Аналіз виконання договорів про поставку і реалізацію продукції

В умовах ринкової економіки вся виробнича діяльність будується на системі укладених договорів про поставку продукції, виконання яких є не лише гарантією фінансової стабільності підприємства, а й формою його високого авторитету (іміджу). Як відомо, зобов'язання щодо договорів про поставку продукції виконують підприємства України за державними замовленнями, державними контрактами і прямими договорами.
Державні замовлення виражають потреби держави у поставках продукції для задоволення суспільних потреб на пришвидшення науково-технічного прогресу. Міністерства і відомства визначають обсяг і склад держзамовлень, несуть відповідальність за надання підприємствами важливих матеріально-технічних ресурсів і вирішення питань збуту виготовленої за держзамовленням продукції.

На відміну від держзамовлення, держконтракт виражає потребу в поставках продукції державі, але випуск її підприємством фінансується державним бюджетом.
Прямі договори поставки - це найпрогресивніша форма поставки споживачам підприємствами-виробниками і підприємствами гуртової торгівлі. Сюди належать договори між виробничими об'єднаннями, підприємствами, організаціями, виробниками та споживачами.

За умов, коли зменшується частка держзамовлень і зростає рівень самостійності підприємств у формуванні портфеля замовлень, суттєво підвищується відповідальність трудових колективів за чітке виконання своїх зобов'язань. Нині значно зріс ризик підприємств не знайти сфери збуту для своєї продукції, імідж яких не став гарантом високої якості та конкурентоздатності.

Головна мета економічного аналізу обгрунтованості та виконання договорів про поставку полягає у забезпеченні повного і своєчасного виконання договорів на найвигідніших економічних умовах.

За умов ринку формується комплекс завдань аналізу виконання договорів про поставку, серед яких:

а) аналіз обгрунтованості й ефективності формування портфеля замовлень;

б) аналіз виконання замовлень відповідно до асортименту вироблюваної продукції;

в) аналіз виконання замовлень згідно з якістю вироблюваної продукції;

г) аналіз виконання замовлень щодо поставок продукції у визначений час;

д)аналіз наслідків виконання замовлень щодо поставок продукції.

Варто враховувати те, що виконання зобов'язань щодо поставок продукції перебуває у тісному зв'язку з виробництвом і реалізацією продукції, що і визначає фінансово-економічний стан підприємства.

Виконання договірних зобов'язань і його фінансово-економічна результативність залежать від багатьох чинників. Головними з них є:

Ø чітка узгодженість щодо термінів обсягу, якості, асортименту продукції, стану матеріально-технічного забезпечення виробництва, його організації і можливостей транспортування продукції;

Ø відсутність коригування завдань щодо випуску і реалізації продукції;

Ø узгоджена робота внутрішньовиробничих підрозділів;

Ø чіткий облік, контроль і аналіз;

Ø система економічного стимулювання і санкціонування.

Загальну модель економічного аналізу результатів виконання договорів поставки продукції підприємств можна представити у вигляді схеми (рис 1).

Початковим етапом аналізу є оцінювання обгрунтованості і напруженості договірних зобов'язань. Цей аналіз проводять у двох площинах. По-перше. слід оцінити сформований портфель замовлень враховуючи те, що на ринку не були укладені договори щодо найвигідніших для підприємства замовлень через конкуренцію.
При оцінюванні напруженості поставок зважають на фактичне виконання договірних зобов'язань. Коефіцієнт напруженості поставок продукції розраховують за допомогою співвідношення обсягу необхідних поставок продукції за укладеними договорами чи фактично поставленої за аналізований період до величини виробничої потужності підприємства.

Пп∂ і Пф∂ - кількість виробленої продукції для укладання договорів і фактичні поставки продукції за договорами, тис. грн.; М - потужність підприємства, тис. грн.

Рис.1. Загальна модель економічного аналізу результатів виконання договорів поставки продукції підприємства

Для аналізу втрат при ринковій конкуренції необхідно порівняти фактичний і бажаний портфелі замовлень стосовно використання виробничої потужності і фінансово-економічної результативності.

Разом з цим, не лише абсолютні порівняння величини портфеля замовлень і виробничої потужності є підтвердженням обгрунтованості договорів про поставку. Часто їх невиконання зумовлене нерівномірністю розміщення договорів відповідно до можливостей використання виробничої потужності підприємства. Підприємства, що формують пропорційність виробництва і поставок продукції у часі, мають кращі фінансові результати у результаті пришвидшення обороту капіталу.

