Принципи економічної інтеграції і внутрішні проблеми України

Інтеграція України до світової економічної системи в умовах глобалізації вимагає подальшого розвитку національної економіки і надання їй економічних рис, характерних для вже інтегрованих у світову економічну систему національних економік. У зв’язку з цим одним із стратегічних завдань розвитку національної економіки є визначення нових напрямків, принципів, форм, засобів та етапів реалізації інтеграції у світову економічну систему. Основними з них є:

- розвиток власних галузей, які мають конкурентні переваги у світовій економіці;

- створення ефективного внутрішнього ринку як основи для завоювання нових позицій та їх закріплення на міжнародних ринках;

- забезпечення фінансової стабільності, розвитку підприємництва та сприятливого інвестиційного клімату;

- досягнення повної конвертованості національної грошової одиниці;

- постійна адаптація національного зовнішньоекономічного законодавства відповідно до вимог і норм міжнародних організацій, перш за все СОТ;

- формування власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом;

- інтеграційна взаємодія із СНД, Європейським Союзом, центрально- і східноєвропейськими угрупованнями країн;

- забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон’юнктури і фінансових криз.

Важливе значення щодо інтеграції України у світову економічну систему має ресурсний потенціал як основа для розвитку експортного потенціалу країни. Найбільш прийнятною для вітчизняної економіки є експортноорієнтована модель розвитку національної економіки. Реалізація такої моделі передбачає оцінку експортного потенціалу, розробку експортно-імпортної стратегії, забезпечення адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності. У той же час світова практика доводить, що експорт готових виробів, надання послуг наукового характеру, вивезення «ноу-хау» інвестицій найбільше сприяє завоюванню провідних позицій на світових ринках. Вивезення ж сировинних та енергетичних ресурсів завжди ставить країну в залежність від більш розвинених держав і кон’юнктури міжнародних ринків, веде до занепаду обробної промисловості й машинобудування.

Яскравим доказом цього є різкий спад економіки України в умовах світової фінансової кризи. Крім того, на стан національної економіки в цілому також впливає експортно-імпортний баланс, тобто співвідношення між вивезенням і ввезенням товарів та їх структурою. Якщо товарів більше вивозиться, ніж ввозиться, то це сприятливо впливає на загальноекономічну і соціальну ситуацію в країні. Тому втілення експортно орієнтованої стратегії має відбуватися паралельно з реалізацією політики імпортозаміщення.

Для подальшого розвитку національної економіки та її інтеграції до світової економічної системи необхідна розвинена виробнича і соціальна інфраструктура, яка б відповідала світовим стандартам. У зв’язку з цим потрібні:

- розвиток транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності держави. Діючі в Україні транспортні комунікації потребують підвищення їх якості й підтримки належного стану транспортних засобів, сервісного обслуговування тощо;

- розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з їх включенням до міжнародних систем. У зв’язку з цим важливого значення набуває інформаційне забезпечення (складні технологічні засоби, їх широко розвинута мережа, професійні спеціалісти з інформаційних технологій).

Україна зацікавлена у подальшій лібералізації зовнішньо – економічних зв’язків з країнами – членами СНД, і перш за все з Росією. Пріоритетними напрямами економічної співпраці з Російською Федерацією згідно з національними інтересами України визначені:

- науково-технічне та інноваційне співробітництво;

- співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

- інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв’язків;

- розвиток транспортної мережі України в інтересах обох держав;

- розвиток фондових ринків і ринків праці.

Окрім цього стратегія розвитку національної економіки включає рух у напряму європейської інтеграції, використання форм і механізмів, які забезпечать більш повне й ефективне використання потенціалу зовнішньоекономічних зв’язків України з розвиненими країнами світу, передусім із США, особливо в сфері інноваційних технологій, залученні прямих інвестицій, впровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу.

Важливими напрямами співпраці України з країнами Центральної та Південно-Східної Європи можуть стати транзитні перевезення, взаємовідносини у сфері агропромислового виробництва, машинобудування, рекреаційно-туристичної галузі.

Слід зазначити, що для повноцінної інтеграції України до світової економічної системи потрібна не безконтрольна лібералізація зовнішньої торгівлі, а регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників й споживачів та наближення до світових норм і стандартів.

