Питання №3. Науково-технічний потенціал України

Питання №2 Науково-дослідницька діяльність студентів.

Науково-дослідницька діяльність студентів (НДДС) вищих навчальних закладів України є одним із основних чинників підготовки висококваліфікованих кадрів відповідно профілю.

Поняття “науково-дослідницька діяльність студентів” включає в себе два взаємопов’язаних елементи:

ü навчання студентів елементів дослідницької діяльності, організації та методики наукової творчості;

ü наукові дослідження, що здійснюють студенти під керівництвом професорів і викладачів

Для НДДС вищих навчальних закладів характерним є єдність цілей і напрямків навчальної, наукової і виховної роботи, тісна взаємодія всіх форм і методів наукової роботи студентів, що реалізуються в навчальному процесі та позанавчальний час. Це забезпечує їхню участь у науковій діяльності протягом усього періоду навчання, тісно пов’язану як із науково – дослідницькою діяльністю, що проводиться підрозділами ВНЗ, так і з громадською діяльністю.

Зміст і структура НДДС забезпечує послідовність її засобів і форм відповідно до логіки і послідовності навчального процесу. Це зумовлює спадкоємність її методів і форм від курсу до курсу, від кафедри до кафедри, від однієї дисципліни до іншої, від одних видів занять до інших, поступове зростання обсягу і складності набутих студентами знань, умінь, навичок у процесі виконання ними наукової роботи.

Реалізована в комплексі науково-дослідницька діяльність студентів забезпечує вирішення таких основних завдань:

ü формування наукового світогляду, оволодіння методологією і методами наукового дослідження;

ü надання допомоги студентам у прискореному оволодінні спеціальністю, досягненні високого професіоналізму;

ü розвиток творчого мислення та індивідуальних здібностей студентів у вирішенні практичних завдань;

ü прищеплення студентам навичок самостійної науково-дослідницької діяльності;

ü розвиток ініціативи, здатності застосувати теоретичні знання у своїй практичній роботі, залучення найздібніших студентів до розв’язання наукових проблем, що мають суттєве значення для науки і практики;

ü необхідність постійного оновлення і вдосконалення своїх знань;

ü розширення теоретичного кругозору і наукової ерудиції майбутнього фахівця;

ü створення та розвиток наукових шкіл, творчих колективів, виховання у стінах вищого навчального закладу резерву вчених, дослідників, викладачів.

Науково-дослідницька діяльність студентів – це системне утворення, яке має свою структуру, зміст і форми.

У вищих навчальних закладах склалася певна структура НДДС;

- проректор з наукової роботи;

– рада НДДС інституту

– рада студентського науково-творчого товариства (СНТТ) факультету (факультетів),

- СНТТ кафедри (кафедр).

Наукове керівництво СНТТ здійснюється науковим керівником, який обирається вченою радою вищого навчального закладу. Голова (з числа студентів) і члени ради СНТТ призначаються і затверджуються наказом ректора по інституту.

Рада СНТТ вузу: ( див. рисунок )

ü створює факультетські ради СНТТ і керує ними. Організовує разом з факультетськими СНТТ гуртки, творчі секції, бюро та ін.;

ü інформує громадськість інституту про роботу СНТТ;

ü щорічно організовує підсумків студентські наукові конференції;

ü організовує і проводить внутрівузівський конкурс студентських наукових робіт, контролює діяльність гуртків, студій на кафедрах;

ü організовує виставки і презентації кращих наукових праць студентів;

ü забезпечує участь студентів у реґіональних та всеукраїнських конкурсах, оглядах, конференціях, олімпіадах;

ü сприяє широкому впровадженню результатів студентських робіт у практику, публікуванню статей, тез доповідей у наукових збірках;

ü організовує взаємодію СНТТ інституту з іншими ВНЗ, закладами освіти, культури та ін.

ü морально та матеріально заохочує студентів, які ефективно здійснюють науково-дослідницьку діяльність.

Рада СНТТ інституту працює в тісному зв’язку з СНТТ факультетів і кафедр.

Залучення студентів до науково-дослідницької діяльності здійснюється через академічну групу. На початку навчального року на стаціонарі, під час настановної сесії на заочному відділенні в групах, на курсах і факультетах проводиться бесіди про науково-дослідницьку діяльність, де висвітлюються найзначніші досягнення студентів за минулі роки, подається докладна інформація щодо запланованої наукової тематики інституту, факультетів, кафедр.

