Наказне провадження

1. Історичний нарис наказного провадження.

Наказне провадження є одним із видів проваджень цивільного судочинства і регламентується розділом 2 ЦПК.

Наказне провадження у різні часи мало різну правову регламентацію. Так, Статут цивільного судочинства Росії 1864 р. при його прийнятті передбачав лише спірний (позовний) порядок здійснення правосуддя у цивільних справах, але 29 грудня 1889 р. з метою спростити та прискорити провадження справ, які не мають у більшості випадків труднощів для вирішення, закон про провадження судових справ у земських начальників і міських суддів увів ≪спонукальне виконання≫. За своєю суттю порядок спонукального виконання був комбінацією позовного процесу з порядком виконання рішень. У порядку спонукального виконання здійснювались стягнення грошових сум, повернення рухомого майна, звільнення і здача найманого майна, стягнення за опротестованими векселями тощо. Отже, наказне провадження стало певним прототипом спонукального виконання.

18 липня 1963 р. був прийнятий і набув чинності з 1 січня 1964 р. Цивільний процесуальний кодекс УРСР, який не передбачав наказного провадження, а справи такого характеру відійшли до компетенції нотаріату і стягнення заборгованості здійснювалось на підставі виконавчих написів нотаріусів. Упродовж тривалого часу єдиною формою цивільного судочинства і захисту цивільних прав і інтересів було позовне провадження. Законодавець не робив кроків щодо спрощення цивільного процесу. Можна лише згадати таку спробу щодо справ про стягнення аліментів на дітей. Так, 1 березня 1985 р. було введено в дію Указ Президії Верховної Ради Української РСР ≪Про деяку зміну порядку стягнення аліментів на неповнолітніх дітей≫. Цей Указ передбачав можливість судді одноособово стягувати в спрощеному порядку аліменти на утримання дитини, народженої від батьків, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, і розмежовував розгляд безспірних та спірних справ про стягнення аліментів. Щоправда, особливостями цієї процедури було те, що питання про стягнення аліментів вирішувалося без порушення цивільної справи.

У сучасних європейських системах судочинства також застосовується інститут судового наказу. Так, у цивільному процесуальному законодавстві Німеччини існує наказне провадження, яке можливе за вимогою, предметом якої є сплата певної суми в євро, і на підставі клопотання заявника має бути виданий судовий наказ про її стягнення. Законодавство не вказує переліку вимог, за якими може бути виданий судовий наказ, а лише дає в законі вичерпний перелік вимог, які не підлягають стягненню. Наказне провадження у Німеччині здійснюється дільничними судами. Судовий наказ направляється за заявою заявника відповідачу, якому надається право надати письмові заперечення проти заявлених вимог. Якщо заперечень від відповідача не надійшло, то на підставі судового наказу суд за клопотанням заявника видає наказ про виконання.

ЦПК Франції також передбачає процедуру, яка нагадує наказне провадження, — розпорядження суду про сплату. Стягнення заборгованості може вимагатися за заявою про видання судового розпорядження, коли, по-перше, право вимоги засноване на договорі або виникає із встановленого нормативним актом зобов'язання і складає визначену суму; за договірними справами сума визначається на підставі умов договору, включаючи, де це доречно, застереження про штрафні санкції; по-друге, зобов'язання виникають з прийняття до сплати або з видачі переказного векселя, з виставленого простого векселя, з передаточного напису або з вексельного доручення стосовно першого або другого з цих цінних паперів або з прийняття уступки права вимоги відповідно до закону, який передбачає спрощений порядок кредитування

підприємств.

Заява подається залежно від обставин до суду малої інстанції, міського суду або голові комерційного суду в межах предметної підсудності справи цим судам. До заяви додаються документи, які підтверджують право. Якщо, вивчивши надані документи, суддя дійде висновку, що заява є обґрунтованою повністю або частково, він виносить ухвалу, в якій міститься розпорядження про сплату суми, яку він взяв до уваги. Якщо суддя відхиляє заяву, його ухвала оскарженню кредитором не підлягає, однак він має право здійснити дії в загальному процесуальному порядку.

На ухвалу суду, яка містить розпорядження про сплату, боржник має право протягом одного місяця після одержання судового повідомлення про ухвалу суду заявити заперечення. Ухвала суду, яка містить розпорядження про сплату, має всі наслідки судового рішення, яке було постановлено в змагальному процесі, і апеляційному оскарженню не

підлягає.

Дата добавления: 2014-01-04