Ціна інвестиційного кредитута фактори, що її зумовлюють

Ціна інвестиційного кредиту — це відсоткова став­ка, яка передбачається у кредитному договорі з урахуванням:
терміну користування позичкою; заходу, що кредитується; забезпечення своєчасності розрахунків позичальника за раніше одержаними позичками та ступеня ризику. Найчастіше вона буває регульованою (плаваючою) за умови щорічного перегляду в бік зростання або зниження.

На рівень відсоткових ставок за інвестиційними кредитами впливають такі фактори:

· зміна відсотків за депозитами;

· офіційно оголошений індекс інфляції;

· можливості одержання довгострокового інвестиційного кредиту в інших банках на більш пільгових умовах;

· характер партнерських взаємовідносин із позичальником, його фінансове становище, тривалість та міцність зв’язків;

· альтернативні варіанти вкладення (інвестування) коштів в інші активи з метою одержання максимального доходу;

· можливий ризик кредитування, особливо інноваційних проектів;

· витрати з оформлення позички та проведення банківського моніторингу;

· розмір позички;

· строк позички та інші фактори.

Відсотки за інвестиційними позичками сплачуються за фактич­ну кількість днів користування позичкою і нараховуються на суму залишку заборгованості за позичкою:

(2.1)

де С _%—сума нарахованих відсотків; В_к — відсоток за кредит;
З_к — поточна заборгованість за кредитом; Д — кількість днів у поточному періоді.

У розвинутих країнах використовують такі методи розрахунку відсоткових ставок[1].

1. Нарахування відсотків за принципом «вартість плюс». При нарахуванні відсотків банк повинен керуватися вартістю залучених коштів та операційними витратами банку. Це означає, що
банки встановлюють ставку за кредит за принципом «вартість плюс» на основі таких компонентів:

· вартість залучення відповідних ресурсів для банку;

· банківські операційні витрати;

· компенсація банку за рівень ризику невиконання зобов’я­зань позичальника;

· бажана маржа прибутку за кожним кредитом для здійснення достатніх виплат на користь акціонерів банку.

Таким чином, модель нарахування відсотків має такий вигляд:

Відсоткова ставка за кредит

=

Вартість залучення відповідних ресурсів для банку

+

Банківські операційні витрати

+

Компенсація банку за рівень ризику невиконання зобов’язань позичальника

+

Бажана маржа прибутку банку

Кожен із наведених компонентів може бути вираженим у формі річних відсотків відносно суми кредиту. Наприклад, у банк надійшла заявка на одержання кредиту. Банк може залучити кошти на депозит під 10 % річних, операційні витрати на аналіз, видачу та контроль оцінюються в 2 %. Кредитне управління може рекомендувати добавити 2 % для компенсації ризику за несвоєчасне погашення кредиту, крім того встановлюють на рівні 1 % бажану маржу прибутку. Таким чином, банк запропонує кредит позичальнику за ціною 15 % (10 % + 2 % + + 2 % + 1 %).

2. Модель цінового лідерства. Одним із недоліків моделі «вартість плюс» є те, що банк повинен точно знати свої витрати для нарахування відсотків без урахування фактора конкуренції з боку інших кредиторів. Тому в банківській практиці з’явилась нова модель — «цінового лідерства», в основі якої лежить базова, або довідкова ставка «прайм-рейт», що є найнижчою відсотковою ставкою, яку пропонують найбільш кредитоспроможним клієнтам за короткостроковими кредитами. На світових фінансових ринках такими ставками є ЛІБОР (LondonInterbankOffered Ra­te — LIBOR), ЛІБІД (LondonInterbankBidRate — LIBID), ФІБОР (FrankfurtInterbankOfferedRate — FIBOR) та ряд інших. Ставка «прайм-рейт» щорічно розраховується за формулою простої (незваженої) середньої арифметичної з індивідуальних ставок групи провідних банків.

Фактична ставка за кредит будь-якому конкурентоспроможному позичальнику нараховуватиметься за такою формулою:

				НАДБАВКА
Відсоткова ставка за кредит	=	Базова ставка, або прайм-рейт, включаючи бажану маржу банку	+	Премія за ризик невиконання зобов’язань, яка виплачується непершокласними банками	Премія за ризик, пов’язаний зі строковістю, яка виплачується за довгостроковими кредитами

Ця модель найбільш притаманна інвестиційним позичкам, бо включає премію за ризик, пов’язаний зі строковістю кредиту, оскільки за довгостроковими кредитами банки можуть понести більші збитки, ніж за короткостроковими. Розмір премій за ризик визначається банком у кожному конкретному випадку окремо, для чого складають такі таблиці (див. табл. 2.1):

Таблиця 2.1

Категорія ризику	Премія за ризик, %
1. Відсутність ризику 2. Мінімальний ризик 3. Стандартний ризик 4. Особливий ризик 5. Ризик вище стандартного 6. Сумнівний кредит	0,00 0,25 0,50 1,50 2,50 5,00

Наприклад: підприємець бере кредит строком на 3 роки на купівлю обладнання. Ставка за такий кредит становитиме на рівні 14 % (10 % — базова ставка, або прайм-рейт, плюс 2 % за ризик, непогашення позички та 2 % за ризик, пов’язаний зі строковістю кредиту).

[1] Роуз Питер С. Банковский менеджмент / Пер. с англ. со 2-го изд. — М.: Дело Лтд, 1995. — С. 229—235.

Дата добавления: 2014-01-04