Рейтинг якості кредиту за аналізом фінансових коефіцієнтів

Сума і коефіцієнт	Клас І	Клас ІІ	Клас ІІІ	Клас ІV	Клас V	Клас VІ
Коефіцієнт поточної ліквід­ності	2,00	2,00	2,00	1,50	1,50	1,25
Довгострокова заборгованість: капіталізація	0,25	0,33	0,35	0,45	0,50	0,60
Довгострокова заборгованість: акціонерний капітал	0,66	1,00	1,00	1,25	1,75	2,00
Передподаткове покриття відсотків	7,00	5,00	5,00	4,00	3,00	2,00
Грошовий потік: довгострокова заборгованість	0,75	0,30	0,25	0,2	0,2	0,15
Довгострокова заборгованість: нетто основні активи	0,50	0,70	0,80	1,00	1,50	1,50
Нетто-оборотний капітал:: довгострокова заборгованість	1,00	0,80	0,80	0,75	0,50	0,40

Отже, незважаючи на те, який рейтинг кредиту за якістю вибере банк, він завжди має базуватися на врахуванні низки факторів: мети кредиту, розміру та загального обсягу можливих втрат з вини позичальника, фінансового стану та минулих кредитів позичальника.

Система спостереження за кредитами. Після надання кредиту банкам необхідно відстежувати фінансовий стан позичальника та виконання всіх умов кредитного договору, щоб виявити проб­леми позичальника з погашенням кредиту на ранніх стадіях. Це забезпечить банку максимальну ефективність коригуючих дій що­до запобігання та зменшення збитків.

Спостереження за використанням кредитів особливо важливе на етапі їх погашення, коли вони стають простроченими або коли порушуються визначені кредитною угодою мінімальна сума застави чи величина фінансових коефіцієнтів.

У процесі спостереження банк зобов’язаний аналізувати фінансовий стан та тенденції розвитку клієнта, його минулі та майбутні можливості щодо обслуговування боргу, а також дохідність його операцій. Незалежно від того, чи перші ознаки проблематич­ності кредиту є фінансовими або не фінансовими за характером, їх треба ретельно проаналізувати. З погіршенням стану кредиту банк повинен виявити ступінь складності проблем, що виникли, та вжити відповідних заходів:

· проаналізувати проблеми позичальника;

· проконсультуватися з працівниками відділу, що займається з проблемними кредитами;

· віднести кредит до нижчої класифікації та припинити відображення відсотків по кредиту у доходах банку;

· зібрати інформацію про ймовірність виникнення інших видів ризику в роботі з цим клієнтом;

· щоденно перевіряти рахунки клієнта;

· переглянути всю кредитну документацію, гарантії, векселі, забезпечення, іпотеку;

· вивчити можливості щодо додаткового забезпечення;

· розробити план коригуючих дій.

Вивчивши ситуацію, банк переходить до розробки стратегії «порятунку» кредиту. Зрозуміло, що всякий проблемний кредит є унікальним, відтак банк має індивідуально підходити до кожного конкретного випадку. Проте, будь-яка стратегія, на наш погляд, повинна передбачати:

¨ розробку програми зміни структури заборгованості;

¨ одержання додаткової документації та гарантій;

¨ відрахування додаткового забезпечення;

¨ вкладення додаткових коштів;

¨ продаж забезпечення;

¨ звернення до гарантів;

¨ організацію спільного товариства та вкладення капіталу;

¨ роботу з керівництвом щодо виявлення проблем та їх роз­в’язання;

¨ розробку програм скорочення витрат;

¨ продаж компанії третій стороні;

¨ зміну керівництва;

¨ призначення керівників та консультантів з боку банку для роботи з компанією;

¨ збільшення власного капіталу компанії;

¨ реорганізацію компанії;

¨ організацію фінансової допомоги з боку іншого фінансового інституту;

¨ одержання урядових гарантій щодо бюджетного обслуговування боргу;

¨ вжиття юридичних заходів — офіційне звернення до гаранта та продаж застави, якщо кредиту загрожує неповернення;

¨ оформлення документів про банкрутство.

Отже, досліджуючи проблему управління ризиками щодо кредитування інвестиційних проектів, ми дійшли висновку, що банки повинні ретельно керувати та удосконалювати процес кредитування на всіх його стадіях.

Дата добавления: 2014-01-04