Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Наслідки Першої світової війни для Франції




Ірландська проблема

Боротьба ірландців за незалежність продовжувалася під час Першої світової війни. Кульмінацією цієї боротьби стало Великоднє повстання 1916, яке, хоча й зазнало поразки, призвело до перемоги «Шинн Фейн» на виборах 1918 року до Британського парламенту на основі абстенціоналізму.

 

Абстенціоналізм - така політична позиція, яка полягає в неперешкоджанні подіям йти своєю чергою і яка має деякі політичні наслідки у зміцненні своєї власної політичної лінії. Це, наприклад, позиція стриманості, зайнята великою політичною партією в конкретній ситуації, або позиція харизматичного лідера, який утримується від прийняття рішень з представляє загальний інтерес якої-небудь проблеми. Однак насправді ні партія, ні лідер не залишаються осторонь від дії. Вони просто дають можливість іншим агентам політичної дії провести політичну лінію у відповідності зі своїми специфічними інтересами і тим самим дискредитувати себе. Абстенціоналізм досить раціональний.

В 1919 був утворений таємний ірландський парламент (Перший Дойл) під проводом Еймона де Валери, який проголосив Ірландську республіку, що стало початком Війни за незалежність Ірландії. Апогеєм насилля стала так звана кривава неділя 21 листопада 1920 року. Врешті-решт Акт про управління Ірландією розділив острів на дві частини: Північну Ірландію, лояльну британській короні, та Південну Ірландію. Війна за незалежність завершилася після підписання англо-ірландської угоди 1921 року, що призвела до утворення Ірландської Вільної держави як домініону Британії в 1922. Однака, після цього розпочалася Ірландська громадянська війна 1922-1923 років між силами, які не визнавали угоди й виступали за збереження Ірландської республіки, й прихильниками Вільної держави. Війна завершилася перемогою прихильників Вільної держави й формуванням уряду на чолі з Вільямом Косґрейвом.

 

Англо-ірландський договір 1921 року втратив силу з прийняттям Вестмінстерського статуту 1931 року. Ірландія разом із іншими домініонами отримала право затверджувати свої закони, припинилися виплати в Британську скарбницю. Після митної війни між Британією й Ірландією 1932-1935 років підписано Британо-ірландський торговий пакт. У 1937 році проголошено суверенну, незалежну, демократичну державу Ейре. Напруженість у стосунках між Британією та Ірландією, проте, зберігалася, й Ірландія залишилася нейтральною підчас Другої світової війни.

 

 

Наслідки Першої світової війни для Франції. Соціальні конфлікти. Країна в період стабілізації (1924—1929). Лівий блок при владі. Прояви економічної депресії. Прихід до влади і політика уряду Народного фронту та уряду Едуара Даладьє.

Перші повоєнні роки були складними: скоротилося вироб­ництво, постала проблема працевлаштування демобілізованих, інфляція й дорожнеча життя стимулювали посилення страйково­го руху.У великих страйках 1919 і 1920 років брало участь по­над 2 млн. осіб. Всезагальний страйк залізничників тривав цілий місяць (травень) 1920 року. Дійшло до того, що французький уряд змушений був звернутися до американців по допомогу. Зважити­ся на такий крок було нелегко, враховуючи гострі протиріччя, які існували між обома союзниками з питань післявоєнного облашту­вання. Американці зобов'язалися збільшити поставки продоволь­ства у постраждалі райони, передати частину транспортних за­собів та трофейного обладнання. Німецьких військовополонених почали використовувати на відбудовних роботах.

 

Кабінет Ж. Клемансо пішов на поступки робочим. Весною 1919 року були прийняті два закони: про 8-годинний робочий день та право профспілок укладати колективні договори з підприємця­ми.

 

З переможним завершенням війни припинив свою дію сусп­ільний та партійний консенсус, якого дотримувалися всі політичні сили країни у 1914-1918 роках. Обговорення повоєнних міжнародних та внутрішніх економічних проблем супроводжувалося бурхливими сутичками та дискусіями. На відміну від правих, які вимагали від Німеччини стовідсоткової сплати збитків, представники лівореспубліканських угруповань і соціалісти здебільшого концентрували увагу на досягненні соціальної стабілізації і на більш толерантному ставленні до переможених. Лідер соціалістів М. Кашен, перебуваючи під впливом революційних подій в Європі, переконував депутатів парламенту влітку 1919 року, що буржуазія не спроможна поліпшити політичне становище в країні. Ситуація ускладнювалася політикою Ж.Клемансо у повернених Франції за Комп'єнським перемир'ям провінціях - Ельзасі та Лотарінгії.

