Сутнісні характеристики культури

План

Лекція V. Сутнісні характеристики культури. Пробудження національної свідомості українського народу XIX – поч. ХХ ст.

1. Сутнісні характеристики культури.

2. Культурний процес другої половини XIX ст.

3. "Театр корифеїв".

4. Недільні школи, клубні заклади та бібліотеки в Україні. "Просвіти" та їх роль у культурному процесі. Навчальні заклади для жінок.

5. Музейна справа в Україні. Меценати та колекціонери.

Під сутнісними характеристиками культури розуміються властиві культурі якості й властивості, що виражають її суть як способу самоорганізації життя людей. Сутнісні характеристики культури являють собою незмінні, постійні, іманентні якості культури, які проявляються у всім різноманітті культурних явищ.

Сутність культури визначається такими поняттями, як універсальність, цілісність, традиційність, аксиологічність і толерантність. Ці поняття слід розглядати як взаємодоповнюючі один одну.

Універсальність (від лат. universalis - загальний) виражає загальний, всеохоплюючий характер культури. Ця характеристика вказує на те, що культура не може бути зведена до якої-небудь одної сфери соціального буття людини. Вона охоплює всі рівні, усі зрізи людського життя: від самих інтимних, особистісних до суспільно значимих, глобальних; включає різні соціальні явища, відносини й процеси, оскільки виступає джерелом саморозвитку людину й суспільства.

Наскільки многомерна, різноманітна у своїх проявах людська сутність, наскільки універсальна людина в проявах своєї активності, настільки різноманітна культура у своєму змісту й ступені "поширеності".

У якості сутнісної характеристики цілісність культури можна визначити як систему взаємозалежних і взаємообумовлених змістів і форм їх втілення, що виражають культуру як єдине, органічне ціле. Таким чином, цілісність виражає специфіку внутрішньої організації й існування культури як органічної єдності її духовного змісту й форм її виразності.
У всіх своїх проявах, формах і засобах існування культура представлена цілісними утвореннями: будь це культура особистості або народу, твір мистецтва, вчинок або слово - будь-який артефакт культури виступає як єдність духовного й матеріального або як органічна частина цілісного культурного контексту. Культура являє собою"сполучну єдність" усіх своїх елементів, кожний з який, у свою чергу, також є певною культурною цілісністю. Цілісність культури знаходить вираження у виділенні таких культурних систем, як, наприклад, давньогрецька, індійська, українська й ін. культури, у яких знання, цінності, норми, ідеали, форми діяльності, спосіб життя, предмети й речі утворюють органічну єдність, перебувають у певній залежності й взаємозв'язку.

Взаємозумовленість духовного й матеріального прояву культури дає можливість поколінням нащадків засвоювати духовний досвід попередніх поколінь, засвідчений у залишеній ними матеріальній культурі. Руйнування культурної цілісності предметів, явищ, відносин соціальної дійсності спричиняє активізацію деструктивних, руйнівних процесів і тенденцій.

Слід зазначити, що в розвитку культури особливу роль відіграють "механізми" передачі, трансляції соціальнозначимого досвіду, необхідного для розвитку людини й суспільства. Цей досвід зберігають і передають новим поколінням особливі складові культури - традиції. Традиції (від лат. traditio - передача, переказ, оповідання) - соціокультурна спадщина, що передається з покоління в покоління, що й відтворюється в певних суспільствах і групах протягом тривалого часу.

Людина включається в соціокультурну реальність за допомогою засвоєння й використання історичного досвіду культури, долучається до неї через певні культурні форми - традиції.

Традиції утворюють "колективну пам'ять" різних людських співтовариств, забезпечуючи наступність і самототожність у розвитку. Формування традицій пов'язане з відбором у процесі розвитку культури життєво важливих сенсів людського існування, які виступають організуючим початком і тому необхідні для відтворення в кожному новому поколінні.

Традиції являють собою інформаційне "ядро" культури, культурний код, алгоритм, який визначає спрямованість розвитку культури і її зміст.

По традиціях можна судити про менталітет народу, оскільки вони формуються й відтворюють культурні архетипи. Через національну символіку, ритуали, обряди традиції передають і зберігають загальні психологічні риси людей. Традиції містять інформацію про розвиток спеціалізованих видів діяльності, різних сфер культури (наукові й освітні традиції, політичні й правові, художні й релігійні, сімейні й виробничі і т.д.).

Кожне нове покоління, одержуючи у своє розпорядження сукупність традиційних зразків, не просто сприймає й засвоює їх у готовому виді, а здійснює інтерпретацію й вибір, тим самим, вносячи зміни в устояні норми, цінності, види діяльності і т.д. Розвиток культури, таким чином, представляє собою внутрішньо суперечливий процес взаємодії традицій і новаторства. При цьому традиції проявляють себе як найбільш консервативна складова культури, що стримує будь-які зміни, нововведення й запозичення.

Аксиологічність (від греч. axios - ціннісний) виражає культуру як систему цінностей. У житті людини культура функціонує й сприймається, насамперед, як світ цінностей. Цінності є невід'ємної складовою культури, без якої культура втратила б свою гуманістичну сутність.

Різноманітність ціннісного змісту культури можна впорядкувати, виділяючи такі категорії цінностей, як духовні й матеріальні, абсолютні й відносні, суб'єктивні й об'єктивні, особистісні, національні, загальнолюдські й ін.

Толерантне (від лат.- терпимість, терпіння) взаємодія заснована на розумінні й терпимім відношенні до відмінностей у поглядах, укладах життя, етикеті, напрямі думок і т.д., на споконвічній повазі до "інаковості". Дотримання толерантних форм взаємодії дозволяє зберегти "простір" індивідуальної волі кожної зі сторін, що спілкуються, установлювати й витримувати прийнятну для них дистанцію в спілкуванні, непорушення якої й створює можливість діалогу. Толерантність виражає специфіку взаємодії рівних, відкритих миру й готових до спілкування з ним індивідуальностей.

Толерантність, сполучена з поняттями волі, автономності особистості, цінністю полілогічного людського існування. Вона виражає моральну сутність культури як системи взаємодіючих індивідуальностей.

Як толерантний утвір, культура покликана попереджати можливі конфлікти (терпиме відношення - не провокаційно по суті), а також виробляти цивілізовані засоби вирішення виникаючих протиріч і проблем. Толерантність можна визначити як "культуру незгоди" - важливо не тільки відстоювання людиною своєї індивідуальної позиції або точки зору, але й те, у якій формі це здійснюється.

Як толерантний утвір, культура забезпечує такі умови для розвитку людини, коли його внутрішня гармонія узгодиться з гармонією навколишнього світу.

Дата добавления: 2014-01-04