Лекція №9(16). РОЗДІЛ 6. Основний капітал підприємств

Тема: Фінансове забезпечення інвестиційної діяльності.

План лекції.

1. Види інвестицій і методи фінансування інвестиційної діяльності.

2. Довгострокові фінансові вкладення.

3. Особливості оцінки фінансових інвестицій.

4. Розрахунки з підрядниками у капітальному будівництві.

1.

Створення (придбання) активів підприємством реалізується шляхом проведення інвестицій — господарських операцій, які передбачають створення і придбання нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.

Згідно закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції – усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та фінансової діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Т.ч. інвестиції – це вкладення капіталу в об’єкти підприємницької діяльності з метою забезпечення його зростання у майбутньому.

Інвестиції розрізняють за видами.

1. Капітальна (капіталоутворююча, реальна) інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів неру-хомої власності, інших основних засобів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації (нове будіництво, реконструкція або розширення підприємства, будинків, споруд, призначених для виробництва нової продукції (послуг), виробництво нової продукції (послуг) у рамках діючих виробництв, впровадження нової техніки та діючого виробництва, розробка нових виробів).

Здійснюються переважно у формі капітальних вкладень.

2. Інтелектуальна інвестиція — операція, яка передбачає придбання ліцензій, "ноу-хау", патентів, підготовку і перепідготовку кадрів, інші нематеріальні активи.

3. Фінансова інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів. Фінансові інвестиції—це активи, які утримує підприємство з метою отримання прибутку за рахунок відсотків, дивідендів, зростання вартості капіталу або отримання інших вигод. До фінансових інвестицій відносять вкладення в акції, облігації, депозитні сертифікати, казначейські зобов'язання та інші цінні папери.

За цілями поділяються на: реінвестиції - інвестиції, спрямовані на підвищення ефективності, на реконструкцію і переобладнання; нетто-інвестиції – створення нової продукції, створення робочих місць, стабілізацію поставок сировини, матеріалів; охорону НПС та безпеку.

За характером участі – прямі та непрямі – через посередників.

За терміном - короткострокові і довгострокові.

За рівнем інвестиційного ризику – без ризикові,низькоризикові, високоризикові,спекулятивні.

За формою власності – приватні, державні.

За місцем знаходження інвесторів – внутрішні, іноземні.

Інвестиції можуть набувати таких форм.

1. Майно—будинки, споруди, машини, обладнання, вимірювальні прилади та інструмент, інші матеріальні цінності.

2. Земельні ділянки.

3. Майнові права та права на використання ресурсів — патенти на винаходи, свідоцтва на корисні моделі та промислові взірці, товарні знаки, фірмові найменування, сертифікати на продукцію і технологію виробництва, право землекористування тощо.

4. Сукупність технічних комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації (ноу-хау).

5. Грошові кошти та їх еквіваленти — цільові вклади, обігові кошти, паї і частки в капіталах інших підприємств, цінні папери, кредити, позики тощо.

Основними методами фінансування інвестицій підприємства вважаються: фінансування за рахунок власних фінансових ресурсів підприємства (самофінансування); кредитування; лізинг та інші.

Самофінансування. У широкому розумінні самофінансування — це метод господарювання, який означає покриття за рахунок власних доходів усіх видатків діяльності підприємства як при простому, так і при розши-реному відтворенні. Теорія і практика самофінансування означає забез-печення інвестування підприємств в основному за рахунок власних фінан-сових ресурсів: прибутків, амортизаційних відрахувань та ресурсів, прирів-няних до власних (коштів засновників, емісійного доходу).

Розрізняють валове і чисте самофінансування.

Основними складовими валового самофінансування є частина прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства, і амортизація.

Розглядаючи амортизаційні відрахування у контексті валового са мофінансування, їх можна прирівнювати до валового прибутку.

Рис. 1. Види самофінансування на підприємстві

Під чистим самофінансуванням необхідно розуміти саме фінансування інвестицій за рахунок чистого прибутку підприємства у вигляді фондів спеціального призначення, а не всієї частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства.

Реінвестування прибутків у підприємство реалізується за кількома напрямками.

Традиційним напрямком є створення за рахунок нерозподіленого при-бутку фінансового резерву (резервного капіталу), що приєднується до капіталу підприємства. Такі резерви створюються відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів підприємства (товариства).

Акціонерні товариства за згодою акціонерів можуть вдаватися до створення резерву стабілізацій дивідендів, який теж приєднують до капіталу, тобто вилучити частину прибутку, спрямовану на виплату дивідендів, що перевищує середню норму останньої за декілька попередніх років. Основним мотивом формування такого резерву є відмова акціонерів від разової вигоди для стабільності в отриманні дивідендів у майбутньому.

Таким чином, мова йде про формування і використання грошового потоку підприємства, отриманого від виконання господарської та іншої діяльності, а також фінансових ресурсів, які прирівнюються до власних.

2.

Довготермінові фінансові інвестиції— це фінансові інвестиції на період більше одного року, а також інші фінансові інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані у будь-який час.

