Політика «воєнного комунізму» у 1921 р

Деякий час після закінчення громадянської війни більшість членів РКП(б) стояла на позиціях «воєнного комунізму». Ці панівні в більшовицькій партії настрої позначилися на планах щодо найближчого майбутнього. Наприкінці грудня 1920 р. відбувся VII Всеросійський з'їзд рад, що ввійшов в історію передусім завдяки прийнятому на ньому плану електрифікації Росії (плану ГОЕЛРО). Найпотужніші станції планувалося побудувати в Україні, серед них - Дніпровську ГЕС. На думку В. Леніна, план ГОЕЛРО мав забезпечити створення економічного фундаменту комунізму.

Продовжувався курс на одержавлення народного господарства. На початку березня 1921 р. V Всеукраїнський з'їзд рад ухвалив: «Здійснити до кінця націоналізацію та концентрацію приватновласницьких підприємств».

Серед більшовиків панувало переконання, що комунізм -справа недалекого майбутнього. Шляхи досягнення комунізму його прихильникам здавалися цілком зрозумілими: продовольча розкладка, максимальне обмеження приватного підприємництва, ліквідація товарно-грошових відносин, зрівняльний розподіл, мілітаризація праці, терор проти всіх противників нового ладу.

Політична криза початку 1921 р. Але життя вимагало відмови від утопії, реалізація якої наштовхувалася на опір більшості населення, особливо селянства. У країні вибухнула гостра політична криза, в основі якої було неприйняття широкими масами політики «воєнного комунізму», зокрема продовольчої розкладки. Цим незадоволенням скористалися антибільшовицькі партії, котрі створювали підпільні організації і повстанські формування. Наприкінці 1920 - на початку 1921 р. на території УСРР у складі повстанських формувань діяло близько 40 тис. чол. Вони спиралися на підтримку практично всіх верств сільського населення, у тому числі й середняцько-бідняцьких. У лютому 1921 р. ЦК КП(б)У зафіксував на території України 118 значних повстань, спрямованих проти політики «воєнного комунізму.

Проти українських повстанців було кинуто великі сили Червоної армії. Уникаючи боїв із ними, селянські отамани діяли традиційними партизанськими методами, руйнуючи комунікації, знищуючи представників радянського апарату, дрібні червоноармійські загони. В березні 1921 р. Махно, під командуванням якого було до 15 тис. бійців, переважно кіннотників і кулеметників на тачанках, розділив свою армію на три групи й один загін, ускладнивши тим самим завдання червоних, котрі змушені були розпорошувати свої сили, діючи у ворожому оточенн

Щоб населення не підтримувало повстанців, більшовицьке командування обрушило на членів сімей махновців, їхніх односельців нову хвилю репресій, не зупиняючись перед розстрілами без суду і слідства, взяттям заручників. Але така жорстокість лише роздувала полум'я народного опору.

Незадоволення більшовицькою диктатурою наростало і в робітничому середовищі. На підприємствах Харкова, Києва, Одеси, інших міст спалахнули страйки, де поряд з економічними висувалися політичні гасла, серед котрих було особливо поширене: «Ради без більшовиків». Великий страйк голодних робітників відбувся в Катеринославі. Почавшись у залізничних майстернях, він швидко перекинувся на інші підприємства міста і почав набувати небезпечного для властей розмаху

Дата добавления: 2014-01-04