Сталий розвиток нафтогазових підприємств

Розвиток виробництва і зростання масштабів господарської діяльності, у ході яких людина використовує дедалі більшу кількість природних ресурсів, зумовлюють тотальне посилення антропогенного і техногенного тиску на довкілля та порушення рівноваги у навколишньому природному середовищі. А це, у свою чергу, призводить до загострення соціально-економічних проблем. Одночасно з вичерпанням запасів невідновлюваних сировинних та енергетичних ресурсів посилюється забруднення довкілля, особливо водних ресурсів та атмосферного повітря, зменшуються площі лісів і родючих земель, зникають окремі види рослин, тварин тощо. Все це зрештою знищує природно-ресурсний потенціал суспільного виробництва і негативно позначається на здоров'ї людини. Діяльність підприємств нафтогазового комплексу супроводжується усіма вищепереліченими наслідками.

Дослідження екологічних проблем та оцінка функціонування нафтогазових підприємств показують, що найбільш значними техногенно небезпечними факторами їхнього впливу на довкілля є: механічне пошкодження поверхні; забруднення атмосферного повітря, ґрунтів, поверхневих та підземних вод хімічними речовинами, відходами виробництва і споживання, шумове навантаження.

Найбільш агресивними техногенними забруднювачами довкілля є нафта та нафтопродукти, пластові води, відходи буріння і хімреагенти. Такі фактори по-різному проявляються на стадіях розвідки нафтогазових родовищ, спорудження і експлуатації нафтогазових промислів, нафто- і газопереробки та при аварійних ситуаціях. Ступінь їх впливу на навколишнє середовище у більшості випадків залежить від природних умов, властивостей екосистем і визначається стійкістю останніх до розміщених техногенних об’єктів.

Головними причинами забруднення довкілля, насамперед атмосферного повітря, слід вважати ресурсо- та енергоємне, морально і фізично застаріле технологічне і природоохоронне обладнання, а в окремих випадках — відсутність очисних споруд та ефективного контролю за діяльністю екологонебезпечних виробництв, низьку технологічну дисципліну, гострий дефіцит коштів для забезпечення нормальної експлуатації очисного устаткування і споруд.

Вкрай негативно позначається на реалізації природоохоронних заходів в Україні й те, що досі належним чином не діють економічні інструменти та важелі, покликані спонукати підприємства, об'єднання й фірми до впровадження екологобезпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, очисного обладнання нових поколінь, налагодження нормального функціонування очисних споруд тощо.

На початку ХХI століття стало очевидним, що суперечності між постійно зростаючими суспільними потребами і порівняно обмеженими можливостями біосфери ставлять під загрозу подальше існування людства загалом. Тому проблеми майбутнього розвитку цивілізації вийшли на перший план наукового пошуку і суспільної свідомості.

На даний час вважається, що найбільш перспективною ідеологією ХХI століття, яка з поглибленням наукової обґрунтованості витіснить усі існуючі світоглядні ідеології, не спроможні забезпечити збалансований розвиток цивілізації, є концепція сталого розвитку.

Сталий ро́звиток (англомовний термін sustainable development) – це загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи потребу у безпечному і здоровому довкіллі.

Водночас сталий розвиток – це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дають змогу швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та обирати найбільш оптимальні.

Парадигма сталого розвитку включає в себе вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової й національної дискримінації. У країнах, де на державному рівні зазначені вимоги ігноруються, у поняття сталого розвитку намагаються вкласти «зручний» зміст, вихолощуючи справжній. Так, в Україні термін «сталий розвиток» часто вживають для означення лише неухильного зростання економічних показників країни, її регіонів, міст, сіл та окремих галузей економіки. Інколи до цього додають здійснення безсистемних заходів щодо збереження довкілля та поліпшення санітарних умов проживання й праці людей. Таке тлумачення сталого розвитку є не лише грубою помилкою, але і його профанацією.

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п`яти головних принципах:

1. Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру, щоб він відповідав потребам людей, котрі живуть тепер, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

2. Обмеження, які існують у сфері експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов'язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на більш благополучне життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф – злидні, які стали у світі звичайним явищем.

4. Необхідно узгодити спосіб життя тих, хто користується надмірними грошовими і матеріальними засобами, з екологічними можливостями планети, зокрема стосовно використання енергії.

5. Розміри і темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.

Концепція сталого розвитку появилася у результаті об'єднання трьох основних підходів до шляхів цивілізаційного прогресу: економічного, соціального та екологічного.

Економічна складова. Економічний підхід у концепції стійкого розвитку заснований на теорії максимального потоку сукупного доходу Хікса-Ліндаля, який може бути створений за умови, принаймні, збереження сукупного капіталу, за допомогою якого і створюється цей дохід. Ця концепція передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів, використання екологічних природо-, енерго- і матеріалозберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини, створення екологічно чистої продукції, мінімізацію, переробку і знищення відходів.

Соціальна складова. Соціальна складова стійкого розвитку орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, у тому числі на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ. Також бажане збереження культурного капіталу і людського розмаїття у глобальних масштабах. У рамках концепції сталого розвитку людина є не об'єктом, а суб'єктом розвитку. Спираючись на розширення можливих варіантів вибору людини, концепція сталого розвитку передбачає як головну цінність те, що людина повинна брати участь у процесах, які формують сферу її життєдіяльності, сприяти прийняттю і реалізації таких рішень, контролювати їх виконання.

