У процесі експлуатації основні виробничі фонди зношуються

Розрізняють два види зносу основних фондів - фізичний і моральний.

Фізичний знос - це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основних засобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання. Розрізняють повний і частковий знос основних засобів.

Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів шляхом нового капітального будівництва або придбання нових основних засобів.

Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

Моральний знос - це знос основних засобів внаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних фондів іще до їх фізичного зносу.

Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих фондів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.

Моральний знос зменшує вартість основних виробничих фондів через скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення. Сума нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих фондів. Вирахуванням з первісної вартості основних виробничих фондів суми зносу визначають залишкову вартість основних виробничих фондів.

Необхідною умовою відновлення засобів праці у натуральному вигляді є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.

До складу амортизаційних витрат включають:

• витрати на придбання основних фондів для власного виробничого використання, в тому числі на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

• на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних фондів.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду:

• витрати на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх наступної реалізації іншим підприємствам чи використання таких основних фондів у виробництві інших основних фондів, призначених для реалізації;

• витрати на утримання основних фондів, що перебувають на консервації.

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних фондів і норм таких відрахувань, а також від методів їх нарахування. Зокрема, підприємство може самостійно застосовувати метод прискореної амортизації.

Сутність прискореного методу нарахування амортизації полягає в тому, що без скорочення встановлених нормативних строків служби основних фондів підприємствам дозволяється протягом двох років проводити амортизаційні відрахування в підвищених розмірах, але з відповідним зниженням їх у наступні роки.

У наслідок зростання амортизаційних відрахувань знижується розмір оподатковуваного прибутку, а отже, і величина податку на прибуток.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

А = Б_а * Н

де А - сума амортизаційних відрахувань (гривень);

Б_а - балансова вартість відповідної групи основних фондів на початок звітного періоду (гривень);

Н - норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних фондів (%).

Згідно з чинним законодавством України норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів.

Слід зазначити, що Верховна Рада України має право коригувати норми амортизації на поправочний коефіцієнт під час затвердження Державного бюджету України.

Нарахування амортизаційних відрахувань дає можливість визначити поточну вартість не зношеної частини основних фондів, а також вартість тієї їх частини, яка відноситься на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг. Одночасно визначається нагромаджувана частина фінансових ресурсів для наступного заміщення основних фондів, які вибувають з виробничого процесу через зношення.

З метою створення фінансових умов для прискорення впровадження у виробництво науково-технічних досягнень та підвищення заінтересованості підприємств у поновленні активної частини основних фондів підприємства мають право самостійно застосовувати прискорену амортизацію основних фондів.

У разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням. При цьому не враховується сплачений податок на додану вартість, якщо конкретне підприємство зареєстроване як платник податку на додану вартість.

Якщо підприємство самостійно виготовляє основні фонди для власних виробничих потреб, балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених підприємством в період виготовлення таких основних фондів, у тім числі на суму витрат, пов'язаних з введенням таких основних фондів в експлуатацію.

Зміст амортизаційної політики підприємства та держави складає взаємодія економічних категорій та важелів, які виявляють свою дію через сутність і функції амортизації. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу національного доходу як на мікроекономічному, так і на макроекономічному рівні, тобто на рівні підпри­ємств та на загальнодержавному рівні.

На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди.

На мікроекономічному рівні під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є у розпорядженні підприємств.

Необхідно зосередити свою увагу на тому, що управління амортизаційною політикою являється найважливішою сферою діяльності будь-якого суб'єкта ринкового господарства. Передусім це зумовлено швидкими змінами у технології виробництва, у якій основу складають сучасні обладнання. Для розв'язання існуючої проблеми в амортизаційній політиці, необхідно опиратися на сам термін "амортизація", а потім вже починати з відповідних рахунків проведених за період визначеного моменту часу. І це не випадково, тому що багато хто із фахівців цього напрямку і досі не мають навіть єдиної точки зору щодо визначення поняття "амортизація" яке представляє собою основу амортизаційної теорії економічного розвитку. Більшість розвинутих індустріальних країн світу вже перейшли до застосування нового типу амортизаційного розвитку економіки.

В дискусії про економічну сутність амортизації виділяють три основні позиції, а саме:

одна група вчених вважає, що амортизація - це просто грошовий вираз зносу основних засобів;

прихильники другої позиції вважають амортизацією не що інше, як процес перенесення вартості зносу основних засобів на собівартість продукції;

третя група вчених стверджує, що амортизація - це прийом або метод бухгалтерського обліку.

Однак, не дивлячись на неоднозначне трактування поняття амортизації, єдиної точки зору до цього часу не існує, хоча принципові вирішення цього питання є досить важливим. Найбільш поширеним у вітчизняній літературі зустрічається наступне трактування цього поняття, а саме що амортизація - це поступове зниження вартості основних фондів внаслідок їх зносу, а також поступове перенесення їх вартості на виготовлену продукцію з метою нагромадження засобів для їх відтворення.

