Види джерел права

План.

1. Поняття форм (джерел) права.

2. Види джерел права.

3. Нормативно-правовий акт як головне джерело права.

4. Закони, як джерела права, їх види. Законотворчий процес.

5. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела права.

Рекомендована література:

1. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. Видання друге. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008.

2. Колодій А.М., Копєйчиков В.В. Теорія держави та права. Навч. посібник.-К., 1995.

3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник/ Пер. з рос.- Харків: Консум, 2001.

4. Бабенко А.Н., Парфенова Т.А. Понятие и признаки нормативного договора // Сибирский юридический вестник. — 2004. — № 2.

5. Богдановская И.Ю. Прецедентное право /Отв. ред. Н.С. Крылов; АН СССР. — М.: Наука, 1993. — 239 с.

6. Богдановская И.Ю. Судебный прецедент как категория «общего права» //Право и политика. — 2002. — № 7 (31). —

7. С.18-23.

8. Бошно С.В. Доктрина как форма и источник права // Журнал российского права. — 2003. — №12. — С. 70-79.

9. Вопленко Н.Н., Рожнов А.П. Правоприменительная практика: понятие, основные черты и функции: Монография.— Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. — 205 с.

10. Вопленко Н.Н. Источники и формы права: Учебное пособие. — Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. — 102 с.

11. Горшенева Ю. А. Нормативный договор как источник права: Автореферат дис....канд.юрид.наук. — М., 2005. — 26 с.

12. Думанов Х.М.,Першиц А.И. К уточнению понятия «обычное право» // Гос. и право. — 2005. — № 3. — С.77-82.

13. Малова О.В. Правовой обычай как источник права: Автореферат дисс.... канд.юрид.наук. — Екатеринбург, 2002. — 24 с.

14. Марченко М.Н. Является ли судебная практика источником российского права // Гос. и право. — 2000. — №12. — С. 11-21.

15. Котелевская И.В. Закон и подзаконньїй акт // Журнал российского права: — 2000. — № 1. — С. 34.

16. Сюкияйнен Л. Р. Мусульманское право: Вопросы теории и практики. — М.: Наука. Гл. ред. восточной лит., 1986.— 256 с

Питання для самоконтролю

1. Внутрішня та зовнішня форма права.
2. Перша історична форма права.
3. Елементи структури закону.
4. Видання в яких офіційно оприлюднюються нормативні акти України.
5. Відмінність між законом та підзаконним нормативним актом.

1. Поняття форм (джерел) права.

В юридичній науці використовуються два поняття – форма права і джерела права.

Під формою права прийнято розуміти специфічне вираження правових норм, надання їм якостей загальнообов’язковості.

Термін «джерело права» має декілька змістовних значень – основа права; його вихідне начало; письмовий документ; причини, фактори, дії; сила права.

Виділяють джерела права: 1) в матеріальному змісті; 2) в ідеальному змісті; 3) в юридичному, чи формальному, змісті.

Під джерелами права в матеріальному змісті розуміють матеріальні умови життя суспільства чи спосіб буття людей. Іноді ці джерела права називають соціальною основою права.

Джерела права в ідеальному змісті розуміють ті філософські ідеї, які лягли в основу даної правової системи.

Джерела права в формальному, або юридичному, змісті розуміють різні способи зовнішнього вираження норм права. Формальні джерела є носіями інформації про правила, моделі поведінки права.

На сьогоднішній час терміни «джерело права»і «форма права» використовуються в юридичній науці як тотожні.

Юридичні джерела (форми) права – вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення.

Різним державам відомі такі види джерел права: правовий звичай, правовий прецедент, правова доктрина, договори нормативного змісту, релігійні норми, принципи права, судова практика, нормативно-правові акти.

Правовий звичай – акт-документ, що містить норми-звичаї (правила поведінки, які склалися в результаті багаторазового повторення людьми певних дій), які санкціоновані державою і забезпечуються нею. Він вважається історично першим джерелом права, оскільки звичаї виникли раніше позитивного права, а перші закони являли собою санкціоновані державою звичаї. Таким чином, звичай придбає правовий характер після схвалення і визнання його державою. Одночасно цей звичай отримує і захист з боку держави. Такі законодавчі пам’ятки як Руська Правда, Салічна правда, Закони Ману і т.д. являють собою збірки правових звичаїв.