Аналіз виконання договірних зобов'язань проводять у кілька етапів:

- на першому етапі дають загальну оцінку виконанню зобов'язань загалом і з наростаючим підсумком від початку року;

- на другому етапі виділяють аналіз виконання за окремими групами продукції (у тому числі за товарами народного споживання) і відповідно до державного замовлення та за прямими договорами;

- на третьому етапі аналізують виконання договірних зобов'язань щодо асортименту, якості та термінів поставок продукції.

Особливу увагу слід звернути на рівень виконання договірних зобов'язань щодо асортименту, якості і термінів поставки, адже договір вважають виконаним лише тоді, коли дотримані всі умови поставки. Такий аналіз можна зробити з використанням коефіцієнтів оцінювання ступеня виконання зобов'язань щодо поставок згідно з передбаченим асортиментом Кас, зумовленою якістю Кяк і терміновим Ктерм. Суть цих коефіцієнтів полягає у тому, що ступінь виконання договірних зобов'язань визначають за допомогою співвідношення обсягу фактичної поставки не більшої, ніж передбачено умовами договору, до величини договірних зобов'язань.

Аналіз асортименту продукції дає можливість вирішити проблему вибору номенклатури продукції, яку випускають.

Основним завданням асортиментної програми є визначення структури виробництва у виробничому відділенні (на дільниці), а саме:

- визначення співвідношення між новою продукцією, що потребує вдосконалення та модифікації, традиційною продукцією, що не потребує вдосконалень, і застарілою продукцією;

- визначення номенклатури продукції, яку випускають;

- оцінювання числа моделей та модифікацій однієї і тієї ж продукції, яку випускають;

- визначення структури життєвого циклу за всією номенклатурою продукції, яку випускають, та перспектив оновлення асортименту.

Формування асортиментної програми здійснюється з урахуванням необхідних ресурсів, рівня техніки та технології виробництва, можливостей створення нового виробництва в оптимальні терміни, наявності патентів; очікуваної рентабельності виробництва та термінів окупності інвестицій; наявності управлінських кадрів та кваліфікаційного персоналу на всіх ланках виробничого циклу; наявності стійких зв'язків із постачальниками; ступеня ризику, пов'язаного із сезонністю попиту. Асортиментна програма спрямована на оптимізацію використання технологічних знань та досвіду своєї фірми, оптимізацію фінансових ресурсів з точки зору рентабельності товарів, які випускають.

В основі формування асортиментної політики лежить концепція життєвого циклу товару. На кожному етапі життєвого циклу товару використовують різні форми і методи торгівлі та застосовують різні засоби стимулювання збуту, (причому наявні специфічні особливості при збуті різних товарів споживчого призначення, а також продукції виробничого призначення).

Розробка асортиментної політики потребує постійної уваги до виявлення продукту з точки зору його життєвого циклу та прийняття своєчасних рішень щодо впровадження нової продукції, модернізації та вдосконалення традиційних видів продуктів, зняття товарів з виробництва.

Практика показує, що розробкою та здійсненням асортиментної програми займається центральний апарат управління постійно. Коли номенклатура виробів розроблена, відповідальність за впровадження нововведень у виробництво покладають на виробничі дільниці.

Одночасний випуск нових товарів і вдосконалення традиційних товарів та технологій, як правило, характерні лише для великих підприємств та об'єднань.
Виробники невеликих підприємств переважно, спеціалізуються за видами діяльності, тобто:

- виробники-новатори − виготовляють нову продукцію;

- підприємства і фірми займаються випуском оригінальних модифікацій вже відомих виробів;

- машинобудівельні підприємства вузького профілю випускають нескладні вироби, або деталі масового випуску.

Аналіз якості починають з перевірки динаміки питомої ваги продукції, що має встановлений сертифікат якості продукції у товарній продукції. Дані для такого аналізу є у формах. № 1-П періодичної звітності та № 3,5 паспорту підприємства.
Питанням удосконалення якості продукції у передових країнах світу приділяють велику увагу. Якість продукції розглядають як показник, що залежить від двох основних груп чинників: умов ринкової кон'юнктури і внутрішніх ресурсів, які має підприємство. Якщо підприємство не здатне виробляти продукцію необхідної якості на основі наявних потужностей, воно мусить змінити ринок збуту або поліпшити виробничу базу.
Аналіз якості продукції має бути спрямований у цих умовах на виявлення прибутку, отриманого від поліпшення якості реалізованої продукції, і скорочення витрат на відповідні роботи. Відповідно до оцінок фахівців у США й Великобританії оптимальним вважають рівень витрат на поліпшення якості продукції у розмірі 4 - 12% від загального обороту капіталу.