Амортизацію також можна трактувати як процес послідовного перенесення вартості засобів праці, авансованої в їх придбання та в міру їх зношення на вироблену продукцію з метою формування грошового фонду для подальшого відтворення зношених основних засобів в натуральній формі. При цьому мова не йде про технічну прив'язку процесів відтворення використаних в процесі виробництва засобів праці до їх попередньої натуральної форми.

Сучасний підхід розкриття сутності амортизації не перешкоджає переливу амортизаційних відрахувань в будь-які нові натуральні форми основного капіталу при умові збереження, принципу цільового використання амортизаційних відрахувань на відтворення засобів праці, а не для використання їх, як показує вітчизняна практика, на покриття дефіциту підприємств в оборотних активах. Науково-технічний прогрес вимагає відтворення основних засобів на новій технічній основі.

Основою амортизації являється зношення основних засобів. Поняття зношення і зносу не є ідентичними. Знос - це втрата засобами праці своїх властивостей чи характеристик внаслідок певних обставин (експлуатації, впливу науково-технічного прогресу і т.п.), тобто це об'єктивно існуюче явище. Зносу підлягають всі засоби праці як діючі, так і не діючі, незалежно від їх участі в процесі виробництва (виробничі і невиробничі). Зношення - це економічний процес, відображення зносу в економічній дійсності. Зношення представляє собою процес втрати засобами праці своєї вартості. Причиною зношення може бути як фізичний так і моральний знос.

Необхідно відмітити, що при розгляді питання амортизації в основному економісти приділяють увагу тільки фізичному та моральному зносу. Зустрічаються роботи в яких по різному трактують назву того чи іншого виду зносу, але сутність їх однакова.

Економічна (бухгалтерська) концепція амортизації ґрунтується не на потребах відтворення, а на необхідності перенесення частини вартості основних засобів на вартість продукції, виробленої за їх допомогою у такій величині, яка б точно відображала втрату вартості засобів праці в процесі виробництва та внаслідок морального зносу. Економічна концепція менш вимоглива стосовно критеріїв ефективності використання амортизаційного фонду. Її завданням є покриття затрат понесених на виготовлення продукції.

Таким чином, можна відмітити наступні риси амортизації:

1. Амортизація являється найбільш важливішим моментом кругообігу основних засобів.

2. Амортизація представляє собою процес перенесення вартості засобів праці на заново створений продукт, а амортизаційні відрахування являються вартісним вираженням втраченої вартості основних засобів в процесі виробництва продукції та внаслідок їх морального зносу.

3. Завдячуючи амортизації як економічному процесу, втрачена вартість основних засобів в процесі виробництва продукції, не втрачається, а зберігається, акумулюючись в амортизаційному фонді.

2. Платник податку на прибуток.

Об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є:

а) прибуток з джерелом надходження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів збиткового періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.

б) дохід (прибуток) нерезидента з джерелом походження з України.

Тимчасово, до 1 січня 2020 року, звільняються від оподаткування:

— прибуток виробників біопалива, отриманий від продажу біопалива;

— прибуток підприємств, отриманий ними від діяльності з одночасного виробництва електричної і теплової енергії та/або виробництва теплової енергії з використанням біологічних видів палива;

— прибуток виробників техніки, обладнання, устаткування для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів, у тому числі самохідних сільськогосподарських машин та енергетичних установок, які споживають біологічні види палива, одержаний від продажу зазначеної техніки, обладнання та устаткування, що були вироблені на території України.

Доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за

датою, визначеною на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та складаються з:

— доходу від операційної діяльності;

— інших доходів.

Дохід від операційної діяльності визначається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше, ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає:

а) дохід від реалізації товарів, виконання робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного агента тощо);

б) дохід банківських установ.
До інших доходів включаються:

а) доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів;

б) доходи від операцій оренди (лізингу);

в) суми штрафів та/або неустойки чи пені, фактично отримані за рішенням договору або відповідних державних органів;

г) вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, яка визначена на рівніне нижче звичайної ціни, суми безповоротної. фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості;

д) суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів);

е) суми невикористаної частини коштів, що повертаються з страхових резервів;

є) фактично отримані суми державного мита, попередньо сплаченого споживачем, що повертаються на його користь;

ж) суми акцизного податку, сплаченого/нарахованого покупцями/покупцям підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного податку, уповноваженого цим Кодексом вносити його до бюджету, та рентної плати, а також суми збору у вигляді цільової надбавки до діючого та­рифу на електричну, теплову енергію та природний газ;

з) суми дотацій, субсидій, капітальних інвестицій із фондів загальнообов'язкового соціального страхування або бюджетів;

и) доходи, не враховані при обчисленні доходу, періодів,що передують звітному, та виявлені у звітному податковому періоді;

і) дохід від реалізації необоротних матеріальних активів, майнових комплексів, оборотних активів;

ї) інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Датою отримання доходів, які враховуються для визна­чення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань).

