Види представництва в суді

У процесуальній літературі класифікація процесуального представництва на види провадиться за різними критеріями.

Перш за все слід звернутися до ст. 38 ЦПК, яка закріплює легітимну класифікацію представництва за суб'єктним критерієм. На підставі цієї норми з урахуванням певних ознак осіб, в інтересах яких здійснюється представництво у суді, можна виділити:

а) представництво фізичних осіб;

б) представництво юридичних осіб.

в) представництво держави.

У юридичній літературі провадиться класифікація судового представництва на види і за іншими підставами. За ступенем необхідності участі представника у процесі можна виокремити:

а) обов'язкове представництво, коли участь представника є необхідною за об'єктивними обставинами (наприклад, участь законних представників малолітніх осіб та осіб, визнаних недієздатними, тощо);

б) необов'язкове (факультативне) представництво, коли участь представника цілком залежить від розсуду та волевиявлення, тобто суб'єктивного ставлення до цього особи, права та інтереси якої потребують захисту в суді (наприклад, участь добровільних представників фізичних та юридичних осіб).

Практичне значення має класифікація процесуального представництва з підстав його виникнення. Підставами виникнення представництва є юридичні факти, в силу яких одна особа може здійснювати в суді процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки від імені іншої особи. За цим критерієм представництво в цивільному судочинстві традиційно розподіляється на добровільне (договірне) та законне1.

Добровільне (договірне) представництво виникає на підставі волевиявлення представника і особи, яку він має представляти, тобто на підставі договору доручення, договору про надання правової допомоги тощо. Добровільне представництво може здійснюватися адвокатами або іншими особами, які досягай вісімнадцяти років, мають цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у законі (статті 40, 41 ЦПК).

Викладене дає підстави виділяти професійне та непрофесійне добровільне представництво. В аспекті реалізації конституційного права фізичних та юридичних осіб на отримання правової допомоги щодо захисту суб'єктивних прав та інтересів у суді та покладання, як вже зазначалося, цих обов'язків у першу чергу на адвокатуру (ст. 59 Конституції України) така класифікація є, на наш погляд, слушною.

Законне представництво виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акта за наявності таких юридичних фактів, як походження дітей від батьків, усиновлення, встановлення опіки або піклування над малолітніми та неповнолітніми дітьми або особою, визнаною недієздатною, обмежено дієздатною, а також призначення опіки над майном безвісно відсутнього або призначення опікуна для охорони і управління спадковим майном та ін.

Законні представники мають право захищати у суді права, свободи та інтереси певного кола осіб, а саме:

- малолітніх (віком до чотирнадцяти років) та неповнолітніх (віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) фізичних осіб, тобто осіб, які не мають повної цивільної процесуальної дієздатності;

- фізичних осіб, визнаних недієздатними або цивільна дієздатність яких була обмежена;

- фізичних осіб, визнаних у передбаченому законом порядку безвісно відсутніми;

- спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята.

Дата добавления: 2014-01-04