До довготермінових фінансових (зовнішніх) інвестицій відносять витрати на придбання корпоративних прав: фінансові інвестиції в асоційовані підприємства; фінансові інвестиції в дочірні підприємства; фінансові інвестиції у спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільного підприємства), створених на території країни та за кордоном; вкладення в облігації державних та місцевих позик тощо.

Фінансові інвестиції за метою здійснення (придбання) поділяються на:

а) інвестиції, що є у підприємства до моменту їх погашення;

б) інвестиції, які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств (інвестиції в асоційовані підприємства, в дочірні підприємства, у спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільного підприємства); інші довготермінові інвестиції;

в) інші фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції за видами поділяються на прямі та портфельні:

• пряма — господарська операція, що передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;

• портфельна — господарська операція, яка передбачає придбання цін-них паперів, деривативів та інших фінансових активів на біржовому ринку (за винятком операцій із купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою (прямі інвестиції)).

3.

Фінансові інвестиції мають грошову оцінку і відображаються у балансі підприємства як основні активи. Вони оцінюються за первісною, балансовою і справедливою вартістю.

Первісну вартість придбаної фінансової інвестиції встановлюють за її собівартістю, яка вміщує усі витрати, пов'язані з їх придбанням,виплату комісійних винагород та гонорарів, сплату мита, податків тощо:

Фін = Цфі + Кв + М + Пзп + Оп + Ві, (1)

де Фіп — первісна вартість (собівартість) фінансової інвестиції;

Цфі — ціна придбання фінансової інвестиції;

Кв — комісійні винагороди;

М— мито;

Пзп — податки і збори;

Оп — обов'язкові платежі;

Ві — інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням фінансової інвестиції.

Якщо фінансова інвестиція придбана шляхом обміну на цінні папери власної емісії, то первісну вартість (собівартість) такої інвестиції визначають за справедливою вартістю переданих цінних паперів.

У випадку придбання фінансової інвестиції шляхом обміну на інші активи первісну вартість (собівартість) визначають за справедливою вартістю цих активів.

Справедлива вартість фінансових інвестицій (крім інвестицій, що утримуються до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі) встановлюється для:

• цінних паперів — за поточною ринковою вартістю, що склалась на фондовому ринку (за відсутністю такої оцінки застосовують екпертну оцінку);

• довготермінових зобов'язань — за теперішньою (дисконтованою) сумою, яка має виплачуватись при погашенні заборгованості, визначеної за відповідними поточними відсотковими ставками;

• фінансових інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства і в спільну діяльність зі створенням юридичної особи, які придбані та утримуються виключно для продажу протягом 12 місяців з дати придбання або за настання умов, які обмежують здатність таких підприємств передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує 12 місяців, - за справедливою вартістю.

Оцінка фінансових інвестицій за справедливою вартістю. Такий метод оцінки фінансових інвестицій застосовують, коли інвестор немає суттєвого впливу або контролю за підприємством (наприклад, менше, ніж 20 - 25 % голосів).

Оцінка фінансових інвестицій на дату балансу. Фінансові інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства та спільну діяльність зі створенням юридичної особи на дату балансу відображаються за вартістю, що визначена за методом участі в капіталі.

Балансова вартість таких інвестицій на дату балансу визначається з урахуванням всіх змін у власному капіталі об'єкта інвестування, крім тих, що є результатами операцій між інвестором та об'єктом інвестування. В основу оцінки за методом участі у капіталі покладено концепцію про те, що інвестор отримав дохід від інвестиції, еквівалентний частці його власності в асоційованому підприємстві. Якщо, наприклад, асоційоване підприємство, в яке вкладено капітал, отримало прибуток у звітному періоді, то пропорційна частка цього прибутку збільшує суму інвестицій інвестора. Дивіденди визнаються інвестором на момент їх оголошення і зменшують суму інвестицій. Вони визначються як повернення частини інвестицій інвестору.

Такий метод оцінки фінансових інвестицій застосовують, коли інвестор має суттєвий вплив і контроль за підприємством (наприклад, більше 25 % голосів).

Інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення, оцінюються за амортизованою собівартістю.

Амортизована собівартість фінансової інвестиції визначається шляхом зменшення її собівартості або справедливої вартості на суми списання внаслідок зменшення корисності і збільшена (зменшена) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії).

За цими інвестиціями інвестор амортизує різницю між собівартістю та вартістю їх погашення (дисконт або премію при придбанні) з дати придбання до дати погашення за методом ефективної ставки, яка визначається:

* для фінансових інвестицій, придбаних з премією, — діленням різниці

річного відсотка та премії на середню величину собівартості інвестиції та вартості її погашення;

* для фінансових інвестицій, придбаних з дисконтом, — діленням суми річного відсотка та дисконту на середню величину собівартості інвестиції та вартості її погашення.

Фінансові інвестиції, справедливу вартість яких достовірно визначити неможливо, відображаються на дату балансу за їх собівартістю з урахуванням зменшення їх корисності.

