Становлення і розвиток методики викладання образотворчого мистецтва

Методика викладання образотворчого мистецтва, як будь-яка інша царина людської діяльності має свою історію, традиції та перспективи, її становлення з найдавніших часів до сучасності досить ґрунтовно висвітлено у великій кількості наукових, мистецтвознавчих, педагогічних та історичних праць. У контексті розвитку методики викладання образотворчого мистецтва в рамках вітчизняної педагогіки бачиться доцільним зосередити увагу на розгляді давно розповсюджених та сучасних підходів до т.зв. "мистецтва викладання".

Так, ще з 20-х років ХХ ст. і до теперішнього часу з-поміж інших найпоширенішими стали такі різновиди методики викладання образотворчого мистецтва:

1) Методика «комплексного навчання малюванню» (прибічники: Д.Н.Кардовський, М.М.Ростовцев, В.С.Кузин, М.Ф.Солом'яний, М.А.Кириченко, О.Я.Боровиков, В.Ю.Єлін, Г.С.Коробов та інші);

2) Методика «розвитку вільної творчості дитини» (прибічники: А.В.Бакушинський, Г.В.Лабунська, В.Є.Пестель, І.П.Глінська, В.М.Полуніна, Б.М.Нєменський, Н.М.Фоміна, Б.П.Юсов, Л.М.Любарська, О.Є.Ковальов та інші).

Прибічники першого "комплексного" напрямку розробляли методику викладання образотворчого мистецтва у вигляді ряду комплексних тем ("Природа", "Наше місто", "Охорона здоров'я" тощо), відповідно до яких і структурувався та наповнювався зміст навчальної діяльності школярів: "малювання з натури", "малювання на теми", "декоративне малювання" та "бесіди про образотворче мистецтво". Переважаючого значення у такій методиці надавалося (за висновками Б.П.Юсова) опануванню «технічного образу» через навчально-технічний рисунок на шкоду "художньому образові" через естетичне сприймання та образотворчість.

Такий підхід призвів до формалізації насправді такого надзвичайно творчо активізуючого шкільного предмета, як "Образотворче мистецтво". Беручи до уваги сентенцію про те, що школа є своєрідною моделлю ("зліпком") суспільства, можна зрозуміти замкнутість та штучне формалізування "уроків малювання" в умовах існування тоталітарної держави. Адже майже вся освіта довгий час була підпорядкована пануючій ідеології.

Дещо іншою є сутність методики «розвитку вільної творчості дитини», яка полягає в актуалізації сензитивних та творчих можливостей кожного учня в умовах звичайної загальноосвітньої школи. Загалом ця методика знайома педагогічній спільноті ще з часів заснування "радянської школи".

Активним представником методики "розвитку вільної творчості дитини" був А.В.Бакушинський, який в період становлення вітчизняної педагогіки мистецтва закликав до створення належних умов для "свободи дитячої художньої уяви та творчості". Маючи опонентом Н.К.Крупську, яка засуджувала погляди А.В.Бакушинського, вважаючи, що у розвитку творчого потенціалу школярів провідною має бути керівна роль учителя, який і повинен спрямовувати творчість дитини в певне русло, він наполегливо будував власну теорію "вільного виховання" засобами образотворчого мистецтва. Впровадженню науково-методичних та практичних розробок А.В.Бакушинського допомагали у далекі довоєнні часи його багаточисленні соратники. Та, на жаль, ця ситуація була нетривкою.

Справжній "ренесанс" для теоретично-методичних розвідок А.В.Бакушинського настав лише у 70-х роках ХХ ст., коли група небайдужих ентузіастів (митців, педагогів, учених) під керівництвом Б.М.Нєменського та Б.П.Юсова розпочала науково-дослідницьку та практично-методичну діяльність у напрямку створення нової системи художньої освіти та естетичного виховання школярів. Були розроблені та протягом двох десятиліть апробовані відповідні навчальні програми, посібники і підручники для 1-10-х класів загальноосвітніх шкіл та створені сучасні методики викладання образотворчого мистецтва. За найпершими варіантами цих нових методик змісту уроків та види діяльності учнів структурувалися в трьох напрямках: "зображення на площині", "зображення в об'ємі" та "сприймання мистецтва".

У процесі широкомасштабного впровадження (на теренах всіх республік колишнього Радянського Союзу та, зокрема, в Україні) вони були удосконалені таким чином, що навчальна та художньо-творча діяльність учнів набула нового змістового наповнення за такими умовними напрямками: колір; форма; композиція; простір та об'єм; сприймання дійсності; сприймання творів мистецтва.

Першочерговим завданням уроків образотворчого мистецтва, що їх викладали за цими методиками, було проголошено систематичний розвиток у школярів спроможності сприймати художній образ з його подальшим відтворенням у власних художніх роботах. Це дало змогу докорінно змінити підходи як власне до змісту шкільного предмета "образотворче мистецтво", так і до принципових позицій стосовно розвитку творчої активності молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва.

Послідовники згаданих методик працюють сьогодні й в Україні. Серед них: Л.В.Бичкова (м. Полтава), Л.М.Любарська (м. Одеса), Л.В.Бабенко (м. Кіровоград), Є.В.Ковальов (м. Глухів), С.В.Коновець (м. Київ) та багато інших. В зв'язку з цим існують обґрунтовані сподівання на позитивні зміни у змісті та методичному забезпеченні уроків образотворчого мистецтва в початкових класах, де, як відомо, предмети художньо-естетичного циклу мають значний вплив на формування особистості дитини.

Дата добавления: 2014-01-04