 

Французький уряд, декларуючи якнайшвидшу інтеграцію провінцій, вдався до низки непопулярних заходів, які викликали протести населення новоприєднаних областей (більшість місце­вого люду розмовляло німецькою мовою). Німецьке населення Ельзасу та Лотарінгії зазнало дискримінації у правах. Розпочався перепис людей у цих провінціях і поділ їх на чотири категорії (А,Б,В,Г). Категорія „А” мала включати тих, у кого старші члени сім’ї були французами і мешкали у Франції до 1870 року. Катего­рія „Б” - тих, у кого батько чи мати мали французьке коріння. До категорії „В” належали вихідці із нейтральних країн, а до категорії „Г” відносили тих, у кого батьки були німцями. Тоді ж розпочала­ся депортація німецького населення з провінцій, як і поспішне впровадження тут світського законодавства республіки, що зачі­пало почуття католиків і порушувало принципи конкордату з Ват­иканом (укладений ще за німецьких часів).

 

Глобалістським претензіям Франції не сприяли внутрішні обставини, що склалися внаслідок участі країни у світовій війні. За перемогу у ній вона заплатила високу ціну. Фран­цузькі втрати у Першій світовій війні не мали аналогів у націо­нальній історії. За кількістю людських втрат вона поступалася лише Росії та Німеччині. Вони склали 1 млн.800 тис. загиблих (удвічі більше ніж англійців і у 12 разів більше ніж американців), 2 млн. 800тис. поранених, 600 тис. калік. Загалом французька нація втратила у роки війни 16-27 відсотків чоловіків у віці 20-40 років. Частка Франції у населенні Європи скоротилася таким чином з 9,7 до 8,1 відсотка у 1930 році.

 

Прямі втрати становили 12 відсотків загального багатства країни: 55 млрд. золотих франків (або 137 млрд. за курсом франка у 1920 році). Північно-східні регіони країни були в роки війни окуповані, що склало 7 відсотків території, але тут було сконцентровано 74 відсотки видобутку вугілля. 63 - виплавки сталі, 81 відсоток - чавуну. Повної руйнації зазнали майже 10 тис. промис­лових підприємств, 6 тис. км залізничних та 62 тис. км шосейних доріг. Торговельний флот зменшився на 50 відсотків. Промислове виробництво скоротилося на 40 відсотків, сільське господарство - на третину. У катастрофічному становищі опинилися фінанси - зовнішній борг союзникам сягав 7 млрд. доларів (40 млрд. франків), дефіцит державного бюджету у 1918 році склав 54 млрд. франків.

 

У внутрішній політиці період між двома війнами у Франції знаменувався протистоянням між правими й лівими, основними пунктами якого поряд із становищем робітників були також релігійне питання, перехід від католицької до світської держави, і національне питання, оскільки Франція залишалася великою колоніальною імперією.

 

Французька секція робітничого інтернаціоналу розкололася щодо питання про підтримку Першої світової війни, що призвело до утворення в 1921 році Французької комуністичної партії. Лівий блок радикалів та соціалістів переміг на виборах 1924 року і сформував уряд Едуара Ерріо, який визнав СРСР і підтримав план Дауеса, щодо Німеччини. Складнощі з формулюванням економічної політики, протистояння правих, католиків та монархічної організації Французька дія, антиклерикальній політиці, а також повстання в Марокко на чолі з Абд аль-Керімом і друзів у Сирії, призвели до відставки лівого уряду. В 1926 Раймон Пуанкаре сформував уряд «національного єднання».

 

У 1929 французи вийшли з Рейнської області, але це не зменшило напруження у відносинах з Німеччиною. Франція розпочала будівництво лінії Мажино. Економічна криза у Франції розпочалася тільки в 1931 і не була такою важкою, як у інших країнах. У 1932 на виборах знову перемогли ліві, й був сформований кабінет на чолі з Едуаром Ерріо, але він швидко пішов у відставку в зв'язку з виплатою боргів США та фінансовими скандалами. Часта зміна кабінетів призвела до зростання антипарламентських рухів, як ультраправих, так і комуністичних. 6 лютого 1934 року праві ліги провели масові вуличні демонстрації, кульмінацією яких був бунт на площі Згоди і штурм Бурбонського палацу.

 

Напруженння виникло зокрема через аферу Ставіського. Ліві сили розцінили ці події як спробу фашистського перевороту в Франції, і виник Народний фронт, до якого увійшли радикали, соціалісти й комуністи.

 

Народний фронт — політична організація. Народні фронти почали виникати у 1930-ті роки, виступали проти фашизму та війни, в захист економічних інтересів працюючих. У Франції 1936—1938, в Іспанії у 1936—1939, в Чилі у 1938—1941 діяли керівництва Народних фронтів.

