні — глобальний, регіональний (в тому числі державний, національний, обласний) та локальний (міста, селища, села, окремі господарства).

· Глобальна екополітика, на думку відомого російського еколога професора М. П. Реймерса, — це розробка і проведення міжнародних, політичних і зовнішньоекономічних акцій з урахуванням екологічних обмежень в соціально-економічному розвитку, запасів світових природних ресурсів та їх розподілу між країнами.

Елементи глобальної екологічної політики – її транснаціональний рівень, загальний для декількох або більшості держав, зв'язаних в єдину екологічну систему, стан якої впливає, перш за все, на ці країни.

Зрозуміло, що жодна держава не може вирішити екологічної проблеми в повній мірі, оскільки вона має глобальний характер. Підтвердження цього рішення Всесвітнього форуму в Ріо-де-Жанейро — Конференції з проблем навколишнього середовища і розвитку (червень 1992 р.), де було підкреслено, що забруднення довкілля не визнають національних кордонів — викиди окисів західноєвропейських теплових електростанцій є причиною кислотних дощів в Скандинавії, американських — в Канаді; вирубування тропічних лісів Амазонії скорочують можливості регенерації кисню у всій атмосфері нашої планети.

Прикладом міжнародної співпраці у галузі охорони довкілля є реалізація Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, що були затверджена на конференції міністрів довкілля країн Європи у м. Софії в 1995 році. Програма її створення була (?) розроблена у 1999 році, а в 2005 році планується вже завершити її виконання. В цій програмі передбачається створення всеєвропейської системи охорони природної спадщини європейської спільноти. Вона є виявом реакції, викликаної хаотичним, і в своїй основі, споживацьким розвитком суспільства, що призвела до розвитку дигресивних процесів у природі, які вже набули і продовжують набувати глобального значення. Передбачається створення єдиної, цілісної системи збереження, відтворення і покращення національних природних багатств на теренах всього континенту і, поєднаної дії зусиль на національному і міжнародному рівнях.

Дедалі помітнішими стають ознаки глобальної екологічної кризи на тлі подальшого загострення продовольчої проблеми в сучасному світі. За таких умов продовольча проблема стає першочерговою і глобальною.

Зважаючи на це XXII сесія ГА ООН у жовтні 1996 року розглянула й ухвалила спеціальний документ під назвою "Римська декларація про всесвітню продовольчу безпеку". Того ж року на міжнародному форумі з проблем продовольства, в якому взяли участь глави держав і урядів переважної більшості країн світу, було ухвалено "План дій щодо розв'язання проблем продовольства". Цей план стосується всіх держав і покликаний привернути увагу всього світового співтовариства до необхідності максимальної мобілізації людських, матеріально-технічних та інтелектуальних ресурсів і зосередження їх на цій проблемі.

Продовольча криза в сучасному світі підриває здоров'я і життє-спроможність понад 1 млрд. осіб, безпосередньо загрожуючи життю майже чверті населення країн, що розвиваються, а також кожному двадцятому — в розвинутих країнах. За оцінками експертів ООН, від недоїдання та голоду останні два десятиріччя щорічно вмирало приблизно 50 мільйонів осіб. Надзвичайно тяжкий стан з продовольчим забезпеченням спостерігається у 40 найбідніших країнах, що належать до "зони голоду", яка охоплює екваторіальну частину Африки та Південно-Східну Азію.

· Державна екологічна політика враховує екологічний стан території, виключаючи водну акваторію і повітряний простір, наявність в їх межах природних ресурсів, перспективи розвитку господарства та зміни чисельності населення. Регіональна екологічна політика враховує місцеві чинники та умови їх дій.

Держава виступає головним координатором природоохоронної діяльності на всій території, їй одній належить виключне право на застосування, в крайньому разі, навіть силових засобів для реалізації загальнонаціональних інтересів, в тому числі і соціально-екологічних.

Концепція соціально-економічної політики кожної держави будується з урахуванням реальної ситуації, яка склалася внаслідок взаємодії її з довкіллям.

Основні завдання соціально-екологічної політики на державному рівні:

· врахування довготривалих, а не короткочасних чинників і вихід на пріоритетний рівень у загальнодержавній політиці;

· переосмислення розвитку держави не тільки з позицій економіки, але як створення середовища життєзабезпечення людини;

· максимальне наближення технологічних циклів до вимог природи;

· використання до кінця ресурси, які включені у переробку, а відходи включити в природні біогеохімічні цикли без їх порушення;

· змінити саму людину, її розуміння цінностей, систему освіти і виховання;

· Локальний рівень екополітики – гармонізація відносин суспільства та природи в певних місцевих соціоекосистемах (міста, селища, села, окремого господарства).