Так, дохід від реалізації товарів визнається за датою пере­ходу покупцеві права власності на такий товар. А дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою скла­дення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта опода­ткування, складаються із:

— витрат операційної діяльності;

— інших витрат.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визнаються витратами звіт­ного періоду, в якому визнано доходи від реалізації. Визна­чаються ці витрати лише на підставі первинних документів.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періо­ду, в якому вони були здійснені, з урахуванням наступного:

— датою здійснення витрат, нарахованих платником по­датку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться на­рахування податкового зобов'язання з податку та збору;

— датою збільшення витрат платника податку від здійс­нення кредитно-депозитних операцій є дата визнання проце­нтів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів)), визначена згі­дно з правилами бухгалтерського обліку;

— витрати, понесені платником податку, у вигляді благо­дійних чи інших внесків та/або вартості товарів (робіт, пос­луг) до неприбуткових організацій, які згідно з нормами цьо­го розділу враховуються для визначення об'єкта оподатку­вання платника податку, включаються до складу витрат за датою фактичного перерахування таких внесків та/або варто­сті товарів (робіт послуг).

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

— прямих матеріальних витрат;

— прямих витрат на оплату праці;

— амортизації виробничих основних засобів та нематеріа­льних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом то­варів, виконанням робіт, наданням послуг;

— вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з вироб­ництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

— інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Не включаються до складу витрат:

— витрати, не пов'язані з провадженням господарської ді­яльності;

— платежі платника податку в сумі вартості товару на ко­ристь комітента, принципала тощо за договорами комісії, агентськими договорами та іншими аналогічними договора­ми, перераховані платником на виконання цих договорів;

— суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, по­слуг;

— витрати на погашення основної суми отриманих позик, кредитів (крім повернення поворотної фінансової допомоги);

— витрати на придбання, виготовлення, будівництво, ре­конструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копа­лин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів;

— суми податку на прибуток; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбають­ся платником податку для виробничого або невиробничого використання; податків на доходи фізичних осіб, які відрахо­вуються із сум виплат таких доходів;

— витрати на утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими юридичними особами;

— дивіденди;

— витрати, не підтверджені відповідними розрахункови­ми, платіжними та іншими первинними документами;

— вартість торгових патентів, яка враховується у змен­шення податкового зобов'язання платника податку;

— суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних ор­ганів, суду, які підлягають сплаті платником податку;

— витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (ро­біт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи — підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи — платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації);

— витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами;

— витрати, понесені (нараховані) у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інженірінга.

До складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових ві­дносинах з таким платником податку (далі — працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додатко­вої заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, вихо­дячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів робіт, послуг; витрати на оплату авто­рської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з дого­ворами цивільно-правового характеру; будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін відповідно до колективних договорів (угод).

Також, до складу витрат платника податку відносяться су­ми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування у розмірах і порядку, встановлених законом.

3. Ставки податку на прибуток підприємств. Порядок нарахування та сплати податку.

Основна ставка податку на прибуток підприємств, встановлена Податковим кодексом України, становить 16 відсотків (з 1 січня 2014 року). Податок нараховується платни­ком самостійно.

Якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування плат­ника податку з числа резидентів за підсумками податкового ро­ку є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення під­лягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткуван­ня за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Орган державної податкової служби не може відмовити у прийнятті податкової декларації, яка містить від'ємне зна­чення, як результат розрахунку об'єкта оподаткування, з причин наявності такого від'ємного значення.

У разі якщо від'ємне значення, як результат розрахунку об'єк­та оподаткування, декларується платником податку протягом чо­тирьох послідовних податкових періодів, орган державної подат­кової служби має право провести позапланову перевірку пра­вильності визначення об'єкта оподаткування. В інших випадках наявність значення такого від'ємного значення не є достатньою підставою для проведення такої позапланової перевірки.

Звільняється від оподаткування прибуток підприємств та організацій, які засновані громадськими організаціями ін­валідів і є їх повною власністю, отриманий від продажу (пос­тачання) товарів, виконання робіт і надання послуг, крім пі­дакцизних товарів, послуг із поставки підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здій­снювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи без передачі права власності на такі товари, де протя­гом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці.

На період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року застосо­вується ставка 0 відсотків для платників податку на прибуток, у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує трьох мі­льйонів гривень та нарахованої за кожний місяць звітного пері­оду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено зако­ном; та які відповідають одному із таких критеріїв:

а) утворені в установленому законом порядку після 1 квітня 2011 року;

б) діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох років) щорічний обсяг доходів задекларовано в сумі, що не перевищує трьох мільйонів гривень, та у яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала 20 осіб;

в) які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законодавством порядку в період до набрання чинності Податковим кодексом України, та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів,робіт, послуг) становив до одного мільйона гривень і середньооблікова кількість працівників становила до 50 осіб.

Дата добавления: 2014-01-04