Реінвестування прибутків у підприємство реалізується за кількома напрямками. Традиційним напрямком є створення за рахунок нерозпо-діленого прибутку фінансового резерву (резервного капіталу), що приєд-нується до капіталу підприємства (акціонерного товариства). Такі резерви створюються відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів підприємства (товариства).

Акціонерні товариства за згодою акціонерів можуть вдаватися до створення резерву стабілізацій дивідендів, який теж приєднують до капіталу, тобто вилучити частину прибутку, спрямовану на виплату дивідендів, що перевищує середню норму останньої за декілька попередніх років. Основним мотивом формування такого резерву є відмова акціонерів від разової вигоди для стабільності в отриманні дивідендів у майбутньому.

Таким чином, мова йде про формування і використання грошового потоку підприємства, отриманого від виконання господарської та іншої діяльності, а також фінансових ресурсів, які прирівнюються до власних.

4.

У практиці господарської діяльності підприємств, як правило, використовуються два способи виконання капітальних інвестицій: підрядний і господарський, а також змішаний спосіб виконання будівельних і монтажних робіт — це поєднання підрядного і господарського способів.

Схематично відмінність у виконанні капітальних вкладень підрядним і господарським способами та їх фінансуванні можна відобразити

таким чином (див. рис. 2):

Рис. 2. Обсяги фінансування будівельно-монтажних робіт, що виконуються підрядним і господарським способами

Джерела фінансування капітальних інвестицій (інвестиційні ресурси) можуть формуватися за рахунок таких коштів:

• коштів, отриманих від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудового колективу, громадян та юридичних осіб;

• асигнувань з бюджету (в межах державних програм і підтримки підприємництва);

• власних фінансових ресурсів (прибутку, що залишається у підприємства після оподаткування та розрахунку з акціонерами; амортизації);

• позичених коштів (довготермінових кредитів, бюджетних кредитів, комерційних кредитів тощо);

• коштів за перерозподілом (частина прибутку підприємств, що оентралізуються у фінансових резервах міністерств, об'єднань, асоціацій) на умовах повернення основної суми боргу або без вимоги його повернення;

• коштів державних цільових фондів на умовах повернення основної суми боргу або без вимоги її повернення;

• коштів, що відшкодовуються органами страхування у вигляді втрат від аварій, стихійного лиха тощо (після оподаткування);

•коштів іноземних інвесторів (за умови ведення спільної діяльності зі створенням або без створення юридичної особи);

• бюджетних кредитів (позик);

• коштів, що надходять від підприємств на засадах організації спільної діяльності без створення юридичної особи.

При виконанні реальних (капітальних) інвестицій господарським способом підприємство враховує джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва:

1. Грошові нагромадження в будівництві (прибуток, зниження собівартості будівельно-монтажних робіт) — вносяться у договірну ціну об'єкта (кошторисна вартість) у відсотках до кошторисної собівартості будівельно-монтажних робіт, що виконуються господарським способом.

2. Економія від зниження вартості будівельно-монтажних робіт, що виконуються господарським способом. Ця економія виникає внаслідок проведення заходів, спрямованих на зниження вартості будівництва.

До факторів, що впливають на зниження собівартості будівельномонтажних робіт, відносять:

• підвищення рівня механізації і поліпшення використання будівельних машин і механізмів;

• удосконалення організації виробництва та праці;

• зниження затрат на матеріали, конструкції і деталі;

• скорочення продовжуваності будівництва тощо.

3. Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, що є джерелом фінансування капітальних вкладень у випадках, коли у будівництві скорочується потреба в обігових коштах на відповідний період. Вплив на потребу в коштах має і наявність стійкої кредиторської заборгованості (заборгованість підрядним організаціям, працівникам по оплаті праці з нарахуваннями, резерву майбутніх платежів тощо).

Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування будівництва, а зниження — збільшення потреби у коштах на такі потреби.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві розраховується за формулою:

М = (Оп - Ок) - (Кп - Кк),(2)

де Оп — обігові активи на початок періоду;

Ок — обігові активи на кінець періоду;

Кп — кредиторська заборгованість на початок періоду;

Кк — кредиторська заборгованість на кінець періоду.

Результат розрахунку зі знаком (+) означає мобілізацію коштів, від'ємний результат (-) — імобілізацію коштів, що свідчить про зростання потреби в обігових коштах для формування додаткових запасів і затрат.

Більшість із перелічених вище коштів можуть бути джерелами фінан-сування інтелектуальних інвестицій (створення винаходів, виготовлення промислових моделей тощо), а саме: коштів, отриманихвід продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудового колективу, громадян та юридичних осіб; власних фінансовихресурсів; позичених коштів; коштів за перерозподілом; коштів державних цільових фондів; асигнувань з бюджету; бюджетні кредити (позики); кошти, що надходять від підприємств на засадах організації спільної діяльності без створення юридичної особи.

Фінансування довготермінових фінансових інвестицій, як правило, виконується за рахунок вільних власних фінансових ресурсів.

Дата добавления: 2014-01-04