Правові звичаї не втратили свого значення і в сучасних умовах. Так, в ЦК України дається визначення звичаїв ділового обороту: це правило поведінки, яке склалося і широко застосовується в підприємницькій діяльності, не передбачене законодавством, незалежно від того, чи зафіксовано воно в якому-небудь документі.

Звичай широко застосовується в парламентській практиці і в державно-правовій сфері, наприклад, порядок формування уряду у Великобританії, більшість правових інститутів королівської влади, порядок проведення засідань парламенту і інше.

Звичаї визнані державами в торговій практиці, морській та інших перевозках. Традиції громадського життя розповсюджені в сучасних державах Африки, Латинської Америки, Японії та Китаю. Особливо це стосується сімейних, спадкових і земельних відносин.

Правовий прецедент – це рішення судових чи адміністративних органів по конкретній справі, яке в подальшому приймається як обов’язкове правило при розгляді подібних справ. Таким чином, дане рішення судових чи адміністративних органів придбає значення зразка для наступних рішень, тобто грає роль норми права. Є одним із провідних джерел права англо-американського типу правових систем – Англія, США, Індія та інші.

Правова доктрина (юридична наука) в багатьох правових системах визнається джерелом права. Це акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою як обов’язкові.

Правова доктрина не у всіх країнах є джерелом права, хоча значення наукових праць юристів для формування моделі правового регулювання визнається законодавцями багатьох країн. У наші дні роль доктрини є важливою для правотворчості: вона сприяє удосконаленню нормативно-правових актів. Створенню нових правових понять і категорій, розвитку методології тлумачення законів. В Давньому Римі суди обов’язково посилались при винесенні рішення на праці найбільш видатних римських юристів – Ульпіана, Павла, Гая та ін. В англійських судах також при створенні судового прецеденту можливі посилання на праці видатних юристів. В мусульманських країнах праці видатних вчених-юристів вважаються єдиним джерелом права.

Вітчизняна наука і практика не визнають юридичну доктрину офіційним джерелом права. Це означає, що суддя при вирішенні конкретної справи не вправі для обґрунтування свого рішення посилатись на праці вчених. Але дослідження вчених приймаються до уваги правотворчими органами при створенні нових норм права і розробці нових законів. Разом з тим судді нерідко використовують при оформленні судових рішень коментарі до окремих кодексів і законів.

Договори нормативного змісту (нормативні договори) являють собою угоду двох чи більше суб’єктів, в результаті чого встановлюються, змінюються чи припиняються норми права. Нормативний договір слугує результатом волевиявлення його сторін, на основі якого відбувається взаємний облік і погодження інтересів суб’єктів. Нормативні договори слугують основою для прийняття наступних нормативно-правових актів. На його основі формулюються нові норми права. За змістом ці договори – це юридичні акти, які містять волевиявлення сторін з приводу взаємних прав і обов’язків.

Не всякий договір носить нормативних характер. Даний вид договорів повинен містити норми права.

До договорів нормативного змісту прийнято відносити різні міжнародні акти – конвенції, міждержавні договори і т.д.

Релігійно-правова норма – акт-документ, що містить церковний канон або іншу релігійну норму, яка санкціонується державою для надання їй загальнообов’язкового значення і забезпечується нею. Релігійно-правова норма поширена в традиційно-релігійних правових системах (наприклад, у мусульманських країнах). У деяких країнах релігійно-правова норма тісно переплелася із правовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки).

Міжнародно-правовий акт – спільний акт-документ двох або кількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків у різних відносинах між ними. З санкції держави такий акт поширюється на її територію, стає частиною внутрішньо національного законодавства. На внутрішньодержавне право впливають джерела міжнародного права, міжнародні договори (пакти, конвенції).

Нормативно-правовий акт – офіційний акт-документ компетентних органів, що містить норми права, забезпечувані державою (конституції, закони, постанови, укази і т.д.). є основним юридичним джерелом права більшості країн.

Дата добавления: 2014-01-04