Виділяють такі основні елементи у витратах на якість продукції: експлуатаційні витрати, витрати на навчання персоналу, витрати на проектування виробів поліпшеної якості, витрати на контроль за якістю виробленої продукції, втрати внаслідок відмови від продукції (вартість відходів виробництва, витрати на виправлення браку, знижки на товари з гарантією), задоволення рекламацій покупців.

Особливо важливим резервом скорочення витрат на підвищення якості продукції вважають витрати останнього виду. До того ж слід зазначити, що збільшення або зменшення зазначених витрат багато в чому зумовлено якістю проекту виробу і відповідністю якості зробленого згідно з проектом виробу технічним вимогам. Тому велику увагу приділяють аналізу точності розрахунків при проектуванні якості продукції і подальшому контролі за ходом її виготовлення. Аналіз розглядають як засіб для скорочення кількості бракованих виробів, рекламацій і відмов, оскільки вважають ліпше збільшити за необхідних умов витрати з метою недопущення претензій щодо якості, ніж потім збільшувати витрати на усунення виявлених недоліків. Через це, аналізуючи якість продукції, вивчають не лише якість готових виробів, а й якість сировини і матеріалів, інструментів, напівфабрикатів і технологічних процесів.

Серед основних методів аналізу якості продукції виділяють метод статистичного контролю. Він характеризується широким використанням різних графіків, таблиць, контрольних карт. З його допомогою вибірково виявляють тенденції до відхилення від встановлених параметрів і запобігають їхньому поширенню у процесі виробництва.
Для загальної оцінки виконання плану за якістю продукції використовують наступні групи показників:

1) Узагальнюючі показники:

Ø питома вага нової продукції в загальному її випуску;

Ø питома вага атестованої і неатестованої продукції в загальному її випуску;

Ø питома вага продукції вищої категорії якості в загальному її випуску;

Ø питома вага продукції, що відповідає світовим стандартам якості в загальному її випуску.

2) Індивідуальні показники:

Ø корисність виробів (вміст білка в продуктах харчування тощо);

Ø надійність виробів (довговічність, ступінь гарантії тощо);

Ø технологічність виробів (характеризується конструкторськими і технологічними рішеннями (трудомісткість, енергомісткість тощо);

Ø естетичність виробів.

3) Непрямі показники:

Ø штрафи за неякісну продукцію;

Ø рівень рекламацій від покупців;

Ø обсяг і питома вага забракованої продукції;

Ø втрати від браку.

У центрі уваги в ході аналізу якості продукції перебувають такі питання, як скорочення обсягу бракованої продукції; раціоналізація виробничого процесу, спрямована на вдосконалення технології, стандартів і норм, модернізацію устаткування, підвищення кваліфікації працюючих; зниження витрат виробництва й ін.
Однак у вирішенні цих питань, крім відповідних служб, беруть участь самі робітники, що призводить до ряду негативних наслідків для основної маси робітників і обертається в кінцевому підсумку інтенсифікацією найманої праці, збільшенням надлишку робочої сили, зростанням безробіття.

Внутрішній виробничий аналіз займається вивченням позитивного ефекту, отриманого від проведення зазначених заходів, і розробляє заходи для їхнього вдосконалення.

Методи, спрямовані на підвищення якості продукції, мають підпорядковуватися загальній меті виробництва – отриманню максимального прибутку.

Для оцінювання договірних зобов'язань щодо поставок продукції можна застосовувати комплексний показник, який визначають як добуток виконання окремих показників договірних зобов'язань щодо асортименту, якості і термінів. При цьому необхідно ці показники узгодити між собою. Це означає, що при аналізі виконання зобов'язань щодо асортименту слід враховувати лише ту частину продукції, яка поставлена вчасно, а частку продукції, що відповідає якості, визначити лише за продукцією, зарахованою до виконання зобов'язань щодо асортименту.

Комплексний показник виконання договірних зобов'язань щодо поставок продукції дорівнює:

Ктмп=(1-Ктерм)КасКяк

Аналіз причин невиконання договірних зобов'язань щодо поставок враховує також виявлення винуватців у внутрішньовиробничих підрозділах та впливу зовнішніх факторів.

.

Дата добавления: 2014-01-04