Здійснювати завдання соціально-екологічної політики на цьому рівні покликані органи місцевого самоврядування. Через свою наближеність до населення місцеві органи влади повинні виконати важливу роль в освіті населення з питань природоохоронного значення.

У документах Конференції ООН (Ріо-92)кожному місцевому органу влади рекомендовано, проконсультувавшись з населенням, розробити місцевий „Порядок денний на ХХІ ст.”, який повинен зафіксувати наявну ситуацію і визначити пріоритети і шляхи досягнення регіональних завдань та стати складовою частиною відповідної Національної програми.

На основі місцевої ініціативи члени територіальної громади мають право (і повинні):

· ініціювати підготовку та розгляд ряд питань віднесених до місцевого самоврядування,

· брати участь у підготовці загальнодержавних і регіональних природоохоронних програм, у розробці рішень, що стосується природокористування;

· вимагати надання даних стосовно стану довкілля;

При цьому необхідно прийняти до уваги (і це підкреслюється в Принципах Ріо), що багато поколінь корінного населення сформували цілісне, що ґрунтується на звичаях, уявлення про свою землю, природні ресурси і навколишнє середовище, лише їм надається пріоритет при прийнятті важливих рішень.

Неурядові організації екологічного спрямування стають важливим чинником становлення громадянського суспільства.

Крім незалежності неурядові організації мають різноманітні стійкі знання в галузях, які необхідні для забезпечення екологічно безпечного і соціально орієнтованого стійкого розвитку.

Для здійснення екополітики на локальному рівні необхідно зробити наступне:

· об'єднати зусилля, знання місцевих жителів, при цьому врахувати, що географічні кордони для реалізації програми через недосконалість адміністративно-територіального поділу необхідно розширити;

· в рамках регіону необхідно визначити спільну сумарну дію викидів та скидів підприємств регіону, розробити регіональні нормативні документи, які регламентують рівень забруднень біосфери та стануть нормативними при розробці проектів гранично допустимих скидів у поверхневі води та викидів в атмосферу всіх підприємств регіону.

Досвід розвитку нашої самостійної держави, становлення громадянського суспільства показав, що при відсутності затверджених місцевих Програм неможливо задіяти механізми передачі влади і звітності при обранні наступних представницьких і виконавчих органів місцевої влади.

Відсутні також критерії оцінки діяльності виборних осіб і діяльності їхніх команд, які на виборах не скупляться на обіцянки.

(це вам теми для майбутніх курсових та наукових робіт)

3. Екологічна безпека.

Екологічна політика орієнтується на екологічну безпеку як один з пріоритетних напрямів її формування та практичної дії.

Екологічна безпека є невід'ємною складовою національної та державної безпеки.

Гарантії екобезпеки, – якісно новий тип соціальних благ, а саме адекватність екологічних умов існування населення, завдання збереження його здоров'я та відвернення загроз депопуляції повинні стояти поряд з гарантіями державної та особистої безпеки, прав і свобод людини.

У статті 16 нової Конституції України зазначено, що „ забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території, України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави”.

Екологічна безпека населення в поєднанні з раціональним народним господарством — одна з вузлових проблем її економіки.

Для забезпечення екологічної безпеки – збереження навколишнього природного середовища „в робочому” стані і підтримання в ньому екологічної рівноваги, а отже високої та стабільної відтворювальної спроможності природи необхідно, щоб не менше 1/3 загальної земельної площі залишалось у стані близькому до природного (в Україні маємо тільки 7—8%). Решта земель має розподілятися так: 1/2 відводиться для виробництва сільськогосподарської продукції, 1/2 — для інших цілей (виробничих і невиробничих).Не слід зменшувати площі „дикої природи ”, бо це призводить до екологічної кризи, деградації природи та інших негативних екологічних наслідків. Треба покінчити з інтенсивним, виснажливим й еколо-небезпечним використанням землі в с/г.

Екологічна безпека залежить від характеру взаємовідношення людини і природи, тобто комплексної дії антропогенних чинників на природу і, навпаки, природних чинників на здоров'я та рівень життя людини.

В результаті господарювання людини без урахування екологічних обмежень і законів проявився так званий ефект „ екологічного бумерангу ” — негативної дії чинників зовнішнього середовища на людину:

· забруднення мільйонів гектарів землі та води Дніпра,

· Чорнобильська аварія, додаткове опромінення населення земної кулі, ядерні випробування),

· забруднення продуктів харчування нітратами,

· кислотні дощі, які стали серйозною загрозою існування лісів у ФРН і Канаді,

· зникнення озерної риби в країнах Скандинавського півострова,

· загазованість міст, яка вже деколи стає загрозливою для життя.