Зміст і форми НДДС відповідають основним напрямам науково-дослідницької діяльності вищого навчального закладу, базою її організації і проведення є кафедри. У керівництві НДДС беруть участь висококваліфіковані викладачі ВНЗ.

Зміст і характер НДДС визначаються:

а) проблематикою дослідницької і науково-методичної діяльності кафедр, факультетів, інституту;

б) тематикою досліджень, що здійснюються кафедрами у творчій співпраці з закладами культури, освіти, з усіма профільними для ВНЗ установами та організаціями;

в) умовами дослідницької роботи студентів, наявністю бази дослідження, можливістю отримання необхідних документів, наявністю комп’ютерної техніки, Internet та Internet; забезпеченням НДДС науковим керівництвом.

Науково – дослідницька діяльність студентів ВНЗ здійснюється за трьома основними напрямками

ü науково-дослідницька робота, що є невід’ємним елементом навчального процесу і входить до календарно-тематичних та навчальних планів, навчальних програм як обов’язкова для всіх студентів;

ü науково-дослідницька робота, що здійснюється поза навчальним процесом у межах СНТТ – у гуртках, проблемних групах (лабораторіях), перекладацьких та інформаційних студіях, фольклорних експедиціях та ін.;

ü науково-організаційні заходи: конференції, конкурси та ін.

Науково-дослідницька робота студентів у межах навчального процесу є обов’язковою для кожного студента і охоплює майже всі форми навчальної роботи:

ü написання рефератів наукової літератури з конкретної теми в процесі вивчення дисциплін соціально-гуманітарного циклу, фундаментальних і професійно-орієнтованих, спеціальних дисциплін, курсів спеціалізацій та за вибором;

ü виконання лабораторних, практичних семінарських та самостійних завдань, контрольних робіт, що містять елементи проблемного пошуку;

ü виконання нетипових завдань дослідницького характеру в період виробничої практики, на замовлення підприємств, установ, організацій, закладів культури тощо;

ü розробка методичних матеріалів з використанням дослідницьких методів (глосаріїв, кросвордів, програм і методик соціологічних досліджень тощо;

ü підготовка і захист курсових та дипломних робіт, пов’язаних з проблематикою наукових досліджень спеціальних кафедр.

Методика постановки і проведення НДДС у навчальному процесі визначається специфікою ВНЗ, його науковою і матеріально – технічною базою, набутими традиціями.

Для проведення цієї роботи студенти отримують робоче місце в лабораторії кафедри, комп’ютерному класі, бібліотеці.

У деяких вищих навчальних закладах навчально–дослідницькій роботі передує спеціальний курс з основ організації та методики проведення наукових досліджень, з організації бібліографічної та патентно – ліцензійної діяльності.

Чітка організація НДДС у навчальному процесі сприяє поглибленому засвоєнню студентами спеціальних навчальних дисциплін, дозволяє найповніше виявити свою індивідуальність, сформувати власну думку щодо кожної дисципліни. При цьому особлива увага приділяється залученню студентів до збору, аналізу та узагальнення кращого практичного досвіду, проведення соціологічних та експериментальних досліджень, підготовки доповідей і повідомлень.

Науково-дослідницька робота студентів поза навчальним процесом є одним із найважливіших засобів формування висококваліфікованих фахівців. Нею передбачається:

ü участь студентів у роботі наукових гуртків, проблемних груп, творчих секцій, лабораторій та ін.;

ü участь студентів у виконанні держбюджетних або госпрозрахункових наукових робіт, проведенні досліджень у межах творчої співпраці кафедр, факультетів, комп’ютерного центру із закладами культури, освіти тощо;

ü робота в студентських інформаційно-аналітичних та культурологічних центрах, перекладацьких бюро;

ü рекламна. Лекторська діяльність та ін.;

ü написання статей, тез доповідей, інших публікацій; найпоширенішою формою організації НДДС є наукові гуртки, секції, студії, бюро, центри. Кожний із них являє собою невеликий (10-15 осіб) творчий студентський колектив, який працює над однією або кількома суміжними науковими темами, за планами, що складаються на семестр або навчальний рік. Науковим підрозділом керує викладач, помічником якого є студент.