 

Народний фронт переміг на виборах 1936 року, й був сформований кабінет Леона Блюма, однак без участі комуністичних представників. Матіньйонска угода гарантувала робітникам 40-годинний робочий тиждень, оплачувану відпуску та інші права, ультраправі ліги були розпущені законом, але продовжували фунціонувати під іншими назвами. Проте, до 1938 Народний фронт розпався, і був сформований кабінет на чолі з Едуаром Даладьє, який отримав повноваження для подолання внутрішньої кризи. Цей кабінет визнав режим Франциско Франко в Іспанії і пішов на мюнхенську змову, що, втім, не зупинило Другу світову війну.

Статус країни-переможниці гарантував Франції значні дивіденти: місце постійного члена Ради Ліги Націй, німецькі колонії, повернення Ельзасу і Лотарингії, контроль упродовж 15 років над Саарським вугільним басейном, німецькі репарації (52 відсотки). Цілковито був ослаблений та роззброєний головний континентальний конкурент - Німеччина. Певною мірою підірвані переваги острівного становища Великобританії – союзника та конкурента.

 

В результаті Першої світової війни Франція отримала значні території за рахунок Німеччини та мандатів в Африці й на Близькому Сході та гегемоністське положення в Європі. Водночас після війни залишилися великі спустошені області, які потрібно було відбудовувати, великі борги перед США та Британією і зменшилося населення країни. Надії Франції на те, що «Німеччина за все заплатить» не справдилися, оскільки через економічні труднощі в Німеччині виплати репарацій затримувалися. У французькому суспільстві сталися значні структурні зміни, пов'язані зі зубожінням середнього класу, відпливом населення з села у міста.

 

Найголовнішою зовнішньополітичною подією для Франції стала її участь у міжнародній конференції, яка відкрилася 18 січня 1919 року у Парижі і метою якої була підготовка та укладення мирних договорів з Німеччиною та її союзниками. Місце прове­дення конференції та головування на ній Жоржа Клемансо віддзеркалювали роль й вклад Франції у досягненні перемоги над воро­гом та у повоєнному облаштуванні.

 

Французька програма післявоєнного миру була найрадикальнішою. Вона вимагала розподілу Німеччини на окремі держави, її повну демілітаризацію, проведення міжнародного судового процесу над підпалювачами війни, передачу Саару у власність Франції, встановлення кордону між Німеччиною та Францією по річці Рейн, створення на території Рейнської області маріонетко­вої держави, стовідсоткового відшкодування збитків, нанесених війною тощо.

 

Через спротив союзників Жоржу Клемансо не вдалося домог­тися повної реалізації своєї програми на Паризькій конференції. Від Німеччини відокремлювалася Саарська область і передавала­ся під управління Ліги Націй терміном на 15 років. Вугільні копальні Саару переходили у повну власність Франції. Лівий берег Рейну окуповувався військами Антанти (від 5 до 15 років). Ця те­риторія оголошувалася демілітаризованою. Така ж зона простя­галася на 50 км вздовж правого берегу Рейну.

 

Німецька армія розпускалася, окрім 100 тис., які формували­ся на добровільній основі. Німеччині заборонялося мати танки, авіацію, важку артилерію, флот. Союзники не дійшли згоди на конференції щодо суми репарацій з Німеччини. До 1 травня 1920 року Німеччина зобов'язувалася сплатити 20 млрд. золотих ма­рок грішми та товарами.

 

Контроль за цим покладався на союзну репараційну комісію під головуванням представника Франції. В разі несплати чи недотримання статей Версальського договору країни Антанти обумовили собі право введення військ на терито­рію Німеччини.

 

Відповідно до рішень Паризької конференції Франція, як і інші країни-переможниці, отримала у формі "мандатів" Ліги Націй частину німецьких колоній - Того, Камерун, повернула собі Конго та турецькі - Сірію та Ліван.

Ратифікація Версальського договору у французькому парла­менті у 1919 році викликала значні дебати. Праві політичні сили обвинувачували Ж.Клемансо у нехтуванні національними інтере­сами Франції і скористалися цією обставиною під час президен­тських виборів, які "батько перемоги" програє.

 

Важливим напрямком зовнішньої політики уряду Ж.Клеман­со стала боротьба проти Радянської Росії. За угодою з Англією про поділ російської території, підписаною ще в грудні 1917 року, за Францією закріплялися Україна, Бессарабія і Крим. Восени 1918 року французькі війська висадилися в Криму та на південному узбережжі України. Проте в квітні 1919 року кабінет Ж.Клеман­со відкликав свої військові сили і відмовився від відкритої інтер­венції проти Росії. Причина - повстання моряків французької ес­кадри у Чорному морі та у французьких портах Тулон і Брест, які були базами постачання інтервенції. Чимало учасників цих повстань були засуджені до різних термінів тюремного ув’язнення та каторжних робіт.

 

Таким чином, війна та її наслідки стали випробуванням для всієї політичної системи Третьої республіки.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 1786; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.025 сек.