ОПП, об'єкт діяльності, проблема

Освітньо-професійна програма підготовки фахівця - державний нормативний документ, в якому узагальнюється зміст навчання, встановлюються вимоги до змісту, об'єму і рівня освітньої і професійної підготовки фахівця з певної спеціальності, певного освітньо- кваліфікаційного рівня.

Згідно з Лісабонською конвенцією (1997) Програма вищої освіти - це курс навчання, який визнається уповноваженою стороною як складова її система освіти, після завершення якої видається кваліфікація вищої освіти. На наш погляд, таке означення є прагненням багатьох зарубіжних країн і нашої країни в наш час максимально наблизитись до виконання "критерію Троу" - обхоплення цим рівнем навчання понад 50% молоді відповідного віку. Відомо, що деякі країни вже перевершили його - Канада, США, Австралія, Японія, Сінгапур, і країни-лідери ставлять перед собою завдання вивести на рівень вищої освіти практично всіх представників нових поколінь. У зв'язку з цим і виникають нові незвичайні навчальні заклади на межі між школою і традиційними ("високоякісними") установами вищої освіти. (К. Корсак).

Напрям вищої освіти за професійним спрямуванням "Екологія", затверджений наказом Кабінету Міністрів України № 325 від 18 травня 1994 року.

1.1 Нормативний термін навчання при стаціонарній формі навчання - чотири роки (кваліфікаційний).

1.2 Освітній рівень - бакалавр.

Діюча система освіти в Україні формувалася під час колишньої союзної цілісності і була збалансована відповідно до соціально-економічних потреб і ролі, яка відводилася Україні. У нинішніх умовах виникли радикальні структурні диспропорційні між системою освіти потреб і можливості суспільства. Це стосується таких проблем: визначення профілю і об' ємів підготовки фахівців, працевлаштування випускників; відомча розрізненість вищих навчальних закладів, фінансування навчальних закладів і т.і. При цьому, держава опинилася в ситуації, коли вона вже не в змозі давати освіту, яка характерна для інших соціально-економічних умов (Згуровський М.).

У цих умовах остаточно загострилися кризові явища в освіті. Виникла необхідність здійснення заходів як оперативного характеру, так і структурного реформування системи освіти, оскільки практика використан­ня перманентних заходів показала, що вони вичерпали себе і не в змозі кардинально вирішувати комплекс питань розвитку освіти в нових умовах. Більш того, якщо йти таким шляхом, то можуть бути безповоротно зруйновані фундаментальні основи нашої освіти, досягнення якої визнані у всьому світі.

Виходячи з цього, Кабінет Міністрів України в 1997 році прийняв па­кет ухвал щодо структурного реформування освіти в Україні.

Відзначимо лише дві основних ухвали.

1. "Про вдосконалення мережі вищих та професійно-технічних закладів".

2. "Про затвердження переліку напрямків та спеціальностей, за яки­ми здійснюється підготовка у вищих навчальних закладах за відповідни­ми освітньо-кваліфікаційними рівнями".

Основна мета прийнятих ухвал - забезпечення сучасних вимог щодо підготовки і перепідготовки кадрів при наявних бюджетних асигнуваннях з умовою збереження основних якісних характеристик системи освіти на рі­вень цивілізованих країн світу.

Основний зміст першої ухвали, щодо удосконалення системи мережі навчальних закладів, полягав в об'єднанні інтересів регіонального і загальнодержавного рівня. Такий підхід М. Згуровський (1997) називає державно-регіональним, оскільки спочатку це питання обговорювалося експертами разом з представниками облдержадміністрації на рівні регіонів і далі узгоджувалися із загальнодержавними інтересами. Згідно з цією ухвалою був затверджений перелік навчальних закладів, які утворилися, і перелік навчальних закладів, які утворилися на базі ліквідованих малопотужних і неперспективних.

Що стосується другої ухвали щодо затвердження переліку спеціальностей, необхідно підкреслити те, що в Україні до нині існує перелік, який нараховує близько однієї тисячі спеціальностей. Багато з них взагалі не використовувались навчальними закладами. Існували дуже вузькі спеціальності, що різко знижувало універсалізм випускників, оскільки він значною мірою був побудований на вузькогалузевому принципі і, як результат, сьогодні різко впали замовлення на фахівця і, отже, працевлаштування випускників.

Одним з основних критеріїв перегляду існуючого переліку є приведення його у відповідність з вимогами міжнародної стандартної кваліфікації освіти, що сприяє входженню України в Міжнародну систему обліку і статистики. 3 цією метою цей перелік був розглянутий Європейським Співтовариством в 1996 році і, відповідно, одержані певні зауваження. В результаті проведення консультації, побажань вузів і т.д. діючий на той період перелік був скорочений майже удвічі. Після цього в новому переліку зафіксовано 69 напрямів підготовки бакалаврів, 270 найменувань підготовки молодшого фахівця і 277 спеціальностей на рівні "фахівець", "магістр".

Що стосується екологічного напряму, то раніше, до скорочення, існу­вало п'ять спеціальностей, без урахування численних галузевих. Це - ек­логія, геоекологія, радіоекологія, моніторинг навколишнього прир­дного середовища, прикладна екологія. За цими спеціальностями здійснювалася підготовка на рівні молодшого фахівця, бакалавра, магістра. На той момент залишилася одна спеціальність - "екологія" (пізніше вона була уточнена). За цією спеціальністю дано право готувати викладача.

Дата добавления: 2014-01-04