Рівень життя населення

Радянська економіка не могла забезпечити населенню гідних умов жит­тя. На споживчий ринок працювало тільки ледь більше 20% потужностей української промисловості. Однак із 1971 до 1985 рр. виробництво товарів народного споживання збільшилося втроє. Товари, що випуска­лися, були інколи низької якості й помітно поступалися закордонним зразкам. Але найбільш необхідним населення було забезпечено.

Рівень заробітної плати в грошовому вираженні набагато випереджав зростання товарної маси. Типовою була ситуація, коли гроші в людей були, а купити необхідну їм річ було не можна. Усе більше й більше предметів щоденного вжитку переходили до розряду дефіцитних. Довгі черги за най-необхіднішим були найбільш характерною рисою радянського побуту, а якісні товари можна було придбати тільки «по блату».

У таких умовах партійно-державне керівництво продовжувало запев­няти світ і своїх громадян, що підвищення життєвого рівня народу є його основною метою. Перетворившись у заручника власних необґрунтованих обіцянок, воно почало закуповувати товари підвищеного попиту за кор­доном. У результаті «проїдалися» десятки мільярдів доларів, отриманих від експорту нафти, газу, інших корисних копалин. Дійшло навіть до того, що для закупівлі імпорту використовувалися кошти, призначені на від­новлення основних виробничих фондів підприємств.

Такими методами створювався відносний «добробут» 70-80-х років. Ізольоване «залізною завісою» від світу й джерел об'єктивної інформації населення нічого не знало про ціну свого «добробуту», про його нездоро­вий, хворобливий, тимчасовий характер. Недальновидна економічна по­літика неминуче повинна була закінчитись обвальним спадом.

Той факт, що радянський добробут — ніщо в порівнянні з життєвими стандартами економічно розвинутих країн, приховувався як найсуворіша державна таємниця. Мало хто знав, що за рівнем життя Україна на початку 80-х років була в числі держав, що займали 50-60-е місце у світі. Широкій громадськості також не було відомо про зростання рівня смерт­ності в Україні, зниження народжуваності й загрозу депопуляції. Демо­графічна ситуація, що склалася до початку 80-х років, стала показником загального неблагополуччя в суспільстві.

Таким чином, у 70-х — першій половині 80-х років криза охопила всі сфери суспільства. Термін «застій» не вичерпує всіх його проявів. Крім «топтання на місці» в економіці, широко проявлялися регресивно-реак­ційні тенденції, прагнення повернутися до сталінської моделі управлін­ня державою, моральний розклад правлячої верхівки. Усе це свідчить про те, що в 70-х — на початку 80-х років суспільство перебувало в стані за­гальної, всеохоплюючої системної кризи.

3.Розвиток культури України у цей час був неоднозначним. Освіта. Кількісні показники свідчили про невпинне зростання нових шкіл, профтехучилищ, музеїв. До 1976 року країна закінчила перехід до загальної середньої освіти і положення про цю освіту було внесено в Конституцію УРСР 1978 року. Багато уваги приділялось трудовому та політичному вихованню. Втім категорично зменшилась кількість україномовних навчальних закладів. Русифікації сприяла постанова «Про заходи з поширення вивчення вивчення російської мови в союзних республіках», «Про додаткові заходи з удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх навчальних закладах союзних республік», за якими вчителям російської мови встановлено надбавки, від вивчення російської мови можно було відказатися.

Наука. Плідно працювали українські науковці в галузі фізики, математики, кібернетики, хімії, біології: 1966 рік в УРСР було побудовано найбільший у Європі лінійний прискорювач електронів; світовим лідером із порошкової металургії став Інститут із матеріалознавства АН УРСР, очолюваний І, Францевичем; колектив Миронівського НДІ під керівництвом В. Ремесла селекціонував 12 нових високоврожайних сортів пшениці, історики перевидали 20-томну «Українську радянську енциклопеді.», «Історію міст і сіл України». Проте наука фінансувалась недостатньо, майже половина наукових розробок вчених не була впроваджена у виробництво.

Література. В умовах соціалістичного реалізму зявилось багато талановитих літературних творів: О.Гончара»Собор», М.Стельмаха «Правда і кривда», «Дума про тебе», П,Загребельного «Розгін», «Диво», Л. Костенко «Маруся чурай». Набули популярності пісні на вірші А.Малишка («Пісня про рушник»), М. Ткача («Марічка»), М. Сингаївського («Чорнобривці»),Д.павличка («Два кольори»). Але була і критика, ідеологічна чистка: зі Спілки письменників виключили І.дзюбу, В. Некрасова, О. Вердника.

Дата добавления: 2014-01-04