Феміністський підхід у соціальній роботі

У 1980-х–1990-х роках у західній соціальній роботі набув особливої популярності феміністський підхід (феміністська практика), який спирався на радикальний фемінізм. Мета цього підходу – наділення людини владою, підвищення здатності контролювати ситуацію. Він заохочує розвиток незалежної особистості, на яку не впливають відносини з іншими людьми. При використанні цього підходу по можливості дотримується рівна влада між клієнтом і спеціалістами; соціальні працівники не вважають себе експертами в проблемах клієнта, вони виконують роль своєрідного каталізатора, допомагаючи клієнтові самому набувати влади. Феміністи прагнуть зрозуміти життя та переживання жінок, виходячи з їхніх перспектив і цінностей, що відрізняються від чоловічих.

Головний внесок цього підходу полягає у нагадуванні, що особливу вагу потрібно приділяти зміні чинників пригнічення в суспільстві, аніж сподіватися, що жінки засвоять очікувані від них рольові поведінки. Досвід радикальних працівників США продемонстрував, що поєднання розв’язання проблем окремого клієнта і організаційних дій дає практичним соціальним працівникам можливість брати участь і в особистісних стосунках, і в соціальних процесах.

Прикладом застосування такого підходу є робота зі зміни статевих стереотипів, зменшення насильства та експлуатації. Наприклад, у недержавній соціальній службі для жінок в Любляні (Словенія) соціальні працівники допомагають, зокрема, жінкам, котрі страждають від булемії, анорексії, надмірної ваги тощо. Водночас, вони проводять індивідуальні консультації та тренінгові групи не тільки з цими жінками, але й з їхніми чоловіками та найближчим оточенням, пояснюючи природу стереотипів щодо жіночої краси. Згідно з традиційними підходами до соціальної роботи вважається, що жінці, яка зазнає насильства в сім’ї, потрібно надати можливість для перебування в притулку чи знайти інше безпечне місце для тимчасового проживання, то з точки зору радикальних підходів необхідно діяти навпаки, а саме: чоловікові насильникові потрібно заборонити проживати вдома, замість того, щоб змушувати жінку і дітей, які вже і так постраждали, шукати собі притулок та призвичаюватися до нових умов життя, що є для них додатковим стресом.

Отже, сфера діяльності соціальних працівників, які працюють за феміністичним підходом, часто виходить за межі бюрократичної системи соціальних послуг. Чимало радикалів, особливо учасники феміністського руху, зосереджені на нових соціальних проблемах, які залишаються поза межами державних програм, таких як: проблемах бездомних і голодних, жінок, які потерпають від насилля; правах лесбіянок, використовуючи їх у боротьбі за зміни. До обмежень феміністичної радикальні теорії можна віднести те, що вона не розглядає інші форми пригнічення, аніж спричинені патріархальним порядком у суспільстві, зокрема інституціоналізоване структурне пригнічення, майже не бере до уваги індивідуальний досвід жінок. Попри ці застереження до соціально-радикальних підходів, їхня перевага полягає в тому, що вони входять як складова практики, як певне філософське підґрунтя до інших моделей практичної соціальної роботи, включаючи гуманістичну, когнітивно-біхевіористську модель, психодинамічні підходи тощо.

Отже, соціально-радикальна модель спирається на радикальний фемінізм; кидає виклик психологічним поясненням проблем клієнтів і закликає до розгляду балансу влади, до використання структурних засобів розв’язання проблем та колективних дій.

Дата добавления: 2014-01-04