Екологічна складова. З екологічної точки зору сталий розвиток має забезпечувати цілісність біологічних і фізичних природних систем. Особливе значення має життєздатність екосистем, від яких залежить глобальна стабільність усієї біосфери. Основна увага приділяється збереженню здатності до самовідновлення і динамічної адаптації таких систем до змін, а не збереження їх у деякому «ідеальному» статичному стані. Деградація природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища і втрата біологічного розмаїття скорочують здатність екологічних систем до самовідновлення.

Узгодження цих різних підходів та їх втілення у конкретних заходах, які є засобами досягнення сталого розвитку, – завдання величезної складності, оскільки всі три елементи сталого розвитку повинні бути збалансовані. Важливі також і механізми взаємодії цих трьох концепцій.

Економічний і соціальний елементи, взаємодіючи один з одним, породжують такі нові завдання, як досягнення справедливості всередині одного покоління (наприклад, щодо розподілу доходів) та надання цілеспрямованої допомоги найбіднішим верствам населення. Механізм взаємодії економічного та екологічного елементів породив нові ідеї щодо вартісної оцінки та інтерналізації (обліку в економічній звітності підприємств) зовнішніх впливів на навколишнє середовище. Нарешті, зв'язок соціального та екологічного елементів викликав інтерес до таких питань як дотримання прав та інтересів майбутніх поколінь та участь населення у процесі прийняття рішень.

Варто зазначити, що досягнення оптимального варіантау розвитку декларує ряд країн, у кожної країни свій шлях розвитку. В одних цей шлях «тільки починається, у інших вже розпочався, треті вже стали на шлях сталого економічного розвитку (США, Японія, країни Європейського Союзу)». Існує багато і таких країн, яким не до сталого розвитку і вони його не сприймають. На перше місце вони ставлять одну стратегічну мету — вижити. Саме такі країни провокують загрози, що поширюються до інших держав та їх регіонів.

Що стосується України, то до найважливіших передумов переходу України на модель сталого розвитку на національному та регіональному рівнях належать:

• ефективне та екологобезпечне функціонування економіки, що дасть змогу досягти вищих показників життєвого рівня населення, цілеспрямовано розв'язувати соціальні та ресурсо-екологічні проблеми розвитку суспільства;

• раціональне використання, збереження і відтворення природних ресурсів, всебічна охорона навколишнього природного середовища – як найголовніших передумов забезпечення ресурсо-екологічної безпеки нинішнього та майбутніх поколінь, підтримання у біосфері екологічної рівноваги, а отже чистого і здорового довкілля;

• стабілізація демографічної ситуації та чисельності населення і встановлення у суспільстві принципів соціальної справедливості, тобто створення системи правових гарантій та ефективної демографічної політики для досягнення економічного, соціального та екологічного благополуччя кожної сім'ї;

• розширення масштабів міжнародного співробітництва у сфері ефективного розв'язання ресурсо-екологічних проблем і завдань сталого розвитку, підвищення його результативності та ефективності, застосування в національній економіці найновіших світових досягнень науково-технологічного і соціально-екологічного прогресу.

Необхідність якнайшвидшого подолання гострої ресурсо-екологічної кризи, всебічного оздоровлення навколишнього середовища, усунення причин екологічних катастроф потребує кардинального вдосконалення природокористування, економного витрачання природних ресурсів в усіх галузях і сферах виробництва. Від цього значною мірою залежать ефективність суспільного виробництва загалом, темпи економічного поступу і зростання життєвого рівня людей, а також обсяги накопичень фінансових ресурсів для розв'язання гострих соціально-економічних та екологічних проблем.

З іншого боку, Україні вкрай потрібні широкомасштабна реконструкція та модернізація всієї застарілої і відсталої матеріально-технічної бази суспільного виробництва з урахуванням ресурсо-екологічних вимог, факторів, критеріїв, стандартів та обмежень. Усе це має здійснюватися на основі застосування екологобезпечних технологій, безвідходних або маловідходних замкнутих виробничих циклів, які дають можливість комплексно використовувати мінерально-сировинні ресурси та зводити до мінімуму викиди забруднюючих речовин у довкілля або повністю їх утилізовувати.

У цьому контексті основою розвитку нафтогазової галузі має бути орієнтація суб’єктів господарювання на врахування змін і вимог до сучасних технологічних, соціальних і екологічних умов. Необхідне комплексне реформування НГК України, зокрема шляхом впровадження новітніх управлінських технологій, що вимагає суттєвого збільшення обсягу інвестицій у галузь, стимулювання нафтогазових підприємств до підвищення прозорості та ефективності своєї діяльності, а також дотримання жорстких екологічних і соціальних вимог, що у кінцевому результаті підвищить і ефективність функціонування національної економіки.

Основні поняття і терміни:

розвиток; економічна система; пріоритетні напрямки розвитку; стратегія розвитку; диверсифікація; реструктуризація підприємства; реінжиніринг; аутсорсинг; матриця аутсорсингу; ІТ-технології; інформаційні системи; економічні інформаційні системи; системи підтримки прийняття рішень; корпоративна культура; концепція сталого розвитку.

Дата добавления: 2014-01-04