НДДС диференціюється залежно від курсу навчання, спеціальності та спеціалізації. Якщо напрям дослідження має міжкафедральний характер, здійснюється спільне керівництво НДДС викладачами кількох кафедр.

Художньо-творча діяльність студентів здійснюється практично в усіх навчальних закладах і особливо в музичних, театральних ВНЗ, на творчих факультетах інститутів культури в таких формах:

ü робота у творчих секціях і студіях (літературній, композиції, режисури, живопису, скульптури та ін.);

ü участь у концертах, конкурсах, виставках на рівні ВНЗ, реґіональному, всеукраїнському та міжнародному рівнях;

ü виступи на радіо, на телебаченні, в пресі;

ü розробка сценаріїв, постановчих матеріалів, підготовка і показ спектаклів, шоу-програм, тематичних вечорів та ін.

Цей напрям НДДС забезпечує тісний зв’язок з творчими організаціями, самодіяльними колективами, закладами дозвілля, сприяє постійному вдосконаленню художньої майстерності і ефективному використанню творчого потенціалу студентської молоді.

Студенти, які досягли значних успіхів у науково – дослідницькій діяльності, можуть працювати за індивідуальним графіком виконання навчального плану в межах установленого терміну навчання. Студенти – науковці, випускники ВНЗ за рішенням ДЕК та СНТТ інституту можуть бути рекомендовані до вступу в аспірантуру, на викладацьку роботу.

В сучасному періоді розвитку України актуального значення набуває модернізація національної економіки на засадах реалізації інноваційно-інвестиційної моделі. Досвід успішного розвитку країни пов'язаний, в першу чергу, із проведенням активної інноваційної політики, стимулюванням наукових досліджень і розробок (НДДКР), зростанням частки високотехнологічної продукції та послуг у ВВП.

В рамках глобалізаційної інтеграції створення сприятливих умов для розвитку вище зазначених показників залежить від стану формування наукового потенціалу із відповідним набором ознак, що відповідають цілям і завданням розбудови економіки інноваційного типу.

Отже, важливе значення у процесах трансформації економіки належить результативності використання наукового потенціалу країни, який забезпечуватиме генерування нових знань та нововведень і, відповідно, призведе до економічного зростання держави. У той же час, науковий потенціал зазнає істотних змін під багатоаспектним впливом соціально-економічних та технологічних перетворень.

На сьогодні проблеми формування та використання наукового потенціалу становить окрему галузь знань, у якій спеціалізуються економісти, соціологи, інженери, психологи, юристи, менеджери. Питанням зміцнення наукового потенціалу приділена дуже значна увага в роботах І.Ю. Єгорова, О.М. Трусій, Р.Б. Матковського, І.М. Микитюк, В.І.Оноприєнко, О.В. Комеліної, І.В. Заюкова, Л.Ф. Радзієвської, А.С. Філіпенка.

Різноманітність підходів до визначення економічної природи терміну «науковий потенціал» і його складових свідчить про складність і неоднозначність опису інноваційної взаємодії наукових здобутків із виробничими, державними та соціальними ресурсами країни.

Нажаль, жодними чинними законодавчими актами не передбачено визначення економічної сутності терміну «науковий потенціал». Навіть, в Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» №1977-ХІІ, із змінами від 19 грудня 2006 року, термін “науковий і науково-технічний потенціал” часто використовується в рамках окреслення основних цілей та напрямів державної політики у науковій і науково-технічній, у визначенні основних повноважень центральних органів виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, а також є основним інструментом реалізації державних цільових наукових та науково-технічних програм. Але, не зважаючи на це, жодна стаття нормативного акту не надає економічного тлумачення означеного поняття.

В перекладі з латинського «потенціал» означає сила або потужність. З економічної точки зору енциклопедичні джерела термін “потенціал” розглядають як засоби, запаси та джерела, що є в наявності та можуть бути використані для досягнення певної мети, вирішення деякого завдання, а також можливості окремої особи, суспільства та держави в певній галузі.

Досить широке визначення наукового потенціалу можна знайти у дослідженні О.М. Трусій «Територіальна організація наукового потенціалу України», яка в рамках характеристики терміну виділяє цілісну взаємозв'язану систему галузевих і територіальних утворень, що існує на базі територіального поділу праці й охоплює складові наукової діяльності з метою забезпечення належного рівня науково-технічного розвитку країни, регіону.

