Класифікація органів виконавчої влади

Орган виконавчої влади – це носій виконавчої влади, що має юридичний статус такого органу, утворюється у порядку, встановленому законом, наділений державно-владними повноваженнями, певною організаційною структурою, територіальним масштабом дії, необхідними для здійснення функцій державного управління у притаманних йому організаційно-правових формах із використанням при цьому необхідних методів управління.

Із наведеного визначення випливає, що орган виконавчої влади наділений цілим рядом специфічних ознак:

а) реалізовує функції держави, виконуючи законодавчі та нормативні акти органів вищого рівня. Звідси певна «вторинність» характеру виконавчої влади;

б) орган виконавчої влади, діючи від імені й за дорученням держави, наділений відповідною компетенцією. Саме компетенція визначає предмет відання, права, обов’язки, територіальні межі діяльності кожного окремого органу;

в) управлінській діяльності органу виконавчої влади властивий «зовнішній» характер, оскільки така діяльність у вигляді юридичних актів управління спрямована на середовище;

г) управлінська діяльність органу виконавчої влади носить неперервний характер, чим відрізняється від подібної діяльності, яка лише епізодично здійснюється в органах, що репрезентують інші гілки влади;

д) органу виконавчої влади властиві трудові відносини його особового складу, коли кожен працівник включається у складну систему запрограмованих організаційних зв’язків, що є офіційно встановленою структурою статусів, алгоритмом діяльності1.

Отже, кожен орган виконавчої влади, здійснюючи належні йому функції, відповідно до наділеної компетенції, таким чином реалізує певну частину загальних цілей та завдань державного управління.

Визначення правового статусу органів виконавчої влади має суттєве значення для вдосконалення правових норм, які регулюють різноманітні аспекти суспільного життя. «Правовий статус» - категорія не тільки багатоаспектна, а й батагоелементна2. Цей правовий інститут складається з таких основних елементів: завдання (функції) та цілі, компетенція, відповідальність, порядок формування та процедури діяльності цих органів.

Розглядаючи дане питання, передусім необхідно визначити соціальне покликання тих чи інших органів виконавчої влади. Адже різні управлінські рівні визначають і відповідні завдання (функції) та цілі, що покладаються на ці органи. Компетенція – чітке закріплення в компетенційних актах прав і обов’язків органів виконавчої влади, їх структурних підрозділів, посадових осіб є невід’ємним чинником правового опосередкування їх управлінських функцій.

Повноваження – це закріплені за органом виконавчої влади права та обов’язки (у тому числі обов’язки нести відповідальність за наслідки виконання повноважень – так звані «юрисдикційні» обов’язки). Існують ще так звані делеговані повноваження, що їх набуває певний суб’єкт (орган чи посадова особа) шляхом передачі йому для виконання від іншого суб’єкта за власним рішенням останнього або на підставі закону. «Делегування» означає, як правило, передачу функцій, повноважень на певний час із збереженням у делегуючого суб’єкта права повернути їх до власного виконання. Водночас делегуючий суб’єкт набуває права контролю за станом і наслідками виконання делегованих функцій, повноважень; він може також фінасувати із власних коштів їх здійснення, передавати у користування необхідні для цього майнові об’єкти.

Важливм елементом правового статусу є відповідальність органу виконавчої влади. Там, де є влада, виникає й відповідальність. Відповідальність органів виконавчої влади – певний стан організаційних відносин між органами, за яким певний орган (посадова, службова особа) має право застосовувати заходи дисциплінарної (службової) відповідальності до інших органів (посадових, службових осіб).

Наступним елементом правового статусу органів виконавчої влади є порядок формування цих органів і процедури їх діяльності. Він розкривається шляхом визначення підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності, а також з’ясуванням переліку актів, які видає той чи інший орган у процесі своєї діяльності з метою здійснення встановлених повноважень.

Підпорядкованість – це поняття характеризує, як правило, найвищу організаційну залежність органу нижчого рівня від органу вищого рівня. У той же час підпорядкованість може мати різні ступені повноти – повну і часткову. Повна – наявність у вищого органу всіх або переважної більшості важелів керуючого впливу щодо підлеглого органу: установчих питань; визначення правового статусу; кадрових питань; здісйнення контролюючих функцій; отримання звітності; застосування заходів відповідальності. Часткова - це підпорядкованість, коли в організаційних відносинах наявні лише деякі із заначених вище важелів.

Підзвітність і підконтрольність органів виконавчої влади – це певний стан організаційних відносин між органами виконавчої влади, за яким один орган має право перевіряти діяльність іншого, включаючи право скасовувати чи зупиняти дію його актів, а той зобов’язаний надавати необхідні можливості для таких перевірок і звітувати про свою діяльність. За змістом «підконтрольність» дещо ширша ніж «підзвітність», у свою чергу, підзвітність може застосовуватись окремо від здійснення в повному обсязі функції контролю.

Отже, органи виконавчої влади – це самостійний вид органів державної влади, які у відповідності з конституційним принципом поділу державної влади покликані здійснювати функції, покладені на виконавчу гілку влади, надавати громадянам державні послуги та наділені для цього відповідною компетенцією.

Наукова класифікація органів виконавчої влади є чітко обгрунтоване розмежування їх на види і групи, які відображають різноманітність зв’язків між органами, встановлюють критерії їх утворення та ознаки, що визначають їх різновиди. Класифікація органів виконавчої влади має велике наукове і практичне значення, оскільки дає можливість уникнути суб’єктивізму в побудові та діяльності органів, попередити зайве ускладнення їх організаційних зв’язків1. Слід зазначити, що не існує якоїсь універсальної системи класифікації – науковці пропонують різні переліки класифікаційних ознак органів виконавчої влади.

