Всі умови — істотні, звичайні і випадкові — після укладання договору стають однаково обов’язковими і сторони повинні додержуватися їх

Зміст договору, тобто сукупність передбачених у ньому умов, завжди визначається угодою сторін. Проте воля і волевиявлення учасників договору формуються насамперед під впливом приписів норм права, які містять абстрактну модель взаємовідносин сторін. Договір же є індивідуальним правовим актом, у якому абстрактна модель стосунків осіб, окреслена у загальних рисах у законі, наповнюється конкретним змістом, набуває своєї «плоті» і «крові». Ось чому у договорі немає потреби дублювати положення, які є звичайними і передбачені у відповідних нормативних актах (наприклад, про відповідальність за порушення умов договору), оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, чи включені вони у договорі чи ні.

При укладенні договорів, а найчастіше при виконанні їх і вирішенні спорів, спричинених порушенням договірних зобов’язань, виникає потреба у з’ясуванні змісту договору в цілому або окремих його умов, тобто в тлумаченні договору.

До прийняття ЦК 2003 р. в цивільному законодавстві були відсутні положення, які б визначали підходи до тлумачення договорів. Зокрема, суди, розглядаючи спори, виходять з норм Цивільного та Господарського процесуальних кодексів, які зобов’язують їх до всебічного з’ясування дійсних прав і взаємин сторін, до встановлення справжнього змісту тексту договору, поданого сторонами для розгляду.

Оскільки договір набирає щораз більшої ваги в регулюванні відносин ринкової економіки і потреба у тлумаченні договорів самими сторонами або органами, які покликані вирішувати цивільно-правові спори, виникає дедалі частіше, доречним є вміщення у новому ЦК норм про тлумачення правочину (ст. 213). Метою тлумачення договору є встановлення і пояснення істинного правового змісту (смислу) договору. У практиці діловою обігу така потреба виникає досить часто, коли необхідно встановити відповідність між волею контрагентів та її волевиявленням, зокрема, при недостатньо повному або нечіткому формулюванні окремих умов договору, при виникненні суперечностей між контрагентами стосовно сутності договору, порядку та способу виконання договірних зобов’язань, при використанні в договорі незрозумілих термінів тощо, тобто тоді, коли сторони при викладенні умов договору, або не звернули увагу на редакцію договору в цілому чи окремих його час тин, або, встановлюючи певні умови, розуміли їх неоднаково.

Як зазначено у ч. 1 ст. 673 ЦК, тлумачення договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу, тобто відповідно до правил щодо тлумачення правочину. Зміст договору може бути витлумачений самими сторонами. На вимогу однієї або двох сторін суд може винести рішення про тлумачення змісту договору. При цьому береться до уваги буквальне значення слів, що їх використовують сторони, якщо буквальне значення слів не дає змоги з’ясувати зміст окремих частин договору, цей зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину з усім його змістом. Якщо і таким шляхом не вдається встановити справжню волю особи, яка вчинила договір, до уваги береться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін та інші обставини, що мають істотне значення. Подібні положення щодо тлумачення договорів містяться і в деяких міжнародно-правових актах. Так, згідно зі ст. 8 Віденської Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів заява або інша поведінка сторін тлумачиться відповідно до її наміру, якщо інша сторона знала або не могла не знати, яким був цей намір (п. 1); якщо застосування пункту 1 не дає результатів, то волевиявлення тлумачиться у відповідності з тим розумінням, яке мала б розумна особа, діюча в тій же якості, що й інша сторона за аналогічних обставин (п. 2); при цьому необхідно враховувати усі обставини, включаючи переговори, будь-яку практику, яку сторони встановили у своїх відносинах, звичаї і наступну поведінку сторін (п. З)1. Аналогічне положення закріплене і в Принципах міжнародних комерційних договорів (УНІДРУА)2. При тлумаченні договору можуть враховуватися також типові умови (договори), навіть якщо у договорі немає посилання на ці умови.

Договори є правовими документами. Укладання договору починають із пропозиції його укласти - направлення оферти. Оферта повинна містити основні умови запропонованої угоди. Прийняття пропозиції другою стороною вважають акцептом (згодою).

У договорі сторони визначають права й обов'язки. Наприклад, при прийомі на роботу укладають трудовий договір між громадянами й організаціями. Одна сторона – громадянин - бере на себе обов'язок виконувати роботу з визначеного фаху, кваліфікації або посади, виконувати внутрішній розпорядок організації тощо. Інша сторона – організація – зобов'язується виплачувати заробітну плату й створити умови для роботи.

Дата добавления: 2014-01-04