Соціальні резерви, соціальна діагностика і соціальне проектування в трудовому колективі

Поняття «соціальні резерви» виникло в соціології як результат спроб дослідників оцінити сукупні можливості трудового колективу здійснювати свої функції — його сукупний потенціал — і реальний рівень використання, реалізації цих можливостей.

З'ясувалося, що наявний потенціал колективу, який, поряд із соціальним, містив економічний, виробничо-технічний, організаційно-управлінський, духовно-творчий і соціальний потенціали, і здатність колективу його реалізувати нерідко співіснують з недостатньою залученістю самого колективу в освоєння, реалізацію і розвиток цього сукупного потенціалу. Йдеться насамперед про незатребуваний соціальний потенціал трудового колективу, тобто про його соціальні резерви.

Системний підхід до дослідження соціальних резервів трудових колективів ґрунтується на вирізненні системи резервоутворюючих факторів, що визначають рівень соціальної зрілості колективу. Соціальні резерви при цьому розглядаються як різниця між реальним станом соціально-трудових процесів у трудовому колективі і тим, яким він міг би бути у своєму нормативному (близькому до оптимального) вигляді.

За верхню планку відліку беруть максимум соціальних можливостей, що можуть бути реалізовані (чи реалізовані в близьких за потенціалом споріднених підприємствах) за певних умов на основі наявного соціального прогнозу.

Соціальні резерви вирізняються серед інших (економічних, технічних та ін.) резервів своєю практичною невичерпністю. Чим активніше залучаються вони до діяльності колективу, тим більше зростає його соціальний потенціал, здатний до самореалізації. Адже основними резервоносіями є люди, трудові спільноти, колективи.

Головними компонентами соціальних резервів у кожній зі сфер діяльності трудового колективу є:

• резерви особистості: потреби в самовираженні, у творчості, в управлінні виробничими й суспільними справами, в освоєнні культури і духовних цінностей; інтереси, прагнення, нахили; знання, уміння, досвід, організаторські здібності, професійні навички;

• резерви колективності: згуртованість, здатність до вирішення конфліктів, лідерство, товариська взаємодопомога, свідомість;

• стан соціальної активності: самоврядування, самостійність, самодисципліна, заповзятливість та ін.;

• чинники соціально-економічного розвитку трудового колективу: технічне середовище; техніко-виробничі умови; економічні можливості розвитку виробництва; соціально-класова, професійна, демографічна структура, освітній потенціал; соціально-психологічна обстановка; виховне середовище; організаційно-управлінська обстановка; фактори праці, трудовий потенціал і його якість; культура праці і виробництва.

Головні компоненти соціальних резервів проявляються в конкретних колективах у вигляді сукупності соціальних характеристик і властивостей (модулів чи резерво-носіїв). Кожний із модулів може бути представлений у вигляді сукупності соціальних показників.

Основними резервоносіями трудових колективів є:

• особистісний потенціал працівника;

• використання засобів виробництва і результатів праці;

• заповзятливість;

• діапазон соціального управління, бачення перспектив роботи;

• стан соціальної справедливості;

• творчий зміст праці, культура праці;

• залученість членів колективу до управління;

• згуртованість колективу;

• духовно-ідеологічний комплекс.

Таке розуміння резервів припускає соціальний механізм їх реалізації, що складається із залучення трудового колективу, працівників в управління трудовим життям, а також із соціальної діагностики резервів на основі розробки показників (індикаторів) соціальної зрілості колективу.

Дата добавления: 2014-01-04