Важливим напрямом забезпечення економічного розвитку України є нарощування конкурентоспроможності національної економіки. Конкурентоспроможність національної економіки – це зумовлене економічними, соціальними і політичними факторами стійке становище країни на внутрішньому й зовнішньому ринках; здатність країни в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки виробляти товари і послуги, що відповідають установленим міжнародним стандартам; спроможність забезпечувати соціально-економічну оптимальність за будь-якого впливу внутрішніх і зовнішніх факторів і на цій основі підвищувати рівень реальних доходів населення та підтримувати його у довгостроковій перспективі.

Міжнародні рейтинги є інструментом для вимірювання конкурентоспроможності економіки країни та визначення її місця у світовій економічній системі. Загальновідомий основний рейтинг оцінки конкурентоспроможності національної економік - індекс глобальної конкурентоспроможності, який щорічно репрезентується Світовим економічним форумом, дає оцінку середньострокових перспектив економічного зростання (на 5-8 років). Аналіз рейтингів окремих країн за індексом глобальної конкурентоспроможності показує, що найвищу позицію в них займають високорозвинуті країни. Їх індекси становлять 5,51 – 5,67 (США, Швейцарія, Данія, Швеція, Німеччина та ін..). Конкурентні переваги зазначених країн базуються на високих технологіях та інноваціях, розвинутій інфраструктурі й бізнес-культурі, компетентному макроекономічному управлінні, заснованому на тісному співробітництві держави, провідних наукових центрів та бізнесу, високому рівні захисту прав інтелектуальної власності, якісних інституціях влади й регуляторного середовища, що характеризується верховенством закону та ефективною судовою системою.

Незважаючи на те, що індекс глобальної конкурентоспроможності України підвищився з 3,3 до 3,98 (при найвищому значенні цього показника 5,81), переваги явної відкритості національної економіки, що визначаються конкурентним статусом її продукції та інноваційною політикою, не використовуються повною мірою. Конкурентна позиція України визначається переважно експансією екстенсивної експлуатації природних і трудових ресурсів за відсутності інституційних стимулів до нарощування національної інноваційної системи.

Створення сприятливих інституційних умов для формування конкурентних переваг національної економіки в перспективі передбачає:

- забезпечення інноваційної діяльності, розвитку високотехнологічних галузей, виробництва наукомісткої, енергоощадної, експортоорієнтованої продукції, інтелектуальної власності, створення умов для гармонійного поєднання науково-технологічного та підприємницького середовища (шляхом запровадження податкових пільг, кредитів і позик);

- розвиток інфраструктури інноваційної економіки – спеціалізованих організацій підтримки інновацій, а саме технопарків, бізнес-інкубаторів, технологічних фірм та підприємств;

- концентрацію матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів на реалізації пріоритетів інноваційного розвитку (нанотехнологій, ядерної енергетики, авіа-, ракето-, суднобудуванні), збільшення частки ВВП, що інвестується у дослідження та розробки;

- розвиток пріоритетних напрямів наукомістких високотехнологічних виробництв шляхом створення потужних об'єднань вітчизняних підприємств однієї галузі, а також розвитку виробничої кооперації з відповідними фірмами ЄС, країн СНД та Азійсько-Тихоокеанського регіону;

- стимулювання розвитку венчурного капіталу, лізингу, впровадження ефективних механізмів правової, фінансової, організаційної, кадрової та освітньої підтримки перспективних проектів у сфері малого підприємництва;

- визначення та реалізації нових пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, запровадження ефективної системи сертифікації та стандартизації продукції, ефективної патентної політики;

- підтримка потужних національних корпорацій і фірм, подальша інтеграція у світову економічну систему на основі зміцнення позицій у світовому обороті високотехнологічної продукції, спеціалізації з надання інтелектуальних послуг у галузі фундаментальних і прикладних наукових досліджень та професійної освіти;

- забезпечення соціальної орієнтації структури національної економіки на основі розвитку внутрішнього ринку, підвищення споживчого попиту продукцію та оплати праці, зменшення існуючої диференціації в доходах населення, нарощування інвестицій у розвиток людського та інтелектуального капіталу;

- стимулювання розвитку недержавних організацій з метою структуризації та консолідації громадянського суспільства, зміцнення довіри між суб'єктами суспільного, економічного і політичного життя.

Таким чином, підвищення конкурентоспроможності національної економіки не може бути досягнуто без мобілізації її внутрішніх факторів розвитку у взаємозв'язку з глобальними трансформаціями на основі загальноцивілізаційних тенденцій інформатизації, постіндустріалізації та соціалі зації сучасної ринкової економіки.

Відтак, проаналізуємо внутрішні проблеми України, що перешкоджають пришвидшенню темпів інтеграції національної економіки у світове господарство.

