Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Політична думка в середньовіччі




Основні напрями її розвитку були тісно пов'язані з соціально-структурними особливостями феодального суспільства, насамперед із засиллям католицької церкви в усіх галузях духовного життя. Вчення середніх віків мали ряд спільних рис:

1) підкорення "пряме чи побічне" ідеологічним цілям церкви;

2) поклоніння перед авторитетами й освяченою церквою книжковою мудрістю;

3)абстрактно-метафізичний стиль філософствування.

Учені-філософи середньовіччя займалися такими основними проблемами:

· співвідношення Бога і світу;

· релігійна віра і наукові знання;

· теологічні і філософські істини.

Розвиток політичної думки далі йшов двома шляхами:

перший – пов'язаний з формуванням авторитарної влади на території західних провінцій колишньої Римської імперії;

другий – пов'язаний із формуванням абсолютистських монархій (деспотій) східного типу, що виникали насамперед на території східних провінцій колишньої Римської імперії. Цей шлях, пов'язаний передусім із феноменом Візантії.

Аврелій Августин (354-430 рр.) у своєму вченні запропонував цілісну картину світу, причому настільки довершену, що впродовж восьми століть Захід не зміг створити нічого подібного. Під кутом зору політичної науки можна вирізнити два найважливіші складники його вчення. Передусім його теорія особистості, в центрі якої – становлення “нової” людини у її відношенні до Бога й до світу. Августин утверджував віру в силу людської особистості, спрямованої до істини і добра. Гріховне суспільство або ж не знає божого закону, або ж знає, та не може його здійснити. Людських сил для спасіння хворої душі кожної людини недостатньо, – лише “Божественна благодать” здатна вилікувати душу. Отже, Віра – єдине джерело істини і спасіння. Августин вперше показав, що життя душі окремої особистості, життя “внутрішньої людини” надто складне і наврядчи остаточно визначене. Людина потребує постійного догляду й спостереження.

У безпосередньому зв’язку з теорією особистості перебуває інша теорія Августина – теорія християнської держави. Не вірячи в моральність земних держав, Августин вважав їх за різновид необхідного зла. Немав він особливих ілюзій і щодо християнської держави, хоч і вважав її, за недосконалості суспільного впорядкування життя, зразком “града земного”, сутність якого передавав такими словами: “Держава найкраще впорядковується і зберігається, коли вона заснована й пов’язана вірою і тісною злагодою, коли всі люблять спільне благо; вищим же благом є Бог”.

Суттєвою хибою його концепції було визнання права та обов’язку для церкви користуватися примусовою владою держави, або змусити “заблудлих” покоритися і з’єднатися з правовірними.

Фома Аквінский (1226-1274 рр.) Аквіант, як його називали, слідом за Августином розглядав державу як частину універсального порядку, творцем і верховним правителем якого є Бог. Головну мету і виправдання держави він убачав у збереженні суспільної злагоди і громадянського миру. Влада, на думку Фоми Аквінського, має божественних характер і відповідає природним потребам людини – бути моральною, розумною, соціальною і політичною істотою. А в тім, божественна воля не поширюється на отримання й використання влади, тому останнє може противорічити волі верховного правителя ідеалізуючи змінну форму держави, Аквінський віддав перевагу монархії. Влада монарха повинна бути єднальним началом і спиратися на мудрість правителя. Але, цю владу необхідно обмежувати законами, рахуватися з волею народу. На випадок нестерпної тиранії він допускав навіть вбивство тирана народом.

Як і Августин, Фома Аквінський намагався обґрунтувати верховенство церкви над світською владою, закликав світську раду безжально карати єретиків. Отож гуманістичне за суттю вчення філософа-мораліста в соціально-політичному контексті виявлялося водночас теоретичною підставою та виправданням інквізиції.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 660; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.