Парадигмою класифікації є критерії, за якими можна виділити найбільш типові та стійкі властивості різноманітних органів системи виконавчої влади. Основу класифікації органів виконавчої влади складають чотири однорідних критерії:

1) спосіб утворення, реорганізації та ліквідації органу, призначення на посаду та звільнення з посади його керівників;

2) територіальні масштаби діяльності;

3) характер, обсяг компетенції та зміст функцій органу;

4) порядок прийняття управлінських рішень.

1. За ознакою спосіб утворення, реорганізації та ліквідації органу, призначення на посаду та звільнення з посади його керівників» органи виконавчої влади можна поділити на такі види:

А) органи, які утворюються ВРУ, Президентом України, представницькими органами влади. До цього виду відносяться:

- КМУ, персональний склад якого призначається Президентом, а згоду на призначення Прем’єр-міністра дає Верховна Рада;

- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України;

- Рада міністрів Автономної Ркспубліки Крим, яка призначається ВР АРК;

- міністерства і республіканські комітети АРК, які утворюються і ліквідовуються ВР АРК;

- місцеві державні адміністрації, голови яких призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України за поданням КМУ;

Б) органи, керівники яких призначаються та звільняються з посад за особливим порядком. Особлива процедура призначення передбачена стосовно голів Антимонопольного комітету України, Фонду державного майна України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, які призначаються на посади та звільняються з посад Президентом за згодою Верховної Ради України. Сюди можна віднести і Голову Національного банку України, який призначається і звільняється з посади ВРУ за поданням Президента України;

В) органи, що утворюються міністерствами та іншими ЦОВВ, місцевими державними адміністраціями. Міністерства, ін. ЦОВВ утворюють свої структурні підрозділи в областях, містах Києві, Севастополі, районах. Обласні та районні державні адміністрації створюють свої управління, відділи та інші структурні підрозділи.

2. За ознакою «територіальні масштаби діяльності» органи виконавчої влади можна розподілити на:

А) центральні – КМУ, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади (державні комітети, адміністрації, служби, фонди, агентства, департаменти тощо), діяльність яких розповсюджується на території всієї держави;

Б) республіканські – Рада міністрів ВРК, міністерства, республіканські комітети АРК, діяльність яких здійснюється в межах АРК;

В) місцеві – здійснюють свою діяльність на території певної адміністративно-територіальної одиниці (область, місто, район, район у місті). Ними є обласні, Київська і Севастопольська міські, районні та районні у містах державні адміністрації;

Г) міжтериторіальні – охоплюють своєю діяльністю територію держави, яка не збігається з кордонами адміністративно-територіальних одиниць. Наприклад, митниці, військові оперативні командування, управління залізниць, регіональні відділення Національної служби посередництва і примирення; на районному рівні – міжрайонні відділення податкових інспекцій, СБУ тощо.

3. За ознакою «характер, обсяг компетенції та зміст функцій» органи виконавчої влади поділяються на такі види:

А) загальної компетенції – органи, що за своїм статусом і функціональним призначенням здійснюють державне управління всім комплексом відносин, що виникають на загальнодержавному рівні, чи на окремої адміністративно-територіальної одиниці. Такими органами є: КМУ, Рада міністрів АРК, обласні, Київська і Севастопольська міські, районні державні адміністрації;

Б) спеціальної компетенції, які у свою чергу поділяються на галузеву та функціональну групи виконавчої влади:

- галузевої компетенції – органи, предметом ведення яких є окрема галузь чи сфера народногосподарських чи соціально-економічних відносин, врегулювати і управляти якими уповноважуються ці спеціально створені органи виконавчої влади (міністерства оборони, освіти і науки, охорони здоров’я, культури і мистецтв, державний комітет лісового господарства тощо);

- функціональної компетенції – органи, що створюються для виконання функцій державного управління міжгалузевого чи міжсекторного характеру. Такими спеціалізованими органами, функціонально-управлінський вплив яких поширюється на будь-які сектори державного управління, є: міністерства економіки, юстиції, фінансів, праці та соціальної політики, державний комітет статистики, фонд державного майна, антимонопольний комітет тощо.

4. За критерієм «порядок прийняття управлінських рішень», органи виконавчої влади поділяються на такі види:

А) колегіальні – це органи виконавчої влади загальної компетенції, у яких управлінський процес здійснюється колективно, але з керівником на чолі. Такий колегіальний спосіб керівництва знайшов своє вираження у самій назві цих органів – рада, кабінет, колегія, комітет тощо. Коже член даного органу володіє певними владними повноваженнями, і його думка враховується при ухваленні рішення, яке приймається лише за наявності необхідно встановленого кворуму і виражається у формі юридичних актів – постановах, рішеннях, наказах.

До колегіальних органів відносяться КМУ, Рада міністрів АРК, урядові комітети, різні державні комісії тощо.

Б) єдиноначальні – передбачають вирішення всіх важливих питань, що перебувають у компетенції цих органів, однією особою – керівником (міністром, головою державного комітету, головою місцевої державної адміністрації), відповідальним за діяльність органу в цілому. Однак і в єдиноначальних органах можуть утворюватися допоміжні колегіальні органи з дорадчими, консультативними функціями – колегії, комісії, комітети, ради, штаби тощо. До даного виду відносяться міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та їх структурні підрозділи.

Отже, наукова обгрунтована класифікація органів виконавчої влади набуває в сучасний період великого значення. Її правильне використання сприяє подальшому вдосконаленню апарату державного управління, дає можливість запобігти плутанині у визначенні функцій органів виконавчої влади, форм та обсягів повноважень, характеру їх взаємодії.

Дата добавления: 2014-01-04