З цією думкою погоджується і І.В. Заюков, який науковий потенціал розглядає у взаємозв'язку із трудовим, відокремлюючи наукові кадри від працездатного населення.

На відмінну від вище викладеного, автор Р.Б. Матковський відокремлює в окремі поняття технічний і науковий потенціал, залишаючи за останнім лише знання, що втілюються в кількісних і якісних характеристиках винаходів та нововведень і визначається чисельністю та професійністю вчених, зайнятих у різних сферах науки

В навчально-методичних, а також в енциклопедичній літературі часто можна зустріти поняття “науково-технічний потенціал”, який формулюється як сукупність науково-технічних можливостей держави, що можуть бути використані для розвитку матеріального виробництва, зростання соціально-економічного рівня населення, росту продуктивних сил.

В цьому розумінні н ауково-технічний потенціал України виступає, як ресурсна сукупність національних ресурсів і засобів, необхідних для здійснення науково-технічної діяльності, та результати від їх використання.

Його складовими виступають: (див таблиці)

· матеріально-технічна база науки (наукові організації, науково-дослідні лабораторії, експериментальні заводи, електронно-обчислювальні центри, обладнання); (статистика за таблицею)

· наукові кадри (дослідники, експериментатори, конструктори, винахідники, науково-технічний персонал та ін.); (статистика за таблицею)

· фонд винаходів і відкриттів (банк наукових знань, винаходів, зразків, наукової інформації, патентів, наукових проектів, авторських свідоцтв тощо); (статистика за таблицею)

· організаційно-управлінська структура наукової сфери (система управління, фінансування, планування науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт НДПКР, організаційно-управлінські структури, методи управління НДПКР).

У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних інститутів, а також дослідних підрозділів ВНЗ функціонує з метою виробництва, розповсюдження і впровадження в практику наукових знань, реалізації єдикої науково-технічної політики.

Розвинутий науково-технічний потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-технічних зв’язків.

В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки.

На сучасному етапі в країні є об’єктивні умови для втілення в життя активної державної науково-технічної політики. Функціонує потужнай потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі.

Однак на сучасному етапі економічного розвитку господарський механізм не забезпечує необхідного сприйняття підприємствами науково-технічних досягнень. Наслідками негативних загальноекономічних тенденцій є зниження ефективності нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій.

Слід зазначити, що як розміщення наукових закладів впливає на на розміщення галузей господарства, так і характер розвитку і розміщення продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що сприяє розвязанню нагальних економічних і соціальних проблем цих регіонів.

Розміщення наукових закладів має такі особливості:

- інститути теоретичного профілю розташовані у великих науково-культурних центрах.

- мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз, розміщена більш рівномірно. Переважна їх частина знаходиться в центральних районах, а на периферії –їх філії, відділення і лабораторії.

В Україні, умовно-територіально, поділено 7 наукових центрів:

- Західний науковий центр

- Північно-східний науковий центр

- Центральний – Київ

- Донецький науковий центр

- Придніпровський науковий центр

- Південний науковий Центр

- Кримський науковий центр

Основними центрами і регіонами, де розміщені галузі виробництва й інші центри економічної ділової активності, стали тариторії з передовою наукою та освітою. Територіальне поєднання освіти, науки, наукоємних виробництв нині є типовим для провідних промислових районів. Перспективною формою територіальної організації науково-виробничих комплексів стали технополіси – цілеспрямовано сформовані зони ділової та наукової активності, в яких поєднуються науково-дослідні інститути, вузи та наукоємні промислові підприємства, що взаємодіють між собою. Створенню науково-виробничих об’єднань також сприяло і посилення інтеграційних процесів.

Україна належить до держав з високим науково-технічним потенціалом.

Це, передусім, визнані у світі наукові школи вагомі та унікальні досягнення в багатьох сферах — розробці нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніці, фізиці низьких температур, ядерній фізиці, електрозварюванні, інформатиці тощо. Держава повинна створити такі умови, які зможуть забезпечити примноження цього потенціалу, насамперед його максимальну віддачу.

Дата добавления: 2013-12-13