1. Проблеми економічного інноваційного розвитку України значною мірою полягають у тому, що в країні, по суті, не створена критична маса підприємців, яка б дала поштовх для динамічного економічного розвитку держави. На сьогодні, за оцінками Онищенка О.П., підприємниц­твом в Україні займається, якщо враховувати тіньове підприємництво, 700-800 тис. осіб, тобто 4-4,5% від економічно активного населення. Цього замало для розбудови ринкової економіки. Але справа не в кількості, а в якості вітчизняних капіталістів. В основ­ному вони є представниками торговельно-посередницького капіталу та виробничого, що концентрується переважно у продовольчій сфері та виробництві нескладних промислових товарів [100, с. 9].

На становлення підприємництва в Україні впливає незначна чи­сельність середнього класу в європейському розумінні з позицій його економічних функцій як власника і виробника. На думку фахівців, середній клас в Україні є, але його чисельність незначна. Крім того, він просто бідний, а тому економічно, соціально і політично залежний від держави, роботодавця. Середній клас, боїться спуститися до бідності, він постійно бореться з нею, і сил до інноваційного життя не вистачає [32, с.34].

2. В Україні економіка поки що не є демократизованою, про що свідчать реалії нашого економічного життя, а саме: досить низький рівень економічного розвитку; занадто високий рівень втручання держави у бізнес-життя країни; нерозвинутість інституту приватної власності та значна її поляризація у розподілі суспільного багатства; суттєва майнова дифере­нціація.

Рівень державного (урядового) регулювання бізнесу, а також рівень бюрократизму в країні – один із найвищих у світі. За індексом економічної свободи Україна в останні роки посіда­ла 99 місце серед 157 країн, а серед країн Європи та Північної Америки – 43 із 45 країн [100, с. 10].

Сьогодні Україна має лише формальні ознаки демократії, ми живемо поки що у псевдодемократич­ній країні, в якій інтереси громадян представлені слабо, їх політична активність незначна і, практично, обмежується участю у виборах. Довіра громадян до держави низька, вона сама страждає перманентною функціональною неефективністю.

3. Підкреслимо, що європейська соціальна свідомість, система якості життя, політичне буття, економічна культура і поведінка в історичному контексті формувалися в індивідуалістичній цивілізації з основоположними рисами - антропоцентризмом і юридизмом, які на сьогодні категорично не притаманні українській спільноті.

4. Розвиток інституцій в Україні прозахідного типу обумовлений неадекватністю формальних інституційних структур з неформальними інститутами українського суспільства. Тому, як зазначає Ю.Павленко, «для винайдення продукти­вної моделі соціально-економічного розвитку кожна країна має усвідомлювати власне культурно-цивілізаційне підґрунтя, конкретніше – формальні і неформальні інституції, що ви­значають природу її реального, повсякденного життя» [105].

Зазначимо, що інституційна слабкість держави та «шокова» демократія породжують, так звану, лідерську демократію (leader democracy). Прикладом може бути Україна і Росія, де характер політичних процесів визначається не політичними вподобаннями електорату, а цілями та амбіціями політиків, так званою, «елітою» суспільства, яка маніпулює суспільною свідомістю і вирішує власні, передусім економічні проблеми. Для створення реальних умов стосовно позитивних соціально-економічних зру­шень, економічного зростання необхідно виходити з моделі: «правопорядок-демократія-економічне зростання» у єдності складових.

І насамкінець зазначимо, що останнім часом як серед державних очільників, так і у політичних та журналістських ко­лах дедалі частіше мусується ідея стосовно того, що найближчою перспективою України в її від­носинах з ЄС є набуття «асоційованого членства» в цьому союзі. При цьому наголошується, що набуття такого статусу може бути вікном України до повноцінного приєднання до ЄС [123]. Однак такого обна­дійливого натяку, виходячи з підсумкових повідомлень 12-го Саміту «Україна - ЄС» про нову ра­мкову угоду, названою «Угодою про Асоціацію», в ній немає. Тому виникають певні застереження стосовно передчасної ейфорії про асоціацію між Україною та Євросоюзом [3, с. 5].

Тому цілком очевидним є той факт, що, враховуючи як зовнішні чинники, так і нинішню внутрішню турбулентну політичну і економічну нестабільність, надання згоди в найближчі періоди на так звану «Асоціацію з ЄС» для України є надто ускладненим. І справа не тільки в Україні – а й у внутрішніх проблемах самого Євросоюзу [89].

Дата добавления: 2014-01-04