Можна наводити ще багато прикладів дії цього „бумерангу”. Всі вони є ілюстрацією порушення рівноваги у взаємовідношенні між людиною і природою.

Нищівна дія „бумерангу” направлена безпосередньо на людину, оскільки він повертається завжди до того, хто його запустив.

Людина може існувати лише в певних умовах як елемент унікальної саморегулюючої системи — біосфери.

Щоб порушити цю рівновагу достатньо відносно невеликих — у рамках глобальних процесів — збурень. Вони можуть викликати лавиноподібний процес розбалансу.

Так, наприклад, неконтрольований розвиток промисловості – збільшення вуглекислого газу в атмосфері – потепління – значне зменшення площі полярних шапок – зниження відбиваючої здатності Землі – зменшення кількості сонячної енергії, яка випромінюється в космос – збільшення тої її частини, що йде на нагрівання атмосфери – посилення розтоплення льодовиків – зменшення їх площі. Процес повторюватиметься доти, поки не наступить нова рівновага, але вже зміщена в бік загального потепління клімату. Така глобальна та швидка зміна клімату внесе небажані зміни в світ живого, і невідомо, чи знайдеться людині місце в нових екосистемах, що виникнуть в результаті зміни зовнішнього середовища, адже діапазон умов, в яких може існувати людина обмежений. Таким чином потрібні насамперед дії, спрямовані на упередження проявів нищівної дії екологічного „бумерангу”.

Перехід України до ринкової економіки і різних форм власності, демонополізація виробництва — стимулювали розвиток потенційно небезпечних виробництв та зниження екологічної безпеки населення.

Всі підприємці та підприємства вирішують питання безпеки, виходячи з власних уявлень про неї. Зростання самостійності кожного підприємця та підприємства ведуть до накопичення джерел потенційної безпеки.

Це вимагає принципово нового соціально-економічного і організаційно-правового механізму забезпечення безпеки населення зі сторони держави (з використанням для цього ринкових каталізаторів, як це прийнято законодавчо у всьому цивілізованому світі.

Екологічну безпеку характеризують такі риси:

· збереження життя і охорона здоров'я громадян в разі локальних, регіональних і глобальних екологічних лих, криз і катастроф;

· забезпечення будь-якій людині та суспільству в цілому розумного задоволення екопотреб в усіх сферах життєдіяльності,

· гарантування постійного проживання в екологічно чистому і сприятливому для життєдіяльності середовищі;

· запобігання реалізацій проблем екобезпеки лише в ім'я суб'єкта екосистеми (суспільства) на шкоду об'єкта навколишнього середовища;

Досягнення „абсолютної” екологічної безпеки принципово неможливе, бо воно мало б ґрунтуватися на стовідсотковій гармонії між людиною та природним довкіллям, що на сьогодні досягти досить важко.

4. Законодавча база екологічної політики.

У реалізації екологічної політики вирішальна роль належить екологічному праву.

Серцевиною національної концепції соціально-екологічної політики повинно бути екологічне законодавство – система соціальних норм і відношень в галузі взаємозв'язку людини і природи, яка охороняється силою держави.

Необхідним чинником переходу України на шлях стійкого розвитку, інструментом, що забезпечуватиме її екологічну політику, є відповідна законодавча база.

Нинішнє законодавство продовжує обслуговувати складний, суперечливий процес розвитку в Україні індустріального суспільства, результати якого є невтішними як щодо економічних показників і соціального забезпечення, так і щодо екологічної ситуації.

Перехід до суспільства стійкого розвитку, для якого на відміну від нинішнього суспільства характерний пріоритет розвитку людського фактора, а економічне зростання досягається з урахуванням екологічного імперативу, потребує створення оновленого нормативно-законодавчого поля. Це має бути тривалий еволюційний законотворчий процес, спрямований на реалізацію Стратегії розвитку держави на найближчу і віддалену перспективу.

Стратегія розвитку — це рамковий документ для відповідних нормативних і законодавчих актів, а тому Стратегія повинна мати ранг закону. У цьому контексті передчасним є прийняття наприкінці 1999 р. Верховною Радою України Закону України ”Про Конвенцію сталого розвитку населених пунктів”.

Стратегія має ґрунтуватися на

· необхідності збереження й відновлення навколишнього середовища;

· заощадливого та дбайливого використання природних ресурсів;

· гармонійного поєднання економічних, соціальних і екологічних завдань з наданням переваги останнім.

Стратегічні напрямки та завдання мають конкретизуватися в систематизованих і взаємоузгоджених планах і програмах дій на державному, регіональному й місцевому рівнях з урахуванням реального стану справ у поточному періоді. Необхідно чітко узгодити відповідні документи регіонального та місцевого підпо

Дата добавления: 2013-12-14