Групи підвищеного ризику

Виділяють пацієнтів з підвищеною чутливістю до збудників внутрі-шньолікарняних інфекцій. До них входять:

- новонароджені, головним чином, недоношені діти;

- хворі після оперативних втручань;

- хворі, яким проводили інвазивні лікувальні й діагностичні процеду­-
ри (ін'єкція, інтубація, ендоскопія, катетеризація, взяття крові);

- пацієнти зі зниженою резистентністю: хворі на діабет; хворі, які одер-
жують променеву терапію, імунодепресанти; "опікові" хво­рі; особи
особи літнього віку; хворі, яким проведена нераціональна антибіотикотерапія.

Гнійно-запальні або гнійно-септичні внутрішньолікарняні інфек­ції виникають при зараженні внаслідок операцій, ін'єкцій, пологів і абор­тів, у зв'язку з переливанням крові, гемодіалізом, катетеризацією су­дин та інших процедур.

Етіологія гнійно-запальних інфекцій різноманітна. Найчастішими збуд­никами цих захворювань є стафілококи, пневмококи, ентеробактерії, грибки. Носіями стафілококів можуть бути 20-70 % і більше медичних працівників пологових будинків і стаціонарів. Серед різних категорій носіїв постійні мають найбільшу епідеміологічну небезпеку. Локалізація стафілококів у носоглот­ці і на шкірі визначає найбільш типові шляхи передачі - повітряно-крапель­ний і контактно-побутовий (через руки, предмети і навіть медичний ін­струментарій). У новонароджених і породіль стафілококи — найчастіша причина гнійно-септичних інфекцій. У травматологічних і опікових відді­леннях значну частку становить синьогнійна інфекція. Джерелом заражен­ня стають хворі з гнійно-септичним процесом і носії серед персоналу. Пере­дача збудників відбувається повітряно-крапельним (від персоналу), пило­вим (від об'єктів навколишнього середовища) і контактно-побутовим шляхом (через апаратуру, інструментарій, білизну).

В урологічних стаціонарах зараження може відбуватися під час ци­стоскопії і катетеризації сечовивідних шляхів.

У відділеннях для новонароджених і в дитячих лікарнях відомі вну­трішньолікарняні спалахи і спорадичні захворювання на сальмонельоз, викликані "госпітальними" штамами, стійкими в зовнішньому середо­вищі до дезінфектантів. Під час перебування хворого в стаціонарі зрос­тає роль контактно-побутового механізму передачі. Для дитячих стаціонарів актуальним є інфікування ентеропатогенними кишковими палич­ками через руки персоналу, заражені предмети. Є епідеміологічні саостереження про зараження через повітря (крапельним або пиловим шляхом), оскільки бактерії виявляли в носі й глотці пацієнтів, в пилюці.

Епідеміологічний нагляд за внутрішньолікарняною інфекцією вклю­чає облік, реєстрацію захворювань, розшифровування етіологічної стру­ктури, вивчення циркуляції патогенних і умовно-патогенних мікроорга­нізмів. У цю роботу входить контроль за здоров'ям медичного персоналу (захворюваність і носійство епідеміологічно небезпечних мікроорганіз­мів). Складовою частиною епідеміологічного нагляду є контроль за до­триманням санітарно-гігієнічного і протиепідемічного режимів у ліку­вально-профілактичних закладах.

У кожній лікувально-профілактичній установі 1 раз на місяць про­водять аналіз захворюваності на внутрішньолікарняні інфекції і роз­робляють конкретні рекомендації з виконання профілактичних і про­тиепідемічних заходів. Найбільш поширеними нозологічними форма­ми, які підлягають реєстрації, є генералізовані форми (сепсис, менінгіт, остеомієліт), пневмонії (у пологових

закладах, відділеннях новонароджених і недоношених, у дитячих стаціонарах, у реаніма­ційних відділеннях лікарень), захворювання шкіри і підшкірної осно­ви (піодермія, абсцес, флегмона), омфаліт, кон'юнктивіт, отит, мас­тит, ендометрит, ранова післяопераційна інфекція, гострі кишкові захворювання встановленої і невстановленої етіології, уретрит, цис­тит, пієлонефрит.

Дата добавления: 2014-01-04